Обговорення інституту першої леді в соцмережах звелося до виділення грошей
У червні 2020-го президент Володимир Зеленський в інтерв’ю заявив, що хотів би формалізувати інститут першої леді. «Я зрозумів, що проблема в тому, що немає законодавства, яке регулює інститут першої леді. У першої леді, принаймні у майбутньому, повинні бути обов’язки. Я так вважаю», – зазначив президент.
Минув рік, але нічого не змінилося. І в червні 2021-го про офіс першої леді заговорила сама Олена Зеленська. На зустрічі з Європейською Бізнес Асоціацією вона поскаржилася, що наразі в Україні статус першої леді законодавчо не закріплений. А тим часом «від тебе очікують всього. Ти маєш вирішити всі питання, особливо в гуманітарному секторі. Коли ми щось робимо, то я отримую велику кількість коментарів, що потрібно робити», – сказала Зеленська.
Дружина президента хоче розробити структуру, яка полегшить життя майбутніх перших леді. А для себе самої вона воліла би «невелику команду професіоналів». Ця команда допомагатиме їй працювати в трьох напрямах: в сфері культурної дипломатії, реформі харчування у школах та безбар'єрності. Четвертим же завданням Олени Зеленської, як і раніше, залишатиметься супровід президента України.
Коріння традиції
Ідея Олени Зеленської викликала несприйняття у соцмережах. Кожен другий чи навіть кожен перший коментар був про гроші. Мовляв, не вистачало ще підсадити на держбюджет першу леді – досить і того, що платники податків утримують її чоловіка та весь його апарат. Слід зазначити, що питання грошей для першої леді болісно сприймається не тільки в Україні. Витрати на другу половинку президента резонують і в Європі, і в Америці, звідки й пішов сам термін.
Точніше, було так: спочатку Америка переймала ритуали у королівської Європи, а ближче до ХХ століття континенти помінялися ролями. «Оскільки в нових Сполучених Штатах не існувало традицій монархії, спочатку перші леді приміряли на себе ролі, які були віддзеркаленням британських колоніальних традицій. Коли Марта Вашингтон (дружина першого президента Америки – Авт.) виходила на публіку, люди називали її леді Вашингтон, бо саме так вони звикли звертатися до жінки її статусу. Ми насправді почали називати перших леді саме так лише наприкінці 19 століття», – розповідає Гвендолін Дюбуа, американська історкиня.
Наступниця Марти Вашингтон Ебігейл Адамс, чий чоловік став президентом у 1797 році, була політично активною, виступала за права жінок, освіту та скасування рабства. І дуже хотіла, аби її називали «місіс президент», але цей «титул» не прижився – він не сподобався виборцям. Зате прижилося ласкаве назвисько first lady, яке дав своїй дружині Доллі четвертий президент Америки Джеймс Медісон. Власне, з його боку то був лише поетичний зворот, бо глава держави й не думав формалізувати статус своєї «половинки». Але номінально появою терміну «перша леді» ми зобов’язані Доллі Медісон та словам її чоловіка.
Далі ми пропустимо майже три десятки американських президентів і згадаємо тридцять другого і одного з найбільш відомих – Франкліна Делано Рузвельта. Про його дружину Елеонору можна писати окреме дослідження. Цікаво, що, за словами Гвендолін Дюбуа, їй траплявся значок демократів із написом: «Ми теж не любимо Елеонору». «Її власна партія вважала, що вона перейшла межу», – коментує Гвендолін. Активні жінки (а Елеонора була дуже активною і навіть виступала замість мобільно обмеженого через поліомієліт чоловіка) подобались і подобаються далеко не всім.
Ще менше подобається те, що жінки починають виступати з ініціативами, реалізація яких потребує коштів. Востаннє ідея сформувати офіс першої леді обернулася на втрату частини популярності для діючого президента Франції Емманюеля Макрона. Ініціатива була вперше озвучена французьким подружжям у 2017-му, тоді йшлося про потребу офіційно заснувати посаду першої леді, ухвалити її статус та виділяти на неї окремі кошти з бюджету.
До такої ідеї громадяни Франції поставилися негативно. З’явилася петиція проти того, щоби з бюджету країни оплачувати витрати дружини президента. За короткий термін петицію підписали понад 318 тисяч людей. Емманюелю Макрону довелося терміново вигадувати компроміс: його дружина Бріджіт таки отримала статус першої леді Франції, однак без власної зарплати та без витрат з державної скарбниці. Нині Бріджіт Макрон може користуватися послугами лише двох консультантів свого чоловіка та одного охоронця.
Було домовлено, що роль і завдання першої леді Франції визначає офіційний документ, який зветься «Хартія прозорості». У документі говориться, що Бріджіт Макрон може представляти Францію разом з президентом на міжнародних самітах та брати участь у національних та міжнародних заходах, спрямованих на боротьбу зі змінами клімату або насильством щодо жінок і дітей. На цьому суспільний конфлікт довкола статусу Бріджіт Макрон було вичерпано.
А от невдоволення американців Мішель Обамою призабулось лише із завершенням каденції її чоловіка. До речі, в Сполучених Штатах, які й породили поняття першої леді, статус дружини президента ніяк не унормований. Що й породжує особливості поведінки кожної наступної «леді». Так, зокрема, у Мішель було 24 помічники, враховуючи особистого стиліста та візажиста. На утримання її штату щорічно йшло понад один мільйон доларів, що ставало приводом для критики на адресу президента Барака Обами.
Після Обами Овальний кабінет зайняв Дональд Трамп, і його дружина Меланія, котра була не в захваті від своєї публічної ролі, скоротила число своїх помічників до чотирьох осіб. «Меланія Трамп заощадила бюджету США 750 тисяч доларів», – на радостях повідомило видання Fox News». До речі, за словами президента Зеленського, інститут першої леді в Україні, якщо й буде утворений, не братиме з державного бюджету ані копійки.
Аргументи «за»: офіс потрібен, бо робота є робота
Тетяна Мокріді, піар-технологіня, дружина відомого політика Романа Безсмертного, нагадує «Главкому», що стиль життя та поведінки, а також діяльність першої леді можуть як піднести рейтинг її чоловіка-президента, так і знищити його. Позитивний приклад від Мокріді – Грейс Келлі, дружина князя Монако Реньє ІІІ.
Її історія й справді цікава, адже на початку 1960-х князівство Монако заледве не втратило незалежність. Йому, напіванклаву Франції, загрожувала анексія з боку своєї могутньої сусідки. Саме Грейс вдалося відвести цю біду, вплинувши на президента Франції Шарля де Голля. Такою є напівромантизована версія біографії Грейс Келлі, хоча не все у ній – вигадка кінематографістів.
Якщо коротко, то в Монако була полегшена система оподаткування, а прибуткового податку не існувало взагалі. До країни ринулося чимало товстосумів, які не бажали платити податки на батьківщині. До 1961 року оборот монакського бізнесу досяг 128 мільйонів доларів, тобто за десятиліття зріс на 400%. Це не сподобалося Франції, оскільки відтік грошей йшов саме з неї. Де Голль вже був пригрозив Монако анексією, але у справу втрутилася Грейс, і перемовини повернулися в мирне русло – без погроз та ультиматумів.
Якщо, одначе, повернутися до новітньої української історії, то серед жінок українських президентів таких рятівниць нації не було. Та все ж і наші «леді» робили, що могли і що дозволяли обставини. Виключенням була, приміром, дружина першого президента Антоніна Кравчук. Пані Антоніна відмовилася від публічної іпостасі й навіть після обрання Леоніда Кравчука президентом не залишила свою роботу – вона викладала в Державній академії житлово-комунального господарства.
Друга та третя «перші леді» – відповідно Людмила Кучма і Катерина Ющенко – мали значний вплив на своїх чоловіків і займалися благодійництвом та розвитком гуманітарних проектів. А от дружина четвертого президента – Людмила Янукович – була якраз з когорти жінок, здатних помножити рейтинг чоловіка на нуль. Після неї в історію української влади свої сторінки вписали Марина Порошенко і Олена Зеленська. Точніше, історія останньої ще пишеться. У програмі «Сніданок з «1+1» Олена Зеленська зазначила, що лише через два роки зрозуміла, що таке бути дружиною президента. Тому, вочевидь, і почала сама піднімати тему офісу першої леді.
«Треба віддати належне президенту Зеленському й Олені Зеленській, бо вони не побоялися порушити питання, яке здатне обвалити президентський рейтинг і стати темою розмов на кожній кухні. Попередники на це не наважувалися. У жодному документі законодавчо не прописано, чим має займатися перша леді. Зазвичай усе зводиться до: «Кохана, вигадай щось сама», – говорить Тетяна Мокріді.
А між тим «коли чоловіки ухвалюють рішення балотуватися в президенти, вони не завжди радяться зі своїми дружинами. А дружинами можуть бути не готові до ролі першої леді і не завжди хотіти публічності», – додає Мокріді. Іншими словами, «половинка» президента і так перебуває в невигідному становищі. А на додачу до цього ще й відчуває постійний суспільний тиск.
«Перші леді працюють багато, але ніяких грошей не отримують. Люди від них очікують і вимагають чимало, але щойно чують про заробітну плату дружини президента, готові з прокльонами і нищівними гаслами виходити на мітинги. Як на мене, це виглядає як лицемірство. Адже з одного боку, у суспільства до першої леді купа претензій і вимог, а з іншого – неготовність платити їй за роботу. Так, бути першою леді – це величезна робота. Вона щодня отримує купу звернень про допомогу. Свого часу Йоланта Квасневська говорила: «Ви не уявляєте, який обсяг роботи виконує перша леді. І це неправильно, що вона не отримує заробітної плати», – розповідає Мокріді.
І додає: «Найчастіше дружини президентів відмовляються від своєї основної роботи, оскільки не можуть її виконувати, бо часто супроводжують згідно диппротоколу чоловіка-президента і мають щільний графік заходів». Тобто дружини президентів не отримують зарплату на попередній роботі, яку доводиться залишати, і не отримають виплат за виконання своїх нових функцій. У всьому світі саме так і заведено, визнає Мокріді, хоча зазвичай на представницькі потреби перших леді з адміністрацій їхніх чоловіків виділяються певні кошти.
Оптимальний варіант, на думку експертки, – призначити дружинам президентів заробітну плату. І не лише тому, що цього вимагає справедливість. «Я проти фондів дружин, бо їх фінансує зазвичай крупний бізнес, який потім просить про певні схеми у президентів», – говорить Мокріді. На її думку, перша леді повинна опікуватися гуманітарною сферою, якщо, звісно, на це буде її добра воля.
До речі, дружина нинішнього глави Білого дому Джилл Байден має намір зламати ту традицію, про яку говорить Тетяна Мокріді. Джилл не збирається відмовлятися від роботи тому, що статус її чоловіка змінився. Про своє рішення продовжити викладацьку діяльність, перебуваючи в ранзі першої леді, вона говорила завжди. Не залишала місіс Байден роботу і на посту другої леді, тобто тоді, коли її чоловік працював віце-президентом. Як розповідав сам Байден, в часи його віце-президентства Джилл перевіряла курсові роботи навіть на борту літака. Її рішення продовжити професійну діяльність викликало справжній фурор. Іще ніколи в історії США дружина президента цього не робила.
А чи станеться в історії України щось принципово нове? «Главком» зв’язався з депутаткою фракції «Слуга народу» Тетяною Цибою – ми запитали, чи підтримає фракція появу гіпотетичного законопроекту про статус першої леді. Циба відповіла, що все зрештою залежатиме від змісту такого документу. «Але ідея добра, бо перша леді у нас є, а чітко прописаних прав та обов’язків – нема. Концептуально це хороший задум», – сказала депутатка.
Але й закликала глянути на соціологію – як, мовляв, на таку ідею зреагує суспільство. Суспільство ж наше, за визначенням Циби, й досі залишається патріархальним, а жінка в непоодиноких випадках страждає в ньому від проявів дискримінації. Тож іще невідомо, чи вдасться успішно подолати стереотипи традиціоналістів.
Аргументи проти: всі важелі у першої леді є і так
Політолог Богдан Петренко тим часом зауважує таке. «В нашому інформаційному суспільстві перша леді або перший джентльмен – навіть без формалізованого статусу – і так займатимуть чільні місця як особи, що доносять інформацію про главу держави. Тож формалізація тут зайва», – каже він.
Його висновок полягає в тому, що «нинішня влада просто любить хайпувати, і ця ідея з інститутом першої леді задає тон та впливає на порядок денний. Тим паче, що Олена Зеленська, здається, сприймається краще, аніж її чоловік. Перша леді може займатись благодійництвом, може створювати відповідні фонди, але для цього необов’язково започатковувати державний інститут та оплачувати його з бюджету».
Петренко наполягає: якщо Зеленська хоче, наприклад, займатися меню у шкільних їдальнях, їй ніщо не заважає це робити і без окремого офісу. Прикметно, що саме дитячому харчуванню у закладах освіти дружина президента приділила чимало уваги в своєму інтерв’ю ТСН. Перша леді навіть розповіла про «варену сметану», яку кип’ятять, перетворюючи нормальний продукт на пародію. Саме такими були радянські нормативи шкільного харчування, не викоренені й досі. Щоб зламати цю систему, потрібні певні інструменти, їх і може дати першій леді офіційний статус.
«Ми живемо не в тій країні, де необхідними є правові механізми впливу на ситуацію. Практика доводить, що, навіть не маючи формалізованого статусу першої леді, дружина президента може впроваджувати зміни. Вона повинна своїм прикладом демонструвати ті моделі поведінки, які потім мають бути сприйняті в суспільстві. Перша леді може розповідати про власне меню чи про меню своїх дітей, і це буде сприйматися людьми – вони намагатимуться наслідувати її. А приймати нормативні акти, які матимуть директивний характер, їй необов’язково. Її роль більш символічна та виховна», – наполягає Богдан Петренко.
А його колега по політологічному цеху Володимир Фесенко вказує на іншу обставину – на те, що в Україні законодавчо не оформлені більш важливі речі. «Нам передусім потрібен формалізований інститут президента України. Бо поки він формалізований тільки Конституцією. І звідси випливає дуже дивна ситуація: ніде не унормована адміністрація президента, яка зараз називається його офісом. Коли зараз кажуть, що це неважливо, бо це просто канцелярія, то це лукавство. З нинішніми можливостями ОП – це ніяка не канцелярія», – зазначає експерт.
«Нагадаю, що президент – це посадова особа, це державна інституція, а перша леді – лише статус. У першої леді немає ніяких повноважень, є лише статусні церемоніальні функції, при бажанні їх також можна зафіксувати. Але вводити в тіло закону якісь її окремі можливості є недоречним, це буде перевищенням її статусу і невідповідністю міжнародному досвіду», – додає Фесенко. На його думку, в новому законі про статус президента можна приділити кілька рядків і його дружині. Але пріоритет номер один – саме закон про главу держави. «Інакше ситуація вийде абсурдною: закон про першу леді є, а закону про президента – немає», – резюмує політолог.
До речі, на те, що першу леді можна «прописати» у закон про президента, вказує і Тетяна Мокріді. Там же закріпити й механізм передачі функцій першої леді її наступниці. «І ще один нюанс: я не думаю, що офіційний документ має закріплювати саме обов’язки першої леді в Україні. Таким чином ми на рівні підсвідомості закладаємо, що в нас ніколи в Україні не може бути президентом жінка. Вважаю, у законі про президента України потрібно виписати роль першої леді або першого джентльмена, адже наше суспільство складе іспит на роль жінки в політиці тоді, коли нашу державу очолить жінка», – підводить риску вона.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Коментарі — 0