«Якщо влада падає з рук Офісу президента, то чому б її не підняти?»
Місцеві вибори, що відбудуться за півтора місяця, винесли нагору забутих персонажів- української політики. «Професійні господарники» неабияк розправили крила та намагаються посперечатись за місця в місцевих радах та навіть за мерські посади.
Якщо аналізувати масовість такого явища, то найбільше таких «реваншистів» зібралося в партії «Наш край». Цей проєкт свого часу був створений Адміністрацією попереднього президента як гібридна противага Опозиційному блоку. «Наш край», як і Опоблок, намагався експлуатувати ностальгію колишніх виборців Партії регіонів за досвідченими кадрами ледь не радянського гарту. За тими, хто обіцяє займатися конкретними справами, а не просто «балаболити» з телеекранів. Власне, такий образ досить успішно до певного часу експлуатував не надто красномовний експрезидент Віктор Янукович. Але Янукович зараз чи то в Ростові, чи то в Підмосков’ї, а от його колишні соратники тепер чудово почувають себе в Україні і знову рвуться до влади.
«Наш край» показав непогані результати ще на місцевих виборах-2015 у деяких регіонах, де в нього були впізнавані лідери. У підсумку партія навіть посіла підсумкове третє місце по Україні. Вочевидь, що бенефіціари цієї політичної сили, хто б вони зараз не були, розраховують, принаймні, повторити той результат. Задля цього, вони підтягують політичних «динозаврів», які мають зіграти на контрасті з надто інфантильними «слугами», які вже не впорались з попередніми обіцянками.
Краєзнавці
В Одесі «Наш край» веде до перемоги ексміністр транспорту та голова Запорізької обладміністрації Євген Червоненко – персона більш ніж екстравагантна. Колишній депутат від «Нашої України» очолював охорону кандидата в президенти Віктора Ющенка у «майданний» період, а згодом палко здружився з «регіоналами». Після роботи в уряді Юлії Тимошенко та в Запорізькій ОДА Червоненко перейшов в заступники до «космічного» ексочільника столиці Леоніда Черновецького. В 2011 році з активної політики пішов, зосередившись на своїх улюблених гонках та мисливстві. Паралельно Червоненко став одним з найактивніших спікерів на пулі телеканалів, які пов’язують з лідером ОПЗЖ Віктором Медведчуком. Там він неодноразово виділявся надто агресивною поведінкою.
Євген Альфредович намагався повернутися до політики, взявши участь в конкурсі на посаду голову Одеської ОДА, а після поразки виділився фразою «Хай ця країна горить вогнем». Обирався до парламенту по мажоритарці в Одесі по 134 округу, але теж невдало. Деякі соціологічні контори навіть почали включати Червоненка в свої опитування як кандидата від ОПЗЖ у мери Києва, але у «друзів Путіна» місця йому не знайшлось (або ж вони розклали своїх людей у різні корзини?) і він обрав для своєї політичної реінкарнації іншу політичну силу.
Якщо Червоненко хоча б завдяки каналам Медведчука та своєму скандальному норову був на виду, то, наприклад, повернення такого «мастодонта» як Володимир Семиноженко стало сюрпризом навіть на його рідній Харківщині. Саме цей чиновник часів Кучми–Януковича стояв у витоків Партії регіонів. Цього разу 70-річний політик очолив список «Нашого краю» на Слобожанщині. Наприкінці буремних 90-х та з 2001 по 2002 роки Семиноженко працював віцепрем’єром з гуманітарної політики, потім випав з колоди і повернувся у друге пришестя Януковича – менше чотирьох місяців працював віцепрем’єром, а потім аж до 2014 року очолював спочатку комітет, а потім агентство з питань науки, інновацій та інформатизації.
Після чого зовсім зник з радарів. Востаннє був помічений на одному з форумів Юлії Тимошенко «Новий курс», але, очевидно, ті там не вигоріло. І ось Володимир Петровчи зараз сплив в «Нашому краї». Цій партії на Харківщині буде непросто, враховуючи міцні позиції Блоку Геннадія Кернеса та ОПЗЖ, але, тим не менш, нагадати про себе чиновник-старожил вирішив через такий собі політичний «чорний хід». Семиноженко може мати ілюзії щодо можливості відкусити голоси у проросійських партій, бо сам свого часу закликав до створення союзної держави у складі Росії, України та Білорусі.
Ще один проросійський політик у складі «партії міцних господарників», який веде її список по своїй «пригодованій» Сумщині, – діючий народний депутат Андрій Деркач, який примудрився встояти перед «зеленою хвилею». Він є великим адептом Православної церкви Московського патріархату та екснардепом багатьох скликань від партій «За Єдину Україну!», «Трудова Україна», СПУ та Партії регіонів. Саме Деркач був одним з підписантів листа до патріарха Варфоломія, аби відкласти надання Томосу Українській православній церкві.
У липні Деркач оприлюднив плівки нібито розмов тодішнього віцепрезидента США, а зараз фаворита на пост президента Джона Байдена, та президента України Петра Порошенка, на яких Байден диктував умови щодо внутрішньоукраїнських справ (співпраця України з МВФ, підвищення тарифів, справа «Приватбанку» і т.д.). За даними західних ЗМІ, Деркач після обвинувачення в допомозі Москві у втручанні в американські вибори був змушений розірвати контракти зі своєю командою лобістів у США. Але де США, а де його «часом перевірені» Суми…
До того ж, Деркач не обмежується тільки Сумами, а фактично є фронтменом «Нашого краю» – він колесить по інших регіонах, представляючи команду «партії господарників та професіоналів».
Нагадати про себе від «Нашого краю» хоче й такий відомий колишній «регіонал» та неодноразовий мер Дніпра Іван Куличенко. Коли в 2014-му «пташенята Януковича», м’яко кажучи, посипались, він подався до лав Блоку Порошенка, за списками якого і був обраний до Верховної Ради. В 2019 році намагався протиснутися до парламенту по мажоритарці, але, які багато «колишніх», став жертвою «зеленої хвилі».
В Кропивницькому «Наш край» веде на вибори перша «тушка» «Батьківщини» в парламенті сьомого скликання Андрій Табалов, а в Київській області – ексгубернатор часів Януковича Анатолій Присяжнюк.
Битва за Київ
… А їх вистачає і поза межами відверто «олдскульного» «Нашого краю». Варто поглянути хоча б на столицю, де у мери йдуть такі мастодонти «епохи стабільності» як Олександр Попов та Михайло Добкін.
Попов – колишній міністр ЖКГ, але широко відомим він став на іншій посаді. Коли тодішній президент Віктор Янукович вирішив, що його не влаштовує оригінальна персона Леоніда Черновецького на чолі Києва, він просто зробив Попова головою Київської міськдержадміністрації. Тобто фактично провернув з Черновецьким те, що «слуги народу» так і не зважилися зробити з Віталієм Кличком – розділити його повноваження та позбавити впливу. Попов фактично став головною людиною в столиці, в той час як Черновецький відбув в невідомі далі. В 2013 році Янукович зробив Попова показовою жертвою, коли відсторонив його від посади після сумнозвісного розгону студентів на Майдані. Вже після зміни влади Генпрокуратура інкримінувала Попову пособництво правоохоронцям під час тих подій, але справа заглохла.
Зараз екс-«регіонал» фактично хоче повторити «фінт» ексмера Олександра Омельченка – той вже давно відійшов від активних справ, але ностальгія деяких киян за старими «стабільними» часами дозволила тому на минулих виборах провести свою фракцію до Київради. Поки нейтральна зовнішня реклама Попова не дає відповіді, від якої партії він буде балотуватись в мери та Київраду. Сам він в розмові з «Главкомом» пообіцяв відкрити цю таємницю наступного тижня. Але, враховуючи його минулу біографію, давні зв’язки із Сергієм Льовочкіним та кольорову гаму бігбордів, це цілком може бути ОПЗЖ. Останні соцопитування показують, що «опоплатформа» проходить до Київради і «господарник» Попов може стати тим локомотивом, який допоможе їй наростити підтримку, особливо серед електорату похилого віку.
Попов – не єдиний колишній соратник Януковича, який рветься в мери столиці. Дати бій Кличку збирається і ексгубернатор Харківщини та мер Харкова Михайло Добкін від Партії Шарія. Він став відомим навіть поза межами України після свого легендарного «чорнового» запису звернення до харків’ян, яке режисував нинішній мер Харкова Геннадій Кернес. Згодом шляхи цієї парочки розійшлися – Кернес завів у міськраду підконтрольну фракцію «Відродження», Добкін став рядовим народним депутатом від Опозиційного блоку, а згодом вийшов з фракції та заявив про створення партії християнських соціалістів, ідеологію якої запропонував вигадати всім охочим.
Щодо подій 2014 року, коли в Харкові слідом за Донецьком та Луганськом повстала сепаратистська загроза та запустився сценарій «Новоросії», до дій Добкіна–Кернеса двояке ставлення. Прихильники Євромайдану вважають їх «сепарами» через організацію так званого «З’їзду депутатів Південного Сходу», на якому мав виступити Янукович, що втік з Києва. Також Добкіну досі нагадують позування в формі «Беркуту», який гамселив протестуючих на Майдані. Ті ж, хто жадав створення «ХНР», вважають, що Добкін та Кернес «злили» «руську весну». Добкіна підозрювали в посяганні на територіальну цілісність країни, він навіть деякий час перебував в СІЗО та під домашнім арештом, але справа зійшла нанівець. Звісно, шансів навіть вийти в другий тур у Добкіна нема, але проєкт одізного блогера-емігранта Шарія до Київради він спробує підтягнути.
Феномен гойдалок
Абстинентний синдром відлучення від великої політики – так характеризує потяг до реінкарнації усіх «збитих льотчиків» політтехнолог Андрій Золотарьов. «З одного боку, в топові політпроєкти їх не звуть, з іншого – залишається великий попит на весільних генералів. Ці «збиті льотчики» все-таки зберігають яке-ніяке ім’я та репутацію, – констатує він. – Але дуже важко увійти в одну й ту ж річку двічі, коли ти випав з обойми. Хоча є приклади того ж Порошенка, якому багато хто прогнозував політичне небуття в середині нульових після зашквару з «любими друзями». Приблизно та сама історія з Тимошенко. Але Порошенко всі ці роки очікував свого шансу і працював над цим. А просто махнути чарівною паличкою – з цього нічого не вийде».
Політолог Володимир Фесенко називає масове повернення «колишніх» політиків феноменом гойдалок: «Він добре відомий на Заході, коли йде хитання від правоцентристів до соціал-демократів чи від демократів до республіканців і навпаки. Оскільки в нас був надмірний крен в бік нових облич, то зараз відбувається відхід в інший бік. Зеленський сам зрозумів, що не завжди нові обличчя означають нову якість і потрібні перевірені бійці. І частина консервативної публіки, яка раніше пішла за Зеленським, тепер віддає їм перевагу. Особливо консервативними є настрої у ситуації із діючими мерами, які вже себе зарекомендували. Можливо, по фокус-групах ці політики «старого гарту» відчули, що в них є шанс, і на сході в російськомовних регіонах такі ілюзії частково можуть спрацювати».
Фесенко відзначає, що зараз в суспільних настроях панує своєрідна «каша»: з одного боку, є потяг до змін, а з іншого – нерозуміння, як цих змін домогтись.
Голова Комітету виборців Олексій Кошель та політолог Віктор Небоженко констатують, що таке масове «повстання» колишніх «регіоналів» – реакція на промахи нової молодої влади.
«Думаю, це результат суттєвого розчарування в роботі влади, причому для мене показовим є різке падіння довіри до парламенту, – каже Кошель. – Виборець на кожних виборах хоче бачити нових, а оскільки вони не з’являються, то ідуть «нові старі». Взяти того ж ексмера Києва Олександра Омельченка, який має фракцію в Київраді, – виборці пам’ятають його роботу 15–20 років і її оцінюють. Так само і з Поповим – частина виборців згадає відремонтовані естакади та мости і проголосує за політичну партію, список якої він очолить. Можна скільки завгодно називати політика одіозним, але в громадах він може асоціюватись з успішним результатом. Тому я б не списував «старих» політиків».
Небоженко також акцентує увагу на розчаруванні суспільства у молоді, які ринулась в політику, і це розчарування тепер готові використати «старики»: «Влада дуже слабка, і, звісно, що люди, які активно користувались Україною протягом 20 років, відчули, що зараз вже нема нічого страшного і прийшов їхній час. «Старі» просто не відчувають спротиву. 73% за Зеленського були голосуванням не за компетентність, а за свіжість, але виявилось, що молодість – скоріше, фізіологія, а не політика. І, думаю, що деякі «старі» зараз багато чого доб’ються. Якщо влада падає з рук Офісу президента, то чому б її не підняти?»
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0