Віталій Касько: Де ви побачили кадрові зміни в прокуратурі? Вся «чудова компанія» на місці

Віталій Касько став широко відомим та заробив певний політичний капітал в ході протистояння з екс-генпрокурором Віктором Шокіним, заступником якого був призначений в травні 2014-го року. Разом з Давідом Сакварелідзе вони уособлювали прогресивне крило в громіздкій системі ГПУ, яку з усіх сил намагалося зберегти її вище керівництво. Апогеєм їхнього конфлікту з Шокіним стало затримання так званих «діамантових прокурорів» першого заступника глави слідчого управління ГПУ Володимира Шапакіна та заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця, що підозрюються в отриманні великих хабарів. Незважаючи на зусилля Касько та Сакварелідзе, ця справа так і не доведена до кінця не в останню чергу через протидію Шокіна. Більш того колишній генпрокурор відкрив кілька проваджень на самого Каська, в тому числі, суд наклав арешт на його квартиру, яку він нібито отримав незаконно.

Наразі робоче місце Каська, який в лютому 2016-го не дочекався звільнення Шокіна та подав рапорт про відставку, знаходиться в офісі його адвокатів з компанії «Василь Кисіль та партнери». Він входить в ініціативну групу щодо створення партії з умовною назвою «Хвиля», яку заздалегідь охрестили «проектом Саакашвілі», хоча одеський губернатор поки на словах дистанціюється від цієї ініціативи. Також в «Хвилі» з відомих облич засвітився Сакварелідзе та нардепи Віктор Чумак та Наталя Новак. Думки Каська про перспективи нової політичної сили читайте в другій частині інтерв’ю. А в першій частині він дає свою розлогу оцінку роботі прокуратури за нового очільника та новостворених антикорупційних органів.

«НАБУ не має займатися показовими затриманнями суддів за 200 доларів хабаря»

Хотілося б одразу прояснити, наскільки ви зараз в курсі того, що відбувається в прокуратурі і як ви все можете інтерпретувати?

Думаю, що бачу я те саме, що й ви, але можу це розтлумачити дещо, знаючи кухню цієї установи.

Але почнемо з іншого органу. Ви свого часу брали участь в конкурсі на голову Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. В результаті так склалося, що ваші прихильники віддали голоси Назару Холодницькому. Чи надихає вас те, як він розпочав свою роботу?

Мені не дуже коректно було б оцінювати його роботу, оскільки ми були конкурентами на посаду керівника САП. Єдине, що можу сказати, що сам працював би інакше. Але сталося так, що він очолює САП – це дуже відповідальна робота і перед ним стоять великі виклики. Я йому завжди бажав успіхів і бажаю зараз.

І все ж таки, САП могла зробити більше за цей час?

В першу чергу САП – це прокурор, який здійснює процесуальне керівництво справами НАБУ. САП не стала, на жаль, в достатній мірі автономною від самої Генпрокуратури. Зараз більше автономії навіть НАБУ демонструє. НАБУ почало повноцінно працювати десь дев’ять місяців тому, а справи, заради яких воно створювалась, почали з’являтися нещодавно – це справа Онищенка, справа Кулика. І поки що є буквально декілька кримінальних проваджень, які демонструють, що НАБУ почало працювати в правильному напрямку.

Що заважало до цього? Було багато практичних питань. Були питання з Генпрокуратурою, з тим самим Шокіним, який вставляв палиці в колеса. До цього часу залишається питання неврегульованості між НАБУ і ГПУ, бо є ознаки того, що Генпрокуратура продовжує втручання в підслідність НАБУ.

Саме через ці внутрішні ревнощі ГПУ влаштувала обшук в НАБУ нещодавно?

Це черговий прояв холодної війни між Генпрокуратурою і НАБУ. Якщо раптом уявити, що Генпрокуратура щось законно розслідує в НАБУ, яка є суміжною, дружньою структурою, для чого було проводити обшук? Є купа інших процесуальних способів для одержання інформації. Наприклад, отримання доступу до речей і документів, який не потребує обшуку, дій «Альфи», будь-яких дій, пов’язаних з примусом. Це набагато легший спосіб – він не викликав би такого обурення і резонансу. Ще питання: чому це було зроблене такими одіозними особами як Діма Сус, який чудово прославився за часів Шокіна тим, що переслідував наших слідчих і прокурорів з Генінспекції за вказівкою Шокіна. Тим, що розслідував справи щодо Шабуніна, Сакварелідзе і мене. Ці справи викликають у суспільстві чітку асоціацію з «заказняками», як і сам так званий «департамент Кононенка-Грановського». Мало того, що в ГПУ оголосили про те, що його розформували, що не відповідає дійсності, так ще й на обшук в НАБУ Суса послали.

Це все яскрава демонстрація того, що Генпрокуратура хоче керувати ситуацією, а НАБУ має виконувати те, що йому кажуть, тобто це демонстрація сили. Цей резонанс викликаний тим, що проблеми вийшли в публічну площину. Наскільки я розумію, непублічно проблеми у спілкуванні між НАБУ і ГПУ існують вже доволі давно. Є ж знаменита справа Кулика (військовий прокурор АТО) та інші. Своїми діями ГПУ демонструє, що їй не до вподоби прояви незалежності НАБУ. А це дуже поганий дзвіночок. В тому числі, можна назвати це професійними ревнощами через те, що НАБУ за законом перебирає частину повноважень від ГПУ. Йде війна за сфери впливу. Суспільство її сприймає як зазіхання на прояви ефективної, адекватної роботи НАБУ, намагання поставити цю структуру в рамки, позбавити тих невеличких проявів незалежності, які НАБУ почало демонструвати у справах Онищенка, Кулика, можливо, в справах, про які ми мали би дізнатися незабаром.

Але ці перші справи, які з’явилися, як на мене, – позитивна ознака. Тому що для цього НАБУ і створювалось і платники податків їм платять немалі гроші, щоб одержати саме такий результат. Тільки насправді серйозних справ має бути більше. НАБУ має відрізнятися від колишньої прокуратури тим, щоб не займатися оцими показовими затриманнями суддів за 200 доларів хабаря, що нікому не потрібно. Це суспільство бачило і при попередніх генпрокурорах, що ніяким чином не вплинуло на реальну боротьбу з корупцією. Має бути декілька дійсно показових серйозних справ, які повинні продемонструвати, в т.ч. і іншим державним структурам, що за корупцію тепер будуть реально карати.

«Кілька разів судимий депутат Верховної Ради, який обиратиме директора ДБР»

Чи ви будете брати участь у конкурсі на директора Державного бюро розслідувань?

Ні, я вже в жодних конкурсах участі брати не буду за однієї простої причини. В нашій державі наразі створена така «модерна» процедура, яка називається «підконтрольний конкурс», або підконтрольна конкурсна комісія. Щодо ДБР ми маємо абсолютно ту саму ситуацію. Комісія щодо обрання ДБР є абсолютно підконтрольною владі, і результат, думаю, визначається не конкурсною комісію, а іншими людьми, які стоять за цією комісією. Кілька разів судимий депутат Верховної Ради, який обиратиме директора ДБР (натяк на депутата від «Народного фронту» Євгена Дейдея, про судимість якого говорили Саакашвілі і Сакварелідзе – «Главком») – де можна зустріти більший абсурд?! Такі самі контрольовані конкурсні комісії були і в Генпрокуратурі при обранні керівників місцевих прокуратур. У нас в країні влада примудрилася знайти засіб захисту навіть від небажаних результатів конкурсів, тож поки ця процедура в нинішньому вигляді себе дискредитувала.

Голова НАБУ Артем Ситник взагалі сумнівається, що ДБР запрацює до кінця цього року.

У мене є своє бачення ДБР: воно має займатися дуже вузькою сферою. Це мають бути катування, інші форми жорстокого поводження, і будь-які інші серйозні порушення прав людини з боку правоохоронців. Намагання надати ДБР інші функції – боротьби з організованою злочинністю, розслідування військових злочинів – буде суперечити цим цілям. Тому що орган, який бореться із жорстоким поводженням в правоохоронних органах, не може боротися одночасно з організованою злочинністю чи розслідувати військові злочини.

В усіх цивілізованих країнах боротьбою з організованою злочинністю, як правило, займається поліція. Чому у нас раптом вирішили відійти від цієї концепції, не знаю. Якщо ДБР буде займатися дрібною корупцією, то для чого тоді створювалося Антикорупційне бюро? Чому ДБР має займатися дрібною корупцією, а НАБУ – великою? Єдине, для чого потрібно бюро – це задля остаточної передачі від прокуратури до інших органів функції розслідування, що за законом має статися після його створення. Це остання цеглиночка в тому, щоб прокуратура нарешті віддала свої слідчі функції іншим органам.

Ваш соратник Михеїл Саакашвілі робить багато викривальних антикорупційних заяв щодо голови ДФС Насірова та інших посадовців, але реального вихлопу ніякого.

Це питання пріоритетів кейсів в НАБУ. Бюро почало займатися справами своєї вагової категорії лише нещодавно. До цього в них було достатньо кримінальних проваджень, але невеликої ваги. Їм потрібно якомога швидше позбавитись від дрібниць і почати займатися цими кримінальними провадженнями, про які ви говорите, – серйозною корупцією в ДФС  та іншими значимими з точки зору суспільства. Тому що затримання судді якогось суду – це дуже добре, але ні в кого вже не викликає особливого ажіотажу. Потрібно взяти 10–15 серйозних кримінальних проваджень, які впливають на ситуацію з корупцією в державі, і ними займатися.

Чи виправдало себе створення такої кількості нових органів, до яких незабаром і ДБР додасться?

Реально з тих органів, які були створені, запрацювало лише НАБУ. Та ж НАЗК до цього часу не може затвердити форму електронної декларації, тобто ще в повну силу не запрацювала, тому давати якусь оцінку важко. Щодо Агентства з розшуку і повернення активів – лише нещодавно закінчився термін подачі документів на конкурс з обрання директора.

Розумієте, з точки зору теорії, законодавства механізм побудований правильно. Але у нас завжди проблема не з законом, а з його імплементацією. Якщо буде політична воля і бажання притягати до відповідальності топ-корупціонерів, якщо не буде телефонного права, коли будуть говорити НАЗК, чию перевіряти декларацію, а чию не перевіряти, то всі ці агенції запрацюють як єдине ціле. Якщо політичної волі не буде, то скільки б ви органів не створювали, дієвої боротьби з корупцією не буде.

Ви цю політичну волю бачите?

Не бачу.

Умовно кажучи, якщо Захід нам пригрозить не давати більше грошей, політична воля з’явиться?

Це не тиск, а такі м’які натяки, які, на жаль, не приносять результату. Поки що влада намагається ще більш туману напустити в питаннях боротьби з корупцією, десь там бісеру накидати і показати, що щось відбувається, але насправді суспільство зрозуміло, що реальної боротьби з корупцією не відбулося. Більше того, нещодавнє дослідження Freedom House продемонструвало, що рівень боротьби з корупцією зараз такий самий, як за часів Януковича. На рівні 2013-го року залишились такі ключові показники як справедливість судової системи та свобода слова. Це – крах сподівань. Тож суспільство важко обманути.

А от американський посол Джефрі Пайєт відмічає прогрес в цій сфері.

Це дипломатична мова, яку теж потрібно розуміти. Реальна ситуація нашим іноземним партнерам чудово відома. Згадаймо, скільки разів переносився запуск системи електронних декларацій – спочатку законодавчо, потім де-факто, зараз знаходять ну просто якісь унікальні приводи для того, щоб цю систему не запустити. І так практично в кожній сфері.

«Менеджерський склад прокуратури при Луценку лишився той самий»

Давайте поговоримо про Генпрокуратуру, кухня якої вам добре відома. Як вам перші кроки Луценка?

Залишились Столярчук, Матіос. Говда призначений прокурором Києва, і скажіть, що це пониження в посаді. Севрук, за повідомленнями ЗМІ, ніби не звільнений з посади першого заступника, а просто відряджений в Академію прокуратури. Як на мене, вся чудова компанія в зборі. Декілька нових заступників призначено, але суті прокуратури це не змінило. Менеджерський склад, на якому має будуватися політика прокуратури, лишився той самий. Відомі всім підрозділи, зокрема так званий департамент Кононенка-Грановського, чудово себе почувають, більше того, функціонують з тими ж самими керівниками і інтенсивно працюють. Згадайте обшук у НАБУ. Де ви побачили суттєві кадрові зміни в прокуратурі?

На своїй першій прес-конференції Луценко слайди крутив з фотокартками і виглядало це так, що він пришов зі своєю командою.

На мою думку, основний критерій оцінки ефективності прокуратури – це довіра людей до неї. От пройшло три місяці роботи «нової» Генпрокуратури – давайте проведемо соціологічне дослідження з питанням, як змінилася довіра до прокуратури у порівнянні з часами Шокіна? 

Прогнозую, що, на жаль, особливих відмінностей ми не побачимо. Тому що люди оцінюють переважно роботу прокуратури по тому, що вони бачать на місцях – а вони бачать того самого прокурора району, який працював ще при Пшонці, тягнув соки з усіх бізнесменів і далі продовжує займається тим самим. Всі чудово знають, що якщо якомусь куму прокурора сподобається їхній бізнес, то він його відбере. І чесний бізнесмен нічого не доб’ється ні в суді, ні в правоохоронних органах. А високопоставлені прокурори живуть в якомусь своєму світі і свято вірять, що це, бачте, проти прокуратури ведеться брудна пропаганда ЗМІ. Хай на вулицю вийдуть і запитають, що про них думають.

За останнім опитуванням населення запитали, де у них більше всього вимагали хабарів. Так на першому місці – саме прокуратура. Навіть не суди, для мене самого це було одкровенням. Цього недостатньо, щоб говорити, що нічого не змінилося?

Може, три місяці Луценку було замало?

Може, я абсолютно не заперечую проти цього аргументу. Але мені хотілося би бачити перспективу. А її не видно. Тому що коли під призначення нового генпрокурора робився окремий законопроект, то в цьому ж законопроекті початково закладалося, що будуть проведені конкурси в генеральній та регіональних прокуратурах. Щоб люди зрозуміли, чому та чи інша особа призначається прокурором області або начальником департаменту ГПУ. Потім ці всі положення в законопроекті прибрали, і зараз прокурори областей призначаються так само, як і до цього. Тобто люди не знають, чому та чи інша людина призначена прокурором їхньої області. А прокурори як займалися корупцією, так і займаються.

Побутує думка, в тому числі, серед колишніх «прокурорських», що в такому органі як прокуратура люстрацію треба було проводити дуже обережно. Тобто не гнати скопом всіх, хто працював в системі за Януковича, бо нового професійного працівника прокуратури підготувати непросто.

Я особисто дотримуюся думки, що краще взяти студента і навчити його з нуля, ніж переробити середньостатистичного прокурора з 10 роками стажу. На жаль. Тому що досвід роботи в українській прокуратурі не завжди є досвідом професійності, незаплямованості і якісного виконання поставлених перед прокуратурою завдань. Так само колись в Грузії і вчинили – взяли людей на місцеві прокуратури зі студентської лави, навчили їх і вони почали працювати. І стало краще. Думаю, в Україні так само би відбулось. Можу пояснити на прикладі КПК 2012-го року, який одержав високі оцінки європейських експертів. Але цей європейський інструмент під час Майдану дали в руки українських правоохоронців. І згадайте, як затримували людей на Майдані, як їх потім кидали під варту. Це що – було передбачено цим КПК? Ні. Від того, що ви прийняли європейський інструмент, він не почне сам по собі застосовуватись цивілізовано. Тому що його дали в руки українським прокурорам, які мають 10–15 років стажу і застосовують його за вказівкою зверху. Звичайно, є і винятки із правила, але їх не так вже й багато.

Прокуратурі потрібна складна хірургічна реформа. Судячи з усього, потрібно заново оголошувати кадровий набір, причому починати треба з голови, а не з хвоста, як це було зроблено. Проводити конкурси на прозорих засадах в т.ч. за участю іноземних експертів, громадськості, щоб всі бачили, хто і чому призначається. На місцевому рівні брати нових людей з університетів, і тоді прокуратура запрацює. Це аналог підходів до створення патрульної поліції, але з прокуратурою потрібно буде набагато більше попрацювати.

Але ж нинішній Генпрокурор – теж своєрідний «студент». Він не є людиною з системи – це плюс чи мінус?

Я особисто переконаний, що генеральний прокурор повинен мати юридичну освіту. В цивілізованих європейських країнах ви не знайдете зворотного прикладу. Але поки не знайшли відповідну людину з юридичною освітою, то, можливо, вирішили, що хай краще буде людина, яка взагалі не має стосунку до прокуратури, але принаймні людина, яка готова поламати все і зробити європейську прокуратуру. Взяти собі заступників, які мають правильні європейські погляди і вищу юридичну освіту, – тобто набрати таку команду, яка змінить всю систему докорінним чином. Але ж ми цього не побачили. Якщо і були сподівання, що людина з поза системи, просто зламає хребет цій корумпованій архаїчній прокуратурі, цього не сталося. Тому чи виправдана була ця відсутність юридичної освіти? Я такого виправдання наразі не бачу.

Вам не здається, що у Луценка як у людини не з системи є певне побоювання, що якщо він буде все докорінно ламати, то робота ГПУ взагалі розвалиться?

Я не виключаю такого, але вовка боятися – в ліс не ходити. Тут потрібно було кидатися з головою, братися і ламати, а не робити косметичні зміни, які він робив під час двох попередніх строків перебування на чолі МВС.

Чи ви вірите, що Луценко посадить трьох своїх чи президента друзів?

Не вірю. Тут у Луценка ситуація простіша, ніж у того ж Ситника. Якщо він буде діяти за законом, то боротьба з корупцією – не його компетенція, а НАБУ і САП. Знаєте, що може зробити Луценко? Не втручатися і дати можливість антикорупційним органам посадити будь-кого – і своїх друзів, і друзів президента.

«Справу «діамантових прокурорів» ми розслідували менше, ніж вона розглядається в суді»

А у НАБУ і САП, голови яких, як ви кажете, були обрані контрольованими конкурсами, буде таке бажання?

Хотілося би вірити. Принаймні керівник НАБУ – молода людина, якій є, що втрачати. Як першому директору бюро, йому, думаю, дуже б не хотілося мати славу людини, яка поховає орган, на який людьми покладалися такі великі надії. До того ж, якраз з обранням керівника НАБУ була проблема, бо він був обраний в результаті компромісу – тобто не пройшов ані той варіант, який відстоювала Адміністрація президента, ані той варіант, за який стояла громадськість. Не можна казати, що в даному випадку він був креатурою влади. Тобто шанси в нього є, а чи зможе він пройти через всі небезпеки, які його чекають на шляху, побачимо.

В принципі, НАБУ знайдеться кого саджати і не з президентського оточення.

Найбільш чутливим для суспільства є те, що, судячи з усього, корупція покривається якраз людьми з найближчого оточення керівництва держави. І не вдасться замилити очі людям затриманням тих, хто до цих серйозних схем не має відношення. Все одно буде чітко видно – корупція в яких сферах є недоторканою. І відповідно будуть питання до НАБУ.  Той самий Онищенко – це вже правильний шлях. Вочевидь, у суспільства була потреба подолати корупцію в цій сфері, і Онищенко став першою ластівкою. Якщо копати далі, то можна вийти на дуже цікавих людей. Якщо не будуть копати далі – це теж буде видно. Не вдасться в даному випадку зробити видимість боротьби з корупцією – НАБУ треба буде або йти до кінця, або стати колишньою Генпрокуратурою, що буде означати смерть самої ідеї цієї інституції.

Як ви оцінюєте дії ГПУ і НАБУ в ситуації з Онищенком? Він втік і тепер намагається судитися в Британії.

НАБУ в ситуації конкретно з Онищенком діяла виключно в рамках законодавства. Вони не могли затримати Онищенка, не одержавши попередньої згоди парламенту. Інша справа, що парламент має всі можливості скасувати депутатську недоторканість. Проте кожна чергова політична сила, яка планує потрапити в парламент, обіцяє скасувати депутатську недоторканість і відразу після приходу до влади про це забуває. Це говорить про рівень політичної корупції, яка наскрізь проїла нашу державу.

За словами Юрія Луценка, ГПУ оскаржить зняття арешту з майна вашого «улюбленого» «діамантового прокурора» Корнійця та відправить в суд провадження по так званій «сміттєвій справі». Чи ви бачите в оновленій прокуратурі зацікавленість довести справу «діамантових прокурорів» до кінця?

Щодо так званої «сміттєвої справи», то Корнійцю ще нами була оголошена підозра у тому, що він заволодів сміттєвим бізнесом іншої людини шляхом вимагання за участю сестри. Як на мене, ця справа підкріплена серйозними доказами, вона була закрита за вказівкою когось із керівництва ГПУ і я скасовував постанову про її закриття. Зараз я дуже сподіваюся, що вона піде до суду після того, як ми неодноразово звертали увагу на те, що інші справи щодо так званих «діамантових прокурорів» лежать у ГПУ мертвим вантажем і не розслідуються. Є справи по незаконному збагаченню цих осіб, по зникненню речових доказів (діамантів та інших коштовностей) із кримінального провадження – всього їх було п’ять. Сподіваюсь, справа по сміттєвому бізнесу буде якнайшвидше направлена до суду, бо вона в черговий раз демонструє, як поводять себе деякі прокурори, по суті, займаючись рекетом. А щодо зацікавленості прокуратури, то давайте прослідкуємо хронологію. Ще у липні минулого року ми затримали «діамантових прокурорів» і в грудні направили справу до суду. Причому Шокін зі Столярчуком паралельно щодо нас самих вели слідство і всіляко перешкоджали її розслідуванню, але ми свою справу зробили.  З тих пір вісім місяців справа знаходиться в судах – тобто розслідували ми її менше, ніж вона розглядається в суді першої інстанції.

А це проблеми суду чи прокуратури?

З одного боку, це проблема суду, а з другого – прокуратура  є стороною в процесі, і вона мала б висловлювати принаймні незадоволення, що процес затягується. Тим не менше, вже вісім місяців все це відбувається і немає кінця-краю. Мабуть, розрахунок на втрату резонансу цієї справи і її зведення нанівець. Побачимо, чи не буде справа по сміттєвому бізнесу теж розглядатися два-три роки, коли всі вже забудуть, хто такі Корнієць і Шапакін.

Вони гіпотетично можуть втекти з країни, якщо побачать, що розслідування йде «не для галочки»?

Гіпотетично можуть. В такого роду справах дуже важливо, щоб не тільки розслідування, а й правосуддя відбувалося публічно і швидко. Якщо воно відбудеться через два роки, суспільство не відчуватиме, що у влади є реальне бажання боротися з корупцією. У справі цієї категорії судовий розгляд мав би бути показовим, швидким і публічним.

Радником у нового генпрокурора працює колишній прокурор з Департаменту юстиції США Богдан Вітвицький. Його можна сприймати як такого «наглядача» від Штатів?

Ні, навпаки. Ще до призначення нового генпрокурора мене запитували, кого б я бачив на цій посаді і я називав прізвище Вітвицького. Це дійсно поважний колишній прокурор зі США українського походження, який розмовляє українською, має великі професійні досягнення. І, судячи з усього, генпрокурор вирішив його запросити в якості радника, бо його запросили за ініціативою Луценка. Вітвицький займатиметься створенням Генеральної інспекції. Щоправда, у мене виникають питання, чому його досвід хочуть використати в такій вузькій сфері, до того ж Генеральна інспекція в нинішніх умовах не має тієї актуальності, як тоді, коли ми з Сакварелідзе її створювали. Бо зараз розслідувати справи про серйозну корупцію прокурорів – це компетенція НАБУ. А Генінспекція, скоріш за все, буде здійснювати функції внутрішньої безпеки – перевірки на доброчесність, які не будуть закінчуватись кримінальними провадженнями. Це не будуть показові процеси над прокурорами-корупціонерами, що можна було робити до того, як це перейшло в підслідність НАБУ. І прокуратура має з цим змиритись.

 «Коли військова прокуратура займається справами поза своєї компетенції, це призведе до того, що вони будуть розвалюватись в судах»

Суд залишив арешт вашої легендарної квартири, але дозволив вам нею користуватись. Ви продовжуєте боротись за неї? Які ще провадження проти вас веде Генпрокуратура?

Було десь п’ять кримінальних проваджень з різними модифікаціями. Наразі по жодному з них мене не викликають і нічого від мене не потрібно. Що стосується справи по квартирі, то інтенсивна робота по ній знову почалася, як тільки ми заявили про створення нової політичної сили. Мене одразу викликали до слідчого, і справа зараз перебуває в одного слідчого МВС, над яким здійснюють процесуальне керівництво шість прокурорів ГПУ з колишнього підрозділу Севрука. Вони незаконно продовжили слідство по цій кримінальній справі, повторно незаконно наклали арешт на квартиру. Апеляційний суд спочатку скасував арешт квартири, але по другому колу вже передумав, оскільки, судячи з усього, вже діє у цій справі виключно за погодженням з Генпрокуратурою, скасував заборону користуватися квартирою, але арешт залишив. Ця справа була вже де завгодно – і в НАБУ, і в поліції, і в ГПУ. Директор НАБУ вже висловив свою позицію, що жодного складу злочину там немає. І додав, що якщо Генпрокуратура вважає інакше, вона, мабуть, керується не правовими, а якимось «іншими мотивами».

Ви зараз проживаєте в цій квартирі?        

Зараз проживаю. Ця справа починалась як корпоративна помста з боку «старої прокуратури», яку розпочав Шокін, а продовжили яскраві представники самої системи – Севрук, Говда, Столярчук, так званий підрозділ Кононенка–Грановського… Але насправді коріння всіх цих справ проти мене набагато глибші і йдуть до ще вищих кабінетів. Особливо це стало помітно, коли рух у справах почався негайно після того, як ми заговорили про створення нової політичної сили. Я особисто в такі співпадіння в нашій державі не вірю.

Ви, мабуть, в курсі останнього скандалу, в який потрапив ваш колишній шеф Віктор Шокін. Він нібито на свою цивільну дружину оформив велику кількість нерухомості, в тому числі, в Празі. Той все спростовує, каже, що немає в нього ніякої дружини, і погрожує судитись з журналістами. Кому ви більше вірите в цій ситуації?

Я в цій ситуації схильний вірити документам, які були опубліковані журналістами, а не словам. Журналістське розслідування виглядає переконливо.

Чим це може завершитись для Шокіна?

Наскільки я бачив зі ЗМІ, в НАБУ вже подані заяви про злочин і ця ситуація дуже подібна на ситуацію з військовим прокурором Куликом, яка кваліфікована НАБУ як незаконне збагачення. Подивимось як поведе себе НАБУ у цьому випадку, особливо беручи до уваги наближеність Шокіна до президента.

Як ви пояснюєте поведінку головного військового прокурора Анатолія Матіоса, який коментує все підряд та веде далекі від війни розслідування – наприклад, щодо діяльності Курченка. Така його зухвалість і впевненість означає, що в нього є високі покровителі?

Є різні коментарі, що Матіос розпочав політичну діяльність та користується серйозною підтримкою з боку президента. Важко сказати. Мені здається, що він подібним чином поводив себе весь час. Крім того, зараз він за дорученням генпрокурора почав курувати розслідування низки справ, що стосуються кількох колишніх посадовців часів Януковича, і почав їх коментувати. А до цього здійснював і коментував антикорупційні рейди, до яких військова прокуратура не повинна була мати жодного відношення, бо це компетенція НАБУ.

Як на мене, військова прокуратура мала би зосередитись на виконанні своїх безпосередніх обов’язків. Насправді є дуже багато проблем з військовими злочинами та контрабандою в зоні АТО. А військова прокуратура часто виходить за межі своєї компетенції. Складається враження, що там забагато персоналу, якщо у них є час займатись усім підряд, або їм немає чим зайнятися в межах своєї компетенції. Якщо в військовій прокуратурі, як говорить генпрокурор, є якісь незамінні кадри з великим досвідом, то переводьте їх в Головне слідче управління і нехай займаються колишніми високопосадовцями. До чого тут одне до іншого? Коли військова прокуратура займається справами поза своєю компетенцією, це призведе до того, що вони просто будуть розвалюватись в судах.

Анатолій Матіос

Щодо справ, які розвалюються в судах. У справі ОПЗ раніше затриманих топ-менеджерів підприємства Перелому і Щурікова, яких НАБУ підозрює в розтраті, відпустили під домашній арешт, а їхні адвокати вже рапортують, що справа розпадається на очах.

Мені здається зараз дуже рано говорити, що справа розвалюється, по тій причині, що вона знаходиться на стадії досудового розслідування і в суд не спрямована. Але справа по ОПЗ повинна розслідуватись комплексно і всеосяжно – в схемі ж брали участь не лише менеджери середньої ланки, які представляють лише один напрямок. Там же було все гарно поділено, і обмежувати розслідування лише менеджерами, яких у ЗМІ пов’язують, наприклад, з Мартиненком, а не, наприклад, з Кононенком, означає, що це може негативно позначитись на судовій перспективі справи і сприйняття її суспільством. Ніхто ж не повірить, що два менеджери середньої ланки обкрадали всю країну, не маючи високих покровителів. Не можна тут сказати «а» і не сказати «б».