Геноцидна риторика російської пропаганди

Топити українських дітей та спалювати їх у власних хатах закликав кремлівський пропагандист Антон Красовський 20 жовтня в ефірі своєї програми «Антоніми» на російському державному багатомовному телеканалі RT. Постійних глядачів Красовського та й узагалі тих росіян, які регулярно дивляться і слухають інформресурси, що фінансує Москва, навряд можна здивувати насильницькими закликами. Наприклад, у січні 2022 року Красовський погрожував спалити українців на Хрещатику разом з українською Конституцією. 

Як показало дослідження ІМІ, геноцидна риторика щодо України та українців для російського інформпростору – звична справа. Передачі із заявами, схожими на заяви Красовського, не виняток, а частина системи. Ба більше, висловлювання радикальних екстремістських заяв та збочених фантазій у відверто хамській манері з використанням жаргонної та нецензурної лексики можна вважати «фішкою» пропагандистів. 

Сам Красовський, виправдовуючись у телеграмі після резонансу навколо його заклику, пояснив свою поведінку тим, що його просто «занесло» і він «не відчув цієї межі про дітей». Експерти ІМІ проаналізували, наскільки часто кремлівські пропагандисти закликають до знищення українців і чому «кейс Красовського» насправді є закономірністю, а не випадковістю, як намагається переконати світ країна-агресор. 

Що таке геноцидна риторика і наскільки ефективною вона може бути?  

Відповідно до статті другої Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, геноцид – це низка злочинних дій, вчинених з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Зокрема, до таких дій зараховують: убивства та (або) заподіяння тяжких тілесних чи психічних ушкоджень членам групи; умисне створення для групи життєвих умов, розрахованих на її повне або часткове фізичне знищення; застосування заходів, спрямованих на запобігання народжуваності в групі; примусове передання дітей з однієї групи до іншої. 

«Геноцидна риторика» означає публічне підбурювання до таких дій. Прокурори Міжнародного трибуналу щодо Руанди звинувачують засновника Радіо тисячі пагорбів, руандійського олігарха Фелісьєна Кабугу у використанні такої риторики, створенні «найпотужнішої зброї для вчинення геноциду». Кількість жертв під час геноциду в Руанді 1994 року налічує близько 800 тисяч людей. Що стосується ознак такої риторики, ми спираємося на визначення з обвинувального акта щодо Фелісьєна Кабуги від 01.03.21. Це такі ознаки:

• Прямі заклики до знищення або вчинення геноцидних діянь, наприклад ударів по цивільній інфраструктурі, викрадення українських дітей, знищення українців. 
• Використання евфемізмів, пом’якшувальних слів або висловів задля приховування того, що відбувається насправді, й применшування масштабу трагедії та суті воєнних злочинів. Заохочуючи до знищення тутсі, працівники Радіо тисячі пагорбів заміняли дієслово «вбивати» на «працювати» чи «братися за роботу», в Росії так само розробили цілий новояз для опису нападу на Україну. Обумовлення напад нібито потребою власного захисту («якби не ми їх, то вони нас» / «нам не лишили вибору») та повторенням певного історичного досвіду.
• Евфемізми, які дегуманізують групу-жертву. Руандійське радіо називало тутсі «тарганами, яких потрібно знищувати», російські пропагандисти називають українців «нацистами», «щурами», «глистами, від яких потрібно очистити територію».
• Сакралізація війни, спекулятивне використання релігійних наративів та богословських понять. Виправдання злочинів нібито благими намірами, які благословляє релігія, церковні очільники, використання епітетів «священна війна», у випадку росіян – «десатанізація бездуховної України». 
• Ігнорування геноцидних закликів у промовах посадовців у ситуації, коли співробітники медіа мали б звернути на них увагу, розглядаються як потурання й підбурення до їхнього продовження.
• Схвальне (або нейтральне) висвітлення в медіа вже вчинених діянь з ознаками злочину геноциду. В передачах руандійського радіо глорифікували насильство і напади на тутсі, святково відзначали вбивства, оспівували вбивць і заохочували до продовження.
• Недотримання балансу в контенті медіа. Підбурення до вчинення геноциду може бути прямим, але водночас неявним; тобто необхідно враховувати контекст мовлення, якщо це не буквальні заклики до вбивств.
• Суд враховував популярність медіа, на якому звучала геноцидна риторика.

Роль Радіо тисячі пагорбів у спонуканні до геноциду була визнана юридично, також в обвинуваченні згадується аспект психологічної підготовки населення до вчинення геноциду (нагнітання). Британський юрист Філіп Сендс, який має досвід роботи в Міжнародному суді ООН та Європейському суді з прав людини, заявляє, що навіть без ознайомлення з доказовою базою бачить ознаки геноцидної риторики росіян проти українців. 

Оцінити достеменно вплив кремлівської пропаганди, яка спрямована проти українців, наразі складно, адже повномасштабна війна Росії проти України триває. Але вже зараз можна простежити очевидний взаємозв’язок між споживанням контенту російських пропагандистських ресурсів та ступенем підтримки війни проти України. Російський соціолог, професор факультету політичних наук та соціології Європейського університету в Санкт-Петербурзі Михайло Соколов стверджує: серед тих росіян, які дивляться телевізор щодня, повномасштабне вторгнення схвалюють 79,5%, а серед тих, хто взагалі не цікавиться тим, що показують по «ящику», – 36,4%. Соколов орієнтувався на дані соцопитувань Всеросійського центру вивчення громадської думки. Звісно, варто брати до уваги, що зазначена установа є державною, тобто немає гарантії, що опубліковані результати правдиві. Утім, можна порівняти ці цифри з даними некомерційної організації «Левада-Центр» щодо того, звідки росіяни звикли отримувати інформацію і яким джерелам вони довіряють. Станом на кінець червня 2022 року 63% росіян дізнаються новини з телебачення, 39% із соцмереж, 32% з інтернет-видань, 16% з телеграм-каналів. Окрім того, 50% росіян відповіли, що серед усіх джерел найбільше довіряють саме телебаченню. 

За даними «Левада-Центру», станом на жовтень 2022-го 73% росіян підтримували дії російських військових в Україні. 

Як Росія посилювала геноцидну риторику проти України та українців

На початку повномасштабної війни Росії проти України кремлівські пропагандисти як мантру повторювали, що російська армія нібито цілить лише по воєнних об'єктах – і те, мовляв, з метою так званого «порятунку» простих українців від міфічних «нацистів». Найчастіше вторгнення виправдовували потребою проведення так званої «денацифікації» і говорили про нього як про вимушений захід.

Наприклад, в ефірі програми «Вести недели» від 27 лютого на державному каналі «Россия-1» ведучий Дмитро Кисельов намагався обґрунтувати початок так званої «спецоперації» тим, що Росію не влаштовує ділення людей на сорти, а саме це нібито здійснює Київ. 

«Уничтожаются лишь военные объекты. К мирным жителям и городам отношение реально бережное», – запевняв Кисельов. 

Пропагандист розповідав про «українських карателів», які начебто катували людей на Донбасі, і акцентував на тому, що з дозволу влади в Україні начебто квітне безкарність. Паралельно з цим в ефірі «Вестей» Україну та Росію називали нібито «однією розділеною нацією», а українців, які усвідомлюють власну ідентичність,  зображували такими собі «зіпсованими росіянами», яких НАТО підбурює ненавидіти Москву. Натомість про Росію Кисельов говорив як про місіонерську країну, що буцімто взяла на себе тяжку працю з «викорінення нацизму» заради суспільного блага.

«Как раз предотвращение планетарной войны и есть цель российской спецоперации на Украине. А действия России – еще раз, по сути, антивоенная акция. Агрессивная экспансия НАТО в нашу сторону, собственно, и обусловила предложение создать новую архитектуру глобальной безопасности с учетом интересов всех. Когда же от дипломатии Запад отказался, пришлось предотвращать большую войну через принудительную демилитаризацию Украины», – переконував Кисельов.

Зі свого боку голова RT Маргарита Симоньян у телеграм-пості від 24 лютого писала, що нібито дуже переймається, щоб у процесі «денацифікації» не постраждали мирні люди. А от кремлівський пропагандист Володимир Соловйов почав ефір своєї програми «Соловьев LIVE» від 26 лютого з того, що «війна – це завжди погано». Далі він закликав росіян замість того, щоб переживати через незручності, спричинені санкціями за війну, подумати про те, що РФ нібито займається «звільненням» всієї України й Донбасу зокрема. Разом з тим президента України Володимира Зеленського Соловйов називав «наркоманом» і звинувачував у тому, що йому байдуже до того, що відбувається. Переконливість свого спічу Соловйов вирішив закріпити показом промови пропагандиста Андрія Ткачова, який позиціює себе як протоієрей РПЦ і є ведучим державного прокремлівського телеканалу «Спас». 

«Война не началась, война заканчивается. И тот, кто не знал, что она началась и давно идет, – он просто сволочь! Виноват Майдан и те, кто его устроили! Как за большой атлантической лужей, так и все, кто здесь, на континенте, этим занимался! Кто разрушил ту любимую страну, в которой я лично жил!» – заявляв Ткачов.

Деякі з прийомів і наративів геноцидної риторики Росія розпочала використовувати ще в процесі підготовки та з розв’язання війни на Донбасі у 2014 році. Утім, нині, у порівнянні з початком повномасштабного вторгнення, можна спостерігати тенденцію до зростання агресивної риторики, екстремізму, прямих закликів до війни й розмиття в російському інфопросторі кордонів між тими, кого заведено вважати ворогами (умовними «нацистами»), та всіма українцями. Якщо раніше «нацистами» та «терористами» в Росії називали українських військових та представників влади, то тепер російська пропаганда намагається демонізувати все населення України. Причому «демонізувати» в прямому значенні слова. Днями помічник секретаря Ради безпеки РФ Олексій Павлов вигадав новий термін для виправдання воєнних злочинів російської армії на території України – так звана «десатанізація». Він заявив, нібито київський режим перетворив Україну на «тоталітарну гіперсекту» і змусив громадян відмовитися від цінностей, які передбачають православна віра, іслам та юдаїзм. Тож тепер нагальним питанням для РФ, за версією Павлова, є боротьба не лише з міфічними «нацистами», а й із примарними «сатаністами» та «войовничими фанатиками».

Того ж дня, 25 жовтня, боротися із «сатанізмом» в Україні закликав очільник Чечні Рамзан Кадиров. 

Ймовірно, посилення геноцидної риторики пов’язане з відсутністю очевидних успіхів Росії на фронті та деокупацією частини українських територій. 

Псевдоісторичні аргументи, «б.УССР» і порятунок від «зовнішнього управління»

Наведені вище приклади є геноцидною риторикою РФ проти України та українців за низкою ознак. Насамперед, щоб виправдати свій намір знищити суверенну державу та цілий народ, Росія розповідає про Україну ніби про щось, чого взагалі не мало існувати. Звідси беруть початок псевдоісторичні байки про нібито штучне створення України, намагання Кремля присвоїти собі історію та культуру Київської Русі та кремлівські наративи про «один народ» чи «розділену націю». Варто зазначити, що ще один горезвісний наратив про «братський народ», який пропагандисти свого часу «затерли до дір», із початком повномасштабного вторгнення РФ майже не трапляється в російському інформаційному просторі. Яскравим прикладом заперечення Росією самого факту української державності також може слугувати контент федерального інформагентства REGNUM. Так, під час висвітлення сучасних подій в Україні ресурс почасти використовує термін «б.УССР», тобто «колишня УРСР», що також добре корелює з експансивною політикою Росії, яка позиціює себе як правонаступниця СРСР:

• В трех западных регионах на территории б. УССР объявлена воздушная тревога
• В Киеве призвали уехавших с территории б. УССР не возвращаться до весны
• Освободить территорию б. УССР вновь!

Окрім того, намагаючись виправдати наступ на український суверенітет (вважаємо доречним наголосити на цьому в контексті геноцидної риторики, адже намір знищити державу є також бажанням позбавити народ його ідентичності. – Ред.), російська пропаганда зазвичай зображує Україну як об’єкт, а не суб’єкт міжнародного права. Саме тому РФ постійно говорить про те, що Україною нібито керує Захід, а низку історичних, визначних подій, пов’язаних з волевиявленням українців, як-от Майдани, подає ніби маргінальні акції, за якими стоять зовнішні гравці. 

Невіддільною частиною геноцидної риторики є мова ворожнечі як спосіб дегуманізації ворога та використання так званих маскувальних слів задля викривлення реальності. Під час військової агресії проти України російська пропаганда напрацювала цілий «новояз», який допомагає виправдовувати злочинні дії РФ. Так, повномасштабна війна в очах середньостатистичного росіянина, який споживає контент державних інформресурсів, має вигляд локальної «спецоперації», зумовленої нібито об’єктивними причинами, як-от «денацифікацією». Вторгнення, що супроводжується вбивствами, катуваннями та зґвалтуваннями, називають «звільненням», «порятунком» чи «очищенням» від «нацистів», «нациків», «фашистів», «сатаністів», «бандерівців», «карателів» тощо. 

Заклики до ударів по цивільній інфраструктурі як підбурення до геноциду

Нині кремлівська пропаганда дедалі частіше намагається легітимізувати знищення цивільних українців та удари по об’єктах інфраструктури українських міст нібито потребою відповіді за підрив Кримського мосту 8 жовтня, в якому ФСБ РФ звинувачує українські спецслужби. У такий спосіб Росія вкотре намагається виставити винною у війні Україну. Зокрема, такі екстремістські заяви активно поширювали Володимир Соловйов і Антон Красовський. Відповідно до третьої статті Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, такі заклики підпадають під визначення «прямого та публічного підбурювання до вчинення геноциду», що, як ідеться в правовому аналізі американського Інституту стратегії та політики New Lines, вважається окремим злочином незалежно від того, чи призвели заклики до геноциду. 

А ось що написав Красовський вранці 17 жовтня, коли на Київ була вчинена масова атака дронів-самогубців, внаслідок чого загинули чотири людини, включно з вагітною жінкою:

Бити по об’єктах інфраструктури, які забезпечують життя українців, закликав і Олександр Коц, працівник видання «Комсомольская правда», який позиціює себе як воєнний кореспондент. До речі, безпосередню причетність і Коца, і Соловйова, і Красовського до сприяння вторгненню Росії в Україну визнано на міжнародному рівні. Зокрема, на них наклали санкції Канада, Велика Британія, Австралія тощо.  

А от хто станом на кінець жовтня досі не потрапив під санкції, утім не поступається за ступенем своєї кровожерливості, то це ведучий радіо «Комсомольска правда» Сергій Мардан. Його програмку «Утренний Мардан» не заблоковано на стримінгових платформах. Зокрема, на Apple Music до контенту можна отримати доступ навіть без під'єднання VPN попри екстремістські заяви, що там лунають. 

«Знаете, как вчера поправили, очень забавно: это не иранские беспилотники «Шахид», это нас просто добрые иранские партнеры научили делать из газонокосилок беспилотники «Герань». Да хотя бы и так! Мне все равно, как они называются: прекрасным арабским словом «Шахид» или прекрасным русским словом «Герань» – лишь бы оно летало и падало на головы хохлов!!!» – голосив Мардан в ефірі після атак Росії по українських містах дронами-самогубцями. 

Окрім емоційних постів, натхненних убивствами українців чи ударами по критичній інфраструктурі, пропагандисти також публікували в телеграм-каналах інформацію про нібито «доцільність» таких дій задля легітимізації злочинів РФ. Донедавна пропагандисти, як-от воєнний кореспондент державного RT Андрій Філатов, робили перепости, де нібито жаліли цивільних українців і поширювали фейки про те, що в обстрілах начебто винні ЗСУ. Тепер же низка працівників російських інформресурсів відкрито говорить про те, що цивільних українців обстрілює саме російська армія і без цього, мовляв, не обійтися. Той же Філатов тепер репостить публікації про «потребу систематичних ударів не тільки по енергетичній інфраструктурі країни, а й по транспортній». А Коц ділиться нібито роздумами своїх підписників, які закликають якщо не до вбивства персоналу електростанцій («если так жалко»), що ремонтує об’єкти після обстрілів, то бодай до знищення самої енергосистеми:

Цікаво, що ті, хто використовує геноцидну риторику, нині зосереджуються на такому прийомі, як перекручування й підміна понять. Так, про обстріли об'єктів критичної інфраструктури та вбивства працівників електростанцій пишуть не як про свідомий терор цивільних для їхнього знищення і послаблення спротиву населення, а як про нібито виведення з ладу об’єктів, які обслуговують «військову машину противника». Тобто цивільні об’єкти й цивільних фактично прирівнюють до військових. Такі наративи, зокрема, можна побачити в колонках Коца для «Комсомольської правди», які, до речі, репостять у телеграм-каналі RT з дисклеймером про те, що «думка автора може не збігатися з позицією редакції».  

Насправді ж російські пропагандисти заохочували до вбивства й терору цивільних українців, включно з ударами по об'єктах життєзабезпечення населення, ще до подій 8 жовтня. Просто хтось не соромився говорити про це від свого імені, а хтось транслював ту саму позицію, цитуючи інших. Ось як ще в серпні в ефірі радіо «Комсомольська правда» ведучий Мардан реагував на розповідь співрозмовника про те, що на тимчасово окупованих Росією територіях Запорізької області вчителі відмовляються виходити на роботу і планують проводити уроки за українською програмою онлайн:  

«Отнять у них кредитки, на которые они получают деньги, и заставить их сожрать! Не знаю… выселить их из квартир. Ну вот что-нибудь в духе нашего старого-доброго ГУЛАГа, например! Они ждут же ГУЛАГа – ну дайте им ГУЛАГа, например!» – закликав Мардан. 

Своєю чергою Красовський, закликам якого про «топити й палити українських дітей» у Росії зараз нібито щиро обурюються, публічно радів теракту у Вінниці. Тоді, 14 липня, внаслідок обстрілу російських збройних сил загинули 23 людини, зокрема три дитини, серед яких була й чотирирічна Ліза. Фото з наслідками катастрофи поширилися як на українські, так і на російські телеграм-канали. Проте 15 липня, в День жалоби, який оголосила Вінницька міська рада в місті та області, директор російського мовлення RT Красовський написав кровожерливий пост про те, що йому «мало Винницы!».    

Згодом Красовський «звузив» свої екстремістські заяви до закликів застосувати ядерну зброю по конкретних містах України. 

Між іншим, разом з цими одіозними заявами Красовський відзначився ще однією – до речі, теж про дітей. В ефірі прокремлівського каналу «Union», що мовить з тимчасово окупованого Росією Донецька, він міркував про цінність життя російських (маючи на увазі українських дітей на окупованих Росією територіях) та українських дітей. 

«Всем страшно признаться, что наш ребенок нам дороже. Потому что он наш. Вот когда мы вернем себе эти земли и дети станут русскими, тогда мы будем защищать их. А пока «пусть боятся Киев, Львов и Житомир, а не Донецк с Херсоном», – підсумував Красовський.

Утім, ця заява пропагандиста чомусь лишилася непоміченою в російському інформполі загалом і пройшла повз його безпосереднє керівництво, голову RT Симоньян. До речі, Симоньян, яка після інциденту з Красовським в ефірі RT наголошувала на тому, що позицію колеги не поділяє ні вона сама, ні її редакція, зовсім нещодавно робила репости про те, як сильно мріє про удари по мостах, які проходять через річку Дніпро. І це було ще до підриву Кримського мосту.   

Також Симоньян цитувала Євгена Піддубного, який значиться воєнним кореспондентом Всеросійської державної телерадіокомпанії і перебуває під санкціями Великої Британії, Австралії та України через сприяння військовому вторгненню Росії та поширення неправдивої інформації. Піддубний писав про важливість виведення з ладу української енергосистеми, що так само можна вважати ознакою геноциду.     

І, зрештою, ось що говорять про удари по цивільних російські військові, яких прокремлівські інформресурси та окремі інформаційні пособники Кремля малюють такими собі «воїнами світла», «героями» та «визволителями». Наприклад, російський солдат Анатолій Дрьомов, якого активно піарять Соловйов і Піддубний, 14 липня закликав бомбити школи, пологові будинки та житлові будівлі. Утім, згодом він видалив цей пост – на окремих ресурсах можна побачити скріни з телеграму Дрьомова.

Зі свого боку Максим Фомін, який воює на боці Росії в складі незаконних збройних формувань так званої «ДНР», називає себе воєнкором і веде блог під псевдонімом Владлен Татарский, 12 вересня репостив публікацію про потребу руйнувати інфраструктуру України у зв’язку з нестачею сучасної зброї в російської армії. А ось що він сам пропонував для перемоги Росії у війні: 

Варто зазначити, що російська влада вдостоїла Фоміна бути присутнім під час підписання так званих «договорів» про анексію Росією окупованих територій Херсонської та Запорізької областей – за аналогією російського «визнання» окупованих територій Донецької та Луганської областей напередодні повномасштабного вторгнення. На «радощах» із цього заходу 30 вересня Фомін-Татарський записав відеозвернення, де пообіцяв таке: «Всех победим! Всех убьем! Всех, кого надо, ограбим! Все будет, как мы любим! Давайте, с Богом!» 

***

Як бачимо, РФ використовує геноцидну риторику стосовно українців давно. Змінюється хіба агресивність форми її висловлення: від наративу про нібито вимушений напад Росії заради суспільного блага та захисту батьківщини до прямих закликів знищувати українців. 

Роль Радіо тисячі пагорбів у спонуканні до геноциду була визнана юридично. Попереду в дослідників, правозахисників та правоохоронців ще багато роботи. Потрібно оцінити роль російської пропаганди в спонуканні до геноциду українців, до ведення агресивної війни проти України, дати належну оцінку екстремістським заявам та закликам до порушення територіальної цілісності. Сподіваємося, що всі співучасники цього злочину постануть перед судом і будуть належно покарані. 

Над матеріалом працювали: 

Альона Нестеренко, медіаекспертка Інституту масової інформації

Роман Головенко, керівник юридичного відділу ІМІ

Оксана Романюк, виконавча директорка ІМІ.