Газова гібридна війна. Чи здатні Київ і Кишинів спільно піти проти Москви

Росія багато років використовує газовий важіль для впливу на Республіку Молдову. Його спрощена схема полягає у використанні неконтрольованої Кишиневом території Придністров’я, де розміщена Молдовська ДРЕС (м. Дністровськ) для формування газового боргу Кишинева. ДРЕС у сукупності з металургійним заводом, яким донедавна володів один з друзів Путіна, є основним споживачем російського газу за чинним контрактом між «Газпромом» та «Молдовагаз». В середньому приблизно дві третини від загального об’єму імпортованого газу записується «Газпромом» як ресурс, що спожитий на неконтрольованій Кишиневом території Придністров’я. При цьому там немає газовимірювальної станції, яка б об’єктивно показувала фактичні обсяги палива, використані придністровцями.

За соціалістичного президента та уряду Молдова крок за кроком поступалася своїми національними інтересами та енергетичними активами. Як підсумок: наприклад, акціонерне товариство «Молдовагаз» основним акціонером тепер має «Газпром» (50% акцій), а також так званий уряд Придністров’я, невизнаного самою Молдовою державного утворення, який у свою чергу віддав свої 13,44% акцій у довірче управління тому ж «Газпрому». Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті РФ щорічно підтверджує претензії «Газпрому» на примусове стягнення з акціонерного товариства «Молдовагаз» заборгованості, яка за російськими оцінками сягнула вже $6 млрд. Це вже співмірно з номінальним ВВП країни. Однак монополіст милостиво відтерміновує каральні дії правосуддя, згадуючи про борг лише напередодні чергового «новорічного» раунду газових перемовин з пролонгації контракту, який втратив чинність декілька років назад (пролонгація 2017 року поширюється аж до 31 грудня 2019 року, що дивним чином співпадає із завершенням терміну дії контракту на транзит російського газу територією України).

Перемога проєвропейських політичних сил в Молдові і підписання «Угоди про асоціацію» з ЄС не принесло різкого погіршення відносин з РФ в енергетичному секторі, але й не призвело до суттєвого скорочення залежності від російських енергоносіїв. Молдовська ДРЕС фактично належить російському «Интер РАО ЕЭС», який не несе жодної відповідальності за володіння активами на непідконтрольній Кишиневу території. Більше того, Молдовська ДРЕС постачає електроенергію у Молдову, вироблену з російського газу, який записують у борг АТ «Молдовагаз», а прибутки використовує для фінансування діяльності самопроголошеного керівництва Придністров’я та підвищення добробуту російського власника.

Фінансова допомога Кремля була і залишається важливим елементом для підтримки Придністровського регіону, як його називають на урядовому рівні у Молдові. При цьому керівництво цього регіону та московські куратори ніколи не забували про свою власну кишеню.

У 2015-2016 рр. Придністров’я практикувало використання фірми-посередника для постачання електроенергії в Республіку Молдову – компанію «Енергокапітал». Ця фірма дуже нагадує молдавський варіант «РосУкрЕнерго», адже має непрозору структуру власників, захованих за офшорними засновниками в Гонконгу, Единбурзі та Сейшельських островах. За дивним збігом обставин, вона з’явилася якраз після того, як Росія відчула перші результати санкцій за агресію проти України та анексію Криму і відповідно скоротила фінансування своїх сателітів. Не бажаючи втрачати власну вигоду, кремлівські наглядачі та їх придністровські ставленики вигадали зручний офшорний механізм. Єдиним легальним договором компанії «Енергокапітал» можна вважати документ, підписаний з молдовською державною компанією Energocom, а далі йшли «схеми» закупівлі газу в «Тираспольтрансгаз-Придністров’я», компанії в юрисдикції самопроголошеного Придністров’я, яка в свою чергу не має жодних договірних відносин ні з «Газпромом», ні з «Молдовагазом», але розпоряджається там значним ресурсом газу і навіть без газовимірювальних станцій звітує про обсяги споживання, які записуються в борг Кишиневу. Враховуючи, що фактичним господарем придністровських керівників є спеціальний уповноважений російського президента в Придністров’ї Дмитро Рогозін, очевидно, що «Енергокапітал» був створений не без його участі та фінансового інтересу. За деякими оцінками, за період свого активного трейдингу електроенергією та газом ця компанія змогла вивести в офшори близько $160 млн, які надалі могли дуже вигідно розподілити фактичні власники.

Після зміни «влади» в Придністров’ї «Енергокапітал» звинуватили мало не в економічному геноциді, новий «президент» Придністров’я  Вадим Красносельський та новий президент Республіки Молдова Ігор Додон домоглися виключення цієї компанії з ланцюжка постачання в Молдову, при цьому було поновлено «історичну справедливість» постачання за прямим контрактом електроенергії з Молдовської ДРЕС, не зважаючи на підписання річного договору з ДТЕК Енерготрейдинг у березні 2017 року.

Так Додон врятував від «економічного занепаду» непідконтрольний регіон, завдав удару розвитку співпраці між двома асоційованими партнерами ЄС – Молдовою та Україною, становленню регіонального електричного ринку у взаємодії з європейським ENTSO-E, а ще посприяв зростанню газового боргу своєї країни перед Росією, державою, яка веде гібридну війну не тільки проти України, а й проти його держави.

У лютому 2018 року Молдова знову обиратиме постачальника електроенергії на період 2018 – початок 2019 року. Влітку 2017 року Республіка підписала спільно з Україною меморандум про об’єднання електричного ринку з європейським ENTSO-E до 2025 року, що мало б спонукати до розширення співпраці. Одночасно прозвучали декілька різких заяв стосовно Придністров’я у контексті неприпустимості його подальшого перебування під протекторатом Москви. Чи виявиться Молдова готовою до практичних дій: скорочення економічних відносин з неконтрольованим регіоном у постачанні електроенергії і таким чином його фінансового ослаблення та збільшення відповідного навантаження на Росію? Чи буде здатна Україна вийти на вигідні для Молдови умови експорту електроенергії, наприклад, надавши відповідну ліцензію державному «Енергоатому», а не приватному ДТЕК Енерготрейдинг, таким чином, об’єднавши зусилля двох держав у їх боротьбі проти підривної діяльності Росії? Час для рішень дуже швидко наближається, весна не за горами.

Андрій Чубик, виконавчий директор Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»