Антін Мухарський: Війна буде. Путін обов’язково прийде по русскіє душі українців

Попри патріотичне піднесення, яке виникло у частини населення після Революції гідності, більшість українців продовжують жити у російськомовному культурному полі. Найсвіжішим доказом цього є дані переглядів YouTube за 2019 рік: з десяти найбільш популярних музичних композицій, запитуваних з України, лише дві україномовні – «Дим» гурту «Время и стекло» і суржикова «Охрана, отмєна» співачки Jerry Heil. Решта ж – російськомовні, на кшталт «Алкоголичка» або «Попа, как у Ким».

Попри квоти на суспільний запит, в україномовних митців не стало менше проблем з тим, як потрапити в ефіри провідних радіо та телеканалів: їх власники досі вважають українське «неформатом».

Одним із «неформатнних» в Україні є письменник, шоумен та співак Антін Мухарський. Його сценічний образ – Орест Лютий, націоналіст, який бореться за утвердження всього українського в Україні. У серпні 2019-го YouTube-канал Ореста Лютого «Лагідна українізація» було заблоковано. Всесвітній відеохостинг пояснив своє рішення нібито наявністю в виступах артиста нецензурної лайки. Нині співак намагається розкрутити інший канал «Люта українізація», сумуючи за тим, що частину контенту втрачено назавжди.

Нині Мухарський відпочиває у Туреччині, обіцяє повернутися до України навесні. Відпочинок поєднує із написанням нового роману «Троєщинське Євангеліє», який хоче встигнути підготувати до Книжкового арсеналу, що відбудеться у травні 2020-го у Києві.

«Троєщинське Євангеліє» - історія про одну велику українську родину, яка проживає на північному сході Києва. «Тобто це така питома українська родина, в якій один одного ненавидять, одне одного люблять, одне з одним  чубляться… І це 33 кримінально-містичні оповідання, де є ворожки, шаманки, де є реальні злочинці, реальні збухані письменники. Тобто це фантастично-кримінальний мікс, який вкладений в дуже легку іронічний форму», - розповідає письменник.

Та розпочав «Главком» Skype-спілкування з Мухарським з теми обшуку його квартири. Він відбувся проти ночі 13 грудня. Митець пов’язав все зі своєю підтримкою волонтерів, яких обвинувачують у вбивстві журналіста Павла Шеремета.

Після обшуку у вашій квартирі ви припустили, що вони пов’язані зі справою вбивства Шеремета. Минуло уже кілька тижнів, чи змінилася ваша позиція?

Співставляючи різні факти, які ми маємо, я не можу зараз зробити остаточних висновків, тому що це вторгнення у квартиру було досить дивним. Воно відбувалося в ту ж саму ніч, коли проходили обшуки у інших людей, яких підозрювали у справі про вбивство Шеремета. У поліції заявили, що обшуки в моїй квартирі пов’язані з тим, що буцімто мої квартиранти, які там мешкали, збували через інтернет наркотики. Між тим ці люди не арештовані, у них не забрали паспорти, у них тільки вилучили відеотехніку, комп'ютери і телефони, і нічого їм офіційно не висунули.

Дуже дивний факт, що якась слідча в Кропивницькому виписує обшук на квартирі Мухарського, де я прописаний. Квартира належить мені, я здаю цю квартиру за договором оренди офіційно. І от до людей вриваються за 10 хвилин на 6 ранку і інкримінують торгівлю наркотиками. Словом, є багато питань, на які я не можу зараз дати відповіді, чекаю офіційного пояснення від поліції, точніше від слідчого, яка давала дозвіл на вхід в квартиру.

Здавалось, революція, а потім і війна підняли рівень патріотизму в країні, збільшили інтерес до україномовної музики, літератури, телепродукту. Але, коли вмикаєш ТБ, слухаєш радіо чи просто людей на київських вулицях, розумієш: Україна досі не позбавилась пут меншовартості, діти слухають російський реп, дорослі – російський шансон. А пісні, на кшталт «Охрана, отмєна», хоч і заполонили радіоефір, по своїй суті, не є українськими. То де ж той український культурний продукт, який мав хлинути у медіа завдяки квотам і зупинити деградацію?

Бачите, всі ці питання лежать виключно в гуманітарній сфері, якою займаються здебільшого люди романтичні, емоційні, ті, хто рефлексує. З практичної точки зору, ареал існування української мови, можливість збуту україномовної продукції і отримання якихось дивідендів з цього складає в Україні, за моїми підрахунками, мільйонів 10-15 споживачів. Споживачів російського контенту десь у 20 разів у світі більше, тому, з економічної точки зору, виробляти російськомовний контент практичніше і прибутковіше. Люди, які не мислять такими романтично-національними категоріями, розуміють це. Росіяни і російськомовні готові платити за російськомовний контент. Я є людиною, яка перейшла з російськомовного середовища до україномовного, багато років працював в російському Театрі імені Лесі Українки, потім деякий час на телеканалі «Інтер». Та все ж відмовився від цього поля, на якому заробляв гроші, неспівставні з тими, якій я заробляю в україномовному контенті. Але це був мій вибір, вибір романтика, людини творчої, людини не від цього світу. Гонорари україномовних митців не співставні із гонорарами російськомовних. Мова і про кінематограф, музику, культуру, шоу-бізнес. Росія розуміє, що це експансивний фактор.

Щодо деградації, то це проблема того, що високе мистецтво нікому не потрібне. От у мене є купа людей, друзів, які творять шикарну сучасну електронну музику. У них є канали, на які підписано не 250 тисяч, а 250 людей, 500, 1200. Коли ти дивишся на контент, який вони створюють, то це андеґраундний або авангардний, або класично-експериментальний, все це елітарна музика високої якості. Але вона не знаходить свого споживача. Пісня «Ахрана, атмєна» прекрасна, якраз для масового споживача, це поп-сегмент. У ній є свої звучки, які піпл хаває, є якісь свої штучки. Тобто є своя алхімія створення поп-контенту. І от люди, які працюють в цій алхімії, беруть гарні гонорари, вони знають і гарантують якість продукту. Тому на 10 хітів або пісень російськомовних, умовно кажучи, угрупування Потапа, є одна Jerry Heil (співачка Яна Шамаєва) і то там суржик, тобто суржикова мова, яка притаманна мешканцям великих міст, особливо тим, хто перебирається з провінційних містечок до Києва.

«Люди з радістю споживають лайно з телевізора»

Національне українське телебачення/радіо десятиліттями було еталоном грамотної української мови. Та зараз суржик в ефірі – типове явище. Вмикаємо колишній Перший канал Національного, а тепер Суспільного радіо вранці і чуємо з уст ведучого: «канєшно»… Як це пояснити?

Ми говоримо про стандарти якості, які залишились нам від Радянського Союзу, коли телебачення несло високу місію виховання, були якісь навчальні, пізнавальні, наукові програми, були аналітичні, політичні програми. Я сам стояв певною мірою біля витоків українського телебачення. Коли починав ще у 90-х, був проєкт НЛО з Олексієм Гончаренком, де я був там режисером і сценаристом. Потім були проєкти «Бадьорого ранку», «Шалений світ», «Квадратний метр», «Зелена лампа». Я робив декілька спроб ще на початку 2000-х започаткувати україномовні серіали, писав сценарії, які досі у мене лежать в шухляді. І коли я приходив до людей, які щось вирішували на телебаченні, то я стикався з тим, у що не міг повірити. Вони, не приховуючи, називали глядачів «ботвою» (українською – «гичка» - «Главком»), бидлом. Так і казали: «Вони хочуть жерти лайно», «чим гірше, тим більший рейтинг». Тобто чим вульгарніше, чим гімняніше, чим воно ближче до «простого народу», який бачить там себе, тим краще. І тому оця бидлізація телебачення тривала довгі роки. Всі ці шоу з російських ефірів, де б’ють один одному морди, щось там доводять одне одному, заполонили і наше телебачення. Помоніторте політичні шоу на нащих каналах, там всі готові рвати один одному горлянки. Тобто люди з радістю споживають це лайно. Вони кажуть: «так ето же Шуфріч, Чєрвонєнко, оні наши, посмотрітє, оні говорят, как ми». Тобто бидло хоче бачити бидло на екрані. І тому рейтинг у всіх цих історій росте.

Ми говоримо зараз про комерційне телебачення. Але в Україні було створене Суспільне мовлення на базі Національного ТБ та радіо, яке виконувало просвітницьку функцію, патріотичну, виділялось якісною мовою. Керівники «першої кнопки» завжди в усіх інтерв’ю казали, що рейтинги – це не пріоритет, слід виховувати аудиторію. Але сьогодні немає ні рейтингу, ні мови, ні просвіти...

Піпл, який дивиться телевізор, коли бачить якусь інтелектуальну програму, відчуває свою меншовартісність і тому перемикається на якісь бидло-шоу, які «підносять» його статус. Ви питаєте, чому не виконує просвітницьку функцію? Бо вони теж хочуть отримати частинку рейтингу. Коли керівники бачать нулі у рейтингах своїх програм, це їх вганяє в екзистенційний ступор. А глядачів науково-популярних програм у них всього 1-1,5 тисячі. Та телебачення – це ж шоу, і навіть відкриття українських науковців треба так подавати, щоб було цікаво. А всі професіонали, які можуть зробити цікаве шоу, якраз працюють на комерційних телеканалах. Тому, на жаль, можу констатувати факт, що рівень спеціалістів Суспільного, багато хто працює там безперервно 30-40 років, залишився глибоко в радянських часах.

Ми знаємо цілу плеяду українських зірок шоу-бізнесу, які в 90-х започаткували сучасну естраду і мали величезний успіх. Але згодом щось пішло не так… Чи не найяскравіший приклад – Ірина Білик. Співачку називали українською Мадонною, а зараз вона перетворилася на Любов Успенську місцевого розливу, втративши шарм модної української зірки, який мала раніше. Як пояснити такий кульбіт: від суперзірки, на яку всі рівняються, до виконавиці ресторанної лірики?

Я шаную творчість Ірини, ми з нею знайомі довгі роки і ви знаєте, згадуючи 90-ті, хотілося б вже не чіпати там конкретно Ірину Білик. Можна подивитися на це як на явище певне, коли і Таїсія Повалій, і Ані Лорак, а всі вони починали в 90-ті, стали зірками. Ну а Таїсія взагалі, співала ще у 80-ті. Перші альбоми, які вони усі видавали, були україномовними. А потім виникає така історія: треба купити одяг, треба сплатити за балет, треба заплатити за звукозапис. І коли тобі пропонують приїхати, виступити, то на запитання про те, «а що у вас?» відповідають просто: у нас тут невеличке село, ми вам картоплі дамо. Або інші звертаються з пропозицією: «Ирочка, мы хотим пожалуйста, не надо украинских песен, спойте нам по-русски». І тут ти стикаєшся з проблемою, що російськомовні українці, а я їх називаю «русскіє в Україні», готові платити гроші. Українці не хочуть платити своїм артистам і, відповідно, артисти не можуть виробляти якісний продукт. Це якась кармічна біда. Я неодноразово стикався з тим, що «приїдьте до нас, виступте, ми вам горілки наллємо, спати постелимо». І в 90-і, і в 2000-і існував стереотип, що російське - це якісніше. Гонорари тих, хто співає українською і російською, різняться у 5-10 разів. На квитки україномовних гуртів ціна у три-чотири рази менша, ніж на концерти російськомовних українських артистів. Тому, що російськомовні розуміють, що там, де звучить російська, вони отримують цей посил: «ага, русскаязичниє вмєсте, наши артісти, наша земля, наша Україна». Тому існує дві України: одна україномовна Україна, інша – російськомовна, або російська Україна. На жаль, зараз російськомовна Україна потужніша, ніж україномовна. Так було в 90-ті, так було в 2004-му, так є зараз.

Антін Мухарський

«У нас немає справжнього українського олігарха»

А як же Помаранчева революція, Революція гідності з піснями на Майдані? Хіба це нічого не змінило?

Вони не змінили нічого на державному рівні. Були якісь спорадичні тимчасові спроби у минулого уряду, минулого керівництва держави зафіксувати стан речей: закон про мову, мовні квоти. Але зараз, дивлячись на те, що ми бачимо і чуючи риторику «Зе-команди», бачу і відчуваю, що це все буде переглядатися. Тобто ми знову опинилися в болоті 1994-96 років, коли після Свята Воскресаючого Духу за Андруховичем (назва однієї з частин роману «Рекреації» Юрія Андруховича), коли все буяло, все розквітало, українська пісня, театри, книжки, прийшов Табачник (Дмитро Табачник – глава Адміністрації Кучми, міністр освіти в урядах Януковича) і все те було закатане в асфальт. У нас немає справжнього українського олігарха. Олігархи - це люди практичні, вкладаючи гроші в якийсь медійний продукт, вони розуміють, що українська аудиторія в рази менша за російськомовну, тому вони, звичайно, лобіюватимуть і перегляд квот, і перегляд закону про мову.

Дозвольте кілька запитань до Ореста Лютого: як змінився образ київського жлоба з моменту, як він видав свою «Жлобологію»?

Як змінився формат жлоба? Ви знаєте, раніше цей жлоб був таким конкретним жлобом «на адідасі» з барсєточкой, «га-га-га» - з  отаким сміхом, і був тіпочком, який ржав з жартів «95 Кварталу». А тепер він зайшов парламент, змінив костюм «Адідас» на костюмчик «Бріоні». Тобто для мене діти Януковича - це якраз «Квартал Зе». Якщо папа Янукович їхній був конкретним бандитом, який, можливо, і людей вбивав у 90-ті, то вони вже такі собі мажорчики, які виросли на грошах папи Януковича. Вони вже розбираються, у кого яка Tesla, у кого який годинник, але від того суть поведінки і манера спілкування з людьми не змінюється. «Жлобологія» - це вічний проєкт для нашої країни, і в наступному році ми будемо перевидавати цю книжку з новими героями, з новими респондентами, з новими інтерв'ю. Сподіваюся, що вона також матиме такий же успіх, як і попередня «Жлобологія» часів Януковича.

«У Києві на всіх радіо керівництво російськомовне»

Чому Ореста Лютого не крутять на українському радіо?

Орест Лютий – неформат у всіх регіонах України, хіба що за винятком  Львівської, Тернопільської і Волинської областей. Там інколи на радіо можна почути його пісні. В Києві на всіх радіо керівництво російськомовне. Кажу так, бо я ходив від імені Ореста Лютого, спілкувався з представниками багатьох музичних холдингів. То мені в різних формах відмовляли.

У серпні 2019-го ви повідомили, що YouTube заблокував вашу сторінку «Лагідна українізація». Чому її не вдалось врятувати?

«Нам приходять листи з повідомленням про те, що ваш YouTube-канал не відповідав цінностям спільноти, що у ньому міститься контент з нецензурною лайкою». Я був здивований такою офіційною відповідь на наш лист з Америки. Його закрили в порушення усіх законів.

У мене є припущення, що з часів, як прийшла нова команда до влади, яка знається соціальних мережах, має спеціалістів, які зробили Зеленського президентом, задля відстежування наших постів у соцмережах поставили певну людину. І ці пости зараз не блокуються, а видаляються, раніше такого не було. Це якась нова практика, з якою ми стикаємося останні три-чотири місяці.

Щодо YouTube-каналу, то ми  намагаємося підняти, що можемо, старими архівними записами, якимись дописами. Але розумієте, на тому YouTube-каналі було 80 тисяч підписників, десятків мільйонів переглядів. Деякі залиті відео були історичні, мали історичну вагу, бо знімалися в польових умовах з телефону з окопів. Вісім років історії було знищено. Насправді це нищиться моя особистісна історія, мій особистісний мистецько-культурний кейс, напрацьований за роки. Як, зрештою, нищилась репутація. Тобто зараз ми увійшли у активну фазу репутаційних воїн. Ми бачили це на прикладі справи Шеремета, коли передусім нищиться репутація тієї ж Юлії Кузьменко. «Моє життя знищив телевізор», -сказала вона на першому судовому засіданні, де їй обирали запобіжний захід.

Антін Мухарський

«Зараз ми зі Сніжаною Єгоровою у прекрасних стосунках – не спілкуємося»

Ваша колишня дружина Сніжана Єгорова в одному з інтерв’ю говорила, що не має претензій до вас. Чи можна сказати, що у тривалій судовій війні поставлено крапку?

Так, слава Богу! 4,5 роки я чекав і мене юристи просили почекати. Розумів, що з іншою стороною потрібно діяти так, як діють вони: нахабно привертати увагу до їхнього свавілля. Я пішов, повісив труси на двері Оболонського суду, і після того, як публічно привернув до цієї справи увагу, суди спрацювали. Упродовж року ми закрили всі питання, ухвалили всі рішення: незаконні борги, які було створено штучно, були скасовані. Зрештою, зараз ми перебуваємо (зі Сніжаною Єгоровою) у прекрасних стосунках – ми не спілкуємося.

Під час нашої розмови ви порівнювали україномовного митця з романтиком, який не женеться за грішми, але на життя заробити може. Чи стане йому легше у 2020-му? Ваш прогноз.

Мій прогноз невтішний, гадаю, що у 2020-му розпочнеться війна велика. У наступні два роки у нас буде свій сирійський конфлікт. Я просто знімаю свої відчуття, які були подібними перед Майданом у 2013 році. Є відчуття наближення якоїсь катастрофи. У мене, на жаль, сценарій здебільшого апокаліптичного штибу. За маленькими прищиками, гнійничками констатую велику і потужну хворобу, яка зачаїлася в тілі України. Ця хвороба називається «гібридний стан суспільства», в якому люди, що розмовляють російською, споживають російськомовний контент, ходять в Московську православну церкву, називають себе українцями, хоча з українського у них хіба що паспорт.

Ми живемо в епоху гібридних воєн, і у нас зараз щонайменше чотири народи, чотири популяції населення. Перша популяція - це українці українські, друга популяція - це українці, які в силу свого історичного, ментального розвитку, російськомовні, але належать до українського культурного, історичного простору. Є українці, яким байдуже, вони належать до радянського народу, денаціоналізовані, які мислять винятково в режимі матеріальних благ: холодильник, бензин, комунальна платня, газ. І є конкретні росіяни, які розуміють, що так, я – українець, но говорю по-русски, слушаю русское радио і так далі.

І хто з них переможе?

На кожній території різні переможуть, і я не виключаю того, що ще з гуманітарною політикою, яка проводиться зараз, Україна втратить ще і Південний Схід, бо Путін чітко подав сигнал: «мы будем бороться за русскоязычное население на Юго-Востоке Украины, за их право говорить на русском языке». І тому, коли держава не звертає уваги на такі заяви відвертого тоталітарного диктатора, експансіоніста, то для мене, як для людини, яка знімає сенси, це абсолютно чітка вказівка, що війна буде і по русскіє души наших соотєчєствєнніков, які вболівають за русский язик і за русскую ідентичність в Україні, Путін прийде. Відчуваю, що у 2020 році, коли зійдеться синергія бунтів на ґрунті земельної реформи, почнуться локальні повстання і локальні гуртування людей, які будуть втрачати і потерпати від цієї реформи… Тобто вже сіються ті зерна, які в подальшому можуть привести до серйозної ескалації в середині країни, коли, умовно кажучи, адепти Зеленського і проросійського курсу України, увійдуть в конфронтацію з людьми, які підтримують українську Україну. І тоді дійсно розпочнеться справжня громадянська війна. Я не виключаю цього.

Михайло Глуховський, «Главком»

Джерело світлин: Facebook Антіна Мухарського