Нобель з економіки — за польові дослідження боротьби з бідністю

Цьогорічну Премію Шведського центрального банку з економічних наук пам'яті Альфреда Нобеля (її не було в оригінальному заповіті Нобеля, а перше нагородження відбулося 1968 року на честь 300-ліття Банку Швеції) присудили трьом ученим, які революціонізували прагнення покінчити з бідністю у світі. Абхіджит Бенеріджі та Естер Дюфло з Массачусетського технологічного інституту, а також Майкл Кремер з Гарварду застосували науковий підхід до завдання, яке досі здебільшого ґрунтувалося на інтуїції.

Але як їхній підхід працює на практиці? Чому його вважають таким передовим? І, щонайважливіше, наскільки він допоміг покращити життя найбідніших людей? Спробуймо це з’ясувати.

Протягом десятиліть в основі програм адресної допомоги біднякам лежали ззовні раціональні, але насправді інтуїтивні припущення, на кшталт:

• діти в бідних районах не можуть собі дозволити купити підручники — тож потрібно дати їм їх безплатно, і їхні оцінки в школі покращаться;
• бідним жінкам важко знайти роботу — тож якщо надавати їм мікропозики у розмірі кількасот доларів, вони зможуть розпочати власну невелику справу і їхні доходи зростуть.

Починаючи з 1990-х, однак, Кремер (згодом до нього приєдналися Бенеріджі та Дюфло) очолив дедалі впливовіший рух економістів, яких непокоїв ключовий недолік у цьому підході — а саме те, що без наукового аналізу припущення так і залишаються припущеннями. Без даних ви не можете бути впевненими, що вони правильні. Зрештою, навіть якщо життя людей й покращилося після адресної допомоги, то основну роль могла зіграти не сама ця допомога, а якийсь сторонній фактор — наприклад, паралельне зростання економіки або ж могла подіяти інша паралельна програма. Крім того, навіть якщо якась програма і справді працює, то це ще не означає, що саме вона є найоптимальнішим способом використати обмежені ресурси. Єдиний спосіб з’ясувати це — провести дослідження.

Лауреати цьогорічного економічного Нобеля зробили великий внесок у популяризацію дослідження боротьби з бідністю за допомогою методів, які переважно використовують у «твердих» науках — наприклад, біології. Один із таких методів — це так зване «рандомізоване контрольне випробування» (РКВ). Якщо коротко, то для того, щоб побачити, чи справді конкретна програма працює для певної групи людей, потрібно порівняти її вплив з параметрами такої самої «контрольної» групи, які не отримують допомоги. Чимало з тих, хто використовує цей метод, вірні йому настільки, що колеги-науковці навіть прозвали їх «рандомістами».

Завдяки РКВ і справді позбулися кількох «священних корів», які незмінно супроводжували програми адресної допомоги. Повернімось, скажімо, до мікропозик для потенційних підприємчинь, які настільки бідні, що не можуть сподіватися на банківський кредит... Кілька досліджень, проведених на основі цього методу, спростували досі популярну ідею про те, що такі мікропозики здатні суттєво збільшити доходи бідняків (хоча це не означає, що ідея цілком хибна).

Те саме стосується й освіти. Декілька дослідників, в тім  числі і цьогорічні нобелівські лауреати, показали, що ефекти від таких інтуїтивно корисних заходів, як зменшення співвідношення кількості вчителів і учнів у бідних районах, надання безплатного харчування і — так, ви вгадали! — безплатних підручників, насправді сильно перебільшені. Натомість величезний поштовх для покращення якості освіти у цих районах був зумовлений зовсім іншим, набагато менш очевидним способом — а саме поширенням серед дітей протигельмінтних препаратів, які дозволили зменшити кількість днів, в які вони не ходили до школи через проблеми з животом.

Протягом двох минулих десятиліть настав справжній вибух у використанні РКВ-досліджень. Окремі з них спрямовані на розкриття прихованих факторів, через які люди продовжують лишатися у пастці бідності, незважаючи на адресну допомогу, тоді як інші мають на меті емпірично оцінити наслідки цієї допомоги. Сьогодні різні організації вже провели понад тисячу таких досліджень.

Хоча успіх цього методу промовляє сам за себе, чимало його адептів говорять, що він все-таки не застосовується достатньо широко. Так, наприклад, лише невелика частина програм Світового банку та Агенції з міжнародного розвитку США проходить оцінку з огляду на їхню ефективність. Група вчених із Вашингтона встановила, що лише п’ята частина із 250 великомасштабних міжнародних програм у сфері охорони здоров’я використовувала строгі методи для оцінки своєї ефективності.

Існує і критика РКВ. Деякі економісти вважають, що фокусування на конкретних ефектах бідності приховує її глибші системні причини — як-от нерівність у світі, які потрібно вирішити першочергово, аби була хоч якась надія на покрашення добробуту людей у світовому масштабі.

Звісно, сьогодні про це надто рано говорити. Лауреати економічного Нобеля 2019 року кажуть, що зараз саме планують, як їм розпорядитися премією у розмірі $915,000, щоби далі просувати свою роботу. І, мабуть, найкращим подарунком для них стане увага, яку зверне Нобелівська премія на їхню роботу. «Це нагорода не для нас, а для цілого нашого руху», — сказав Бенеріджі на спільній пресконференції лауреатів в МІТ.

How The 3 Nobel Winners For Economics Upended The Fight Against Poverty

NPR, 15/10/2019

Зреферував Є. Л.