Ігор Коліушко: Переможець конкурсу на голову Миколаївської ОДА робив помилки в кожному другому слові
«На адміністрації подаються такі люди, що, чесно кажучи, я б нікого з них не призначив»
Минулого тижня президент призначив головою Миколаївської облдержадміністрації Олексія Савченка. Це перший прецедент, коли губернатора було призначено згідно з новим законом про держслужбу. Якщо раніше ця вертикаль фактично була повністю підконтрольною главі держави, то тепер усі претенденти на області мають проходити через сито нещодавно створеної Кабміном комісії з питань вищого корпусу державної служби, як і всі інші чиновники категорії «А». Але поки що всі губернаторські конкурси (окрім Миколаївської, було обрано, але ще не призначено голів Харківської та Житомирської ОДА) вигравали кандидати, на яких робила ставку Банкова. Що й викликало розмови про профанацію ідеї конкурсів.
Відомий юрист Ігор Коліушко, який потрапив до конкурсної комісії за «квотою громадськості», першим виніс «сміття з хати», коли написав у Facebook гнівний пост щодо завищування комісією оцінок відверто слабким претендентам. У розмові з «Главкомом» колишній народний депутат та член низки державних комісій нарікає на слабку кваліфікацію претендентів на державні посади та зізнається, що не призначав би жодного з переможців конкурсів голів обладміністрацій. Наразі у комісії новий виклик – конкурс на обрання голови Київської обладміністрації, який ще до його початку встиг отримати політичне забарвлення.
«Загалом ситуація дуже непроста, але, як завжди буває зі складними проблемами, не існує простого рецепту, щоб їх виправити, – констатує Коліушко. – Все починається з того, що особливо на голів місцевих державних адміністрацій, як правило, дуже слабкий набір кандидатів. Що по Миколаєву, що по Харкову я особисто комунікував із багатьма представниками місцевих громадських організацій, які всіх знають у своєму місті і в місцевій політиці. І загальна реакція була такою – з того набору, який висунувся, не видно, кого підтримувати. А якщо вже хтось з цього переліку має перемагати, то нехай краще представник теперішньої влади, бо інакше буде зовсім біда.
Наша комісія має оцінити кваліфікацію претендентів. Ми не маємо ані права, ані можливості оцінювати їхні політичні симпатії-антипатії, до кого вони належать, з ким дружать тощо. Понад те, технологія оцінювання кваліфікації є дуже формалізованою. В оцінюванні на знання законодавства ми взагалі жодної участі не беремо – комп’ютер випадковим чином обирає завдання і сам їх оцінює. Той, хто не здав цей тест, випадає з конкурсу на першому ж етапі. Загалом є десять компетенцій, які за законом ми як комісія повинні оцінити. Знання законів оцінюється на тесті, чотири компетенції – на ситуаційних завданнях і п’ять – на співбесіді. Ситуаційні завдання не завжди дають відповідь на те, наскільки людина орієнтується, наскільки вона гарний лідер та менеджер. Але вони показують, чи претендент у принципі може з цим впоратися чи ні.
Наприклад, дехто демонструє цілковиту неграмотність. У переможця конкурсу на голову Миколаївської ОДА в кожному другому слові була помилка. Він написав на два пауерпоінтівські слайди якісь тези і зробив у них півтора десятка помилок. Я особисто вважаю неприпустимим, щоб претендент на таку високу посаду був елементарно безграмотним. Також завдання демонструє, чи людина володіє комп’ютером. Були випадки, коли люди просто йшли з конкурсу, якщо їм не надавали право писати тестове завдання авторучкою. До речі, саме ті, хто отримує у мене на ситуаційних завданнях найвищі оцінки, потім проходять до третього етапу – співбесіди. Тому я не маю підстав звинувачувати когось чи не довіряти інструментам ситуаційних завдань. На заключному етапі – співбесіді – ми вже дивимось персональну справу, читаємо біографію кандидата, дивимось декларацію, інші документи і ставимо питання. І тут вже часто члени комісії «проявляються»: по тому, які вони питання ставлять, видно, кому вони симпатизують, кому ні».
Ці симпатії формуються в процесі конкурсу чи заздалегідь?
Буває по-різному. Інколи в мене є відчуття, що хтось до когось має необґрунтовану симпатію, а є симпатії, які базуються на тому, що люди проявляють якісь нестандартні ходи, гарно презентують ситуаційні завдання і т.п. За результатами співбесіди кожним членом комісії виставляється п’ять оцінок, з яких потім вираховується середня. Після скандалу, який я влаштував, і того, що писав у Facebook, мені здається, що люди почали відповідальніше ставитись до оцінювання. Але залишається об’єктивною серйозною проблемою, що за таких правил проведення відбору явну перевагу отримують ті, хто на сьогодні є представником системи. Це особливо стосується центральних органів виконавчої влади. Бо вже працюючи там, претенденти мають можливість набагато краще демонструвати обізнаність у тому, що там робиться і що там треба робити. А новим людям важко. Часто претенденти кажуть, що незадоволені тим, що відбувається сьогодні, і треба щось змінювати, але, як правило, ніхто не показує своїми відповідями якесь глибоке знання і підготовку до впровадження цих змін. І у членів комісії закрадається сумнів, чи кандидат здатний щось змінювати. Думаю, дуже часто без будь-якого упередження багато хто з членів комісії робить вибір на користь того, хто вже показав себе компетентним, – нехай уже краще він залишається, ніж хтось новий. Це проблема, і ми ще не придумали, як це змінити.
Ця проблема існує для всіх органів, добір керівників яким належить до компетенції вашої комісії?
Так. З тією різницею, що на конкурси до центральних органів виконавчої влади подаються все-таки досить адекватні претенденти. Наприклад, на «Держводу» (Державне агентство водних ресурсів. – «Главком») – і на посаду голови, і на посаду першого заступника – подавалися три-чотири претенденти, які виглядали дуже переконливо і я всім ставив високі оцінки. А на адміністрації подаються такі люди, що, чесно кажучи, я б нікого з них не призначив. Що на Харківську, що на Житомирську ОДА я ставив претендентам самі б нулі і поодинокі одиниці (максимальний бал – двійка. – «Главком»).
Не можу сказати, що все у конкурсах працює ідеально, але поки що не можу нікого звинуватити в явно упереджених іграх. Причому вважаю нормальною ситуацією, коли хтось з членів комісії має додаткову інформацію. Але я борюся за те, щоб уся інформація, яку вони отримують з різних джерел, була загальнодоступною. Немає нічого поганого, щоб міністр мав певні симпатії до когось з кандидатів на голову центрального органу, який він буде координувати і спрямовувати, але треба сказати про це. І не по телефону чи тихенько в кулуарах, а публічно. Я б тоді просто приділяв додаткову увагу таким кандидатам – можливо, ставив би їм більше запитань.
Чи багато «міських божевільних» подається на конкурси?
Думаю, процентів 20–30 близькі до такої категорії. Вони є непрохідними ні за знаннями, ні за кваліфікацією, ні за досвідом. Я не розумію, для чого вони кандидуються. Вони не поводяться як божевільні, але демонструють абсолютну неготовність і чомусь не можуть цього на старті адекватно оцінити.
Чому, на вашу думку, потенційно сильні кандидати ігнорують ці конкурси? Зарплати не влаштовують?
Насамперед це загальна проблема стану нашого державного управління. Пов’язано це і з зарплатами, і з організацією роботи, коли часто люди на посадах не можуть реалізувати свої ідеї та бачення. Їх примушують виконувати другорядні завдання, працювати від зорі до зорі, а ефекту від цього часто в принципі не може бути.
Ви виступаєте за те, щоб усі голосування в комісії були поіменними, тобто кожен міг бачити, які оцінки виставляв той чи інший її член. Вважаєте, вам вдасться цього досягти?
Ми обговорювали це і намітили два варіанти, як можна вдосконалити нашу роботу. Перший – до оцінки ситуаційних завдань залучати представників тієї сфери, до якої відбувається конкурс, особливо це стосується центральних органів виконавчої влади. Це б допомогло нам об’єктивізувати наші оцінки. І друге – поіменне голосування, бо коли член комісії виставляє всі найвищі бали – це завжди підозріло. Ми ж і так голосуємо поіменно – здаємо підписані нами протоколи, які зберігаються в матеріалах комісії. Я запропонував це оприлюднювати, але поки що ми відклали це питання. Частина колег почала виступати проти, частина вагалася, тож цю дискусію ми не закінчили. Але постійне оприлюднення такої інформації, гадаю, змусить людей більш обережно ставитися до своїх голосувань.
10 жовтня почався конкурс на обрання голови Київської ОДА. Очікуються проблеми, аналогічні іншим губернаторським конкурсам?
Там буде нова проблема – тиск політичних сил. Деякі місцеві ради взагалі приймали ультимативні рішення, мовляв, якщо на конкурсі буде обрано іншу кандидатуру (не ту, яку вони підтримують), їй просто не підкорятимуться. Це буде новий виклик, але у нас є простий алгоритм відбору.
Комісія здатна ігнорувати весь цей тиск?
Навіть якщо ми захочемо йому піддатися, це важко буде зробити.
Коментарі — 0