Замах на активіста Сергія Мазура та заплющені очі української Феміди

Цю алегорію зазвичай використовують у позитивному контексті, бо так має бути. Давньогрецька богиня правосуддя не повинна бачити сторони, аби не спокушатися надати перевагу одній з них. Її зображення символізує абсолютну неупередженість – усування особистого сприйняття на благо об’єктивним доводам.

Але частіше українська Феміда заплющує очі не заради справедливого правосуддя, а на кричущі порушення закону, що можуть мати летальні наслідки.

Так, у гучній справі замаху на вбивство відомого громадського активіста Сергія Мазура Переяслав-Хмельницький суд Київської області 26 квітня 2019 року зробив процесуальний сюрприз потерпілому, та за його відсутності звільнив із-під варти групу обвинувачених під цілодобовий домашній арешт. Аби прикрасити необґрунтоване творіння, – судді поклали на ймовірних вбивць додаткові обов’язки: носити браслет – електронний засіб контролю та утримуватись від спілкування між собою.

Зі спливом незначного проміжку часу суд отримав з Дніпровського управління ГУ НП у м. Києві за місцем проживання одного з обвинувачених Олега Акімова відповідь про неможливість виконати ухвалу через нестачу вільних справних комплектів стеження. Як з’ясувалось згодом, так само двоє інших обвинувачених – Андрій Вірченко та Андрій Павленко, що під домашнім арештом в м. Чернігові, не носять електронні браслети.

Вже багато років українська поліцейська система має такі проблеми, але правоохоронне керівництво не має наміру їх вирішувати.

Водночас судова система продовжує одягати браслети на папері, начебто від цього домашній арешт стане контрольованішим. Як і «Нове плаття короля» Ханса Кристиана Андерсена ще нікого не зробило одягнутим.

Кожного разу при новому обранні запобіжного заходу потерпілий змушений був наполягати, що безконтрольний домашній арешт очевидно провокує його порушення, не усуває ризики перешкоджання кримінальному провадженню та не сприяє його дієвості. Попереджав, що такий захід не стримає обвинувачених сумлінно виконувати процесуальні обов’язки, може призвести до їхньої змови, доведення злочинного наміру до кінця і настання летальних наслідків. Але безрезультатно.

Водночас прокурор Переяслав-Хмельницького відділу Василь Кравченко раз за разом ініціював обрання домашнього арешту, а судді Рева О.І., Опанасюк І.В. та Свояк Д.В. застосовували насправді відсутні електронні засоби. Індиферентна реакція суддівської та правоохоронної системи може мати безліч причин – від корупції до особистої неприязні та байдужості до долі потерпілого. Не варто навіть і напружувати власні думки вишукуванням істини.

І тут тадаам – у ніч перед Новим роком товариш потерпілого Андрій Медведько випадково впізнає в громадському місці Олега Акімова, – обвинуваченого, який перебуває під цілодобовим домашнім арештом.

Усім своїм виглядом організатор вбивства демонстрував можливість безкарного невиконання судового рішення. Він впевнено пересувався супермаркетом «Велика кишеня», не оглядаючись, не ховаючись, не хвилюючись. А чого власне він має хвилюватись? Хвилюватися повинен потерпілий. Адже саме над його життям, як Дамоклів меч, нависла летальна загроза.

Хоча особисто Сергій Мазур хвилюється лише за долю близьких людей, які знов можуть постраждати через його активну громадську діяльність.

Очікуючи недовіру суддів до показань свого товариша, потерпілий за допомогою адвокатських запитів потерпілий миттєво витребував відеозапис із камер спостереження. Благо, час не був упущений і відео надали у розпорядження правозахисникам.

З’ясувалось, що прогулянка арештованого обвинуваченого не була самотньою, його компаньйон – якийсь кремезний молодий чоловік. Цю людину на відеозапису впізнав сам Мазур, адже бачив напередодні замаху та нещодавно в центрі столиці, в районі метро, поруч із собою. Випадковість – не думаю.

Не пройшло повз увагою потерпілого та його команди спілкування обвинувачених між собою, їхня підкреслена злочинна згуртованість. Не дивно, що потурання цьому надає їм можливості змовитися між собою про подальші злочинні дії проти постраждалої особи та свідків обвинувачення. За законом, це має тягнути визнання порушень умов запобіжного заходу щодо всіх обвинувачених – Акімова, Павленка, Вірченка і направлення їх до СІЗО.

Після встановлення зазначених фактів настав час поневірянь потерпілого по правоохоронних органах із заявами та клопотаннями про порушення умов домашнього арешту, скоєння злочину за ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу через невиконання судового рішення, про зміну запобіжного заходу на тримання під вартою, про встановлення людини з відеозапису. Подано безліч матеріалів із відеодоказми до контролюючого домашній арешт Дніпровського управління поліції ГУ НП у м. Києві, і до прокуратури Київської області. Нуль реакції. Благо документи хоча б реєстрували, не без проблем звісно, але наполегливість «города берет». До речі, в Переяслав-Хмельницькому відділі Бориспільської прокуратури, де Сергія Мазура з таким доказами мали б зустрічати із святковим оркестром, канцелярія категорично відмовилась приймати документи, а група прокурорів, – сторона обвинувачення по справі, – відправляли один до одного по колу. І це не могло не бути санкціоновано старшим групи прокурорів Цибульським В.П. та керівництвом Прокуратури Київської області.

Минулого тижня в Переяслав-Хмельницький суд Київської області потерпілий подав власне клопотання про зміну запобіжних заходів. У суддів – 72 години на його розгляд, які вже спливли.

4 лютого 2020 року відбудеться чергове засідання, до якого Сергій Мазур готує нове клопотання – про обрання тримання під вартою. Зрозуміло, це парафія сторони обвинувачення, саме вони вправі та зобов’язані ініціювати належні запобіжні заходи. Проте, якщо бездіють правоохоронці, – потерпілий змушений брати функції обвинувачення на себе. Про правомірність таких дій свідчить ч. 3 ст. 315 КПК, хоча скрізь за Кодексом про існування інтересів постраждалої особи законодавець забув. Проте, не варто забувати принцип аналогії права та аналогії закону. ЄСПЛ нагадає, якщо щось.

Ймовірна відмова суду у розгляді такого клопотання означатиме, що Феміда розписалася у власній неспроможності та небажанні убезпечити кримінальне провадження від ризиків перешкоджання, а потерпілого – від летальних наслідків. Далі обвинувачувати систему правосуддя у тотальній корупції, бездіяльності та винесенні неправосудних рішень буде значно легше та обгрунтованіше. Адже, такі закриті очі Феміди можуть коштувати потерпілому життя.

Марія Островська