Третього не дано: як шукають альтернативу Порошенку і Тимошенко

    • Павло Вуєць
    • Розсилка
    Третього не дано: як шукають альтернативу Порошенку і Тимошенко

    Позапарламентські партії готові до «праймеріз» і чергових переговорів… про переговори

    «Українські демократи об’єднуються тільки перед розстрілом. А раз розстрілу нема – то і нема чого про це говорити». Очевидно, такою і є формула, чому за рік до президентських виборів у позапарламентських сил, які претендують на звання «альтернативної опозиції», досі немає ні спільної стратегії, ні спільного лідера.

    Між тим соціологія вже сформувала суспільну думку, що обирати доведеться між президентом Петром Порошенком та лідером «Батьківщини» Юлією Тимошенко.

    Втім, в ситуації, що склалася, винні самі «младодемократи», які після 2014-го року дивились у власне політичне майбутнє з великим оптимізмом, але так і не спромоглися на об’єднання зусиль. Навпаки, навіть ті, хто стояв під одним партійним прапором на Майдані, нині пошили нові (кожен свій) стяг. «Різнобарв’я» партійних течій та рухів (при цьому без розбудованої партійної структури, на яку потрібні окрім ідеї, ще й великі гроші) створює ілюзію великого «младореформаторського» фронту. Але кожен його сегмент (хіба що за виключенням «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка» та «Самопомочі» Садового) балансує на межі статистичної похибки.   

    Отже, до ідеологічно близьких постмайданівських сил, крім вже названих, можна віднести:

    • Рух нових сил Михайла Саакашвілі
    • «Демальянс»,
    • Партію «Сила людей»
    • «Хвилю» Віктора Чумака
    • «Альтернативу» Єгора Фірсова
    • Європейську партію Миколи Катеринчука
    • «Народний контроль» Дмитра Добродомова  
    •  «Справедливість» Валентина Наливайченка

    Ситуативно в цій компанії можна побачити і «Батьківщину», але Юлія Володимирівна – це окрема, як кажуть, пісня. «Вони нам дорікають, що вони молоді та прогресивні, а ми старі, і щось нам вказують, – каже про деталі взаємовідносин з іншим опозиційним табором один з соратників Тимошенко. – Але вибачте – подивіться на наш рейтинг та їхній разом узятий. Хто кому має вказувати?».

    Історія взаємовідносин «младодемократичних» сил дуже непроста – так свого часу очікувалось на об’єднання близьких по духу «Демальянсу» та «Сили людей», але його так і не відбулося. Потім той же «Демальянс» мав стати основою для руху Михайла Саакашвілі, але той вирішив вирушити в окреме плавання. «У нас різний електорат», – негласно пояснювали у Міхо. «Під Саакашвілі» також створювали і партію «Хвиля», але він нею не скористався і очолив власний Рух нових сил. «Хвиля» ж лишилася народному депутату Віктору Чумаку.

    «Найбільш популярне питання – чому «Демальянс», партія Саакашвілі, Сила людей, партія «Хвиля» та інші реформаторські антикорупційні сили не об'єднаються. Моя відповідь – ми зобов'язані бути разом. І впевнений, що будемо». Це - пост нардепа Сергія Лещенка за листопад 2016-го.

    Проте надворі вже 2018-й, а об’єднуються ці сили хіба що під час певних політичних акцій, хоча запевняють, що проводять ледь не цілодобові «консультації».

    Перемовини на тему об’єднання та координації зусиль почалися в опозиції ще на початку минулого року. Тоді до лідера «Самопомочі» Андрія Садового на каву у Львів завітали Михайло Саакашвілі, якого в країні вже нема, та голова «Демальянсу» Василь Гацько.

    «Ми почали серію зустрічей з політичними лідерами, з метою створення широкого фронту на підтримку дострокових виборів до Верховної Ради і нового виборчого закону, – прокоментував ту зустріч Саакашвілі. – Сьогодні у Львові обговорювали координацію з моїми друзями, лідерами «Самопомочі» і «Демальянсу». Окремо я говорив і з Анатолієм Гриценком, в наступному раунді будемо зустрічатися з ним і іншими патріотичними демократичними силами». Раундів та перемовин за той час відбулося багато, але їхнього результату поки не видно.

    За інформацією «Главкома», зондуванням найбільш рейтингового кандидата в президенти України, альтернативного Порошенку і Тимошенко, частково займається і Захід – соціологічні заміри проводяться на донорські кошти. Скажімо, ходять чутки, що Вашингтон пильно придивляється до двох ймовірних кандидатів - головного «набушника» Артема Ситника та нещодавнього тріумфатора Стокгольмського трибуналу голову НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва. Також подейкують, що не просто так їздив навчатися до США Святослав Вакарчук, якого вже включають в президентські рейтинги і навіть називають потенційну дату його заявки на президентські перегони – 26-го серпня. Проте така точна дата викликає тільки скепсис, зважаючи на непередбачуваність українських процесів. 

    До пошуку лідера «младореформаторів» підштовхують не тільки американці, але й вітчизняні «групи за інтересами». Скажімо, «Ініціатива першого грудня», яка, як кажуть, оголосила «огляд» потенційного об’єднаного кандидата. І судячи по білбордах, розвішених Віктором Чумаком («Хвиля»), цей процес набуває хоч якоїсь динаміки.  

    Сам депутат не приховує, що зараз в демократичному таборі триває праймеріз, результатом якого має стати єдиний кандидат від нових опозиційних сил в 2019-му. І сам він бере в цих праймеріз активну участь, сподіваючись стати таким кандидатом.

    «Той же Чумак хоче взяти участь у виборах, але чи приймуть його як об’єднавчого кандидата? – висловлює сумніви політолог Володимир Фесенко. – Таку фігуру обрати буде дуже важко. Ненав’язливо молодих демократів до об’єднання можуть підштовхувати американці, але в них також нема розуміння, хто буде цим спільним кандидатом. В тому числі, в Штатах можуть пропонувати залучати молодих технократів – в кулуарах називають прізвища Ситника та Коболєва, але, мені здається, у них обох просто нема політичної харизми».

    Така харизма та розкрученість є у колись «першого непрохідного» Анатолія Гриценка, навколо підтримки якого можна було б консолідувати ту частину опозиції, яка «не з Тимошенко». Січневі рейтинги Демініціатив давали йому третє місце в президентському рейтингу з 5,8 % підтримки, в той час як Порошенка готові підтримати 7,6 %, а Тимошенко – 8,7 %.

    У Гриценка є своя історія стосунків з тим же «Демальянсом». На виборах 2014-го року він включив у список своєї «Громадянської позиції» двох представників «Демальянсу» та антикорупційного активіста Віталія Шабуніна, який на той час з цієї партії вийшов. Проте сама «Громадянська позиція» прохідний бар’єр не подолала. Зараз Гриценко активно ходить по телеефірах з критикою влади та скаржиться, що на Банковій розгорнули проти нього масовану брудну компанію. Він вважає, що це відбувається тому, що його партія в рейтингах знаходиться на другій позиції, витіснивши політичну силу Порошенка. Не зовсім зрозуміло, які саме рейтинги Гриценко мав на увазі, але те, що він розраховує знову балотуватися в президенти, – майже не викликає сумнівів.

    «Проте, наскільки я розумію, в ролі такого єдиного кандидата Гриценко багатьом не дуже подобається, – каже Фесенко. – Він хоче стати об’єднувачем, але багато причин, зокрема його жорсткість та невміння домовлятися, відштовхують від нього представників цієї нової опозиції».

    Значно гірші поточні президентські рейтинги в Андрія Садового, який колись розглядався претендентом на президентську посаду. Але його «сміттєвою» нейтралізацією на Банковій зайнялись заздалегідь і дуже успішно – підтримка Садового зараз у два рази менша, ніж у Гриценка.



    Звісно, аби визначитись з єдиним кандидатом і запустити об’єднавчі процеси, в опозиції ще є час. Втім опозиціонери не приховують побоювань, що ці плани зірвуться, і амбіції окремих персоналій (які, до того ж, можуть бути простимульовані як Банковою, так і командою Юлії Тимошенко) поламають всі попередні домовленості. До того ж, для лідерів партій (того ж Садового) є велика спокуса використати президентську кампанію для розкрутки своїх політсил на парламентські вибори, які відбудуться за кілька місяців після президентських. Це також знижує шанси на домовленості щодо єдиного кандидата. Але поки всі дружно повторюють мантри про єднання.

    Анатолій Гриценко

    «Громадянська позиція»

    Ми з максимальними зусиллями працюємо над тим, аби висунути єдиного кандидата. Це буде дуже правильне рішення, якщо ми говоримо про перемогу, а не про те, щоб висунути десять чоловік і спрацювати на Порошенка. Хто саме буде цим єдиним кандидатом, визначимось напередодні виборів. Коли ми починали цей переговорний процес, вдвічі більший був рейтинг у Садового, а зараз ситуація змінилася. Вона може змінитись і надалі. Той, у кого буде найбільший шанс, і піде в президенти.

    Дмитро Добродомов

    «Народний контроль»

    Відбуваються  розмови щодо єдиного кандидата. Особисто я виступаю за єдиного кандидата в президенти від демократичної опозиції. Але станом на сьогодні про це рано говорити. Наша партія на з’їзді в квітні буде визначатись, як ми йдемо на президентські вибори.

    Максимум, про який ми маємо домовитись, – це єдиний кандидат в президенти, мінімум – підтримка одного з кандидатів в другому турі. Якщо залишиться стара система при виборах до парламенту, то опозиційні сили поділять округи між собою, аби не займатись взаємним поборенням.

    Наталія Новак

    «Хвиля»

    Сьогодні всі розуміють, що треба об’єднуватись, але ще питання, коли буде це об’єднання – до першого туру президентських виборів, чи після.  Серед опозиційних сил мають пройти певні праймеріз, – і навколо кандидата з найбільшими рейтингами мають всі об’єднатись, аби не розтягувати голоси. Але ми маємо пам’ятати «канівську четвірку», коли в останній момент домовленості були зірвані. Перемовини та консультації ведуться, а кінцеве рішення, на мою думку, повинно бути прийняте не пізніше осені.

    Віктор Чумак

    «Хвиля»

    Є розуміння того, що повинен залишитись один кандидат, і навіть є стратегія. Більше не уповноважений сказати. Зараз триває праймеріз між нами, але залишиться один, згідно з результатами соціологічних досліджень. Я вважаю, що у кого вищий рівень підтримки має показати перший місяць виборчої кампанії, хтось вважає, що треба визначитись за місяць до початку виборчої кампанії, але це лише узгодження термінів. Не можу бути гарантом діяльності всіх інших, а я зривати домовленості, якщо вони будуть досягнуті, точно не буду.

    Юрій Дерев’янко

    Рух нових сил

    Ми будемо проводити праймеріз всередині Руху нових сил і матимемо в його результаті кандидата. Потім після проведення внутрішнього праймеріз пропонуватимемо європейським демократичним силам провести праймеріз між собою. Ми у себе будемо запускати цю процедуру у найближчі тиждень-два і до старту виборчої кампанії сподіваємось провести праймеріз з нашими партнерами. Причому партнери мають брати участь у цьому не щоб просто потусуватись, а потім кожен йти своєю дорогою. Тому важливо правила та принципи погодити на березі.

    Василь Гацько

    «Демальянс»

    Ми працюємо над тим, аби створити союз демократичних сил, від якого був би єдиний кандидат на президентську посаду. Садовий, Гриценко, Вакарчук – це ті політики, які мають найбільшу підтримку і можуть бути претендентами на звання кандидату від нашого альянсу. Хоча не виключаю, що може бути хтось інший, але поки ці прізвища є найреальнішими. Це виграшна стратегія і для країни, і для тих суб’єктів, яких я назвав, тож це буде дуже мотивувати до об’єднання.

    Єгор Фірсов

    «Альтернатива»

    Треба висувати єдиного кандидата, якщо ми хочемо перемогти. Наше завдання – зламати кланову олігархічну корупційну систему, а не просто змінити прізвище Порошенко на інше. І кожен з претендентів на президентство має на ці питання, навіть непопулярні, відповідати. Я впевнений, що до 31 березня будуть попередні результати щодо об’єднання зусиль.

    Мустафа Найєм

    «Демальянс»

    Звісно, є намагання вибудувати єдину стратегію, яка б дала можливість не втратити ті досягнення та реформи, які були зроблені за чотири роки, а з іншого боку – не стати заручниками ситуації, коли ми мусимо будемо обирати між поганим та ще гіршим. Потрібне об’єднання більш-менш тверезих та здорових сил в парламенті і поза нього. Це стосується громадських активістів, людей, які перебували в органах державної влади. Яким шляхом буде рухатись ця група людей – чи висувати єдиного кандидата від себе, чи схилятись до чинного кандидата на нашому полі – визначить час. Але цей інтеграційний процес йде і в ньому залучена достатня кількість політиків і громадських діячів. Сподіваюсь, нам всім вдасться впоратись з власними амбіціями.

    Те покоління, яке було під час Майдану, з різних причин не змогло об’єднатись в одну команду. Багато з них пішли у владу, почали займатись справами, близькими до політики, і втратити цей потенціал та не конвертувати його у реальну політичну силу було б неправильним. Причому планування є набагато глибше, ніж на ці президентські та парламентські вибори – на місцеві вибори і на 2024-й рік. В такій перспективі ми зможемо знайти в суспільстві набагато більше прихильників.

    Павло Вуєць, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ