Типовий «подарунок» кандидата виборцю
Продаж голосів: чи можливо запобігти ганебній виборчій практиці?
Здавалося б, підкуп виборців в Україні вже давно мав би назавжди відійти в минуле – адже ця «практика» несумісна з євроінтеграційними прагненнями України. Проте, в медіа доволі часто з’являються повідомлення про те, що певні політичні сили здобувають прихильність виборців різноманітними «безкоштовними» благами, роздачею подарунків. Все це робиться задля перемоги на місцевих виборах-2020.
Мультфільми, «сто грам» і кришки для консервацій
У Києві, в один із жовтневих вихідних, десятки дорослих і дітей безкоштовно відвідали кінотеатр на Лівому березі – переглядали мультфільм. Чи була це акція благодійних фондів чи меценатів для незабезпечених киян? Зовсім ні – напередодні людей обдзвонювали представники однієї з партій, яка йде в Київраду, пропонуючи дармові квитки на кіносеанс. Пізніше, коли журналістка одного з телеканалів запитала в директорки кінотеатру, що це за акція, чиновниця відповіла що, мовляв, всі квитки викупив один чоловік, а працівники не зобов’язані були перевіряти його паспорт.
Цього ж дня інша група киян безкоштовно плавала на прогулянковому теплоході. Цього разу дозвілля організувала за власний кошт інша партія. При цьому під час дармової прогулянки виборцям роздавали сувенірні набори з ручок, блокнотів, іншого канцелярського приладдя, повітряні кульки. І все це – з символікою партії, що нібито організувала дармовий відпочинок на Дніпрі.
Креатив підкупу вражає. Наприклад, на Одещині місцеві «князьки», котрі балотуються, організували для громадян, які змінили свою адресу реєстрації на Одеську область, безкоштовний відпочинок на морі – «все включено»!
У Миколаєві один із кандидатів до місцевої ради підігнав вантажівку з кавунами. Чимало містян не погребувало підійти до авто і взяти без грошей гостинчик. Можливо, деякі з них і не проголосують за кандидата-«благодійника». Проте, якщо людина взяла цю «подачку», то вона мимоволі стає співучасником корупційного процесу, під знаком якого проходять кожні українські вибори.
В одному з містечок на Донеччині представники найпопулярнішої в регіоні партії, що має логотип синього кольору, роздавали в своєму офісі місцевим мешканцям дармові «пайки» з традиційним начинням: гречкою, цукром, рисом, олією, рибними консервами. Ще раніше благодійний фонд чинного депутата, котрий під час кожних виборів активно засіває виборців Луганщини гречкою й цукром, відправив вантажівку з нібито гуманітарною допомогою до своєї вотчини, але цей передвиборчий «урожай» вдалося конфіскувати поліції. Чи покарані були істинні замовники усіх цих «благочинних» акцій? Питання – риторичне.
Та всіх разом виборчих корупціонерів, здається, перевершив креативом кандидат на посаду голови одного з сіл Черкаської області. «Міцний господарник», який представляє партію «головного радикала» країни, організував для односельців концерт відомої поп-груп, а під час «дійства» його соратники пригощали односельчан горілкою, видаючи шмат ковбаси на закуску. І люди на це залюбки «велися». Доречно згадати Тараса Шевченка, який ще у позаминулому столітті засуджував «землячків», що продаються царській владі «за шмат гнилої ковбаси»!
Ці справді сюрреалістичні «кейси» можна наводити ще і ще – вони виникають під час передвиборчої кампанії в різних українських регіонах мало не щодня. Більшість українських виборців просякнуті пострадянським патерналізмом і жагою дармових благ. Для них представники влади є не «слугами» народу», а панами, які час від часу «діляться» з посполитими «подачками з барського плеча».
Одна літня громадянка в ефірі випуску новин сказала, що вона на виборах міського голови Києва голосуватиме лише за чинного мера Віталія Кличка: мовляв, перед кожним святом він виплачує пенсіонерам по 100, 200, а іноді й по 250 гривень. Та чи усвідомлює пенсіонерка, що ці «альтруїстичні» гроші не з кишені мера, а з міського бюджету, тобто з коштів платників податків, з коштів її дітей та онуків?
Небанальна ситуація склалася в Полтаві. Місцеві журналісти стверджують, що це місто сьогодні стало осердям «гречкосійства». В Полтаві «благодійна» діяльність деяких кандидатів доходить до абсурду: там не лише традиційно роздають продуктові набори й обіцяють тисячу гривень за «правильне» голосування, а й обдаровують виборців навіть кришками для консервації з логотипом політика, в’язанками бубликів, екоторбами з партійною символікою тощо. А з одним із кандидатів на посаду мера, котрий провадить кампанію чесно, не опускаючись до хабарів виборцям, стався курйоз. На зустрічі з ним чимало людей приходить з порожніми пакетами – з надією отримати від кандидата щось «матеріальне».
Причини: бідність і безкарність
Власне, це лише одиничні приклади з багатої «палітри» підкупу виборців. Може здатися, що ми знову занурилися в часи президентства Леоніда Кучми або Віктора Януковича, кола практика підкупу на виборах скоріше була правилом, аніж винятком. Які ж причини цього «дежавю» сьогодні?
По-перше, масова бідність, якою найперше характеризується Україна навіть після кількох Майданів і гучних «проєвропейських» реформ. Бідність – у порівнянні навіть з новими членами Європейського Союзу (наприклад, Польщею, Словаччиною або Румунією). За даними Омбудсмена, поширена в Україні й «бідність працюючих», коли працевлаштованим людям грошей не вистачає на базові життєві потреби. Ще б пак: прожитковий мінімум в Україні становить близько $75 на одну людину в місяць. Мінімальна заробітна плата українців – $176 (в 4-10 разів менше, ніж у країнах-членах ЄС). Водночас 80% пенсіонерів живуть за межею бідності. Та й які перспективи для решти українців, якщо прем’єр-міністр країни оголошує про те, що через 15 років державі нічим буде платити пенсії? Чи можливі за такого стану речей в державі чесні вибори, за яких політики пропонують людям не гречку, а програми розвитку і змін на краще? Маємо порочне коло: недоброчесні політики купують голоси, а потім, прийшовши до влади, розкрадають бюджети, стимулюючи масову вбогість суспільства. Корупційна політична система породжує бідну економіку – а це ідеальний ґрунт для масштабного підкупу виборців.
По-друге, пострадянське суспільство масово плекає патерналізм громадян, за якого вони чекають від кандидатів не ефективності й доброчесності на державних посадах, а матеріальних благ. На це накладається риса українців за покликом «сумління» віддячити кандидата-«благодійника», віддавши йому свій голос. Нерідко, при цьому відсутнє розуміння того, що цей політик пізніше компенсує з бюджету «благодійні» витрати сторицею – за допомогою корупційних тендерів, відкатів, лобіювання чужих чи власних бізнес-інтересів на шкоду економіці й суспільству. Якщо виборець продав свій голос сьогодні, то це означає, що завтра він не отримає, як належить, ні якісних доріг, ні відремонтованих комунально-інженерних мереж, ні комфортного муніципального транспорту, ні школи або дитячого садка для дітей, ні станції метро. Адже більшість публічних коштів буде розкрадена колишніми «благодійниками». На жаль, відіграє свою негативну роль і нерозуміння багатьма виборцями того, що кошти місцевого бюджету – це гроші громади, які складаються з податків, сплачених кожним. Якщо ж не віддати свій голос корупціонеру, то все ж з’являється шанс, що обраний доброчесний політик працюватиме винятково на благо власної території, сприяючи ефективному інвестуванню публічних коштів. На жаль, більшість людей, котрі продають свій голос, не розуміють: цим вони продають Україну, майбутнє своїх дітей.
По-третє, вагомою причиною корупційної практики на виборах є відсутність реального покарання. Наразі не відомо жодного випадку, коли політик відповів за підкуп виборців. Як правило, карають «стрілочників», виконавців. Замовники ж масштабного «гречкосійства» лишаються ніби «в тіні», уникаючи кримінального переслідування. Так, найрезонанснішою справою про підкуп виборців стала судова «справа Білика». Розпочалася вона ще під час минулих місцевих виборів у 2015 році, коли в Чернівцях студенти масово фотографували бюлетені – буцімто кожному з них заплатив по 450 гривень за голос один із кандидатів на посаду мера. З тих пір пройшло п’ять років – проте, фінального результату досі немає! Якщо ж навіть такі елементарні судові справи не доходять за тривалий час до логічного завершення, то це провокує тотальну безкарність: у політиків-корупціонерів практично немає жодних перепон до масштабного підкупу виборців. Чому ж тоді дивуватися абсурдним «подарункам» – кришкам для консервації, кавунам, чарці горілки зі шматом ковбаси на закуску?!
І, по-четверте, політичні ставки на нинішніх місцевих виборах зросли в рази. Річ у тім, що внаслідок децентралізації місцеві можновладці отримали набагато більше повноважень. Водночас суттєво мають зрости і бюджети громад – більшість податків і зборів лишатиметься на місцях. До того ж, на місцеву владу ще й буде покладено формування комунальних тарифів. Звісно, щоб отримати доступ до такої «годівниці», політики в рази збільшують тіньові бюджети для прямого й непрямого підкупу виборців. До речі, вони б цього не робили, якби не було масового попиту з боку громадян на матеріальні «подачки». З іншого боку, такого розмаху виборчої корупції ми б не побачили протягом цього виборчого сезону, якби існував належний контроль з боку ЦВК та її підрозділів за фондами партій. А надто – якби заборонялося не лише де-юре, а й попереджалося де-факто використання грошей для скупки голосів з різноманітних благодійних фондів. Ці структури чомусь вельми поширені при партіях – попри вимогу закону використовувати на виборчу агітацію лише кошти офіційного, «білого» бюджету. Підкуп виборців набирає масштабів і через недостатній контроль за законністю виборчого процесу з боку поліції. Як правило, правоохоронці відкривають кримінальну справу не з власної ініціативи, а лише якщо їм наполегливо повідомлять про факти виборчої корупції активісти. Хоча за бажання, поліцейські могли би зупиняти це неподобство!
Антипідкуп: які алгоритми?
Як бачимо, ганебна практика на виборах – це комплексна проблема не лише державних органів, а й всього суспільства. Втім, ця складність не означає, що ми мусимо терпіти виборчу корупцію і далі. Для подолання цієї проблеми всім доброчесним «стейкхолдерам» виборчого процесу необхідно застосовувати дієві алгоритми боротьби з цим явищем вже сьогодні:
- потрібне створення міжпартійних об’єднань для контролю над перебігом виборів на всіх округах. Можливо, партіям варто залучати до спостережень групи місцевих активістів з кожної громади (така практика існує в США й деяких країнах ЄС);
- варто створити спеціальну суддівську колегію при ВАКС, яка розглядатиме кримінальні справи, пов’язані з порушенням виборчого законодавства. Колегія має складатися з найфаховіших і найдоброчесніших суддів (яких бажано обирати на конкурсі поза судовою системою). Міністерству внутрішніх справ не зайве створити спеціальні оперативні групи поліцейських, які повинні блискавично виявляти «кейси» підкупу виборців і фальсифікацій;
- держава і місцеві органи влади повинні періодично проводити широкі інформаційно-соціальні кампанії в ЗМІ, на телебаченні, зовнішніх носіях, спрямовані на попередження підкупу виборців, на роз’яснення деталей виборчої системи, демонстрацію найкращих виборчих практик розвинутих країн;
- всі без винятку органи влади, експертне й політтехнологічне середовище, представники громадянського суспільства повинні працювати на створення в країні нульової толерантності у громадян до виборчої корупції. Назагал, маємо досягти такого стану речей, коли репутація політика виходить на перший план. Якщо кандидат вдався до підкупу виборців, то самі громадяни мають назавжди закрити йому доступ до великої політики.
Олег Тітамир, президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг»
Коментарі — 0