«Кримчанин боїться і постійно озирається». П’ять років окупації: свідчення очевидців
роковини
Як забирали Крим і чому мости, електростанції та військові бази вже не тішать пересічного мешканця
У ці дні минає п’ять років подій, у результаті яких Росія захопила Крим. Кремлівська пропаганда називає той період «Кримською весною», Україна і увесь цивілізований світ трактує його як захоплення, окупацію та анексію, яку агресор «легітимізував» незаконним референдумом про самовизначення півострова.
«Після того, як з України втік боягуз Янукович, було зрозуміло, що Київ нічого не робить і не може зробити з Кримом», – таку думку в розмові з «Главкомом» висловив лідер кримських комуністів у Криму Леонід Грач. Він п’ять років тому підтримував голосування на так званому референдумі. Але вже незабаром у своїх численних інтерв’ю після сумнозвісних подій розповідав про те, що навіть у найгірші часи за влади Януковича в Криму не було так погано, як тепер. Грач, якого ніколи не можна було назвати проукраїнським політиком, тепер навіть не приховує того, як захоплювався Крим. Його нинішні свідчення могли би стати цікавими у майбутньому в суді. Інтерес може становити, наприклад, той факт, що ще до так званого референдуму, коли навіть за російськими законами Крим був українським, високопосадовці з РФ у телефонному режимі, а дехто вже на місці керували ситуацією на півострові, зокрема визначали порядок денний Верховної Ради Криму 27 лютого.
16 березня 2014 року сепаратисти після декількох перенесень дат голосування організували у Криму «референдум» із самовизначення півострова. Йому передувало рішення засідання Верховної Ради АРК, на якому депутати призначили дату так званого референдуму. Цікаво, що засідання Ради відбувалося у прямому сенсі під дулами автоматів так званих «зелених чоловічків», а насправді – російських військових без шевронів.
У бюлетені було всього два запитання:
- Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації?
- Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?
Жодне з цих запитань не передбачало відповіді «ні», окрім того, з другого запитання було не зрозуміло, яка редакція кримської конституції: датована травнем чи вереснем. За явки більше 80%, за даними організаторів, перемогу отримав варіант «возз’єднання» з Росією.
Проведений «референдум» суперечив цілому ряду законів України. Зокрема, запитання, яке було винесене в бюлетені в Криму, може бути винесене лише на Всеукраїнський референдум. В Україні досі існує правова прогалина, не ухвалено закон про місцевий референдум, тобто відсутній правовий механізм для його проведення.
Окрім Леоніда Грача на півострові і сьогодні проживають екс-депутат Верховної Ради АРК Леонід Пілунський, активіст Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, архієпископ Сімферопольский і Кримський Православної церкви України Климент. Всі вони мали і зараз мають активну громадську позицію і висловлюють її. Хоча позиції часом різні, але всі визнають, що на відміну від континентальної України висловлення власної думки у Криму – тепер небезпечна справа. Яскравий приклад – журналіст Микола Семена, який вже рік не може нічого публічно коментувати через заборону так званого суду окупантів у Сімферополі. «На жаль, вирок забороняє мені будь-які публікації», – пояснив «Главкому» журналіст та запросив до спілкування у грудні цього року, коли сплине термін рішення «суду».
Більшість активістів або журналістів, які дотримуються проукраїнських поглядів залишили півострів після 9 березня. Цього дня відбулася чи не остання найбільша акція українців біля пам’ятника Тарасові Шевченку. Після цього, згадує архієпископ Климент, українці зрозуміли: більше відкрито протистояти сепаратистам і окупаційній владі не можуть.
«Главком» поспілкувався із тими, хто був очевидцем захоплення Криму, і останні п’ять років продовжує жити в умовах окупації.
«Дуже багато людей протверезіло»
Джелял Наріман
активіст Меджлісу кримськотатарського народу
Якими вам запам’яталися події п’ятирічної давнини, так званий «референдум»?
З одного боку, була якась надія, що ситуація розв’яжеться, що Україна і світове співтовариство не допустить того, що вони (росіяни, - «Главком») збираються зробити. З іншого боку, був деякий відчай, оскільки усе дуже стрімко відбувалося, формувалася окупаційна влада. Той же «референдум» спочатку призначався на травень, потім його перенесли на березень, дуже вже поспішала кремлівська влада створити видимість законності своїх дій. От така суміш відчаю і надії перепліталася із відчуттям безсилля: що ж було можна протиставити цим збройним захопленням влади? Дуже добре пам’ятаю, як мені телефонували люди і, з одного боку, вимагали вживати якісь дії, водночас не допустити кровопролиття, з іншого боку, просили бути обережними, щоби ніхто не загинув. Хоча на той момент уже були перші жертви, зокрема Решат Аметов.
Росія не хотіла створити тут хаотичну якусь історію, як потім було на Донбасі. Тут в Криму вже тоді повним ходом йшла інтеграція півострова у правовий простір РФ. Я б не сказав, що це одномоментно трапилося в якийсь день, час. Але десь саме в ці дні п’ять років тому стало зрозуміло, що ситуація вкрай складна. І завершилося це десь 3 травня 2014-го, коли ми зустрічали уже тоді на адмінкордоні Мустафу Джемілєва.
Як Крим змінився за ці п’ять років, якими є настрої людей?
З одного боку, російська влада змінює ситуацію, до Криму направили великі фінансові ресурси. Почалося за такою радянською традицією будівництво великих об’єктів, які впадають в око. Це і термінал аеропорту, траса Таврида, мечеть, новий корпус лікарні, дитячі садочки і школи, щоправда, багато з цих об’єктів поки не здані в експлуатацію. Це спроба намалювати позитивні зміни, хоча багато в чому все залишається таким, як і було. Все дуже схоже на сучасну Росію, де за красивими фасадами «Москва-Сіті», Грозного ті самі погані дороги, низькі зарплати, медичне обслуговування, яке бажає кращого тощо. Тоді як в Україні можна було вільно і спокійно про це говорити, тут за свободу думки серйозно можна постраждати.
Що стосується людей, то тих, які тріумфували у 2014 році, стало менше. Дуже багато людей протверезіло, тому що вони на своїй шкірі відчули так звані покращення і в зарплаті, і в особистому благополуччі. На жаль, багато з них не хочуть зізнаватися в тому, що є причиною їхнього нинішнього незадовільного стану. Дехто вірить пропаганді, шукають причини в американцях, Євросоюзі, Україні, де завгодно, тільки не у своїх рішеннях і діях 2014 року. Є зміни у думках і проукраїнських громадян. Надія на повернення Криму в Україну виражається тихо, пошепки на кухнях. Публічні прояви є локальними, невеликими. Одночасно цими людьми опановує якась приреченість, адже, з одного боку, російські ЗМІ розповідають: те, що трапилося – це назавжди, нічого не зміниться. А українська влада не завжди може конкретно дати відповідь: коли і яким чином Крим повернеться. Така м’яка безнадія опановує людей, я б сказав.
Що чекає на Крим у майбутньому?
Не думаю, що ситуацію слід розглядати винятково в Криму. Ми розуміємо, що це питання вирішуватиметься зовсім в інших місцях і на іншому рівні. В залежності від зміни цієї ситуації, зокрема від найближчих виборів президента України, будуть залежати дії Кремля, посилення репресивної політики або навпаки – пом’якшення. Буде все залежати від дій європейської спільноти, Сполучених Штатів тощо. Ми вже це проходили, коли бачили, як кремлівська пропаганда робила розвороти на 360 градусів, наприклад у ситуації з президентом Дональдом Трампом, якого спочатку розхвалювали, а тепер він – ворог №1. З Кримом може бути така ж ситуація. Сьогодні кажуть «Кримнаш», а завтра визнають, що було щось неправильно, ми по-іншому повинні цю ситуацію розв’язати і піти на якісь перемовини.
Протести можливі, вони вимагають визрівання, часу. Нинішня ситуація – трохи патова. Просування з кримського питання є дуже малим, але все ж цей рух у правильному напрямку. Поки масові протести будуть захлинатися у репресивних діях Росії. Для дозрівання повноцінних процесів потрібні зовнішні сигнали. Хоча поодинокі пікети, акції демонстрації інакомислення, спротиву є, і вони продовжуватимуться.
«Всі місцеві тепер відчули, що таке «люди з материка»
Архієпископ Сімферопольский і Кримський Православної церкви України Климент
Якими вам запам’яталися події п’ятирічної давнини, так званий «референдум»?
Я тоді взагалі виїхав із Криму напередодні так званого «референдуму». Бо ситуація складалася таким чином: тоді вже «взяли» Андрія Щекуна (проукраїнського активіста), Сергія Ковальського (координатора руху «Євромайдан-Крим»). Ми про них нічого не знали. Була реальна небезпека для мене і священиків УПЦ КП. Тому я їм сказав, аби вони разом із дружинами і дітьми якомога швидше виїхали. У Криму я з’явився вже у 20-х числах березня. Останньою нашою барикадою була акція 9 березня на день пам’яті Тараса Шевченка. Після цього зрозуміли: більше нічого не можемо змінити. Знаєте, була небезпека, був страх. Тоді вже вагони перевіряли, тих людей, які в’їжджали і виїжджали з Криму. Мене також затримували, обшукували. Ситуація була дуже складна, психологічно також.
Як Крим змінився за ці п’ять років, якими є настрої людей?
Повна деградація. Порожнеча, розчарування. Вголос ніхто нічого не може сказати, бояться. В РФ, якщо ти висловлюєш свою думку, за неї можеш серйозно поплатитися. І тому ми повернулися у застійні махрові часи Радянського Союзу, коли всі спілкувалися пошепки, на кухнях. Звичайно, є ті, кому це все подобається, але в цілому я не відчуваю якогось свята, не бачу радості в очах людей. Коли усе починалося, дуже сильно працювали психологічно. Людей заводили на хронічне свято, мовляв, скидайте окови України, і воно, це свято, почнеться. Навесні 2014 року такі настрої панували і люди говорили: так, ось зараз матимемо зарплати як в Росії, жити станемо краще. Але вони не врахували: те, що з погляду українця здавалося великою зарплатою, коли прийшла РФ, виявилось маленьким. Люди побачили, що це не такі вже великі гроші, їх хронічно не вистачає. Бізнесмени жаліються на те, що повинні скорочувати діяльність.
Що чекає на Крим у майбутньому?
Я не бачу завтрашнього дня, живу тільки сьогоднішнім. Прогнозувати важко. Якщо брати Севастополь і решту Криму, то це два різних регіони. Мені здається, що ситуація на решті території Криму спокійніша, ніж у Севастополі. Бо в Криму все ж кримські (при владі), а у Севастополі до влади прийшли приїжджі, росіяни. Тому всі місцеві відчули, що таке «люди з материка», як вони їх називають. Що стосується зброї і її великої кількості на півострові, то її ж не намастиш на хліб.
«У людей одна розмова: ми не того чекали»
Леонід Пілунський
екс-депутат Верховної Ради АРК, депутатська група «Курултай-Рух»
Якими вам запам’ятались події п’ятирічної давнини, так званий «референдум»?
До останнього моменту ніхто не вірив, що це може статися. Ми цих усіх козачків бачили ще під час першого Майдану, після якого Віктор Ющенко став президентом. Ось всі ці люди з Кубані всі вже тут були. Тоді це все закінчилося нічим. А у 2014-му «з’явилися з неба» ці військові, здавалося, що це лише жменька, але… На мою думку, частина депутатів, які тоді сиділи у Верховній Раді в Криму і які голосували за все це самі не думали, що станеться так, як сталося. Від «Русского блока» всього три людини було в Раді – Цеков, Шувайников і Аксьонов. Тому казати, що більшість Ради була за це (за «референдум»), не можна. Це все були люди Януковича. Тому це була велика несподіванка, що Україна нас кинула. Стало зрозуміло. Що вже все (Україна втратила Крим), коли полетіли кілька десятків гвинтокрилів в бік Севастополя. Було зрозуміло, що це війська. Потім на околиці Сімферополя вже стояли танки, вантажівки, вони уже були не місцеві, не Чорноморського флоту. Коли «взяли» мого сина, потім взяли Сергія Ковальського і Андрія Щекуна. Тоді стало зрозуміло, що все, кінець.
Як Крим змінився за ці п’ять років, якими є настрої людей?
Люди дуже налякані, навіть ті, хто з радістю все це прийняв. На ринках немає людей, позакривалася дуже велика кількість бутиків. Сам я не виїжджаю з Криму з багатьох причин. Одна з них полягає в тому, що як тільки я поїду (на континентальну частину України), я не повернуся. У людей, з якими я спілкуюся, одна розмова: ми не того чекали. Люди налякані тим, що з ними можуть вчинити так, як з деякими іншими, наприклад так як з Гайворонським (окупаційна влада 6 березня провела обшук у помешканні блогера з Ялти Євгена Гайворонського. За словами блогера, силовики порвали ламіновану сторінку його російського паспорта і відібрали паспорт громадянина України – «Главком»).
Що чекає на Крим у майбутньому?
Мої родичі із 1941 до 1944 років пережили окупацію в Криму, жили в Сімферополі, Красногвардійську, Джанкої. Ба більше, мого дядька, маминого брата, розстріляли німці. Я знаю багато речей, що відбувалося після того, як люди виживали, хто ховався, а хто ні. Є історія. Але тоді це тривало три роки, а зараз маємо вже п’ять. Звичайно, в порівнянні зараз уже не так, як під час Другої світової…
Чи повернеться Крим в Україну? Знаєте, минулого року їздив на ювілей до своєї родички. То вона сказала: а нехай буде так, як є. Мовляв, вона ледь оговталася переробляти всі документи, тобто робити російські. Чоловік у неї помер, то ледь змогла машину переоформити. Є дім, земля, з чого вона живе. Каже, чого я це буду назад переоформлювали, якщо Україна нас кинула? Ось що відбувається.
«26 лютого 2014 року Шойгу мені запропонував очолити раду міністрів Криму»
Леонід Грач
лідер кримського відділення партії «Комуністи Росії»
Якими вам запам’ятались події п’ятирічної давнини, так званий «референдум»?
Хотів би почати не з п’ятирічної давнини, а з моменту приходу до влади Віктора Ющенка, і навіть з моменту проведення всекримського референдуму за поновлення статусу АРК. Крим завжди був, є і буде автономним. А те, що Ющенко і Ко зробили все, щоби в підсумку Крим відвернувся від офіційного Києва, це було на очах… Потім прийшов Янукович, який став грабіжником Криму. Це ще більше посилило антиукраїнські настрої кримчан. Коли Янукович здавав владу, на вулиці вийшли люди, яким, може, слід було задуматися, кого вони посадять замість Януковича. Але, на жаль, вони не задумалися. І коли п’ять років тому Крим був кинутий напризволяще, коли Кримом почали управляти ті, хто прийшов до влади в Україні, народ в Криму по-справжньому злякався. Я вже не кажу, що 70% в Криму було росіян за національністю, тому тут були проросійські настрої. Тому кримчани не задумуючись пішли і проголосували. Але тоді проголосували не за повернення до СРСР, а за повернення до особливо корумпованої Росії. От так воно і сталося.
Як Крим змінився за ці п’ять років, якими є настрої людей?
Будівництво мосту свого часу ми розпочинали разом з Юрієм Лужковим. Тоді нам не дали це зробити. За Володимира Путіна це зробили оперативно. Тепер Крим зв’язаний з Росією, з Кубанню, будуються автостради і залізниці. Всі ці вкладення цінуються. Але до Криму привели людей до влади із іншого світу. Аксьонов до останнього казав, що він служитиме Україні, Константінов до останнього рвав і метав за Януковича. А коли постало питання зібратися на сесії 27 лютого 2014 року, то їх, цих олов’яних солдатиків, туди зганяли. Дарма Україна зробила блекаут. Тепер є відповідь: надлишок електроенергії в Криму, Балаклавська, Сімферопольські ГЕС, ще й запрацює скоро Сакська ТЕЦ. Протистояння у економічних, релігійних, національних питаннях використовуються сьогодні кримськими нуворишами, які у владі в Криму, не на користь народу в Криму, народу в Україні. Саме тому зростає розчарування. У нас, до речі, дуже цікава ситуація. Маємо великий прошарок між тим, яким є ставлення до президента РФ Володимира Путіна і негативним ставленням до кримських нуворишей, які у владі… Люди бачать, що роботи немає, що зарплати сьогодні нижче на 10-20 тисяч, ніж у сусідній Кубані, що умови для життя стають все гіршими і гіршими, немає можливості заробити, немає за що їсти. Середня пенсія в Криму – 8000 рублів. Якщо регулярно сплачувати послуги ЖКГ, то цих грошей на їжу не вистачить. Сьогодні сказати, що народ радіє, не можна. Він більше закрився, він боїться і весь час озирається, бо бачить, що місцевих нуворишів кремлівська влада на місце не ставить.
Що чекає на Крим у майбутньому?
Я прекрасно розумію, що для Москви краще мати абсолютно керованих Аксьонова і Константінова, які сидять на гачку. Але вони (у Кремлі) повинні зрозуміти: якщо вестимуть таку ж політику, яку вели п’ять років, вони отримують бандитський Крим. А це означає, що все закінчиться бідою. Адже у нас напруження на міжнаціональному рівні є, і воно не таке просте, як здається, у нас є розділення кримськотатарського народу на дві частини, одна за Чонгаром, а інша тут в Криму. Криму потрібно виправити помилку. Я дуже шкодую, що п’ять років тому, коли 26 лютого мені подзвонив міністр оборони РФ Сергій Шойгу і запропонував, щоби я завтра на сесії дав згоду на призначення мене на посаду керівника Ради міністрів АРК, я не задумуючись погодився. Але попередив: що ви цю проблему маєте вирішити у кримському парламенті, який тоді майже весь складався з Партії регіонів. Адже я знав, що вони мене не пропустять. Бо вони знали, що якщо я прийду, не допущу бардак у Криму. Він не відповів на це запитання. Але на ранок Белавенцев (Олег Белавенцев – з 21 березня 2014 року так званий представник президента РФ у Кримському федеральному окрузі, не визнаним світовим співтовариством) і Ко пішли на те, що мене зрадили, хоча напередодні сиділи у мене в кабінеті. То коли була сесія, на ній і мови не було про моє призначення. Тому мені дуже шкода, що такий обман трапився. Та не про мене мова була тоді та зараз.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0