Чому Захід переоцінив могутність армії РФ. Пояснює військовий експерт, який зрозумів, що помилявся

Однією із причин, чому Україна не отримувала достатньої підтримки від країн Заходу перед початком війни з Росією, був надто високий рівень заляканості західних політиків нібито могутністю російських збройних сил і швидким крахом України. Політиків залякували їхні власні експерти, які спеціалізувалися на вивченні російської армії. Деякі з них давали Україні лічені дні або й години у потенційному протистоянні такій «потузі» (як не як, «друга армія світу» – принаймні, таким був піар-посил). Утім, на третьому тижні війни очевидно, що у страху великі очі: західні фахівці з питань Росії визнають, що не такий страшний «російський вермахт», як його малювали «Ізвєстія» і Соловйов.

Напередодні у своєму мікроблозі в Твіттері директор програми із вивчення Росії Центру військово-морського аналізу (Center for Naval Analysis, CNA), дослідник російської армії Майкл Кофман (Michael Kofman) поділився думками щодо того, чому Захід і він сам дещо переоцінив російську військову потугу, і як насправді варто оцінювати російську армію. ТЕКСТИ наводять тези цього треду.

Зазначимо, що не усі західні аналітики піддалися магії російської дези. Зокрема, ТЕКСТИ перекладали низку аналітичних статей, у яких критично оцінювалися російські перспективи в Україні. Ось одна з них: Армія короткого кидка. Окупаційні війська Путіна не зможуть швидко просуватися без залізниці

Далі – текст Майкла Кофмана

Від початку російська «військова операція» була недоладною спробою зміни режиму в Києві, заледве спланованою чи організованою. Це було дуже схоже на спробу рейдерського захоплення. Коли ці наміри провалились, ми побачили досить розумну оборону з боку України і спроби Росії пристосуватися до обставин та рухатися далі уже в режимі розв’язування повномасштабної війни.

Треба визнати, що спостерігачі переоцінили російську військову міць – як в цілому, так і з точки зору конкретного протистояння з Україною. Так само ми недооцінили й українське військо. Звісно, варто застерегти читача, що ми, ймовірно, дуже мало знаємо про реальний стан українського війська саме зараз. Адже Україна добре справляється з домінуванням в інформаційному середовищі.

Проблема оцінки військової могутності будь-якої держави полягає в тому, що для об’єктивності потрібен контекст. Не можна оцінити військову силу виключно в теорії, адже на полі бою відбуватиметься зовсім не те саме, що на папері.

До прикладу, те, як ви оцінюєте військову могутність Китаю в контексті війни за Тайвань, буде відрізнятися від того, як ви могли б розглядати це в гіпотетичній війні між Китаєм та Індією. Так само, як і результативність США в Афганістані чи Іраку може не відповідати потенціалу США у випадку зіткнення з тотожним за розмірами і потугою армії опонентом.

З огляду на це, я не здивований, що ми помилилися, дивлячись на російське військо в ході підготовки до цієї війни. По-перше, росіяни досі не намагалися брати участь у жодній подібній операції, у такому масштабі, проти країни такого розміру, як Україна, проти опонента, що має значний паритет військових можливостей. (За місяць до нападу Росії Тексти перекладали статтю У разі вторгнення Росія має більше шансів зазнати катастрофи, ніж досягти свого. Якщо Україна серйозно боротиметься, у якій зокрема йшлося і про відсутність досвіду повномасштабних операцій в окупантів).

Обмежене використання сил у таких випадках, як Сирія або Україна 2014-2015 року, дає дуже умовне, віддалене уявлення про військові спроможності. У тих кампаніях Росія могла диктувати темп подій, надсилати оптимізовані сили тощо. І навіть за тих умов у російської армії з’являлось багато викликів, які належало подолати.

По-друге, великі військові навчання, [на які можна було б спиратися, як на фактор оцінки масштабів армії] — це заходи, які відбуваються за певним сценарієм. Вони більше нагадують театральну виставу, ніж реальні військові дії. Так, ви можете отримати після них багато корисної інформації про стан справ в армії, але фахівці зазвичай ставляться до неї скептично.

По-третє, важливо пам’ятати, що під час реальної війни можуть накладатися декілька контекстів. З одного боку, російське військо може мати великі проблеми з матеріально-технічним забезпеченням, воюючи в Україні на кількох напрямках. А з іншого, рельєф місцевості або відстань просування можуть виявитися набагато легшими, ніж очікувалось.

У цьому плані українські сили спритно користуються перевагами міського ландшафту, влаштовують засідки та застосовують тактику невеликих підрозділів. Вони змушують російські війська вступити в бій у ситуаціях, де масовість чи більша згуртованість не дають переваги, міняючи таким чином простір на час.

І, дивлячись на те, який вибір роблять росіяни в рамках своєї військової стратегії, можна сказати: ця армія не була створена для такої війни. З точки зору живої сили, готовності та матеріально-технічного забезпечення, вона не була підготовлена для підтримки стратегічних наземних наступів або утримання великих масивів місцевості, особливо в країні з таким розміром, як у України.

Усе це, звісно, не пояснює, чому частина зусиль росіян є повсюдним хаосом. Логістика, комунікації, слабкі показники протиповітряної оборони, проблеми з точністю ударів, пересування по території без розвідки тощо. Я бачу відносні удосконалення на другому тижні війни, але всі ці проблеми залишаються.

Співтовариство, яке аналізує російські війська, далеко не монолітне. Але [до початку війни в Україні] було підґрунтя для сприйняття російської військової потуги [як значної]. І це було зумовлено не позитивними російськими самооцінками, оборонним піаром чи яскравими статтями в «Известиях». Експерти враховували і хороші, і погані новини, в тому числі й про корупцію, і про некомпетентність військового керівництва Росії.

Однак часто наші припущення, особливо щодо практичної, а не теоретичної складової — калібруються в бік переоцінювання реального стану справ. Ви припускаєте, що у вашого опонента вийде набагато більше, що у нього буде хороший день, або просто хочете «перебдіти».

Ця війна, безсумнівно, відкине російську армію на роки назад і серйозно зашкодить її репутації. Відкрите питання – що ж буде далі? Як вони пристосуються? Що ми маємо відняти від завищених російських військових показників у цьому контексті, і як краще застосувати ці дані щодо інших гравців?

Після 2014-2015 років я регулярно стверджував, що російське військо не таке страшне, як його малюють (is not 12 ft tall – ідіом. – «не більший, ніж здається», варіація від feel 12 ft tall – пишатися собою – прим. пер.). Після 2022 року я, ймовірно, витрачатиму більшу частину свого часу на те, щоб довести, що воно щонайменше втричі менш страшне, ніж ви можете собі уявити (it isn't 4 ft tall either). Втім, історія вчить нас стримано ставитися до таких вражень, не впадаючи в крайнощі.