«Процес століття» над радянським керівництвом у Литві

«Я молився: господи, якщо я маю померти, будь ласка, нехай це буде швидко - лише одна куля!» - 79-річний Іринеюс Сабітус дуже добре пригадує все, що відбувалося тієї ночі. 12 січня 1991 року він був біля телецентру у Вільнюсі, тоді як його брат пішов до литовського Сейму - будівлі парламенту в центрі міста.

Як і тисячі інших литовців, Сабітус разом зі своєю родиною прийшов захищати свою країну від нападу Радянської армії, який став кульмінацією протистояння, яке розпочалося 11 березня 1990 року. Цього дня Литва першою з 15 тодішніх радянських республік проголосила відновлення власної незалежності, якій було покладено край за 50 років до того внаслідок радянської окупації країн Балтії. Радянське керівництво на чолі з генсеком КПРС Михайлом Горбачовим спробувало примусити Литву здатися за допомогою низки політичних та економічних заходів. Коли ця спроба придушити рух за незалежність провалилася, радянські солдати залишили свої казарми на півночі Вільнюса та почали займати урядові будівлі. Коли вони спробували підійти до телевізійного центру литовської столиці, натовп заблокував їм шлях. Військові відкрили вогонь. 14 людей були вбиті, сотні - поранені.

«Було набагато більше, багато поранених, - пригадує Іринеюс Сабітус. - До того ж солдати застосовували сльозогінний газ, аби розігнати натовп. Ми задихалися від нього. Це просто випадковість, що їхнє командування не дало їм наказу штурмувати Сейм - тоді була б справжня кривава різанина».

Сабітус та інші, хто був на вулицях Вільнюса 28 років тому, з нетерпінням очікували середу 27-го березня, коли суд міста виголошував вирок у «процесі століття», як його вже встигли охрестити в країні. Суд аналізував події 1991 року, починаючи від 2016-го. Прокуратура висунула 67 особам обвинувачення у злочинах проти людяності та воєнних злочинах. Усі вони були визнані судом винними та засуджені до ув'язнення терміном від чотирьох до 14 років. 

Роль Горбачова

Більшість підсудних постали перед судом заочно, включно з колишнім міністром оборони СРСР Дмитром Язовим, якому зараз 95 років і який живе в Москві. Прокурори просили для нього та кількох інших армійських офіцерів довічного ув'язнення. Зрештою його було засуджено до 10 років позбавлення волі. Слідство намагалося з'ясувати, чи були офіційні накази застосовувати озброєних військових та, якщо були, хто надавав їх. Вони не виключають, що до придушення повстання у Вільнюсі мів закликати тодішній радянський президент Михайло Горбачов.

Михайло Горбачов, якому підпорядковувався спецпідрозділ сил КДБ у 1991 році і який постав перед судом заочно, передав суду через адвокатів письмове звернення, в якому зазначив, що знав усе та підтримав відправлення спецпризначенців до Вільнюса.

Горбачова запрошували до суду також як свідка, але він не відреагував на повістки. У розмові з DW він сказав, що «ніколи не давав наказу та не санкціонував якимсь іншим чином застосування армійських підрозділів у Вільнюсі». «Моя єдина позиція як президента СРСР була використовувати політичні засоби для збереження єдності країни, - йдеться у його письмовій відповіді на запит DW. - Я наголошую: лише політичні засоби. Ми були готові до переговорів. Цього було б достатньо для литовського керівництва, аби відкликати проголошення незалежності. Компроміс був можливий, але його відкинули». Вітаутас Ландсбергіс, який 1991 року був головою литовського парламенту та де-факто главою держави, сказав, що відкликання декларації про незалежність означало б здатися.

«З нашої точки зору це була спроба державного перевороту, - сказав він у розмові з DW. - Москвою поспіхом уже навіть був створений маріонетковий уряд у складі з місцевих комуністів, який перебував у режимі очікування. Шляху назад для нас уже не було!» Ландсбергіс наголошує, що як головнокомандувач збройних сил СРСР Горбачов ніс повну відповідальність за дії військових, незалежно від того, чи давав він наказ, чи ні.

«Комунізм перед судом»

Судовий процес припав на період нового ідеологічного протистояння між Росією та Литвою. Впродовж останніх років російські слідчі порушили кримінальні справи проти литовських прокурорів, що беруть участь у процесі.

Москва, де за часів правління Володимира Путіна знову ожив радянський підхід до історіографії, стверджує, що Литва добровільно вступила до Радянського Союзу 1940 року, тож радянське керівництво мало повне право розглядати проголошення Литвою незалежності як акт сецесії та використовувати збройні сили для придушення повстання.

Литовці, для яких 13 січня стало датою з надзвичайним історичним значенням, відповідають: Радянська армія була окупаційною в країні та не мала права вбивати мирних громадян.

«Цей судовий процес надзвичайно символічний, не лише для Литви, - каже Вітаутас Ландсбергіс. - Це один із дуже успішних судових процесів, у якому комунізм як такий, його ідеологія та практики, постали перед судом. У певному сенсі це, можливо, також і приклад для росіян на майбутнє».

Хто саме віддав наказ відкрити вогонь по цивільних, можливо, залишиться таємницею до того часу, поки радянські архіви не будуть повністю відкриті, та навіть тоді, можливо, вже не залишиться жодних вказівок на це. Це створює похмурі шанси на виправдання, наприклад, тих двох підсудних, які постали перед судом особисто, відставного російського полковника Юлія Меля та екс-керівника служби ракетно-артилерійського озброєння 107-ї мотострілецької дивізії ЗС СРСР Геннадія Іванова, котрий нині проживає у Вільнюсі. 

Мель був одним з офіцерів, які командували військовими, яких відправили до телевізійної вежі. Меля затримали 2014 року, коли перебував у Литві у приватних справах. Суд у Вільнюсі засудив його до семи років позбавлення волі. Прокуратура вимагала для нього 16 років ув'язнення за звинуваченням у злочинах проти людяності.

Мель визнав, що був біля телевізійної вежі 13 січня, але стверджує, що запустив лише три черги холостими зі своєї гвинтівки. Його адвокатка Галина Кардановська називає Меля «заручником та жертвою політичного режиму», очевидно, натякаючи на радянське керівництво, дуже суперечлива для багатьох литовців заява.

Іванова засудили до чотирьох років тюрми. Він також відкидає свою провину і вже заявив, що оскаржуватиме вирок аж до європейських інстанцій. 

Хоч процес із виголошенням вироків і скінчився, стара суперечка щодо «злочинних наказів» та відповідальності військових за їхнє виконання триватиме й далі.