Дослідження запропонувало нове розуміння так званої «гіпотези незмінного темпу старіння»

«Смерть є неминучою. Скільки би вітамінів ми не вживали, яким би здоровим не було наше середовище і скільки б ми не займалися спортом, ми врешті-решт постаріємо і помремо», – стверджує Фернандо Кольчеро.

Кольчеро – експерт із застосування математичних та статистичних методів до вивчення популяційної біології. Він є доцентом факультету математики та комп’ютерних наук Університету Південної Данії.

«Ми змогли пролити світло на гіпотезу незмінного темпу старіння, порівнюючи дані про закономірності народжень і смертей у дев’яти людських популяціях з інформацією про понад 30 популяцій приматів, зокрема горил, шимпанзе та бабуїнів, які живуть як у диких умовах, так і в зоопарках», – розповідає науковець.

Щоб дослідити цю гіпотезу, науковці проаналізували зв’язок між очікуваною тривалістю життя (life expectancy), тобто середнім віком, у якому індивід помирає в популяції, та однаковістю тривалості життя (lifespan equality) – показником, який позначає концентрацію смертей індивідів старшого віку.

Їхні результати вказують на те, що зі збільшенням тривалості життя зростає і його однаковість. Високий показник однаковості вказує на те, що більшість індивідів у популяції помирають приблизно в однаковому віці – як це відбувається, наприклад, у Швеції або Японії, де цей вік становить приблизно 70–80 років. Проте у 19 столітті однаковість тривалості життя у цих країнах була низькою: менше людей помирали у старшому віці. Це, зі свого боку, означало також коротшу тривалість життя.

«Тривалість життя за останнє століття сильно збільшилася й продовжує рости у багатьох частинах нашої планети. Але це не пов’язане зі сповільненням темпу старіння. Причина радше полягає у зменшенні смертності у дитячому та молодому віці, що збільшує середню тривалістю життя», – каже Фернандо Кольчеро.

Із попередніх досліджень відомо, що існує вражаюча закономірність між тривалістю і однаковість життя у різноманітних людських популяціях – від сучасних розвинених країн до доіндустріальних європейських держав і навіть суспільств мисливців-збирачів.

Однак такі самі закономірності є і серед наших найближчих родичів у природі. Це вказує на те, що основоположний темп старіння може бути універсальним серед приматів й потребує наукового пояснення.

«Нам стало відомо, що не лише люди, а й інші види приматів, потрапляючи у нові середовища, можуть жити довше. Однак, це відбувається лише внаслідок зменшення дитячої та ранньої смерті й не пов’язане з темпом старіння», – каже Кольчеро.

Використавши статистичні та математичні методи, автори дослідження довели, що навіть невеликі темпи старіння зробили б, наприклад, популяцію бабуїнів демографічно схожою на шимпанзе чи навіть людей.

«Не все втрачено. – резюмує Кольчеро. – Наука розвинулася настільки, що вона, ймовірно, зможе піти далі еволюції й сповільнити основоположний темп старіння».

We cannot cheat aging and death, study indicates
ScienceDaily, 16/07/2021
Зреферував Є. Л.