Коли Путіну щось стрельне в голову

Для чого Росія стягнула гігантське військо до українського кордону? Чи буде війна? Як стримати Путіна?

Тези з виступу американського дипломата Курта Волкера на конференції «Ескалація в Україні: Чого Росія прагне досягти»

Перша реакція Заходу

Я б сказав, що адміністрація Байдена та шерег європейських урядів проробили дуже гарну роботу з обміну повідомленнями. Вони чітко назвали те, чим займається Росія. Державний департамент, Білий дім, НАТО, Європейський Союз – їхня дипломатія була активною. Секретар Блінкен контактував із багатьма своїми колегами, щоб обговорити питання України, зокрема міністрами закордонних справ Франції, Німеччини та Великобританії. Генеральний секретар НАТО зустрівся з представниками країн ЄС, щоб обговорити це. Нещодавно ми наклали нові санкції на Росію за кібератаки проти США. Ми заохотили інших робити те саме. Кілька днів тому чехи вислали російських дипломатів за дії, які вони проводили в Чехії сім років тому.

Отже, якщо все це скласти докупи, то сьогодні бачимо сильну риторичну позицію Заходу, поєднану з розміреною реакцією. Проблема полягає в тому, що Путін готовий діяти. Він готовий застосувати військову силу. Він може сприймати це (погрози, – Z) як блеф Заходу.

Виклик, перед яким, на мою думку, зараз стоїть адміністрація Байдена… Коли кажу «зараз» – маю на увазі буквально цього тижня. У середу Путін виголошуватиме своє звернення до Думи. Ймовірно, він захоче зробити кілька нових заяв і, можливо, прив’язати їх до якихось прямих дій, які він вчинятиме. Тож у нас дуже мале вікно. Ми мусимо оголосити, які конкретні дії вживатимуть США і Захід, якщо Росія розпочне нові агресивні дії проти України. Поки що цього не зроблено. Ні в сенсі безпеки, ні в санкційному сенсі. Я маю на увазі такі санкції, які дійсно були б дошкульними.

Як на мене, це питання термінове.

Розворот кораблів

Тривожним моментом, який стався минулого тижня, було рішення США не відправляти до Чорного моря двох есмінців. Вони вже були в дорозі – і згодом з’явилося рішення зупинити їх, щоб уникнути ескалації напруженості з Росією в Чорному морі. На жаль, це розглядається Путіном як слабкість. Навпаки, це справило ефект стартового свистка. Бо далі він збільшив російський контингент у Чорному морі, перекрив Керченську протоку і обмежив будь-які рухи до та із Азовського моря.

Важливо, щоб Захід усвідомив це просто зараз: метою наших дій має бути запобігання російським діям, а не реагування на них після факту. Путін пішов на агресивну кампанію в Південній Осетії, в Криму та на Донбасі. Нам не потрібна нова жаліслива скарга – ми повинні запобігти цьому.

Запобігання або стримування потребує поєднання двох речей – спроможності і волі. Як на мене, наразі Захід не продемонстрував ані здатності, ані бажання зупинити Путіна. Україна має волю – але не має спроможності. Нам треба подумати над тими, які інструменти можемо використати. Нам треба оголосити про це превентивно, щоб Путін розумів, що втрати для нього будуть більшими, аніж очікувані здобутки. Нам треба виграти час. Як на мене, розмірена ситуація, при якій нічого не відбувається, хоча при тому загальна напруга залишається високою, – це найкращий результат, який ми наразі можемо отримати. І це те, до чого ми маємо прагнути, на противагу новому гарячому конфлікту, новій гарячій війні.

Пропаганда

Безумовно, на войовничість Росії впливає особливий погляд Москви на Україну. Україна має велике значення для російської ідентичності. Це суттєва частина міфу Путіна щодо того, чим є сьогоднішня Росія.

Але це справджується і навпаки. Успішна Україна, демократична Україна, західна Україна – розглядаються Путіним як загроза. Бо це означало би, що для російського народу немає жодної причини жити в умовах авторитарного правління з масовою бідністю, без доступу до національних багатства. Путіну потрібно тримати Україну підпорядкованою Росії не лише для національного міфу. А й для того, щоб запобігти успіху України. Щоб уникнути підриву цього національного міфу зсередини.

Російські державні медії будують із України образ найбільшого ворога російського народу, після Сполучених Штатів. Це суттєва зміна, якщо порівнювати із тим, як традиційно сприймають Україну в Росії. Я не певен, що це дуже добре резонує в Росії. Хоча цього явно хоче досягнути Путін. Думаю, якби російський народ по-справжньому зрозумів, що російські сили безпосередньо залучені до дій на українській території, до вбивств українців, вони не підтримували б цього. Тому для Путіна критично важливо приховати ступінь прямої ролі Росії у боях в Україні.

Звідси проростає ще декілька речей. Якщо щось стримує Путіна від початку нового великого військового вторгнення в Україну, то це комбінація речей. Один із чинників – розуміння, що російську політику викриють. Бо це остаточно уявнить те, що роблять російські сили на Донбасі, і підірве всю семирічну розповідь про те, що це внутрішній український конфлікт. Це змушує мене думати, що зміна фронту, вихід за межі Донбасу малоймовірні.

Чим відповісти

Адміністрація Байдена повинна дуже уважно розглянути варіанти рішень, які можна впровадити, прискорити просто зараз. Існує низка інструментів, якими, на мою думку, можна просигналізувати свою позицію. Ці інструменти задіюватимуться у відповідь на подальшу російську агресію; ми будемо готові дати їм хід – але поки що цього ще не робимо. Думаю, спроба впровадити таку політику могла би засвідчити більшу нашу спроможність і справжню волю. Це найкращий шанс розв’язати цю кризу на тривалішій часовій шкалі.

Чи Захід до цього готовий? Я б сказав: такі розмови ведуться. Люди на Заході не є дурні. У Лондоні, Вашингтоні чи Брюсселі говорять про те, що можна зробити. На жаль, коли лунає саме питання, то дуже часто відповідь: «Ой, ми не можемо цього зробити. Це було б занадто». Не думаю, що люди повністю усвідомили складність ситуації, складність відсутності кроків для стримування Росії. Вони переоцінюють наслідки своїх можливих дій – але недооцінюють наслідки своєї бездіяльності.

Ми маємо дуже обмежений час, перш ніж Путін вирішить, що він далі робитиме з усіма тими військовими силами, які зібрав біля українського кордону. Ймовірно, є кілька тижнів, перш ніж йому доведеться або відправляти їх назад, або робити щось із ними. Думаю, ситуація проясниться після його виступу в Думі, після звернення президента Байдена до палат конгресу США. У найближчі один-два тижні слід чекати багато речей, які можуть стати потенційними тригерними точками. Нам треба думати дуже відважно і дуже швидко над тим, що ми можемо зробити, щоб стримати найгірший варіант російських дій. Замість того, щоб чекати і дивитися, що трапиться, – треба спробувати відповісти.

Конференцію організовано Грузинською фундацією стратегічних і міжнародних студій

Підготував Володимир Семків