Анексія Білорусі? Журналісти країни говорять про реальні і найжорсткіші сценарії
В інтерв’ю «Главкому» директор найбільшої білоруської опозиційної газети «Наша Ніва» Анастасія Ровдо розповідає, чому Білорусь – не Україна
На минулому тижні в редакції найбільш відомої незалежної газети Білорусі «Наша Ніва» відбулися обшуки. Були затримані троє журналістів: головний редактор газети «Наша Ніва» Єгор Мартинович, керівник нашого відділу реклами і маркетингу Андрій Скурко, головний редактор історичного журналу «Наша історія», «Дуду» и «Осторожно, дети!» Андрій Динько. Їх підозрюють у підготовці, або організації дій, які порушують громадський порядок.
Проте після 72 години перебування представників ЗМІ у слідчому ізоляторі, жодних обвинувачень їм пред’явлено не було. Місцеве Міністерство інформації повідомило, що заблокувало сайт газети nn.by через повідомлення Генпрокуратури «у зв’язку з розміщенням інформації, поширення якої заборонено п.1 ст. 38 закону «Про засоби масової інформації».
Обшуки і затримання білоруських журналістів минулого тижня стосувалися не тільки «Нашей Ніви», а й багатьох видань на всій території країни. Тільки за минулий тиждень були затримані десятки журналістів і керівників редакцій.
Нинішня хвиля затримань є продовженням подій середини травня цього року, коли влада заблокувала роботу найбільшого в країні інформаційного порталу TUT.by, щонайменше 15 працівників якого були затримані.
В інтерв’ю «Главкому» директор видання «Наша Ніва» Анастасія Ровдо розповіла про події в редакції, стан білоруської журналістики, чого найбільше бояться білоруси та чому Росія важлива для її країни.
Слід зауважити, що сама Анастасія перебуває поза межами Білорусі. Каже, що якби була у своїй країні, її би затримали так само, як і колег.
«Режим робить все, щоби задушити свободу слова»
Анастасіє, журналістам, які були затримані у вас в редакції інкримінують порушення п.1 ст. 38 закону «Про ЗМІ», тобто розповсюдження якоїсь забороненої інформації. Про яку інформацію іде мова?
Ми не розуміємо, які матеріали, розміщені у нас, стали причиною того, що сайт заблокували. Знаємо лише те, що заблокований сайт за рішенням Генпрокуратури. А чому саме, невідомо.
Яка гарантія того, що влада поверне вам сервери? І чи є у вас інші сервери, «дзеркала» сайту, які би могли поновити роботу сайту газети?
Ми розуміли, в якій ситуації ми працюємо, що таке може трапиться. Звичайно, періодично ми зберігали усе, що у нас є, щоби не втратити багаторічну історію сайту. Зараз працюємо над тим, щоби поновити роботу сайту на новому доменному імені.
На вашій сторінці у Facebook є повідомлення про те, що ваших журналістів побили. Яке самопочуття у затриманих?
Єгора Мартиновича під час затримання били. Він отримав травму голови. На жаль, не можу вам розповісти усі подробиці, що конкретно сталося і як відбувалося. Наскільки нам відомо, Єгор вирішив не їхати до лікарні після побиття. Зараз йому уже краще. Чи позначиться на житті ця травма у майбутньому, невідомо. Нині Єгор каже, що з ним усе гаразд. Одну добу його не годували. На ніч їм усім не видали матраци. Вони спали на голих нарах. З передачами все погано, ми не маємо можливостей щось передати їм. Вони рідкісні, лише один раз на тиждень. Звісно, стан пригнічений, але тим не менше ми продовжуємо роботу, контролюємо наші соцмережі. Зупинятися наміру не маємо, в якомусь форматі продовжуватимемо роботу.
Розуміючи усі ризики, для нас було важливим до останнього залишатися у Білорусі поряд з білорусами. Це було принципово. У нас в країні понад 500 політв’язнів. Зрозуміло, що інформація з Білорусі зараз дуже важлива. Влада зараз робить все, щоби ми не могли працювати з Білорусі, щоби ми не могли наживо спілкуватися з нашими співгромадянами. Ситуація стає тільки гіршою. Режим робить все, щоби задушити свободу слова, щоби стала неможливою робота незалежних ЗМІ в середині країни.
Ви кажете, що за словами Єгора Мартиновича, він нормально почувається. Але ж Роман Протасевич також говорив, що нормально почувається, що до нього ніякі силові дії не застосовувалися. Наскільки можна довіряти тому, що говорять затримані? Є також проблема захисту, адже про складність знайти незалежного адвоката свідчить той же приклад Протасавича. Як вирішуєте цю проблему?
На щастя, ми були готові до цього сценарію. Тому питання захисту ми вирішили набагато раніше, ніж усе те, що нині трапилося.
Колись влада жартувала, називали людей злочинцями на підставі того, що вони заздалегідь наймали собі адвокатів, нібито готуючись до скоєння злочину. Ми були заздалегідь готові до розвитку тієї ситуації, яка сталася. Угоди з захисниками у нас вже були підписані. Залишалося лише повідомити їм про те, що трапилося, і вони дуже швидко включилися у роботу.
Всі наші співробітники на допитах були з адвокатами. Тому ми знаємо, у якому вони стані, принаймні у цей момент знаємо, що з ними все нормально, тримаються.
У Білорусі залишилися працювати в легальному полі всього два незалежних видання
Ваша газета – одне з найстаріших незалежних видань у Білорусі. Чому силовики прийшли з обшуками саме зараз, а не, наприклад, в минулому році, коли влада глушила інтернет і не надавала акредитації для висвітлення виборів багатьом ЗМІ?
Для нас це було загадкою. Кожен раз ми готувалися до того, що, мабуть, завтра до нас прийдуть. Мабуть, ось d цю компанію (затриманих) ми потрапимо, чи в наступну. Останнім часом ми навіть почали думати, що, може, так і до перемоги допрацюємо, і в Білорусі цю перемогу зустрінемо не за ґратами. На жаль, так не сталося. Прийшла і наша черга.
Мені здається, це одна з останніх зачисток ЗМІ, адже за один день було розгромлено десь сім видань. І ця зачистка триває. Поки що легально залишається у Білорусі працювати такі незалежні видання як Onliner і «БелаПАН». Але не зрозуміло, наскільки довго це продовжуватиметься. Зачистка іде не тільки по національних ЗМІ, а й по регіональних пройшлися катком…
Нині тих людей, які пишуть негативні коментарі на адресу провладних «журналістів», притягають до адміністративної і кримінальної відповідальності.
Минулого року під час масових протестів у Білорусі були перебої з роботою інтернету. Яка ситуація нині?
На щастя, цей етап ми пройшли, вже давно не було такого, щоби інтернет вимикали. Вимикати інтернет потрібно було владі у період масових акцій протесту… Коли масові акції протесту стали неможливими через великі репресії, то потреба в таких заходах сама собою відпала.
Люди нині залякані і тому не готові до повторення багатолюдних акцій, які були в минулому році?
Звичайно, виходити зараз на протест – це самогубство. Ставки зросли. Якщо рік тому людин, яка виходила на протест знала, що максимум, який їй світить – це 15 діб арешту в ізоляторі. А зараз, виходячи на протест ти маєш розуміти, що за це тобі може світити або 5, або 10, або 15 років в’язниці. За таких умов багато людей не готові ризикувати.
«Після випадку з літаком Ryanair виїзд з Білорусі став квестом»
Олександр Лукашенко раніше, коментуючи протести, згадував Україну. Звертався до білорусів і казав, що подивіться, чого добилися українці завдяки революціям, вказував на відчуження території зокрема. Чи відбувається зараз подібна пропаганда у вашій країні?
Давно подібного від нього не чутно. Лукашенко завжди згадує про Україну в негативному контексті. Нам було не зовсім зрозуміло, чому Україна так довго зволікає з санкціями, враховуючи риторику влади Білорусі, яка явно не дружня.
Так, часто Лукашенко усіх лякав українським сценарієм, що у нас буде все погано. Казав, що скоро ми станемо Україною, перш за все звертаючи увагу на економічний фактор. Але зараз у Білорусі з економікою не найкраща ситуація і, думаю, скоро економічно вже Україна буде кращою за Білорусь, враховуючи небажання влади іти на контакт із Заходом і визначаючи єдиний пріоритет – російський.
Яке поставилися білоруси до санкцій?
Це дискусійне питання. З одного боку білоруси розуміють, що санкції вдарять в тому числі по простим людям, у яких невеликі зарплати. Можливо, багато людей не зможуть прогодувати родину, або доведеться дуже сильно урізати власні бюджети.
З іншого боку багато людей розуміють, чому так відбувається, радіють санкціям тому що думають, що це якимось чином вплине на політику, яку зараз проводить білоруська влада по відношенню до політв’язнів, а також до тих, кого політично переслідує.
Чи залишилися у людей протестні настрої? Яким чином вони цю протестну енергію можуть застосувати?
Після настільки масштабних репресій неможливо усе забути і почати все з чистого аркуша, перегорнути сторінку, як казав Лукашенко. Усі протестні настрої нікуди не ділися, вони залишилися, хоча звичайно, усе зачищене, загнане під плінтус.
Ми не знаємо, в який момент усе «рвоне», що стане тим тригером, який вплине на людей і, можливо, знову змусить вийти на вулицю. Те, що невдоволення, озлобленість у Білорусі тільки збільшуються - очевидно. З підняттям градусу репресій люди не починають більше любити владу.
Але ж це призводить до виїзду людей з країни. Наскільки масово?
На жаль, так. Потік людей постійно зростає. У багатьох було враження, що, можливо, все вирішиться у найближчі дні після виборів, потім у найближчі місяці після виборів, потім пів року, потім року. Для багатьох не залишається можливості працювати у Білорусі…
Тим більше наші країни-сусідки намагаються створити усі умови для того, щоби успішні білоруські бізнеси могли розвиватися за кордоном. Після випадку з літаком Ryanair виїзд з Білорусі став квестом. Нині зовсім непросто виїхати з країни…
В той же час для багатьох є принциповим залишатися в Білорусі до останнього, бо це їх рідна країна. Багато людей, особливо після подій 2020 року, вирішили для себе, що хочуть жити у своїй країні. Адже зрозуміло, що без білорусів нічого доброго в Білорусі не відбудеться.
Відомо, що частина редакції телеканалу «Белсат», наприклад, працює з-за кордону, бо так безпечніше. У вас всі співробітники працюють з Білорусі? Після того, що сталося як зміниться ваша робота, евакуйовуватимете журналістів?
Нашою принциповою позицією було залишатися у Білорусі до кінця. Тому більшість членів нашої команди залишалися усередині країни. Звичайно, зараз ми розуміємо, що умови нові, підставляти свою команду не хотілося би. Тому, можливо, ми змінимо формат і не працюватимемо з Білорусі. Але це не означатиме, що ми припинимо працювати, перебуватимемо поруч з білорусами ментально. Краще давати інформацію так, аніж не давати ніяк і сидіти в тюрмі. Закривати «Нашу Ніву» і ставити хрест ми не будемо.
А що рідні і друзі ваших журналістів кажуть про вашу боротьбу? Вони її підтримують, чи вважають вашу роботу донкіхотством і закликають виїжджати?
В основному рідні наших журналістів нас підтримують. У будь-якому випадку, це вибір кожного. Ми з нашими колегами завжди обговорювали можливі ризики. Для наших співробітників нині кожен день як останній. Так вони працюють вже рік. Усі у нас ідейні і розуміють, навіщо потрібна журналістика.
Хто фінансує вашу газету, адже зрозуміло, що лише від продажу друкованої продукції вижити складно?
Не можу нічого вам сказати про це. Не можу називати цифр, але допомогу, яку люди нам надавали у 2020 році, була дуже великою. Ніколи до цього нам стільки грошей люди не перераховували як у ті страшні дні. Тобто як тільки на нас тиснула влада з одного боку, з іншого боку нас накривала лавина підтримки від наших читачів, в тому числі і фінансової. Що і як буде зараз – незрозуміло, адже ми не розуміємо, як зараз можна буде заробляти на рекламі. За газетою стоїмо ми і читачі.
Чи відчуваєте підтримку Заходу? В чому вона проявляється?
Ми розуміємо, що нас усі підтримують. Бо свобода слова, ЗМІ - це одні з цінностей, на яких базується демократія і те, що для Європи має велике значення. З іншого боку Білорусь закрита. Отримувати якусь допомогу в Білорусі практично неможливо.
Лукашенко значно обмежив виїзд білорусів за кордон. Литва посилює кордони через наплив нелегалів. Чи є у вас відчуття, що Захід нинішню ситуацію пустив на самоплив, не розуміючи, як діяти?
Що стосується нелегалів, то Литва заявила, що будує паркан. Рішення Лукашенка не завжди передбачувані. Було відчуття, що Захід не дуже розуміє як реагувати на те, що білоруська влада хоче створити такий коридор для нелегальної міграції через Білорусь до Польщі, Латвії, Литви.
З іншого боку швидка реакція на посадку Ryanair свідчить про те, що Захід, як ніколи, готовий діяти і підтримувати білорусів, щоби вплинути на Лукашенка. Мені здається, що Захід знає, що робити. У них є розуміння стратегії щодо Білорусі. Іде підвищення ставок.
З одного боку зараз є санкції, які ще місяць тому не вводили проти Лукашенка, з іншого боку – всередині Білорусі відбувається дуже сильна зачистка ЗМІ. Нас зачищають в нуль. Таких репресій, які відбуваються зараз, не було взагалі ніколи. Протягом останнього року градус репресій не зменшується, а збільшується.
«Те, що Білорусь нападе на Україну – це неможливо»
Олександр Лукашенко заявляє про постачання зброї з України. Подібні заяви - це наслідок кооперації з Путіним?
Абсолютно очевидно, що зараз у Лукашенка залишився один ключовий союзник - це Росія. Лукашенко вже не йтиме на поступки, назад для нього дороги немає.
Відносини з Україною і Європою настільки зіпсовані, що відкрутити усе назад просто неможливо. Уже всі розуміють, що так, як раніше, вже не буде. Щодо України, то складно сказати, наскільки це самостійне рішення Лукашенка.
Наскільки вірогідно, що Лукашенко може дати «добро» на збройний конфлікт з Україною, якщо Путін попросить, адже очевидно, що для Путіна легше воювати чужими руками?
Те, що Білорусь нападе на Україну – це неможливо. Чи буде користуватися Росії погіршенням відносин (з Україною), що Лукашенко, умовно, надасть всі умови для російського вторгнення в Україну - складно сказати. Чи потрібно це Путіну? Чи потрібно зараз? Чи піде на це Лукашенко? Не думаю, що цей сценарій, принаймні зараз, можливий.
Протести в Білорусі минулого року активно висвітлював російський телеканал «Дождь». Керівники телеграм-каналу Nexta Роман Протасевич і Степан Путило дали велике інтерв'ю російському журналісту Юрію Дудю. У той же час за рідкісним винятком білоруські опозиціонери не спілкуються з українськими ЗМІ. Чим можете пояснити таку любов білоруської опозиції до російських медіа?
Російські ЗМІ звертаються по коментарі до білорусів, бо Білорусь у Росії постійно на порядку денному. Лукашенко також періодично їздить до РФ, росіяни знають про те, що відбувалося у Білорусі у серпні 2020 року. Говорячи про масову культуру, можна зауважити, що у Росії на телеканалі TNT виступають відомі білоруські коміки, які висміюють рішення білоруської влади. Все це частина масової російської культури. Так чи інакше, усі розуміють, що Білорусь від Росії завтра не піде, у нас тісні контакти, перш за все, економічні.
У Білорусі багато людей розмовляють російською мовою, дивляться російське телебачення. Культурно ми з РФ зв’язані. Тому білоруси розмовляють з росіянами. Але є питання: з ким? Є пропагандистські ресурси, куди білоруські опозиціонери стараються не ходити. Наприклад, програма «60 хвилин» зі Скабєєвою, або в дусі Соловйова щось.
Ми розуміємо, що у Росії є незалежна журналістика. Багато в чому вона нам близька тим, що вони також працюють з великими складнощами. Вони нас багато в чому розуміють. У нас були протести, виходили Тихановська, Бабарико, інші кандидати. У Росії – Навальний.
Ви говорите про незалежну російську журналістику, але навіть великі медіа, як той же канал «Дождь», не наважується називати речі своїми іменами. Наприклад те, що Крим – це окупована Росією територія України. Чи розуміють білоруси, що навіть умовно ліберальні російські ЗМІ зовсім не вільні?
Ви згадали про Крим. А в мене така асоціація одразу згадалася: багато російських незалежних ЗМІ пишуть не «Беларусь», а «Белоруссия». Нас це трохи нервує, бо для нас це образливо. Ми хочемо, щоби усі всюди писали Білорусь, а не «Белоруссия», як «Россия».
Тим не менше, ми розуміємо, в яких умовах вони працюють. Для нас важливо, що вони висвітлюють білоруські питання. Зрозуміло, що у вас є свої ключові моменти, у нас – свої. Ми всі розуміємо, що таке Росія, хто такий Путін, хто такий Лукашенко. Хтось повинен завжди на якісь поступки іти.
Тобто ви вважаєте, що медіа повинні іти на поступки, навіть якщо вони не називають речі своїми іменами як з тим же статусом Криму?
Я так не вважаю. Але якщо у нас є можливість доносити свою позицію через якісь російські ресурси, це потрібно робити, це важливо. Важливо те, щоби російська аудиторія правильно розуміла, що відбувається у Білорусі.
В якому економічному стані сьогодні Білорусь? Як саме санкції позначаються на житті простого білоруса?
Якщо коротко, то все погано… Найближчі півроку-рік їх не буде відчутно. Аналітики кажуть, що це удар в майбутнє. У Білорусі є великий розрив у заробітках між Мінськом і регіонами. Якщо в Мінську ти можеш заробити 1 тис. – 2 тис. білоруських рублів (9 тис. грн - 18 тис. грн, а програмісти і 5 тис. – 10 тис. білоруських рублів заробити (до 90 тис. грн), то в регіонах усе погано. Якщо там зарплати 700 – 900 білоруських рублів – це дуже добре. Дехто і за 300-400 рублів працює.
Як на економічну ситуацію у вашій країні вплинув коронавірус? Наскільки владі вдалося сховати масштаби заражень?
Ми не знаємо реальних цифр. Правдива інформація надходила лише в перші тижні після того, як коронавірус прийшов у Білорусь. Потім почали давати неповну інформацію. Тому ми почали шукати способи, як діставати інформацію. Наприклад, у регіоні ЗАГС опублікував інформацію про смертність у якомусь містечку. Ми проєктували це на масштаб країни і розуміли, що дані зовсім не сходяться з тими, які є офіційними.
У нас у 2020 році була засекречена статистика смертності. Тобто ми не знаємо скільки взагалі померло, щоби порівняти ці цифри з попередніми роками і так вирахувати, скільки померло через коронавірус.
«Ніхто не бачить реальної загрози, що завтра увійдуть російські танки»
В Україні критично оцінюють лідера білоруських протестів Світлану Тихановську не тільки через неоднозначні заяви щодо Криму, а й через м'якість позиції щодо Росії. Більшість білорусів лояльні до Росії?
Білорусь так чи інакше економічно буде зв'язаною з Росією. Просто тому, що у ситуації, до якої нас привів Лукашенко, по-інакшому неможливо. Неможливо просто взяти і порвати відносини з Росією, бо на наступний день усе зупиниться.
Так чи інакше, ми вибудовуватимемо відносини з Росією. Питання лише як. Ніхто не проти економічних, дружніх зв’язків з Росією. Але в той же час ніхто не хоче ставати частиною Росії. Занепокоєння білорусів перш за все пов’язані через можливу анексією Білорусі Росією. Білорусів турбує той факт, що Лукашенко все більше відрізає зв’язки із Заходом, натомість все більше зближується з Росією.
Українців, які живуть на окупованій частині Донбасу Росія не питала, у якій державі вони хочуть жити, а просто прийшла зі зброєю. Українці почали чинити збройний опір. Чи готові білоруси чинити такий опір?
Складно сказати, як це буде. Ми це кожен раз проговорюємо, але ніхто не бачить реальної загрози, що завтра увійдуть російські танки.
Що свідчитиме про реальну загрозу?
Наприклад, підписання якогось договору Лукашенка з Росією, який офіційно визнає приєднання Білорусі до Росії. Поки цього немає, тому люди не зовсім розуміють, як діяти в такій ситуації.
«Ставлення до Тихановської не таке, як до Зеленського»
Як ви самі ставитеся до Світлани Тихановської?
Світла Тихановська стала білоруським лідером. Багато білорусів її дійсно люблять. Під її інтерв’ю багато коментарів пишуть, сповнених любов’ю. Її історія книжна, неймовірна. Проста білоруська жінка в якийсь момент стає лідером, впливовим політиком…
В Україні до влади прийшов Володимир Зеленський, також людина не з політики. Але українські медіа весь час намагаються ставити йому гострі запитання і критикують за «теплі ванни», влаштовані у лояльних до президента ЗМІ. Чи є хоч одне білоруське видання, яке поставило їй критичні питання, записало гостре інтерв’ю?
Штаб Світлани Тихановської всім своїм виглядом показує, що вони працюють на консолідацію. Тихановська постійно заявляла про те, що у неї ціль – це нові вибори. Цього хоче демократична частина білоруського суспільства. Відповідно, до неї не ставляться як до людини, яка пообіцяла виконання політичних програм тощо і має виконувати.
Журналісти не ставляться до неї як до Володимира Зеленського, який ішов в президенти з програмою, який повинен щось зробити. Світлана Тихановська – лідерка, яка була змушена нею стати. Саме тому до неї таке ставлення, не таке вимогливе, як до звичайного політика. Тому немає бажання «підколоти» Світлану.
Минулого року відбувся національний підйом. Наскільки багато білорусів перейшли на білоруську, або почали вчити мову після подій минулого літа?
На жаль, цифр немає. Але я як людина білоруськомовна, яка багато років з усіма спілкується білоруською, можу сказати, що набагато більше зараз стало позитивних реакцій на білоруську мову. Люди старається самі відповідати білоруською, якщо з ними починаєш цією мовою говорити. З’явилося багато позитиву.
У 2020 році став дуже популярним біло-червоно-білий прапор, але не стала настільки популярною білоруська мова. Потрібно розуміти, що повісити у себе цей прапор легше, ніж почати розмовляти білоруською, тому питання з поширенням білоруської мови серед людей – це питання набагато більш складне і поступове у вирішенні.
Було таке, що в родині домовлялися одне з одним один раз на тиждень увесь день говорити білоруською. Знаю такі приклади. Є такі люди, які кажуть, що на відміну від біло-червоно-білого прапора білоруська мова поки не заборонена, тому саме нею будемо послуговуватися. Але це не супер масово. Це справа не одного дня і не одного року.
Натомість багато білоруських опозиційних лідерів – російськомовні, вони доносять свою позицію через російські ЗМІ. Виходить замкнене коло, в якому поширення білоруської мови – не пріоритет, адже немає бажання вийти із зони комфорт, із російського культурного поля. Як вирішити проблему?
Була така традиція, що якщо ти політик і проти Лукашенка – ти говориш білоруською. В основному були білоруськомовні політики. У 2020 році лідером, який об’єднав став Віктор Бабарико. Він російськомовний і близький дуже багатьом білорусам, «своя» для багатьох людина. Всі розуміють, що потрібна білоруська мова і культура. Щоби це стало масовим, потрібен час.
Окрім Віктора Бабирико інші опозиційні лідери, яких не допустили до виборів, також пов’язані з Росією або економічно, або світоглядно. Навіть чоловік Світлани Тихановської має проросійські погляди. Як ці люди у владі зможуть зробити Білорусь білоруською?
Багато хто називає Віктора Бабарико «рукою Кремля». Тим не менше, він отримав 14 років тюремного ув’язнення і як би Росія не робить абсолютно нічого, аби дістати його з тюрми. Це ставить під сумнів такий «великий зв’язок з Росією».
Багато людей розуміють, що так чи інакше, будувати відносини з Росією потрібно. Можливо те, що у людини є якісь зв’язки з Росією, є навіть плюсом, а не мінусом. Можна будувати відносини з Росією і будувати при цьому незалежну білоруську Білорусь. Є проблема в тому, що немає людини, окрім Лукашенка, яка би могла домовитися з Росією.
Приклад України свідчить, що ані Порошенко, ані Зеленський не змогли домовитися з Путіним, аби зупинити війну. То може проблема не в тому, що немає людини для домовленостей з Путіним, а в самому російському президентові, з яким неможливо домовитися?
Так чи інакше, у України і Білорусі – різні стартові ситуації. Я би не сказала, що їх можна порівняти, це не одне і те саме.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0