Олексій Душутін: Тимофій Нагорний і даром був не потрібний СБУ

Цього тижня Служба безпеки України видала на-гора чергову сенсацію – викрито ще одного агента Кремля. Цього разу провідником ідей «руского міра» виявився бізнесмен, керівник Фонду волонтерів України та колишній чоловік Олімпійської чемпіонки Лілії Подкопаєвої Тимофій Нагорний. Йому приписують фінансування з Росії та підступні плани щодо втручання у президентські та парламентські вибори в Україні.

Українська спецслужба заради такого успіх провела спеціальний брифінг, на який вийшов досі непублічний голова управління СБУ у Києві та Київській області Олег Валентюк. Журналістам  продемонстрували записи прихованої камери, на яких Нагорний зізнається співрозмовнику, що в 2014 році його завербували російські спецслужби. Це сталося після того, як українця затримали на антивоєнному «Марші миру» в Москві. За словами Нагорного, ближче до виборів через колишніх високопосадовців часів Януковича, які втекли до Москви, він отримуватиме фінансування. Гроші призначались для створення проросійської партії «Пліч-о-пліч». Її ідеологія не вирізняється оригінальністю – позаблоковість України та особливий статус російської мови.

Але все це – лише частина справи. Як зясувалось, всі ці «здобутки» звалились на голову української спецслужби цілком випадково. «Писали» Нагорного щодо зовсім іншого «кейсу», а подробиці його амбітних політичних планів та відносин зі спецслужбами ворожої країни, спливли неждано-негадано.

Співрозмовник Нагорного, який зафіксував все на приховану камеру, – колишній російський бізнесмен з канадським громадянством Олексій Душутін. За його словами, Тимофій, а також російські адвокати Георгій Левчук та Володимир Філімонов вимагали з нього гроші. Всі троє обіцяли опальному підприємцю залагодження справ з російським правосуддям, і всі троє після звернення Душутіна до українських спецслужб були затримані за вимагання і шахрайство. Російських адвокатів спецназ брав просто під час зустрічей з Душутіним у ресторанах. А Нагорному після усіх його несподіваних одкровень приплюсували ще й «держзраду», про яку тепер згордо звітує СБУ.

Персона Душутіна, який у цій історії залишився на другому плані, заслуговує значно більшої уваги. Підприємець був заарештований в Росії 2012 року за звинуваченнями у шахрайстві з житлом для військових, яке зводила його компанія «Військово-будівельне управління Москви». В своїх проблемах бізнесмен звинувачує колишнього міністра оборони РФ Анатолія Сердюкова та його компаньйоншу Євгенію Васильєву. Вони – без перебільшення легендарна парочка російських чиновників-корупціонерів, щодо діянь яких в Росії велося гучне розслідування. Душутін провів у слідчому ізоляторі майже шість років, поки за клопотанням захисту не був відправлений під домашній арешт. Відразу ж із зали бізнесмен суду дременув за кордон. Цей факт тепер дозволяє росіянам подавати його не тільки у внутрішній, а й у міжнародний розшук. Власне, цим його і шантажували останній рік, і саме вирішення цієї проблеми стало предметом його тривалих торгів з Нагорним, Левчуком та Філімоновим. Усі вони обіцяли високе заступництво за «помірну» плату.

Душутін, зв’язок якого з Україною є тимчасовим, зв’язався з «Главкомом» сам. Опальний підприємець запропонував викласти свою версію подій та розповісти, як насправді в Росії вирішуються справи з незручними бізнесменами. Коли наш співрозмовник згадував про своє багаторічне перебування в СІЗО і пережиті знущання, його емоції зашкалювали. Деякі моменти цієї розмови можуть викликати сумніви у правдивості, але фактам, які виклав Душутін, дуже просто знайти стовідсоткове підтвердження і в російських базах даних, і в тамтешніх ЗМІ.

«Мене тримали шість років у тюрмі і розказували, що я розікрав все міноборони»

Я в бізнесі з 1992 року, – починає згадувати свою моторошну історію Душутін. – До 2012-го у мене була 21 компанія, величезний холдинг. Туди входила мережа хімчисток, магазинів, Рязанський кінний завод, цехи з виробництва пластикових вікон, металоконструкцій, агропідприємства… Серед них одне підприємство, яке я планував до 2012 року вивести на ІРО, – «Військово-будівельне управління Москви» (ВСУМ). Його акції я купив на відкритому аукціоні у «Росмайні» у 2004 році, до речі, взяв його з боргами, без контрактів, а борг закрив майже на мільярд рублів. Я став директором цього підприємства і, по суті, створив його заново – були укладені контракти з федеральними відомствами РФ, з приватними російськими інвесторами та фінською компанією Ruukki Group щодо будівництва найбільшого целюлозно-паперового комбінату у Європі. І вже 2008-го у мене почались проблеми: мене зрадив юрист Куліш, який почав переписувати мої активи. (Валерій Куліш – колишній юрист ВСУМ, засуджений за шахрайство. Розповідав, що керівництво ВСУМ підставило його. За словами Куліша, неприємності з начальством у нього почалися в 2008 році, коли він відмовився продовжувати угоду, провести яку йому доручив Душутін – Ред.). Так розпочалося рейдерське захоплення мого холдингу. До якогось часу ці атаки вдавалося відбивати, тому що задіяні ресурси були не дуже великими. Але 2012-го усій країні стало зрозуміло, що все міністерство оборони було розкрадене Сердюковим та Васильєвою. Потрібен був громовідвід. І тоді рейдери, які крали компанії для Сердюкова, запропонували на цю роль мене. Навіть назва підприємства для цього була вдала – «Військово-будівельне управління Москви».

На той час «Військово-будівельне управління Москви» вже було приватним підприємством?

25% належало державі. Але те що вони робили, було зовсім не на користь державі, а на користь тієї групи осіб, інтереси якої аж ніяк не співпадають з державними. До 2012 року лише для Міноборони РФ я побудував 700 квартир під ключ, почав будівництво будинку для ФСБ у Красному селі. Після захоплення підприємства усі офіцери залишились без житла, гроші, які мали сплатити підприємству, були перераховані на фірми, підконтрольні Сердюкову, і компанія стала банкрутом. Далі була дана команда Службі зовнішньої розвідки виманити мене, громадянина Канади, до Росії. Через спільних знайомих їм це вдалося: знайомі подзвонили і сказали – приїжджай, ми допоможемо боротись з рейдерами, вони будуть арештовані.

Тим часом на мій рахунок у Ліхтенштейні перевели 1 млн рублів, переводив їх, до речі, громадянин України. Потім закрили рахунок, з якого переводили гроші, і звинуватили мене в тому, що я обдурив на мільйон рублів. І кинули в тюрму, у ту саму камеру, де забили ногами Магнітського (Сергій Магнітський – російський аудитор, який був арештований в 2008 році і помер в ізоляторі «Матроська тиша» – Ред.). Протримали мене у цій камері шість років. Найбільшою ж таємницею було те, за що мене насправді судили. Ну, що тут таємного – громадянин України перевів на рахунок громадянина Канади мільйон? Мене ж виманюють у Росію, тримають шість років у тюрмі і усім розказують, що все міноборони розікрав не Сердюков з Васильєвою, а Душутін. І всі ЗМІ це тиражують. І їм вдалося усіх переконати, що я – чиновник міноборони, хоча жодного дня я не працював на держслужбі. У мене навіть громадянство інше, який я чиновник?

Засудили за той мільйон і зробили договір на продаж мого майна без мого підпису взагалі. І кажуть: «Він збирався продати майно міноборони, і ми його на цьому упіймали». Направили справу в суд, але Симонівський суд швидко зрозумів, що справи нема. Мене туди-сюди півроку возили, переносили засідання. Реєстратор пояснював, що договори треба реєструвати, а той, з яким до суду побігли, не зареєстрований. Бухгалтер пояснював, що без його підпису договір не дійсний. А там навіть підпису директора не було. Контрагент, що ніби щось купував, приходив теж і запевняв, що нічого не збирався купувати і договір не підписував. Тобто усі свідки казали: «Рейдер зараз тут у залі суду, а ви тримаєте за ґратами нашого директора!». У підсумку 3,5 тисячі безробітних опинилися на вулиці завдяки судді і слідчому. До речі, того слідчого згодом теж посадили на 10 років за хабар у півмільйона доларів.

Канадське громадянство ви отримали набагато раніше. З якою метою?

Отримав його 10 років тому. Коли в 90-ті роки я займався бізнесом, моїх друзів вбивали і кидали до в’язниць. Я розумів, що і на мою долю рано чи пізно може випасти таке. Коли вибір буде не між життям на Батьківщині і життям закордоном, а між смертю та життям закордоном. Ось він і настав.

Але до цих проблем ви, в основному, жили в Росії?

До того, як все забрали, – так.

Ви самі розуміли, чому стали жертвою цієї історії з Міноборони і Сердюковим?

Відбирати активи у мене почали ще у 2008 році. На користь Сердюкова забирали активи у багатьох інших підприємців і будівельників. Когось кидали до в’язниць, як директора Ульянівського заводу «Контактор» Валентина Малафеєва, якого паралізувало у тюрмі. Когось знаходили мертвими на своїх дачах з розривом серця і чисельними гематомами. Мене кинули за ґрати і сподівалися, напевно, що там доб’ють. До камери кидали туберкульозників. Сподівалися, що я помру у в’язниці. Як помер заступник директора «Роскосмосу» Володимир Євдокімов, якого зарізали у камері, як свиню. Як помер Левон Айрапетян, який був лише посередником у продажу «Башнафти». Як помер у рязанській колонії Анджей Мальчевський – директор «Мособлбанку», який купили за один рубль. Як помер під арештом власник банку «Огни Москвы» Денис Морозов, який був на десять років молодший за мене.

І все ж, чому саме ви?

Є ще одна причина – для Міноборони моєю компанією були виконані роботи на $37 млн, і ці гроші треба було віддавати. Будинки стояли готові під здачу, документи лежали у ВСУМ. Сердюков та Васильєва вирішили все просто: вони захоплять ВСУМ, посадять директора, співробітники здадуть будинки, вони виведуть ці гроші на свої фірмочки, а людей виженуть без зарплат. Але співробітники виявилися впертими: забрали всю документацію і сказали, що здадуть будинки тільки після отримання зарплати, яку їм тепер незрозуміло хто мав платити. До речі, будинки стоять порожніми до сьогодні, хоча минуло сім років. Їх ніхто ніколи не здасть.

Олексій Душутін

«У суді конвой почав бити мене ногами. Причому били в серце, як Магнітського»

Як у цій чисто російській історії з’явилась Україна?

Мої батьки стали звертатися до депутатів, депутати стали писати запити – більше 70 депутатів попереднього скликання і 50 нинішнього. Тоді сфабрикували карні справи на батьків – дві на маму і одну на батька. Переписали все їхнє майно, вигнали з квартири і сказали, що все своє майно вони продали 23-річному громадянину України. Це до питання, як я тут опинився. Українець тепер володіє усім холдингом, 21 підприємством, машини переписали ще на когось зі Львова. Ба більше, є ще рішення суду РФ, що ми їм ще й винні 6 млн руб. І що ми маємо сплатити податки за продані акції!

Суддя бачить: справа не клеїться, «бабки» вже взяли, підозрюваний не визнає провину. І на мене починають тиснути. Роблять це через бійця без правил Олександра Ємельяненка, його тоді за зґвалтування судив той же суддя. Мене вивели зранку, посадили в автозак разом з Олександром, і той з бійцівською прямотою мені повідомив: «Олексію, ти знаєш, суддя Назаренко каже, якщо провину визнаєш, він дасть тобі мінімальний термін. Бо аргументів в них нема ніяких. А якщо не визнаєш, будуть морозити до смерті». Я кажу: «Саш, вони до тебе навіщо звернулися? Щоб ти мене дорогою полякав? Ну, полякай». Він у відповідь лише сказав: «Ну, я передав, а ти як знаєш…».

Коли мене привезли до суду, суддя запитав, чи готовий я визнати провину? А за дверима – батьки, співробітники ВСУМ, журналісти. Я відмовився. Тоді була оголошена перерва, усі вийшли, конвой одягнув на мене наручники і почав гамселити просто ногами. Причому били ногами в серце, як Магнітського. Це ж казки, що він раптом помер від інфаркту. Звичайно, інфаркт був, бо якщо бити ногами в серце, то воно зрештою зупиниться.

Потім мене знову заволокли до зали, завели журналістів і суддя, ніби нічого не трапилось, виходить зі своєї кімнати та каже, що засідання продовжується. Знову питає, чи визнає підсудний Душутін провину, бо всі телекамери прийшли ж зафіксувати, як я це зроблю. Я підняв майку і кажу: «Дивіться, суки! Ви краще тут мене вбийте прямо у залі суду вашого безсовісного». Я подав клопотання, щоб дали прізвища виродків, які мене щойно тут били, записи з відеокамер. Суддя Назаренко відмовив у клопотанні. Справу повернули, але мене не випустили усупереч усім законам, за якими не можна тримати під вартою більше року. Справу спрямували в інший суд – Черьомушкінський, де знущалися ще рік.

Адвокати казали: «Вони не знають, що з тобою робити. Якщо тебе зараз випустити, то треба пересаджати усіх бл…дюг в мантіях та погонах, які над тобою знущалися всі ці роки, – суддів, прокурорів, які усе це підписували». Військова контррозвідка навіть написала, що просить не випускати Душутіна, бо він може втекти.

Але вони знайшли вихід: мене відправили в інститут психіатрії Сербського. Коли мене туди привезли, то показали акт, що, виявляється, у «Бутирці» мене водили на допит у психіатричне відділення. Що я там стрибав, розмахував руками і ногами, кричав незрозумілі фрази, і тому вони без допомоги інституту Сербського не можуть встановити, чи нормальний я. В інституті я опинився у палаті на 12 душ: з одного боку – серійні вбивці, з іншого – торговці наркотиками. У них всіх –  пожиттєве і всі вони косили під психів.

Заступником директора інституту був Костянтин Миколайович Шахлєєв, батько якого тоді був губернатором Кіровської області, де я збирався будувати великий целюлозно-паперовий комбінат. І цей Шахлєєв викликає мене до кабінету і відверто каже, що не знає, що зі мною робити: «Може, дійсно визнати психом, бо вони ж у спокої не залишать». Я попросив його як чесну людину провести експертизу за один день і відправити назад в «Бутирку». Тоді у понеділок суд просто мене відпустить, бо вони не чекають цього. І він це зробив, визнав мене нормальним. Мене у п’ятницю привезли в «Бутирку», а в понеділок на суд. Суддя Новікова, якій нічого не залишалося, змінила покарання на домашній арешт, а навздогін сказала дослівно таке: «Якщо зробиш хоч один дзвінок на захист свого майна, я знову запроторю тебе в «Бутирку». Тобто вона все чудово розуміла.

Далі відбувається взагалі смішна річ. Мама з батьком, з якими ми не бачилися шість років, намагаються мене обійняти, а «мусорок» вириває мене просто з їхніх рук і ще три години мене тримають. Потім кажуть, що людей для супроводу додому під домашній арешт у них нема: хай батько сам тебе відвезе. Тобто вони дали ясно зрозуміти, що я маю тікати, виїхати з країни, інакше знову опинюся в «Бутирці».

Отже, вас навмисно випустили, аби ви зникни?

Так. «Живий ти тут не потрібен». Я не поїхав додому, а як був у спортивних штанях одразу на автобусну станцію, звідки рейси до Білорусі. Ми підійшли до водія автобуса, а той одразу каже: я знаю всі ваші запитання: «Бачу, що це бізнесмен (показує на мене неголеного, в треніках) і він виїжджає з країни, бо в нього все відбирають. Тому перше запитання – потрібні документи? Ні. Друге запитання – чи будуть перевіряти документи на кордоні? Ні. Третє запитання – чи буду я кудись дзвонити? Ні. Сідайте в автобус, у мене таке щодня». Тобто виїзд з РФ такий же масовий, як з Донецька. Я поїхав у Білорусь, звідти переїхав в Україну. Пішов у посольство Канади і ще не встиг поновити паспорт, як на мене вийшли люди і попередили: якщо на мене виходитимуть спецслужби України, – їм не треба вірити, бо допомогти мені можуть лише правоохоронні органи Росії. І це були люди Тимофія Нагорного...

«99% російських юристів – шахраї, які прикриваються посвідченнями адвокатів»

Нарешті ми перейдемо до головного. Отже, як у цій історії з’явився наш головний «герой». Чому саме Нагорний вирішив вам «допомагати»? Ви знали його раніше?

Ні, мене тут (в Україні, - «Главком») з ним познайомили.

На вас вийшли, як тільки ви тут з’явились?

Так. Мене познайомили з Нагорним, а він сказав, що в нього є люди, які мені допоможуть. І тут же дзвінок з Росії на мій мобільний.

Давайте детальніше: хто в Україні звів вас з Нагорним?

Друг, з яким я вчився в Омському університеті. До нього я приїхав і в нього живу.

І саме він звів вас з Нагорним?

Так. Його дружина знає Нагорного.

Що конкретно тоді вам наобіцяв Нагорний?

Коли на мене вийшли люди із правоохоронних органів Росії від Нагорного минулого року, я зрозумів, що з країни треба тікати якомога швидше. Я поїхав до Канади, потім у Лондон, потім до брата в Естонію… У Канаді я займався організацією концертів – збирався везти з України спортсменів, артистів для шоу. На цьому ґрунті зустрівся з Нагорним, який знову запропонував свою допомогу. Я просто не очікував, що вона буде такою напористою, нахабною і відвертою. І ніхто не міг передбачити, що він почне все це розповідати на камеру, як його завербували в Росії і які контакти тепер в нього там є.

Коли я був у Канаді, мої адвокати у Росії припинили ходити на суди, не відповідали на мої дзвінки. Крім того, були адвокати, які брали у мами гроші за моє звільнення, – Філімонов, якого арештувала СБУ, з офіцером ФСБ взяв $150 тис. з мами за моє звільнення, коли я з інсультом лежав у лікарні. Сказали, що сина випустять завтра. Вони ще й поглумилися, сказали матері – беріть теплий одяг і чекайте сина біля виходу з «Матросской тишины». І жінка в 80 років стояла на морозі після двох запалень легень. Але мене, звичайно, не випустили. Тоді вже інший арештований в Києві адвокат Левчук сказав мамі, що в мене діагностували інфаркт, але за 5 млн руб дадуть довідку і сина випустять. Мама дала 5 млн руб. Довідку не дали. Левчук вимкнув телефон і зник.

Щось вам не щастить з юристами.

Це не мені не щастить з юристами. Їх було більше 50. І всі – однакові. Суки і кидали – «прокладки» від бандитів і ФСБ. Це не я кажу, це каже глава адвокатської палати РФ Генрі Резнік: 99% російських юристів – шахраї, які прикриваються посвідченнями адвокатів. Те, що тут зафіксували ваші правоохоронні органи, – це просто констатація факту за двома ще й не найнахабнішими з них. Вони свого часу почали мені дзвонити в Канаду і казати, що треба вирішувати мої питання. Крім того, Філімонов заявив, що він домовився, аби мене випустили завдяки участі московського управління ФСБ. Тобто не тому, що мене вже не можна було тримати, що на мені усі каральні методи і машини були використані, а, виявляється, завдяки ФСБ! Як у Висоцького – кому сказати дякую, що живий? Але «спасибі» сказати мало – я повинен був ще $400 тис. заплатити, щоб мене 13 вересня не оголосили у розшук.

Тобто вас випустили з Росії, але про вас не забули, дзвонили продовжували щось вимагати?

Так.

Ну, добре, хлопці! Прилітайте у Канаду! Ні, кажуть, в Канаду не полетимо, бо візу не отримаємо, от є безвізова Україна... Ось так я і опинився тут за дзвінками адвокатів. Грошей, в тому обсязі, який вони просили, у мене не було. Я написав заяву у правоохоронні органи, тому що мені вже нічого не залишалося. Спершу Левчук просив цілком адекватні суми, і мені ваші «есбеушники» пропонували: може, дійсно краще з ним домовишся і поїдеш на Батьківщину? Бо СБУ це взагалі не було треба – якийсь росіянин-шахрай просить у іншого росіянина гроші…

«Я «есбеушників» запитую, а ви мене з України Росії видасте? А вони кажуть – чому б і ні»

І як вам вдалося зацікавити СБУ своєю історією?

Ніяк. Вона їм була просто непотрібна.

Ну як же? Вони цього тижня влаштували гучний брифінг, де розповіли, як всіх викрили.

Це не заслуга СБУ, повірте. Знаєте, чому вони тут з’явилися взагалі? Ще до зустрічі Левчук мені казав, що вирішить моє питання через першого заступника директора Служби зовнішньої розвідки РФ. Мовляв, у мене три вищі освіти, дисертація із зовнішньоекономічних відносин, і вони запрошують мене позаштатним агентом. Я погодився, мені прислали відповідні анкети, їх треба було заповнити. Я кажу «есбеушникам» – роздрукуйте анкети, я в СВР (Служба внешней разведки) заступаю, а вони регочуть наді мною, як коні. Заповнив я анкети, Левчук надіслав заяву, яку треба було писати на ім’я голови СВР Сергія Наришкіна. І я все під його диктовку написав – «Прошу прийняти мене…». Потім Левчук сказав, що коли він приїде, то я маю ще три нові заяви написати з секретним текстом. Левчук приїхав, надиктував мені під відео секретні тексти і розповів, що СВР подзвонила заступнику голови мосгорсуду Фоміну, який власне й тримав мене за гроші рейдерів у тюрмі всі ті роки, і все вирішила. Лише є маленька деталь: треба було дати $170 тис. Фоміну, ще $40 тис. посереднику і $40 тис. – Левчуку. І все – вони не подаватимуть мене у розшук. Просто «шоколадні» умови.

Але потім Левчук дзвонить і каже: зачекай, це ще не все, ще треба $700 тис. в СВР. Але якщо зараз нема, можна віддати 300, а ще 400 буду винен. Якщо додати ще $40 тис. Левчуку, то виходить загалом півмільйона євро. Ну, півмільйона для вступу у Службу зовнішньої розвідки в мене вже не було. І я попросив в борг у СБУ. Але подзвонив Філімонов і нагадав, що я винен ще $400 тис. І якщо не дам, то кадирівські чеченці мене привезуть президенту Росії у мішку. Тож я попросив у СБУ ще $400 тис. Але й це ще не все. Нагорний на той момент вже сказав, що вийшов на Сердюкова та Васильєву, і якщо я зіскочу з цієї теми, мене видадуть з України. Я «есбеушників» запитую, а ви мене Росії видасте? Вони кажуть – чому б і ні, якщо це буде згідно з законом? От такі у мене «друзі» в СБУ. Вони сказали, що це не їхня тема взагалі. Там, де немає слідів спецслужб, СБУ не цікаво. А ось ті шахраї, які розповідають про ФСБ, їм цікаві, а які не розповідають – нецікаві. Але просто так вийшло, що я з усіма тими трьома, хто затримані, зустрічався практично в один день. І пояс з відеокамерою просто не встигали замінити. Ніхто ж не очікував, що Нагорний ні з того, ні з сього почне хвалиться своїми зв'язками і розповідати, що коли він був у Москві на Марші миру, його завербували.

Ви взагалі зрозуміли, навіщо він вам почав про це розповідати?

Це взагалі не мало відношення ні до спорту, про який ми говорили, ні до моєї справи. Він розповідав, що на детекторі брехні в Росії давав свідчення, і йому росіяни говорили, що він – крутий хлопець. І після цього в суді він говорить, що ніколи не проходив вербування. Може, в нього просто роздвоєння особистості? Розповідав про куратора, який знаходиться в Запоріжжі: «Він мені дає завдання і я їжджу щомісяця в Росію. Вони мені гроші обіцяють на мою партію «Пліч-о-пліч». «Росія нас все одно в спокої ніколи не залишить». «Навесні тут буде проросійський президент». «Якщо я правильно себе покажу з твоєю допомогою, то і я можу ним бути». «Ось мені потрібно 17 листопада зібрати студентів і показати свою силу, що я можу людей виводити на вулиці».

Я кажу: добре, а якщо не буде проросійського президента, що тоді? Тоді Нагорний розповів, як виведе студентів на вулицю і зробить все, як в 2004-2005 роках. Його запевнили, якщо вивести в кожному місті по 50 тис. людей, то так і буде. А хаос, який може початись в країні, за його словами, влаштовує Росію. Але я платив податки в Росії не для того, щоб українські студенти вбивали один одного з криками «Путін прийде, порядок наведе» або «Бандера прийде, порядок наведе». Прикро.

Ми правильно розуміємо, що у вас паралельно просили гроші всі і всі для різних джерел?

Так, всім треба було підмазати. І це я розповів тільки про 10% тих, хто просив гроші за вирішення проблем. І ось ці 10% просто зійшлися в один день, їх і взяли в один день.

Всі інші досі продовжують дзвонити?

Звичайно. Ну, заарештували трьох – ну і що? Якби СБУ дійсно поводило себе як СБУ, вони б зробили просту річ – заарештували подільників всіх цих трьох. А вони, наприклад, не можуть знайти оригіналів анкет, які я передав Левчуку. Його подільник відвіз їх і його чомусь не заарештували. У Філімонова була спільниця, яка брала мільйон євро. Де вона?

Під виглядом грошей фальшивки передавались?

Я ж не відкривав пачки, не знаю, що там було. Виглядало натурально.

Олексій Душутін

«Мені більше нема чого робити в Україні»

Ще один ваш колишній юрист Микола Галкін розповів, що СБУ використовувало вас як «торпеду», щоб загнати в Києві в пастку ваших адвокатів. І що саме ви схиляли всіх до корупційного методу вирішення своїх проблем.

Галкін – колишній прокурор, а ще справжній кидала. До то ж він не може жити в РФ і ховається у Прибалтиці. Він ніколи не був моїм адвокатом, проте забрав у мами $400 тис. і переписав всі мої машини.

Поки ви були в СІЗО?

Так. Тому він говорити може все, що завгодно. Давайте логічно помислимо: як СБУ могло використати мене як «торпеду». Для цього вони повинні були розуміти, хто такий Тимофій Нагорний та що він нагородить. Хто міг це передбачити? Нагорний СБУ даром був не потрібний, вони його навіть записувати не хотіли. Це він сам став розповідати, як вивіз через аеропорт колишнього першого заступника прокурора Рената Кузьміна. Я його що, просив про це розповідати? Я навіть не знав, хто такий Кузьмін. Це потім він мені пояснив, що цю людину боялася вся Україна, він тут повідбирав бізнес, позакривав і повбивав людей стільки, що після президентських виборів йому потрібно було бігти. А Нагорний – «така велика людина», що допоміг йому в цьому.

Нагорний реально вірив у свої можливості?

Він не брехав мені у тій частині, коли говорив, що вивіз Кузьміна, що був завербований. Він називав прізвища людей, яких я знаю в Росії. Він дійсно з ними спілкувався. Інше питання, що він мені брехав в іншому – після затримання він чесно сказав, що збирався мене просто кинути. От його захисники кажуть, що він допомагав спорту. Вибачте, він бере у мене мільйон євро і каже, що треба б ще дати 200 тис. на повій та кокаїн – тоді вони з Артемом Пшонкою (колишній депутат від Партії регіонів, син екс-генпрокурора Віктора Пшонки – «Главком») точно будуть допомагати. Скільки грошей від 200 тис., які підуть на повій та кокаїн в Москві, дістануться українському спорту? До чого тут спортсмени-інваліди? Він їх просто використовує, вони не розуміють хіба цього?

Коли затримали Тимофія, втрутилися російські ЗМІ. Провокатор Галкін почав писати, що «це СБУ все придумало». Як СБУ, сидячи в Україні, придумають Душутіна, який сам не знав, що сюди приїде, та Левчука з Філімоновим? Як вони придумають приплести сюди Нагорного і змусять його таке говорити? Його поїли або наркотиками накачували?

Як далі буде розвиватися ця історія? Ви залишитесь в Україні?

Мені тут нема чого робити взагалі.

Ви себе взагалі відчуваєте тут в безпеці?

Ні, звичайно.

То що ви досі тут робите?

Зараз вже нічого.

Та й для чого прилетіли не дуже зрозуміло?

Для чого? Я хотів повезти українських артистів до Канади – Олексія Горбунова з його групою «Смуток пілота» і спектаклем «Чорна шкатулка». Я віз звідси балет Віктора Іщука в Канаду, «Кармен» привозив з майже повністю українським складом. Але з візами мене підвели і обдурили, тож ці плани не здійсняться. А так робити в Україні мені нема чого. Наступний план для мене – це, очевидно, доля Вороненкова (Денис Вороненков – російський політик, що загинув 23 березня 2017-го року в центрі Києва від кулі кілера – «Главком»). І вона всіх влаштовує.

Навряд чи всіх. Вас вона, напевно, все ж не влаштовує?

Мене – ні. Але, думаю, вона влаштовує СБУ, яка скаже: ось що роблять російські спецслужби! Вона влаштовує рейдерів, які, нарешті, мене заткнуть. Вона влаштовує російські спецслужби – ось подивіться, що буває з тими, хто йде на співпрацю з СБУ...

Зараз ви плануєте виїхати в Канаду?

Так.

У самій Канаді зверталися по захист?

Так. Там теж порушено справу.

З історії з Солсбері і її подібним ми бачимо, що росіяни можуть знайти потрібну в будь-якій точці світу...

Філімонов прямо на відео сказав, що мене знайдуть в будь-якій точці світу, а в Канаді ще швидше. Канадці ще ледачіші, ніж українці, і робити щось для захисту росіянина нічого не будуть.

Микола Підвезяний, Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»