Чому православні країни застрягають

    • Розсилка
    Чому православні країни застрягають

    Їхнє релігійне коріння, а не комуністичний досвід, підтримує авторитаризм і несприйняття ризику.

    Східне православне християнство зробило більше, щоби сформувати тепер колишні комуністичні країни, ніж сам комунізм. Воно ж робить ці країни також і відносно нещасливими й антикапіталістичними. Ця теорія була популярною в 1990-х роках у Росії, але тепер виплила в новому робочому документі Світового банку.

    Його автори – колишній болгарський міністр фінансів Симеон Дянков і Єлена Ніколова з Університетського коледжу Лондона – проаналізували дані з World Values Survey (Загальносвітове дослідження цінностей) і Life in Transition Survey (Дослідження життя в транзитний період) Європейського банку реконструкції та розвитку, щоб дослідити кореляцію між релігійністю і поглядами. Вони прийшли до висновку, що православ'я зробило в деяких країнах сприятливий ґрунт для комунізму і в цілому сформувало їхній шлях – відмінний від того, що був прийнятий країнами, вкоріненими у західних християнських традиціях. Вони пишуть:

    Західне християнство (яке породило католицтво і протестантизм) робить наголос на раціоналізмі, логічних дослідженнях, індивідуалізмі й оспорюванні усталених авторитетів. Східне християнство (від якого пішло східне православ'я) було пов'язане з містичними і емпіричними феноменами, було більш чуттєвим і комунітарним та робило менший акцент на праві, розумі й підважуванні авторитетів. Варто відзначити, що ці довготривалі відмінності в установках збереглися після майже 50 років комунізму.

    Комуністичні правителі не дружили з Церквою, але, за словами Дянкова і Ніколової, використовували ті особливості православного світогляду, котрі вважали корисними, – наприклад, акцент на традиції, комунітаризм, «менше покладатися на юридичне відстоювання прав», а більше поважати владу. Тому ментальність, сформована пригніченою релігією, збереглася, пригнічуючи повагу до верховенства права, іконоборства, творчості та інновацій.

    Не знаю, як ви, але я в цей момент починаю чути відгомони того, що росіянам, болгарам, українцям і людям в колишній Югославії (але не грекам – вони тоді були багаті і знали про капіталізм) говорили нові еліти у 1990-х: в цілковитій відповідності з працею покійного німецького філософа і політолога Макса Вебера, капіталізм був тісно пов'язаний із західної релігійної традицією, особливо з протестантською етикою, і цим пояснюється відносний успіх таких країн, як Польща і Чехія в їхньому посткомуністичному транзиті.

    Про це можна було прочитати у тодішніх академічних публікаціях – класичною була робота соціолога Андреаса Бусса з 1989 року. Але традиція ця, принаймні для росіян, є значно старшою: її корені сягають роботи позаминулого століття філософа західної традиції Петра Чаадаєва, який вважав, що, на відміну від європейських країн, в Росії був прийнятий неправильний тип християнства. «Хоча ми і християни, не для нас дозрівали плоди християнства», – писав він. «В крові у нас є щось таке, що відкидає справжній поступ». В 1990-ті, коли Росія намагалася приєднатися до «цивілізованого світу», Чаадаєв раптово став знову популярним.



    Тоді Росія та її православні сусіди, здавалося, знайшли своє місце у світі і значною мірою пристосувалися до моделі зростання та конвергенції, тож у відповідній публічній дискусії настала пауза. Тепер відмова Росії приєднатися до західного світу й економічна криза в Греції, Україні та інших православних націях викликає, як виглядає, відродження цієї старої лінії мислення.

    Дянков і Ніколова бачать у соціологічних даних докази цього. Вони вважають, що православні християни менше задоволені своїм життям і мають менший соціальний капітал, ніж католики чи протестанти – приблизно як і нерелігійні люди. Також менш імовірно, щоби вони підтримували нові ідеї, ризикували чи хотіли працювати у великих приватних компаніях. Більшу відповідальність вони делегують уряду і сильніше підтримують державну власність. Коротше кажучи, вони менш пристосовані до капіталізму.

    «Теологічні розбіжності між різними християнськими конфесіями могли спрямувати країни на різні шляхи розвитку задовго до появи комунізму», – пишуть Дянков і Ніколова.

    Двадцять років тому я був би схильний відкинути цю ідею тільки тому, що інтуїтивно вона не виглядала правдоподібною. Це звучало навіть доволі принизливо, бо більшість людей активно старались адаптуватися до нової економічної реальності, часто в дуже підприємливий, хоч і дещо незаконний спосіб, і повага до будь-якої влади зникала. Важко було пристосовуватися виникаючому нещадному капіталізму до православної традиції, навіть якщо грабіжники барони-розбійники вважали за свій обов'язок платити за нову блискучу позолоту цибулеподібних куполів православних церков.

    Однак тепер мені важко не погодитися з аналізом Дянкова і Ніколової – принаймні, коли йдеться про Росію. Підходячи до проблеми з цілком іншої перспективи, Іван Забаєв, російський соціолог, який працює в найкращому російському православному університеті й отримав урядовий грант на свої недавні дослідження, приходить до аналогічного висновку:

    Специфіка православ'я полягає в тому, що воно як шлях до спасіння розцінює не покликання і професійну діяльність, а послух і смирення щодо (духовно) більш досвідченої особи або щодо особи на вищій позиції в ієрархії.

    Давні корені і релігійні засади культури дійсно можуть мати більший вплив на шлях розвитку країни, ніж будь-які раціональні, геополітичні чи економічні міркування. Якщо так, то країні з православним тлом не надто комфортно у світі, де домінує Захід – джерело напруги можна тільки пом'якшити, але не усунути.

    Leonid Bershidsky
    Why Orthodox Christian Nations Remain Stuck

    Bloomberg, 26.04. 2018
    Зреферував О.Д.

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ