Чому Німеччина відмовляється постачати Україні зброю

Німеччина та її союзники вже кілька тижнів намагаються знайти спільну відповідь на незрозумілі наміри Росії, яка збільшує напругу поблизу українських кордонів. Це питання є предметом дискусії не лише між країнами, але й у колах німецької політичної еліти.

Канцлер Олаф Шольц (Olaf Scholz), який представляє Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН), днями заявив, що в разі вторгнення в Україну Росія заплатить «високу ціну». Наступного дня він додав, що мовчання у випадку кризи навколо України - не варіант для німецького уряду. Міністерка закордонних справ країни Анналена Бербок (Annalena Baerbock), що представляє партію Зелених, також продемонструвала солідарність з Україною, але відповіла відмовою на чергове прохання Києва про постачання німецького озброєння. За словами Бербок, Німеччина готова вести серйозний діалог із Росією, аби розрядити надзвичайно небезпечну ситуацію, «адже дипломатія - єдиний можливий шлях».

Постачання зброї та історія

США та Великобританія заявили про постачання озброєнь Києву, до них приєдналися і балтійські країни. Передусім ідеться про ручну вогнепальну зброю, амуніцію та протитанкові системи. Нова партія озброєнь уже на шляху до України, пообіцяла група сенаторів США під час візиту до Києва цього тижня.

Натомість німецькі урядовці вважають, що такі поставки можуть лише посилити напруження та зробити переговори з Москвою ще важчими, ніж вони вже є. У коаліційній угоді новий уряд країни у складі соціал-демократів, Зелених і лібералів прописав, що поставки зброї до кризових регіонів не дозволяються. За словами Бербок, рішення щодо поставок зброї має історичний вимір, маючи на увазі напад нацистської Німеччини на СРСР під час Другої світової війни.

«Уявлення про те, що Німеччина надає зброю, з якої потім можуть вбивати росіян, для багатьох німців є дуже важким», - каже Марсель Дірсус (Marcel Dirsus), науковий співробітник Інституту політики безпеки університету імені Крістіана Альбрехта в Кілі.

За даними стокгольмського інституту SIPRI, Німеччина надалі залишається одним із найбільших у світі виробників та експортерів зброї. Обсяги збройного експорту з 2016-го по 2020 роки зросли на 21 відсоток. Найбільші імпортери німецької зброї - це Південна Корея, Алжир та Єгипет.

Україна також належить до покупців німецьких озброєнь. За даними уряду, у 2020-му та в першій половині 2021 року Німеччина дозволила 71 постачання зброї до України на загальну суму у 5,2 мільйона євро.

Ідеться передусім про стрілецьку зброю, підводне устаткування, а також комунікаційні прилади. Але Україна хоче більшого та вже заявила про інтерес до німецьких військових кораблів, а також систем протиповітряної оборони. Примітно, що Київ при цьому теж згадує історію, коли закликає Берлін до поставок зброї. Зокрема, український посол у Німеччині Андрій Мельник в одному зі своїх інтерв'ю послався на відповідальність німців перед Україною, «де під час нацистської окупації життя втратили щонайменше вісім мільйонів людей».

Хоч зброя і стала б сильним сигналом підтримки України, Марсель Дірсус сумнівається, що це дійсно підвищило б шанси України у протистоянні з великим та краще озброєним ворогом. «Російський уряд набагато більше вразять тяжкі економічні наслідки, ніж 2000 одиниць протитанкової зброї», - вважає він.

Габек та «оборонна зброя»

Для німецьких політиків висловлювання на тему зброї та військової інтервенції можуть виявитися небезпечними. Минулого року в цьому міг переконатися співголова партії Зелених, а нині віцеканцлер Роберт Габек (Robert Habeck). Під час візиту до України він висловився за поставки Києву «оборонної зброї». Це викликало шквал критики. Пізніше політик уточнив, що мав на увазі лише прилади для розмінування.

Що є «оборонною» зброєю, а що ні - це часто питання інтерпретацій. Останнім часом принаймні деякі представники урядових партій у Німеччині виступили за конкретне визначення цього поняття. Марі-Аґнес Штрак-Ціммерманн (Marie-Agnes Strack-Zimmermann), яка представляє Вільну демократичну партію (ВДП) та очолює комітет Бундестагу з питань оборони, сказала, що необхідно «переглянути» наявну досі позицію. В одному з інтерв'ю німецьким ЗМІ вона заявила, що не хоче, аби Європа просто спостерігала за тим, що відбувається, як це було під час анексії Криму 2014 року. При цьому раніше Штрак-Ціммерманн була радше противницею постачання зброї Україні.

На думку критиків такого підходу, зброю, яку було розроблено для оборонних цілей, на кшталт протитанкових та протиповітряних систем, у війнах та воєнізованих конфліктах часто застосовують і для нападу. Тож головним критерієм тут має бути не тип зброї, а цілі імпортера цієї зброї в кожному конкретному випадку.

Попередній уряд Німеччині на чолі з Християнсько-демократичним союзом (ХДС) пообіцяв США, що штрафуватиме Росію за будь-яку агресію. Представники ХДС, який зараз перебуває в опозиції, тепер критикують нинішній уряд за те, що він, мовляв, насправді лише ховається за своєю рестрикційною політикою експорту озброєнь. «Якщо Україна просить оборонного озброєння, аби бути в змозі захиститися від можливого російського нападу, ми не маємо права відкидати це прохання», - сказав у розмові з газетою Bild член оборонного комітету Бундестагу від ХДС Геннінґ Отте (Henning Otte).

Натомість експерт із зовнішньополітичних питань від ХДС Норберт Реттґен (Norbert Röttgen) днями зазначив, що «не можна виключати нічого». Утім, він наголосив, що про військові методи розв'язання конфлікту не йдеться.

«Північний потік-2» як інструмент тиску на Росію?

Коли нинішній уряд на чолі з СДПН прийшов до влади, лунали обіцянки посилити роль Німеччини на світовій арені, особливо в питаннях оборони й безпеки. Під тиском Зелених новий уряд пообіцяв більше звертати увагу на питання прав людини та демократичних цінностей, коли йдеться про відносини з такими країнами, як Китай чи Росія. Довгий час у Берліні розглядали їх передусім з точки зору економічних інтересів.

Днями канцлер Шольц уперше натякнув, що російська агресія може мати наслідки і для газопроводу «Північний потік-2», який з'єднує Німеччину та Росію дном Балтійського моря та чекає на зелене світло від німецького регулятора, аби почати прокачування газу. «Зрозуміло, що (Росії. - Ред.) доведеться заплатити високу ціну і що обговорювати треба все, якщо буде військове вторгнення в Україну», - сказав він.

Загалом СДПН поки що дотримується тієї ж позиції, що й попередній уряд, наголошуючи на тому, що газопровід є суто комерційним проєктом, який має бути захищено від політичних потрясінь. Утім, ВДП та Зелені вже давно виступають проти цього проєкту.