Тедо Джапарідзе: Тбілісі хоче більшої поваги від офіційних осіб України, наприклад, Луценка і Саакашвілі

Тедо Джапарідзе – відома постать на грузинському політичному олімпі. Він  досвідчений дипломат, який вісім років (з 1994-го по 2002-й) був послом Грузії у США та Канаді. Послужний список політика також включає посаду секретаря Ради національної безпеки Грузії. Після Трояндової революції (листопад 2003 року) ненадовго очолив міністерство закордонних справ у новому уряді. Залишивши державну службу, Джапарідзе керував Американо-Кавказьким інститутом у Тбілісі, а також став науковим співробітником Міжнародного дослідницького центру ім. Вудро Вільсона у Вашингтоні. У 2011 році приєднався до лав опозиційної «Грузинської мрії», яка через рік перемогла на парламентських виборах, завершивши майже десятилітнє правління «Національного руху» Міхеїла Саакашвілі. Сьогодні Джапарідзе очолює комітет із зовнішніх зв'язків парламенту Грузії.

8 жовтня у Грузії відбудуться чергові парламентські вибори. Незважаючи на те, що рівень підтримки у «Грузинської мрії» та «Національного руху» майже однаковий, більшість оглядачів схиляється до думки, що уряд вдасться сформувати саме «мрійникам». Чого слід очікувати Києву від опонентів Саакашвілі? Чи праві ті коментатори, які заявляють про охолодження відносин Тбілісі й Києва? Відповіді на ці та інші запитання – у розмові з грузинським політиком.

Тедо Джапарідзе

У чому полягають основні інтереси Грузії стосовно України?

Грузія уважно слідкує за ситуацією в дружній Україні. Ми вважаємо, що успіхи України – це наші успіхи, і навпаки. Багато проблем, які нині спіткали Україну, добре нам знайомі. Наприклад, російська агресивна політика, окупація, а також економічні виклики та проблеми боротьби з корупцією. Сьогоднішня Грузія – не ідеальна, але можна впевнено сказати, що з багатьма викликами ми добре впорались. Не випадково західна спільнота одностайно визнає нас успішними реформаторами та лідерами в програмі Євросоюзу «Східне партнерство». Наші основні інтереси чи, як на мене, побажання полягають у тому, щоб Україна стала сильнішою й подолала поточні проблеми. Ми знаємо й бачимо, як це нелегко. Сильна Україна – це більше стабільності та безпеки в усьому нашому регіоні. Не можу не згадати, що Грузія та Україна підтримували одна одну від самого початку складного шляху незалежності після розпаду СРСР. Нам та Україні довелось разом вирішувати проблеми, разом іти до Європи...

Які пріоритети Грузії у відносинах із Україною (політика, галузь безпеки)?

У всіх міжнародних організаціях, на всіх міжнародних форумах ми беззаперечно підтримуємо Україну. На жаль, не можу не зазначити, що нам не завжди вдається отримати аналогічно консолідовану підтримку українських колег. Я кажу про це і як віце-президент ПАРЄ. Мабуть, пояснення цьому здебільшого зводяться до внутрішньопартійних інтересів. Але на міжнародній арені нам потрібно більше поважати одне одного та координувати роботу. Особливо, якщо це стосується питань політичної гармонії та безпеки. Україна та Грузія стоять перед великими викликами на Чорному морі. Думаю, це один із найпріоритетніших напрямів. Як і співпраця в галузі економіки чи в гуманітарному напрямі.

Як би ви оцінили поточні відносини між Україною та Грузією?

Дозволю собі невеликий відступ. Згадую свої переговори в українському МЗС на початку 90-х, де ми зустріли повне розуміння та співчуття з приводу тодішніх фатальних подій у Грузії. Корифеї української дипломатії – екс-міністри закордонних справ Анатолій Зленко та Борис Тарасюк, – виявляючи максимальну делікатність, наголошуючи на принципі невтручання у внутрішні справи Грузії, водночас висловлювали готовність надати будь-яку допомогу, підтримати порадами. Ми також не забудемо самовідданість українських авіаторів, які допомагали біженцям під час абхазької трагедії. Пізніше наші відносини з братньою Україною трансформувались у стратегічну співпрацю, зокрема оформившись і в рамках ГУАМ. На жаль, нинішні відносини залишають бажати кращого. Гадаю, у нас чимало невикористаних резервів. Стосовно зауважень: ми хотіли б більшої поваги і, відверто кажучи, невтручання у наші внутрішні справи з боку офіційних осіб України. Наприклад, генерального прокурора України або одеського губернатора. Мені здається, що з цього приводу ми могли б чекати від Києва більшої солідарності та делікатності. Розуміючи весь комплекс проблем, які постали перед Україною сьогодні, ми все-таки хотіли б, щоб там ставилися до нас, своїх щирих, а не фальшивих друзів і партнерів, із більшою чуйністю та увагою.

Деякі експерти вказують на значне зниження рівня контактів після Майдану. Наприклад, не було офіційних візитів грузинського прем'єр-міністра до України та навпаки. Які основні проблеми взаємин між Києвом та Тбілісі?

Ми завжди, в будь-який зручний час, залюбки приймемо українських колег на будь-якому рівні та в будь-якому форматі. Мабуть, усьому свій час. Чимало міністрів уряду Грузії вже відвідували Україну, надаючи всю можливу допомогу. У Києві була делегація нашого парламенту на чолі з його головою – Давидом Усупашвілі. А от у травні, коли ми урочисто святкували 25-річчя незалежності, спікер Верховної Ради чи його заступники не змогли приїхати до Тбілісі... Окрім того, добре спілкуються керівники Генеральних штабів. А от на рівні МВС це не вдається. Згадайте нещодавню депортацію з Одеси грузинського кримінального авторитета. Міністр внутрішніх справ Грузії Георгій Мгебрішвілі навіть назвав тодішню ситуацію «одеською провокацією» – «злодія в законі» відіслали з цього міста на батьківщину. «Українська сторона була зобов'язана офіціально поінформувати нас про цю депортацію чи вислання. Сьогодні всім зрозуміло: це була провокація», – заявив міністр, звернувши увагу на те, що Україна не повідомила про депортацію відповідним службам. Я кажу про це із величезним жалем і надією на те, що все це можна виправити, підкорегувати.

Стосовно конкретної поїздки нашого прем'єр-міністра, Георгія Квірікашвілі, до Києва. Зараз у нас триває кампанія парламентських виборів, які відбудуться 8 жовтня. Вони пройдуть чесно й справедливо. Ми також запрошуємо спостерігачів і з України. А потім можна говорити й про візит на високому рівні. До речі, глава нашого уряду та президент України Петро Порошенко вже достатньо добре спілкувались у рамках міжнародних форумів. З іншого боку, не можу не згадати, що попередник Георгія Квірікашвілі справді збирався відвідати Україну, проте... Можете собі уявити, що прибуває до України офіційна делегація Грузії, а серед зустрічаючих – особи, які розшукуються за законами Грузії. Давайте пригадаємо, що Іраклій Гарібашвілі відверто шкодував про це. Ось його слова: «Велика помилка під час кризи мати поруч такого авантюриста» – йшлося про губернатора Одеської області Міхеїла Саакашвілі. Гарібашвілі прямо казав, що в ешелонах української влади є такі люди з «грузинського десанту», які «довели свою країну до катастрофи». Наголошу ще раз, що офіційний Тбілісі готовий надати Києву будь-яку потрібну допомогу!

Більше року Україна не може призначити посла в Грузію. Чи відчуває Грузія, що Україна забула про одного з її найближчих друзів?

Почнемо з того, що дипломатичну місію Грузії в Україні очолює один з найдосвідченіших наших дипломатів – Міхеїл Уклеба, який робить усе для розвитку дружби та взаємопорозуміння наших країн та народів. Призначення посла в Грузію – це внутрішня справа України. Сподіваємось, незабаром це станеться. Звісно, це більше стимулюватиме роботу української місії в Грузії, зробить її ефективнішою та сприятиме кращій взаємодії, координації зусиль. У нас великий потенціал співпраці.

Які ризики ви бачите у грузинсько-українських відносинах?

Сьогоднішня влада Грузії займається реальною політикою. Ми – прагматики та реалісти. Нам дуже хотілося б перевести весь спектр двосторонніх відносин саме в таку площину. Зробити їх територією користі та поваги, простором співпраці. Проте зараз у них нерідко переважають, на жаль, емоції. Я вже казав про недружні заяви українських офіційних осіб стосовно Грузії. До речі, протилежних прикладів не знайти. Думаю, Київ міг би зупиняти це жорсткіше. Як може, наприклад, Юрій Луценко говорити, що Грузія стає «сателітом Росії»? Це при тому, що 20% нашої території окуповано Росією, а Грузія твердо обрала прозахідний курс і йде за ним швидкими темпами. Окрім того, пан Луценко фактично дозволяв собі втручатись у роботу нашого судового інституту. У той час, як «Грузинська мрія» не лише декларує, а й на ділі втілює принципи невтручання в роботу суду, ЗМІ, створює вільне бізнес-середовище, чого не було в країні ще кілька років тому. Я сподіваюсь, що помилки буде враховано й ми більше не почуємо таких висловлювань...

Що можна зробити для підсилення міждержавних відносин? Які сфери співпраці могли б бути вигідними для обох країн?

Грузія відкрита до співпраці з Україною за будь-якими напрямками. Як член парламенту й глава профільного комітету із зовнішніх зносин я міг би побажати активізувати ресурс парламентської дипломатії. Окрім того, як я вже зазначав, кращою має бути координація між правоохоронними структурами. Особливо, коли деякі грузинські діячі, котрі переїхали до України та отримали її громадянство, погрожують нам революціями, кровопролиттям... Натомість я вважаю, що лише взаємною повагою та спільними зусиллями ми зможемо багато чого досягти.

Інтерв'ю проведене у рамках проекту Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики». 5 жовтня ІСП презентував дискусійну записку щодо українсько-грузинських відносин. Повний текст доступний тут.

Дарія Гайдай, ІСП для «Главкома»