Максим Луцький: А хто не був у тій Партії регіонів? Всі у ній були…

Ректором Національного авіаційного університету (НАУ) призначено Максима Луцького. Він переміг на виборах, які відбулися наприкінці січня, з результатом 63,9% голосів. Друге місце посів Рімвідас Хращевський (14,5%), третє – Павло Борсук (5,9%). Спецперевірка, проведена після виборів підтвердила легітимність обрання Луцького. 10 лютого міністр освіти підписав наказ про призначення нового керівника.

Максим Луцький повернувся до університету після п’яти років перерви. У 2015-му з посади першого проректора його звільнив міністр Сергій Квіт.

Наказ пропризначення Макисма Луцького ректором Національного авіаційного університету

Окрім роботи в Національному авіаційному Луцький відомий українцям і завдяки своєму походу в політику. Він двічі обирався до парламенту. Вперше від «Батьківщини», з якої він у числі перших «тушок» перебіг до Партії регіонів.

Новий ректор був радником прем’єра Миколи Азарова. До Революції гідності також очолював Солом’янську райдержадміністрацію у Києві, а у 2019 році балотувався до Верховної Ради у мажоритарному окрузі від партії ОПЗЖ. Найбільш пікантна деталь його біографії – кумівство з Дмитром Табачником, міністром освіти і науки часів Януковича. Саме цим фактом багато хто пояснює тріумфальне повернення Луцького в НАУ.

Опоненти Луцького називають вибори ректора, на яких той переміг, неконкурентними і незаконними. По-перше, тому, що участь у них взяли представники лише однієї команди, вони лише формально конкурували. По-друге, через юридичну складову. Володимир Ісаєнко, який до останнього часу обіймав посаду ректора, мав на руках рішення Шевченківського райсуду, який визнав незаконним наказ міністерства про його звільнення і фактично поновив Ісаєнка на посаді. А якщо так, то вибори 28 січня не мали би відбутися. Натомість Максим Луцький посилається на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня, який не підтримав претензії пана Ісаєнка до Міністерства освіти і НАУ. Тобто, наполягає Луцький, вибори цілком законні.

«Главком» уже писав про конфлікт у НАУ, активна фаза якого триває з жовтня минулого року. Зокрема, свою точку зору висловив звільнений міністерством ректор Володимир Ісаєнко. Нині слово – Максиму Луцькому. 10 лютого він офіційно став ректором і це перше його інтерв’ю на посаді. Говорили про «нечесні» вибори, відносини з Дмитром Табачником, причини переходу з «Батьківщини» до Партії регіонів. Луцький запевняє, що попри зміну політичного даху, залишився у гарних відносинах із Юлією Тимошенко, а з колишніми соратниками по Партії регіонів, які втекли з України, не спілкується.

Максим Луцький: Ми допустили до виборів спостерігачів, які побажали, а їх було більше 140 від різних організацій

«Я і не приховую, мої суперники на виборах ректора – це моя команда»

Пане Максиме, 28 січня на виборах ректора НАУ ви перемогли з великим відривом. Але у переддень Шевченківський райсуд виніс рішення на користь Володимира Ісаєнка і залишив його ректором. Чому вибори відбулися попри рішення суду?

На виборах, які відбулися 28 січня я отримав майже 64% підтримки в університеті від колективу. Після цього міністерство направило в усі інстанції листи щодо спецперевірки. Вона завершилась.

Пан Ісаєнко звертався до адміністративного суду Києва (до Шостого апеляційного адміністративного суду) і до Шевченківського райсуду з проханням заборонити проводити вибори і визнавати їх результати. Але суд (Шостий апеляційний суд рішенням від 15 грудня 2020 року) не підтримав його. Що стосується вашого запитання про сумнівне рішення Шевченківського районного суду, яке виносилось напередодні вночі, то хочу пояснити. До цього один суд не задовольнив його вимогу про поновлення на посаді. Між тим одночасно він звернувся з такими ж вимогами до іншого суду – Шевченківського районного. Скажіть мені, будь ласка, яке рішення з цих судів міністерство має виконувати, перше чи друге? Яким чином суди можуть виносити різні рішення? Це колізія, тому, звичайно, процедурно міністерство має звернутися за роз'ясненням, яке рішення виконувати… Жодних причин для того, щоб не проводити виборів, не було. Ісаєнко на сьогоднішній день законно звільнений. Після звільнення з роботи міністерство оголосило конкурс, призначило в.о. ректора і відповідно оголосило вибори. Два місяці було на подачу документів для всіх охочих, які зголосилися взяти у ньому участь. Якщо Ісаєнко такий впевнений у собі, чому він не подав, я не розумію.

Натомість жодних заяв щодо ситуації, яка склалася в університеті, Міністерство освіти не робило. Чи спілкувалися ви з міністром Сергієм Шкарлетом до свого призначення? Яка його позиція стосовно конфлікту?

Ні, з ним особисто не було розмови. Я спілкувався з юристами, зі співробітниками міністерства. Вони все роблять, як то кажуть, по букві закону. На сьогодні для міністерства Ісаєнко – звільнений ректор. Оголошено конкурс, проведено вибори, є переможець виборів.

Професор НАУ Євген Гаєв каже, що шукав інформацію про вибори на сайті навчального закладу, але не знайшов. Чим викликана така секретність їх проведення?

Ми допустили до виборів спостерігачів, які побажали, а їх було більше 140 від різних організацій. Якби щось відбувалося не так, той же Гаєв і інші вже підняли би ґвалт. А так жодної скарги на жодній виборчій дільниці не було. У нас було п'ять представників Міністерства освіти і науки, вони обходили всі дільниці, дивилися процес, були чітко дотримані вимоги «ковіду», проведення виборів вони оцінили як професійне.

Хто саме були спостерігачами, наскільки незалежні ці люди?

Багато було різних організацій. Я вам скажу більше, ми навіть не хотіли вже допускати більше, ніж в нас було, бо є «ковідні» обмеження. Наприклад, з організації «Стоп корупції» приходили, були спостерігачі з організації учасників АТО, ветерани антитерористичної операції.

Вашими конкурентами на виборах були Рімвідас Хращевський та Павло Борсук. Але у той же час вони – ваші прибічники. Хіба можна вважати такі вибори об’єктивними, тим більше якщо порівнювати з попередніми, на яких було 16 кандидатів?

Я і не приховую. Ми навіть не прихильники, ми – одна команда. Я це сміливо кажу.

До речі, ми з вами у кабінеті проректора…

Так, це кабінет першого проректора. У кабінеті ректора перебуває (станом на 10 лютого) Рімвідас Хращевський. Він буде першим проректором.

Наголошую, я вважаю вибори абсолютно чесними. Ми, може б, і не подавалися, але пан Ісаєнко з його командою вжили дуже багато заходів для того, щоб когось збити з виборів в будь-який спосіб.

Наприклад?

Через кримінальні справи, через якийсь тиск організацій «гарячих». Ніхто ж інший не подався. Перед тим, як приймати рішення балотуватися, я поговорив з усіма (університетським колективом) на предмет того, підтримують чи не підтримують, як їм було без нас п'ять років, добре чи погано.

Все ж ви кажете про тиск, в тому числі про якісь кримінальні справи, аби не допустити людей балотуватися. Можете навести конкретні приклади?

Ви можете подивитися в пресі (приклади), коли Ісаєнко завів сюди 70 «тітушок» і вони захопили корпус. Це було наприкінці жовтня минулого року. Два автобуси полку особливого призначення приїжджали і виводили їх зі зброєю.

Але офіційна підстава звільнення Ісаєнка — порушення пожежної безпеки…

Ні, це одна з підстав. Його можна було звільняти кожен день за те, що він творив в університеті. Коли влітку була проведена перевірка якості освіти, то були жахливі факти, я теж можу вам надати документи, ми їх не ховаємо.

Коли вони (команда ректора Володимира Ісаєнка) приймали на навчання іноземних студентів, яким немає 16 років, оформлювали в інститут ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації) на якісь курси, а потім зараховували в університет. Така була схема. Це були непоодинокі випадки, це була система. Міністерство фінансує, скажімо, відділи університету, а Ісаєнко робить із них департаменти. Таких навіть назв посад в університеті в номенклатурі немає. Іншими словами, відбувалося фінансування неіснуючих підрозділів, і на це йшли мільйони гривень. Я вже не кажу, що вони там з літаками наробили, накупили вдвічі дорожче, і вони не літають, ми їх тільки ремонтуємо, прикладів багато.

Якщо ви кажете про те, що весь час були порушення і ви знали про ситуацію в університеті, чому їх не було усунуто раніше?

Порушення були протягом усього часу (за керівництва університетом Володимира Ісаєнка). Це, мабуть, питання не до мене. Я не знаю чому міністерство такий довгий час не звертало на це увагу.

Щодо пожежної небезпеки, скільки часу і грошей потрібно, аби усунути порушення?

Ну, давайте подивимось з іншого боку. Коли я працював тут першим проректором, жодної подібної з нинішньою ситуації у нас не було. У нас є відповідний відділ (який займається пожежною безпекою). Щорічно вони приходять, ми робимо план закупівель, вивчаємо проблематику, звертаємось до Держслужби з надзвичайних ситуацій з приводу того, на що слід звернути увагу. При Ісаєнку на всі рекомендації було повне ігнорування з боку університету, тому відбулося те, що відбулося. Протягом двох років на території університету було 16 пожеж. Ну, можна на це звернути увагу? Серед них три в гуртожитках. Там діти проживають.

Нині ми створили спільну робочу групу з Держслужбою з надзвичайних ситуацій Солом'янської адміністрації, замінили відповідного керівника, який відповідає за пожежну безпеку в університеті. Протягом останніх двох тижнів грудня ми заплатили кошти, і вже на сьогоднішній день ми маємо проєкт узгоджений по всіх будівлях університету, у тому числі по гуртожитках. Тобто у нас є план: що слід перш за все зробити. Основні роботи обійдуться у близько 10 млн грн. Думаю, до літа все буде зроблено.

Професор Євген Гаєв каже, що кілька сотень працівників пішли з університету після приходу нового керівництва. Це так?

Які кількасот «офіційно»? Ви уявляєте, що таке кілька сотень людей? Пішла вся його команда (команда Володимира Ісаєнка), це логічно. З них декілька деканів пішло. Осіб 15-20. Вони просто сказали: ми з вами працювати не будемо і все. Ви ж розумієте, це не так просто звільнити декана. Це все ж конкурсні посади.

Я вам хочу сказати, що коли Ісаєнко нас звільнив усіх, ми всі пішли в суд, виграли суд. Тоді ніхто не виконував це рішення. Особисто я п'ять разів виграв поновлення на роботі, і п'ять разів він його не виконав.

Максим Луцький: У 2005 році рішенням вченої ради НАУ було затверджено план соціальної забудови

«Я нічого не забудовую»

Ще з середини 2000-х вас критикують за те, що за вашою участю була забудована територія НАУ житловими будинками.

Давайте почнемо з початку. По-перше, я нічого не забудовую. У 2007 році, коли ректором став Микола Сергійович Кулик, у нас залишилась у спадок від попереднього ректора та проректора з господарської діяльності величезна кількість боргів і незакінчених проєктів. Я жодного відношення до цього будівництва не маю. Вони почали будувати ще у 2005 році будинок у Вишневому, 65 співробітників університету заплатили 100% за квартири. І так на другому поверсі будівництво і закінчилося.

На місці забудови, про яку ви говорите, раніше була компресорна, за знос якої потрібно було заплатити близько 5 млн грн. А курс тоді був близько 5 грн за $1. Акти на знос підписав проректор Симоненко. Тоді ж місту потрібно було компенсувати величезні кошти за дерева, які вирубали на місці майбутнього будинку. Також треба було гасити борги, які накопичилися за проєктування цих будинків. Таким чином, ще не починаючи будівництво, університет вже витратив певну кількість грошей. Та охочих придбати квартири було багато, бо близько до роботи. Люди понесли кошти забудовнику. Але будівництво так і не почалося, була економічна криза.

Людям все одно, Луцький в цьому кабінеті сидить чи будь-хто інший. Якщо ви заплатили свої кошти за квартиру, ви приходите із запитанням, коли буде моя квартира. І коли таких людей більше сотні, то робочий день трошки некомфортний виходить. Тоді почали шукати кого-небудь, хто би міг добудувати. Ми не хотіли долучати жодної комерційної структури, тому що важко з ними працювати. Звернулися до «Київміськбуду», потім до тоді ще потужного «Укрбуду» і до «Житлоінвестбуд-УКБ» , Хто для університету запропонував найвигідніші умови, з тим ми і перепідписали угоду. Чому перепідписали? Тому що попереднє керівництво університету вже попідписувало договори, згідно з якими університет нічого не отримав у власність.

Ми звернулися до Київського інституту судових експертиз, вони порахували скільки університет мав би отримати за використану ділянку, перевели це в квадратні метри, і таким чином біля сотні квартир університет отримав у власність, вони є на балансі університету зараз.

Це сотня квартир. Решта тисяча квартир відійшли забудовнику?

Так, вони належали забудовнику, їх розкупили. Я ще раз хочу підкреслити, я нічого не забудовую. Добудовую — так, але не забудовую.

Є ще один будинок житлового комплексу «Відрадний-2» на території університету. Яка його доля?

Знаю, що там будівництво відбувалося, у нас була спільна робота із забудовником, відділ капітального будівництва, проводили спільні наради. Тоді було все відомо. А зараз знайти документи будь-які дуже важко, тому що вони зникли разом з Ісаєнком. Я знаю так, як і ви, з преси про те, що там є конфлікт між компанією, яка будує, та інвесторами. Але суть цього питання мені не відома.

А які документи зникли?

Оригінали інвестиційних угод, акти виконаних робіт, додаткові угоди – жодної нема.

Як почалася історія з ЖК «Відрадний-2» на університетській землі? Яка головна причина того, що там конфлікт не вирішено?

У 2005 році рішенням вченої ради НАУ було затверджено план соціальної забудови. Тут на території університету мало з’явитися близько 20 будівель. Потім рішення вченої ради було передане до Міністерства освіти і науки. Зараз вже покійний Анатолій Богомолов, як заступник міністра, затвердив цей план. Це все (будівництво житлових будинків) – одна інвестиційна угода, під яку була зроблена оцінка, вираховані якісь відсотки, те, що має отримати університет. Іншими словами, якщо один будинок збудували, другий не будувати не можна, було. Чесно кажучи, не знаю глибоко проблематику. Між тим, мені телефонують інвестори, у них якась ініціативна група, вони хочуть зі мною обговорити. Я не проти з ними поговорити.

ЖК «Відрадний-2»

Чому вони телефонують до вас, як ви можете вплинути на вирішення цієї проблеми?

Вони приходили до Ісаєнка, якісь питання вирішувати, нічого не вирішили. Кажуть, може, ви нам допоможете. Я не відмовляю, але прошу почекати. По-перше, я можу вислухати їх проблему, по-друге, все ж таки університет може вести діалог тому, що земля університетська. Ті, хто будує, у будь-якому випадку мають щось узгоджувати з університетом при введенні в експлуатацію, при будь-яких процедурах.

Чи є серед інвесторів комплексу «Відрадний-2» викладачі університету або його співробітники?

Про співробітників НАУ мені нічого не відомо. Якби були, ми би знали вже про це.

«Я придбав квартири, працюючи не в університеті»

Опоненти вам закидають, що у вас в цих новобудовах 11 квартир. Це так?

Це особисте, це моє. Те, що моє, я не хочу обговорювати. Я ж придбав їх, не працюючи в університеті. До того ж немає в мене ніяких 11 квартир. Із законом все гаразд. Були розмови раніше, що я є фігурантом десятків кримінальних справ. Але ніде не фігурує моє прізвище.

Ваші квартири знаходяться в будинку, який на території університету зведений?

У тому числі.

Максим Луцький: Я не спілкуюся з Дмитром Табачником

«Наші з Дмитром Табачником погляди відрізняються»

З посади проректора вас звільнив міністр Сергій Квіт. Ви змогли повернутися до університету лише після приходу на посаду міністра Сергія Шкарлета. Слід визнати, що ректором може стати лише людина, до якої лояльний глава Міносвіти?

Ні. Те, що відбулося в 2015 році, я не хочу коментувати, і пана Квіта не хочу… Була важка і політична обстановка, і настрої такі були. Там не важливо було, чи винен ти.

Сьогодні такого нема, зараз критерій – професіоналізм. Прийде новий міністр, то будемо працювати з новим міністром. Якщо ректора звільняти, приходьте, виявляйте порушення, доведіть.

Дозвольте запитати про Дмитра Табачника. Міністра Шкарлета і вас вважають близькими до колишнього урядовця часів Януковича. Ваше повернення в НАУ – ваш спільний план?

Я не спілкуюся з Дмитром Табачником. Ну, п'ять років його не чув. Востаннє спілкувалися 26 серпня 2015 року. Ми співпрацювали з ним, я був головою парламентського комітету, він – міністром.

А в якій країні він зараз мешкає?

Мені не відомо. Я ж вам кажу, що контакту у мене ніякого немає. Найбільше, що я зробив поганого в житті, судячи з преси, це те, що ви кажете, – кум Табачника. Я вважаю його досить професійним чиновником, міністром, його погляди — це його погляди, я маю на увазі політичні. У мене свої погляди.

А як ваші погляди відрізняються, якщо ви були в одній Партії регіонів, в одній команді?

Звичайно, погляди відрізняються. А хто не був у тій партії? Всі у ній були, усе керівництво держави.

То в чому ваші політичні розбіжності з Табачником?

Ну, я ж в Україні.

Але ж проти нього відкрита справа в Україні, тому він переховується.

У нас з ним ніколи не було спільного бізнесу, у нас були ділові стосунки, ми проводили багато часу разом, адже багато нарад і зібрання фахові. Мені він щиро імпонував завжди своїм інтелектом. Деякі його висловлювання, звичайно, і мені не подобаються, з приводу Західної України, наприклад.

«Я у велику політику не ліз ніколи, я вузько профільний»

Ви часто чуєте закиди на свою адресу щодо того, що ви куми з Дмитром Табачником, що ви колишній «регіонал»?

Ні, це вже все застаріле. Я в жодній партії не перебуваю зараз. Але членом Партії регіонів, звичайно, був.

Коли саме ви вийшли з Партії регіонів?

Це був 2014 рік, під час усіх подій в центрі Києва. Пам’ятаю, це була Київська міська партійна організація. Ми проводили нараду, тоді ж і вирішили покласти партійні квитки на стіл. Ми писали заяви, я зокрема на звільнення (з посади голови Солом’янської районної державної адміністрації Києва) і на ім'я Януковича, потім на ім'я Турчинова. Просто вже нема до кого було звернутися. Ніхто не відповідав (в Адміністрації президента Януковича – «Главком»).

Які у вас відносини з міністром Сергієм Шкарлетом?

Сергія Миколайовича Шкарлета я знаю давно, він був ректором приватного вищого навчального закладу у Чернігові. У нас нормальні відносини.

Ви були у Партії регіонів, радником прем'єр-міністра Миколи Азарова. Як можете охарактеризувати той час для вас?

Досвід колосальний. Той час мені запам'ятався тим, що я був знайомий з багатьма професіональними людьми у своїх галузях, можна було чогось навчитися, перейняти досвід гарний.

Професіоналів тоді було більше, ніж зараз?

Ну, зараз я менше спілкуюся… А те, що було при Порошенко... До речі, Порошенко ж працював в уряді Януковича і Азарова свого часу. Сам я працював здебільшого в галузі освіти, працював з міністром Кременем, з міністром Ніколаєнком, у якого був заступником, з міністром Вакарчуком працював, з міністром Квітом півтора року попрацював. Я у велику політику не ліз ніколи, я вузько профільний.

До Партії регіонів ви перейшли з ідеологічно протилежної «Батьківщини». Чи шкодуєте про цей крок?

Ні. До речі, ми були сателітами у «Батьківщині», маю на увазі УРП «Собор». З Левком Лук’яненком разом приймали рішення (вийти з «Батьківщини). Хтось намагається облити брудом нас за це, але це дуже глибоке питання. Пам’ятаєте розкол в УРП «Собор»? Розкол стався в той час, коли Анатолій Матвієнко поїхав працювати прем’єром в Крим.

Ви кажете, що ніколи не лізли у велику політику. Але ж балотувалися у парламент і у 2015 році, і на останніх виборах у 2019-му. Чому не пройшли?

Я не балотувався на останніх виборах.

Як же не балотувалися, якщо висували свою кандидатуру у столичному окрузі №222, посіли шосте місце.

Відверто не хочу відповідати, чому балотувався. Я не балотувався з ціллю обратися, у мене була інша причина. Не буду відповідати.

Хто вам запропонував, щоб ви висунулися від ОПЗЖ?

На той час вже була система, що тільки від партій можна балотуватися. Це не якась конкретна особа (запропонувала), це була позиція політради, наскільки я розумію. Вони дивилися, хто по яких районах (може висунитися).

Можна сказати так, що головна причина, чому вас у Києві не обрали полягає в тому, що ви йшли від ОПЗЖ?

Мабуть, так.

Але ж ви погодилися йти від партії, яка зовсім непопулярна у столиці?

Давайте краще наступне запитання. Вони у вас такі колючі.

Чи шкодуєте, що брали участь у парламентських виборах у 2019 році?

Я не шкодую ні про що, тому що це моє життя...

Які у вас відносини із Віктором Медведчуком, фактичним керівником ОПЗЖ?

Ми особисто не знайомі. Жодного разу не бачив його так як вас зараз.

Рішенням РНБО і указом президента закриті телеканали Zik, NewsOne i 112, які контролює Медведчук. Ви для себе сформулювали ставлення до цієї історії?

Я відверто вам скажу, що останні п’ять років телевізор взагалі не дивлюсь. Але я чув, що їх закрили. А от чому, глибоко не читав.

Влада пояснює тим, що ці канали фінансувалися за кошти держави-агресора.

Важко коментувати ті події, в яких ти не розумієшся. Хочу сказати, чому я не дивлюся телебачення. Ті канали, які ви називаєте, – одна точка зору. А якщо увімкнути «П’ятий», «Перший» («Суспільне») — протилежна точка зору. Якусь об'єктивну інформацію отримати практично не можливо. Єдине, що я читаю, – деякі новинні сайти, коли їду у машині. Якщо вони (телеканали Zik, NewsOne, 112) фінансуються за російські гроші, значить правильно зробили, що закрили. Якщо довели це, якщо це не просто балачки.

Що зараз вас поєднує з ОПЗЖ?

Нічого. Я не входжу до цієї партії.

А пропонували вступити?

Мені не треба нічого пропонувати, я нікуди не піду. Поки що.

На трьох каналах, які закрили, часто можна було почути твердження, що в Україні громадянська війна, а не російська агресія. Якщо ваші студенти поставлять вам запитання про те, хто з ким воює в Україні, що ви відповісте?

Це – не громадянська війна. На жаль, там гинуть наші люди, я знаю декілька осіб, які проживають на території так званих «ДНР» і «ЛНР». Вони геть не щасливі. Знаю багато людей, які переїхали сюди і теж не щасливі, тому що житло, робота, все залишилося там. Це біда.

Тобто Росія — таки ворог?

Ну, так. Це все фінансується звідти. Ми ж розуміємо, що там (на окупованих територіях) немає великих грошей.

Михайло Глуховський, «Главком»