Вибори вже 27 травня: Колумбія напоготові

    • Розсилка
    Колумбія - Вибори вже 27 травня: Колумбія напоготові
    Колумбія

    Завдання, що стоятиме перед майбутнім керівником цієї країни з такою вишуканою мовою і міцною волею до демократії, буде нелегким

    Якщо опитування є більш-менш точними, Іван Дуке мав би легко перемогти на виборах 27 травня, можливо, навіть в першому турі.

    Ніхто й ніколи не міг мені пояснити, чому колумбійці говорять найкращою в усій Латинській Америці іспанською мовою. Я не маю на увазі освічену еліту, а пересічних чоловіків і жінок, що зазвичай висловлюються з вартою уваги чіткістю і виразністю та мають багатий словниковий запас. Правда, Колумбія від ХІХ століття мала видатних граматистів і лінгвістів, і, ясна річ, знання мови і вміння нею користуватися вже віддавна мусили бути основною турботою їхніх шкільних програм.       

    Іншою вартою уваги і дивовижною річчю в цій країні є те, що хоча вона пережила понад 50 років кривавої ґерильї, пов’язаної з наркотрафіком (у будь-якій іншій латиноамериканській державі це призвело би до державного перевороту і багаторічної військової диктатури), Колумбія продовжувала функціонувати як демократія – з вільною пресою, вільними виборами і більш-менш незалежними суддями. Коли президент Хуан Мануель Сантос і ФАРК  розпочали мирні переговори, цьому радів увесь світ, а ще більше – коли після тривалого перетягування каната обидві сторони дійшли згоди, яка, здавалося, покладе край цій нескінченній війні.   

    Тож увесь світ (і я сам) страшенно здивувався, коли на референдумі, який мав закріпити ту мирну угоду, колумбійські виборці однозначно її відкинули, визнавши правоту тих, хто (як колишній президент Альваро Урібе) виступав проти неї, вважаючи, що уряд зробив занадто багато поступок ФАРКу, особливо в тому, що стосується злочинів, викрадень і тортур жертв.



    Я щойно провів кілька днів у Колумбії, де 27 травня відбудуться вибори, і оті мирні угоди є гарячою точкою дебатів. Мене вразила злостивість нападок з боку противників тих угод на президента Сантоса, якого звинувачують у надто великих поступках жорстокій ґерильї, яку утримували наркотрафіканти і яка залишила розсіяними по всій країні десятки тисяч родин жертв. І схоже, ця критика має підтримку великого прошарку громадськості. Один лише приклад може дати уявлення про масштаб цієї критики: Умберто де Ля Кальє, який був основним переговірником з боку уряду, а зараз є кандидатом у президенти від Ліберальної партії, в опитуваннях громадської думки має незначний відсоток, що коливається у межах 3-4% від числа тих, хто проголосує. Натомість Іван Дуке, кандидат від Демократичного центру, партії Урібе, який на посаду віце-президента пропонує Марту Люсію Рамірес з консервативним корінням, лідирує в опитуваннях і на 10% випереджає свого найближчого супротивника, лівака Ґуставо Петро, колишнього мера Боготи.  

    Гадаю, що з часом історія відновить репутацію Хуана Мануеля Сантоса і що більшість колумбійців врешті-решт погодяться, що то був своєчасний і відважний крок – ініціювати ті переговори, аби покласти край війні, що знекровлювала країну і обмежувала її поступ, була анахронізмом в таку, як наша, епоху, коли ясно принаймні одне: покласти край бідності, нерівності і несправедливості в суспільстві не можна стріляючи, вбиваючи, викрадаючи людей і торгуючи наркотиками. Нема жодного прикладу, який доводив би протилежне, натомість є багато прикладів, які це підтверджують: якби ФАРК перемогли, то зробили би з Колумбії ще одну Кубу, тобто жорстоку й убогу диктатуру.

    З усіма недоліками, що їх бачить в мирних угодах більшість колумбійців, вони прислужилися принаймні для чогось очевидного: попри те, у що змушувала вірити революційна і екстремістська пропаганда, ФАРК аж ніяк не представляли «народ», то була підсобна організація, якої боялись і водночас зневажали. Колумбійський народ в своїй більшості її відкидає і замість того, щоб вітати її залучення в політичне життя, дивиться на неї з ненавистю і страхом. Саме тому кандидат на пост президента від колишньої ґерильї Родріґо Лондоньйо (псевдо Тімошенко) змушений був зняти свою кандидатуру, а єдиними парламентарями від ФАРКу в новому конгресі будуть лише ті, кому мирні угоди гарантують місце в парламенті, навіть якщо виборці їх не підтримають.

    Мирні угоди не були б можливими без сильних ударів, що їх завдав ґерильї уряд Альваро Урібе, в якому (про що варто нагадати) Хуан Мануель Сантос був енергійним міністром оборони. «Забракло от стілечки, щоби покінчити з ФАРКом», – сказав мені друг, наблизивши впритул один до одного два пальці. Не знаю, чи це правда, але таки знаю, що без тих серйозних військових поразок, що їх завдав їм попередній уряд і які відродили надію і повернули автостради і значну частину території, окуповану терористами-ґерильєро, останні ніколи би не сіли за стіл переговорів. 

    Що тепер буде? Якщо опитування є більш-менш точними, Іван Дуке мав би легко перемогти, можливо, навіть в першому турі. Попри молодість, це дуже компетентний чоловік, який, окрім того, що має економічну освіту і фінансовий досвід в міжнародних організаціях, є освіченою людиною, яка не соромиться читати поезію і романи. Компанію в намаганні здобути президентський пост йому складає жінка, яку я добре знаю, тож без вагань можу сказати, що вона є дивовижною: Марта Люсія Рамірес. Отож, ризик популізму та екстремізму, що його уособлює Ґуставо Петро, схоже, виключено – на щастя для колумбійців. Дуке і Рамірес не пропонують не визнавати мирних угод, а лиш покращити їх.

    Завдання, що стоятиме перед майбутнім керівником цієї країни з такою вишуканою мовою і міцною волею до демократії, буде нелегким. Є мільйон венесуельців, які, рятуючись від голоду, безробіття і репресій, що перетворили їхню країну на пекло, втекли в Колумбію, яка великодушно їх прийняла. Однак серед цих вигнанців є злочинці і люди поза законом, що їх Мадуро, наслідуючи приклад Фіделя Кастро з його славнозвісними «маріелітос», випустив з в’язниць і заохотив утекти до сусідньої країни. В такий спосіб він звільняє місце в ергастулах для демократичних опозиціонерів, кількість яких щодня зростає, в той час як Венесуела занурюється в нужду і хаос і шкодить сусідній країні, яка розкрила обійми нещасним жертвам його демагогії і маячні. Не лише Венесуела потребує якнайскоріше позбутися Мадуро і банди, яка його підтримує його в злодіяннях, а й Колумбія і решта Латинської Америки, які також страждають від трагедії, що її переживає земля Болівара.


    Mario Vargas Llosa 
    Colombia a punto
    El País, 6.05. 2018  
    Зреферувала Галина Грабовська     

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ