Анатолій Кінах: «Відкат» за повернення ПДВ коливається в межах 20–30%

За свою політичну кар’єру Анатолій Кінах побував чи не в усіх головних провладних політичних таборах (обирався в окрузі на Миколаївщині, проходив у Раду і від кучмівського блоку «За єдину Україну!», і від ющенківської «Нашої України», і від Партії регіонів Януковича). Перелік посад Кінаха також непересічний: міністр, віце-прем’єр, секретар РНБО. Пік у кар’єрі Анатолія Кириловича припав на початок 2000-х, коли він очолював уряд. Два десятиліття, незважаючи на радикальні зміни політичних розкладів, Кінах уміло лавірував і завжди отримував результат – був при владі. Та після Революції гідності його тактика вперше дала збій…

З колишнім прем’єром «Главком» зустрівся в офісі Українського союзу промисловців та підприємців (УСПП). Ця структура, яку Кінах очолює довгі роки, завжди була для нього запасним аеродромом. Саме з цього майданчика нині Кінах намагається знову повернутись у активну політику: у звичній для себе ролі – захисника бізнесу у діалозі з державою.

Анатолію Кириловичу, після Майдану ви вперше за багато років опинилися поза владою. Напередодні виборів до Верховної Ради у 2014 році вам не пропонував долучитися до своєї команди Опозиційний блок чи інша політична сила?

Для мене якась посада чи статус не мають принципового значення.

Але ж ви намагалися самостійно потрапити до ВР у 127-м округу на Миколаївщині.

Тільки через відчуття відповідальності за те, що відбувається в державі. Різних пропозицій було багато, перераховувати не буду. Та я їх розглядав крізь призму особистих позицій. Я працював з усіма президентами в незалежній Україні, але не за принципом особистої відданості чи обслуговування якихось інтересів. І взаємини у нас подекуди були складні.

Але з тими, хто зараз у парламенті представляє Опозиційний блок, наприклад, ви вже разом працювали під час розквіту Партії регіонів.

У всіх структурах є багато людей, яких я поважаю, ціную, але є багато таких, з якими у нас не збігаються позиції.

Найвища державна посада, яку вам довелося обіймати, – це посада прем’єр-міністра…

І досі пишаюся тим, що за цю посаду у мене з парламентарями, фракціями не було торгівлі. Жодна моя посада не була предметом торгівлі портфелями чи домовленостями.

Але ж Леонід Кучма вас лобіював на це місце.

Та все було прозоро. Я презентував свої погляди, свою програму. Жодним нардепам жодні посади, преференції не обіцяв. І з першої спроби мою кандидатуру затвердили. Звісно, вносив її президент України Леонід Кучма. Ми з ним знайомі ще з 90-го року. Він же був свого часу народним депутатом першого скликання, і я також. І він мені пропонував прийти і попрацювати ще в уряді, очолюваному Євгеном Марчуком (у 1995-1996 роках Кінах обіймав посаду віце-прем’єр-міністра з питань промислової політики. – «Главком»). Я тоді пішов. І лишив уряд, коли прийшов Павло Лазаренко, бо не хотів працювати з ним разом.

З Кучмою ви до сьогодні які відносини зберегли? Дружні?

Ні, радше це взаємна повага.

Заміна вас у 2002 році на Януковича – це вже були торги?

У мене були дуже непрості на цю тему розмови із Леонідом Даниловичем. Бо мій уряд був одним з найфаховіших. Протягом нашої роботи не було жодного серйозного корупційного скандалу. Але тоді почалися дискусії щодо конституційної реформи, створення парламентсько-президентської моделі державного управління. І у зв’язку з конституційною реформою – як зазначив президент в указі – мій уряд було відправлено у відставку.

Як вам усе пояснював Кучма в особистих розмовах?

Торгівлі не було. Я ніколи від нього не вимагав особистих гарантій.

Гаразд, а чи відбувалася тоді торгівля між Януковичем та Кучмою?

Не поінформований.

Потім ви досить тривалий період часу перебували в команді Віктора Ющенка, були на Помаранчевій революції. А в 2007 році перейшли до фракції Партії регіонів. Чим був зумовлений цей крок?

Не всі розуміють мій крок – я з цим погоджуюсь. На той час, коли я приймав рішення, у світі вже насувалася фінансова криза. В Україні панував інший настрій: усі вважали, що нас це обійде стороною. З цього приводу у мене були розмови і з Ющенком, і з Януковичем, який на той час був прем’єр-міністром. Казав, що треба мінімізувати ризики. І щоб це були не просто слова, очолив економічний блок уряду. І того ж дня пішов з парламенту. А далі відбулися турбулентні події. У Ющенка не витримали нерви чи щось інше, відбулися дострокові вибори до парламенту. І коли весь світ готувався долати фінансову кризу, ми знову увійшли в період дострокових виборів. Далі було ще гірше. Юлія Тимошенко стала прем’єр-міністром. І замість того, щоб об’єднати зусилля, вони із Ющенком постійно намагалися одне одного політично знищити. Врешті за 2008-2009 рік ми втратили близько 15% ВВП і десь 20% промислового виробництва. І от зараз у нас 2016-й, а ми так і не вийшли ще на рівень показників 2007 року.

На жаль, тоді не всі розуміли, які серйозні ризики насувалися на Україну.

А Янукович, на вашу думку, розумів?

На той час у мене було враження, що він дещо розумів. Зафіксуйте просто один параметр. У 2005 році ВВП України був близько 85 мільярдів доларів, а в 2015-му – близько 90 мільярдів. Тобто, по суті, ми зупинилися. 10 років не було зростання.

Коли до вас прийшло розчарування в команді Януковича? Під час останнього Майдану?

Питання дуже серйозне. І на першому Майдані, в 2004 році, і під час тих трагічних подій, які відбувалися в період Революції гідності, головне, що було в основі протесту людей, – це вимога нової якості держави і нової якості влади – чесної, прозорої, без корупції, відповідальної. Після 2004 року шанс ми втратили. Сьогоднішній формат влади, на жаль, також не розуміє тієї головної вимоги. Наразі відбувається імітація нової якості влади і держави. І це ще й супроводжується тисячами втрачених людей – починаючи з Небесної сотні і закінчуючи жертвами на сході.

У мене був старший друг – екс-прем’єр-міністр Литви Альгірдас Бразаускас. На одній з наших зустрічей, на початку 2000-х, у Вільнюсі він мені сказав, що дуже стурбований тим, що діється в Україні. І пояснив: якщо у них відбувається виборча кампанія, наприклад, до литовського парламенту, усі їхні політичні сили домовляються, що під час політичної кампанії вони не використовують для агітації проблеми загальнонаціонального масштабу. На той момент це була реституція власності, підготовка до вступу в НАТО, закриття їхньої атомної станції, питання мови і так далі. Бо це все питання загальнонаціональної стратегії, і вони не можуть бути предметом політичної кон’юнктури. У нас, в Україні, це розуміння відсутнє до сьогодні.

Ви також були радником президента Януковича. З якими питаннями він до вас звертався? Чи ви намагалися йому донести якісь меседжі?

Не слухав він.

Ми давали певні пропозиції. Наприклад, щодо сфери національної безпеки, Збройних сил. Акцентували увагу на тому, що Україна не мала чіткої програми розвитку реформування Збройних сил, що за параметрами національної безпеки ми поступаємося величезній кількості держав…

Все це лягало йому на стіл і… летіло у смітник.

На першому етапі свого президентства, здавалося, він щиро і відверто хотів і намагався  проводити реформи. А потім, як кажуть у народі, «забронзовів». Його опустили в «теплу ванну», і наші сигнали до нього вже не доходили.

Хто саме «опустив»?

Оточення. Їх там дуже багато крутилося.

Відвертого спілкування з Януковичем у мене не було ніколи.

Коли у Вільнюсі відбувався саміт, на якому мало бути підписано Угоду про асоціацію, я був там. Ми готувалися до цього. Паралельно з політичною частиною саміту проводився дуже потужний економічний форум. Я очолював делегацію від України. Ми навіть тоді у Вільнюс прилетіли на власному літаку Антонова (за гроші Антонова – подія ж така була!), щоб показати всій Європі, що Україна – це держава, яка продукує сучасну авіатехніку. У нас була найпотужніша делегація на економічному форумі у Вільнюсі. Пам’ятаю, коли ми проводили спільне засідання у пленарному залі за участю єврокомісарів, асоціацій європейського бізнесу, я виступав із нашими позиціями в контексті незворотності євроінтеграції, необхідності нашої адаптації до сучасних стандартів. І коли я закінчив виступ словами «Якщо буде підписано цю угоду, то наша українська делегація відлітатиме з цього саміту найщасливішими людьми в Європі», люди в залі встали, аплодуючи.

Те, що врешті сталося, для нас стало шоком.

Тобто ви, перебуваючи під час саміту у Вільнюсі, не знали, що підписання не буде?

До останнього моменту ми не знали.

А Леонід Кожара, який тоді був головою МЗС, якраз розповідав «Главкому», що принаймні у його відомстві це було відомо заздалегідь – відповідні інструкції було надіслано від президента за кілька днів до поїздки.

Для нас це було шоком! Ми розуміли, наскільки багато Україна втратила того вечора.

Тим паче це врешті стало спусковим механізмом наступних трагічних подій.

Чому ж ви, розуміючи, що курс було обрано неправильно, просиділи у фракції ПР аж до лютого 2014-го і вийшли з неї лише після кривавих подій на Майдані?

Складових було дуже багато. Почали працювати геополітичні глобальні фактори. По суті, вже тоді було відчуття, що ми перетворюємося на територію, де починають змагатися глобальні інтереси: в першу чергу Росія, Сполучені Штати, між ними Європейський союз. Україні було важливо не перетворитися із суб’єкта міжнародних відносин на об’єкт. На жаль, такого розуміння не було ані у Януковича, ані в оточення.

З колишніми президентами ви сьогодні підтримуєте зв’язки? Про Кучму ви вже сказали. Ющенко?

З Віктором Андрійовичем іноді зустрічаємося, вітаємося.

Він образи на вас не тримає?

Не знаю. У мене є принцип: я, як кажуть, не топчусь по тих, хто вже не при посаді.

З Порошенком зустрічались?

Кілька разів зустрічались сам на сам.

Розповім про одну зустріч. Після його інавгурації, коли ще не було навіть глави Адміністрації президента, я з ним зустрівся і сказав, мовляв, розуміємо, що він очолив країну в кризовому стані. Що ми зацікавлені в його успіху як президента, це необхідно нам усім. І запропонував йому видати указ про вдосконалення кадрової політики. Бо за періоди і Кучми, і Ющенка, і Януковича ми її значно зруйнували. Я висловив сподівання, що він не буде обирати кадри за принципом особистої відданості чи торгівлі портфелями, партійних квот.

Він не прислухався.

Кадрова політика Порошенка ґрунтується на особистій відданості. Якраз один з найбільш відданих кадрів президента сьогодні й обіймає посаду прем’єр-міністра…

Ми якраз кілька днів тому з Володимиром Гройсманом зустрічалися. Він проводив зустріч з бізнесом.

Як оцінюєте його роботу?

Він у непростій ситуації. За даними міжнародних експертів, нашу економіку за 2015 рік було включено до п’ятірки найгірших за такими параметрам, як падіння ВВП, рівень доходів і так далі. А ці параметри, якість життя людей – це головний тест для влади. Наприклад, у США під час виборів президента один з основних показників дієздатності – це динаміка робочих місць. Не дай боже, вона йде вниз, то це втрати для кандидата від правлячої партії, падіння його рейтингу. У нас же зараз середня пенсія – 65 доларів, середня зарплата – близько 200 доларів. У Польщі, країнах Балтії середня пенсія – від 400 доларів і вище. У найбіднішій країні Євросоюзу – Болгарії – мінімальна заробітна плата 184 євро. А у нас середня по країні – на рівні мінімальної у найбіднішій державі Європи.

Під час зустрічі Гройсмана із бізнесом вам щось вдалося донести керівнику уряду?

Я казав про величезну проблему деіндустріалізації. От взяти структуру експорту за перше півріччя цього року. В структурі нашого експорту сьогодні 41% сировини агрокомплексу і близько 25-26% – хімія, руда, метал, напівфабрикати. У нас сировинна структура економіки, експорту. Питома вага продукції з високою доданою вартістю – машинобудування – впала до 10–12%. Україна має структуру експорту колоніальної держави. Це загроза втрати високотехнологічних галузей, перетворення держави на сировинний придаток.

Слід визнати, з Гройсманом у нас є діалог. Не хочеться випереджати події, але вже готується постанова Кабінету міністрів зі створення національного комітету промислового розвитку, до якого має увійти частина уряду, асоціацій бізнесу, експерти, представники кількох профільних комітетів парламенту, профспілки. Маю надію, що ухвалено це буде скоро, і на цій основі можна буде відпрацьовувати питання з недопущення деіндустріалізації.

Тож у уряду Гройсмана завдання непросте. І працювати їм важко. Тим паче в міністерствах дуже низька плата, і люди з високою кваліфікацією, досвідом туди не поспішають.

Але справа не в персоналіях. У нас немає жодної серйозної системної програми розвитку. Навіть якщо з’являється більш-менш вдала система, як тільки хитнеться маятник – усе, нова формація починає писати все з чистого аркуша. Всі пострадянські держави вже перейшли поріг ВВП, який вони мали в 1990-1991 роках, хто на 15%, хто на 30%. І тільки в Україні нині ВВП 57% від показників 1990-1991 років.

Багато закидів лунає на адресу ДФС і її голови Романа Насірова – від корупційного відшкодування ПДВ до необґрунтованих перевірок тощо. Які претензії до Державної фіскальної служби має Український союз промисловців та підприємців?

З точки зору комунікацій у нас проблем немає. Ми підписали з ними меморандум про взаємодію. Створено Антикризову раду, яка об’єднує близько 100 асоціацій та об’єднань.

На жаль, задекларована податкова реформа зривається – так було в 2015-му і так є в 2016-му, про що офіційно вже заявила Ніна Южаніна (голова Комітету ВР з питань податкової та митної політики. – «Главком»). Знову бюджет формується на тих параметрах тої фіскальної системи, яка існує зараз. Наприклад, коли держава не відшкодовує мільярди гривень ПДВ, це означає, що платники податків безпроцентно кредитують бюджет, втрачаючи обігові кошти і свою конкурентоспроможність. Тому кожна зміна потребує техніко-економічного аналізу. Це наша головна вимога і до ДФС, і до Міністерства фінансів.

Хто з підприємців, які входять до УСПП, найбільше скаржиться на неповернення ПДВ? Які це суми?

Це експортери. Компаній дуже багато. Та й ситуація постійно змінюється – за останній період відбулися деякі позитивні зміни.

Ми вимагаємо, щоб у змінах до Податкового кодексу, які потрібно приймати вже цієї осені, було прописано перехід на єдиний реєстр компенсації ПДВ. Щоб усі бачили подані заявки, хто отримав компенсацію і т.д. Щоб жодних ручних методів – тому дам, тому не дам – не було.

Колишній керівник митної служби Костянтин Лікарчук в інтерв’ю «Главкому» розповідав, що відшкодування ПДВ на сьогодні все корупційне. Ви підтверджуєте?

Нарікань є багато. Як голові УСПП мені офіційно таких скарг не надходило, але в усній формі вони мені інколи озвучувались.

Який відсоток від суми становить «відкат»?

Система склалася не за один рік. За моїми даними, ця цифра коливається між 20–30%.

Це зачіпає і наших партнерів, інвесторів. Проблематика корупції стоїть однією з перших у переліку проблем наших західних партнерів.

Перевірки бізнесу фіскальними органами – це сьогодні проблема?

Я сказав прем’єру таке: не можна допустити спроби виконання плану з доходів за рахунок збільшення штрафних санкцій чи необґрунтовано донарахованих сум. Прем’єр запевнив, що питання буде вирішено.

Зараз план з доходів виконується за рахунок штрафів?

Є тенденція, що кількість штрафів зростає.

Колись працював такий законодавчий принцип, що 30% усіх донарахованих штрафних санкцій податкова адміністрація мала право використовувати на власні потреби. Такий був руйнівний для бізнесу «стимул». Тоді на місця навіть доводились плани штрафних санкцій. Потім цю норму прибрали із законодавства. Але намагання виконувати доходну частину за рахунок затримки компенсації негативного сальдо ПДВ і штрафних санкцій є.

Завдання ДФС – і я Насірову постійно про це кажу – працювати за принципом «не нашкодь».

З якими ще скаргами до вас звертаються?

Ну, наприклад, коли імпортується в Україну обладнання, при відповідних митних операціях постачальник повинен оплатити одразу 20% ПДВ від вартості свого обладнання. І коли йдеться про конкретний інвестиційний проект, це стає дуже великою проблемою. Бо мало хто до цього готовий. Умовно твій завод запрацює через два-три роки, а від тебе вимагають зараз і одномоментно оплатити 20% вартості обладнання для нього. Це серйозна проблема, скарг багато. Особливо з тих галузей, де необхідна модернізація, де необхідно за принципом критичного імпорту ввозити обладнання, яке не виробляється в Україні, щоб мати сучасне виробництво. Держава наче одномоментно отримує 20%, але у зв’язку із нереалізацією проекту зрештою втрачає набагато більше.

Дуже багато скарг з приводу митної вартості. У нас діє дев’ять методів визначення митної вартості. А весь світ, практично весь світ, працює за основним, першим методом – митна вартість, яка зафіксована в контракті.

Ну, у нас перший метод визначення митної вартості за контрактом теж передбачається Митним кодексом та Кіотською конвенцією...

Ми маємо так працювати. Але – ні. Дев’ятий метод у своїй основі має нестандартні підходи. І часто митна вартість занижується за домовленістю з постачальником і митною службою. Корупціонери у митній службі отримують свою частку. Ця продукція за заниженою митною вартістю потрапляє на внутрішній ринок, створюються нерівноправні умови конкуренції.

Назвіть види продукції, яку зазвичай намагаються розмитнити таким методом?

Приміром, комплектуючі, вироби, які стосуються номенклатури ринку споживання, одяг, продукти харчування… Дуже багато.

Найбільш корупційні митниці назвете?

Це, по суті, загальна проблема.

На декларативному рівні боротьба ведеться масштабна – звільняють десятками, сотнями… Але часто й густо маршрути цієї корупції спрямовуються сьогодні на Київ, під дах дуже серйозних покровителів з центральних структур: і правоохоронних, і силових, і інших інститутів влади.

Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»