Сергій Підгорний: «У владі можуть початись протиріччя, що були між Ющенко та Тимошенко»

Нова влада вирішила закріпити тотальну перемогу демократії. Законопроект регіоналів про референдум, що очікує другого читання, передбачає, що безпосередньо народу довірять прийняття не тільки окремих законів але й Конституції в цілому. Мати конституційну більшість в парламенті при цьому не обов’язково, і ненадійна Верховна Рада виключається з процесу. Прийняття революційного закону планується найближчими днями, а самі регіонали не дуже намагаються приховати те, що збираються, в першу чергу, винести на референдум зміну системи управління держави, «виправивши наслідки» політреформи 2004 року.

Такі наполеонівські плани дуже лякають опозицію. Член профільного комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування та голова підкомітету з питань виборчого законодавства та об’єднань громадян бютівець Сергій Підгорний розповів «Главкому», чого добиваються ініціатори цього закону і чим може загрожувати тій самій демократії його прийняття.

- Я бачу, як цей законопроект проходить наш комітет, і думаю, що голосувальна машина в залі його прийме, – прогнозує Підгорний. – Точно так, як вона прийняла закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики.

Знаєте, що відбувалось на комітеті у понеділок? Законопроект про референдум був прийнятий парламентом в першому читанні, потім було 14 днів, протягом яких ми приймали на підкомітеті поправки, а їх надійшло 926. Ми їх розглядали на трьох засіданнях загалом десь 10 годин і встигли розглянути 600 поправок . Причому по більшості цих поправок на підкомітеті ми знайшли консенсус, і вони були або відхилені, або (більшість з них) прийняті. Коли зібрали комітет і я доповів, що в нас з цих 600 поправок тільки по 25 треба визначення комітету, то ми протягом двох годин їх розглянули і прийняли якісь рішення. Але після цього пролунала унікальна думка одного з депутатів, який майже не з’являвся на підкомітеті. Він сказав, що по поправках треба визначатися заново. І протягом трьох годин вони пройшли всі 900 поправок. Якщо чисто арифметично порахувати, то виникає питання, чи можна було обговорити за цей час їх всі?

Це все пояснюється тим, що на засіданні комітету був присутній один із замів Лавріновича, – це їхня позиція. А більшість в нашому комітеті приблизно така ж, що в залі, – вона, як танк, прокотилась по цьому законопроекту і визначилась так, як їй треба. І в залі буде те ж саме.

Ви казали, що попередньо досягли консенсусу. В чому він полягав?

Наприклад, в представленому законі сказано, що на зборах по утворенню ініціативної групи референдуму мають брати участь не менш двох тисяч громадян. Ми порахували і дійшли висновку, що ця цифра не зовсім реальна. Без участі влади провести такі збори народна ініціатива не зможе. Крім того, таких залів по Україні дуже мало. В Києві є два-три, а в моєму Луганську таких залів нема. Щоправда, в Северодонецьку є льодовий Палац спорту, але це ж не зал для проведення зборів. Тим більше, тут процедура повинна бути чітко бюрократично виважена – реєстрація людей, голосування, підрахунок… А враховуючи те, що повинен бути присутній представник ЦВК, то там, де владі вигідно, вона скаже, що все було нормально, а там, де ні, скаже, що не витримана процедура. Але ми досягли компромісу – давайте запишемо 300 громадян, тому що для висування кандидатів в Президенти та народні депутати треба 200 громадян.

Потім давайте розберемось, що таке ініціативна група. В законопроекті це – 500 осіб. Чи ці 500 чоловік збирають підписи, чи ініціативна група організує збір підписів? І ми дійшли висновку, що краще останнє. Тоді чи треба 500 чоловік? Чи не достатньо на кожну область мати дві-три особи? І ми продумали механізм більш мобільний і придатний для референдуму. До того ж, цей механізм вже працював і добре себе зарекомендував. Тут ми також домовились.

Досягнутий був компроміс і щодо того, скільки ЦВК треба часу, щоб перевірити 3 мільйони підписів. В законі на це дається 7 днів, до того ж перевіряти підписи можна вибірково. Це відкриває шлях до подвійних стандартів, в залежності від того, кому подобаються пропозиції, що винесені на референдум. Ми порахували і вирішили, що в самий раз буде 30 днів (до речі, це була поправка Симоненко).

І все це відкотили назад?

Я не знаю, що вони там відкотили. Тому що немає сенсу, сидіти, як болванчик, коли більшість тупо голосує за речі, що суперечать Конституції. Наприклад, в нас Конституція чітко визначає, що закони приймає Верховна Рада як єдиний законодавчий орган. Навіщо в закон про референдум записувати, що на референдумі можна приймати закони? На референдумі можна визначитись з конкретним питанням – умовно кажучи, ви за або проти, скажімо, імперативного мандату або зменшення кількості депутатів. А виносити весь закон, де виписуються процедури і можуть бути одночасно речі, які я підтримую, і які – ні, це – нонсенс. Я б ще зрозумів, якщо було б написано, що на референдумі можна затверджувати закон після прийняття його парламентом.

І коли ми надаємо всі ці аргументи з посиланнями на рішення КС, на Конституцію, а вони не сприймаються, тому що так написав Лаврінович…

А навіщо регіоналам цей закон саме в такому вигляді?

Враховуючи, що там закладаються терміни десь співзвучні з термінами закону про місцеві вибори (ті ж 50 днів на кампанію), в мене є передчуття, що вони хочуть провести цей референдум одночасно з місцевими виборами. І враховуючи, що вони туди вписали декілька пунктів, що стосуються змін до Конституції (скасування законів, прийняття Конституції на референдумі), виникають питання. Це ж неконституційно! Бо в самій Конституції чітко записано, як її змінювати. Конституційний Суд сказав, що можна по-іншому, але треба спочатку внести відповідні зміни в Конституцію в парламенті. А вони хочуть все і одразу. Тому, думаю, що, коли вони це все протягнуть, на другий-третій день буде велика народна ініціатива, збори, щоб винести на референдум скасування тих змін до Конституції, що вже були. А це – нонсенс, і тут Литвин правий. Або внесуть інший проект про внесення змін до діючої Конституції.

В самому цьому законопроекті закладена процедура про проведення референдуму одночасно з місцевими виборами. Коли ми розглядали цей законопроект на підкомітеті, то погоджувались, що не можна проводити їх разом. Коли голосували закон про вибори, Литвин вилучив звідти можливість одночасного проведення місцевих виборів та виборів Президента чи народних депутатів. Але про референдум там не говориться.

А от в проекті закону про референдум написано, що у разі проведення референдуму разом з виборами відбувається те і те. На підкомітеті ми це вилучили, але комітет, думаю, повернув.

На мою думку, вибори 31 жовтня, незважаючи на те, як ця дата була визначена, – унікальні. Вони дають шанс провести місцеві вибори окремо від загальнонаціональних. Якби вони були дійсно самостійні, кожна політична сила зосередилась би саме на місцевих виборах, на тих програмах, які треба реалізувати саме в регіоні – дорогах, школах, лікарнях, екологічних проблемах… Депутати брали б не загальнонаціональну програму Юлії Тимошенко або Віктора Ющенка, а програму конкретно для своєї громади.

А референдум додасть цим виборам загальнонаціонального присмаку?

Просто всі будуть голосувати, з одного боку, по питаннях референдуму, а з іншого боку – оцінювати кандидатів з позицій, як вони відносяться до референдуму. І все знову з’їде в цей бік. Тому, на мою думку, цього робити не можна, але думка, як вони його називають, «папи» Януковича інша.

Ви можете зараз спрогнозувати, які питання можуть стати предметом референдуму?

Перш за все, повноваження Президента, якому треба більше самостійності. Можливо, питання формування коаліції, кількості депутатів.

Зняття недоторканості…

Ну, це вже не модно. А от про кількість депутатів в Верховній Раді говорили ще Кучма з Ющенком. Чому б про це не сказати Януковичу?

Так це дійсно дуже популярні речі.

Але ж ніхто не каже, для чого скорочувати кількість депутатів! Давайте подивимось на країни, схожі розміром з нашою – Польщу, Італію, Францію. Які там парламенти? Україна – дуже різноманітна країна, в нас дуже багато питань, які треба регулювати законодавчо. Тому в нас сьогодні є 27 чи 28 комітетів. Хоча є штучно створені, які можна об’єднати, але менше 20 – ніяк. По напрямках кожен ще можна розбити на п’ять підкомітетів, в яких треба працювати депутатам. Всі наукові підходи до творчої праці кажуть, що оптимальна чисельність людей, що працюють в колективі, – це якраз п’ять чоловік. Ось і рахуємо: 5х5=25 на один комітет. І 20 комітетів. Ось вам проста арифметика, чому в нас 450 депутатів. І в країнах, про які я казав, приблизно така ж цифра. Тому голослівно сказати, що давайте 300 депутатів… Звичайно, народ буде за, бо «меньше дармоедов». А чому тоді не 150? Так ми можемо договоритись взагалі про те, що в нас залишиться тільки 4-5 лідерів фракцій.

Так такі ідеї, до речі, лунали вже, причому від ваших опонентів…

Але це тоді не парламентаризм. Йти на такий дешевий популізм – неправильно. Тоді треба скоротити Адміністрацію Президента, тому що ми парламентсько-президентська країна.

Ну так ви самі кажете, що на цьому ж референдумі може бути запропоновано змінити форму правління.

Хто такий Президент? Голова держави. Його основні функції – це міжнародна діяльність, зв\'язок зі світом. Економікою хай Кабмін займається, законодавством – парламент. А в нас виходить так, що у Президента є свій альтернативний Кабмін. Ми ж бачимо суперечки: Кабмін вносить свій проект Податкового кодексу, а з АП ми чуємо, що він не сподобався. І Єфремов каже, що не дуже подобається. Тоді питання – навіщо було голосувати його в першому читанні?

Але це зайвий раз показує, що Янукович зараз тримає ситуацію під контролем. Навіщо йому укріплювати свої повноваження на законодавчому рівні і нариватись на можливу критику міжнародної спільноти? І так все ж добре.

Не думаю, що зовсім добре. Янукович – не така вже самостійна фігура. Все ж таки є уряд, який формується тут, в парламенті. І якщо тут з’явиться інша думка, вона може з’явитись і в уряду. І тоді почнуться ті протиріччя, що були між Ющенко і Тимошенко. Тому Януковичу потрібна абсолютна влада, щоб всі його слухали. Поки це вдається, але далі, коли торкнеться принципових питань, такого може й не бути.