Чемпіонка світу, нардеп Ольга Саладуха: главу МОК Баха треба дотиснути

«Метання коров’ячих фекалій стане єдиним змаганням, в якому росіяни зможуть бодай на щось розраховувати»

Епопея, пов’язана з недопуском російських та білоруських спортсменів до міжнародних змагань та наступної Олімпіади триває з самого початку великого вторгнення РФ в Україну. І цими днями вона увійшла в нову активну фазу. Сталося це після чергової заяви президента глави Міднародного Олімпійського комітету Томаса Баха, який вкотре наголосив на неприпустимості поєднання спорту й політики. У спробі формально задовільнити вимогу української сторони, Бах запропонував проміжний варіант, між  повною забороною участі й дозволом. Суть пропозиції в тому, аби дати дозвіл російським та білоруським спортсменам виступати, але замість національних прапорів їх країн використати при цьому нейтральний стяг.

Проте навіть така «гібридна» участь російських і білоруських спортсменів все одно легітимізує приналежність їх до держав, котрі вчинили спільну агресію проти України. На цьому наполягає і український президент, і Національний Олімпійський комітет, а тепер уже – й представники 35 країн, які погрожують Баху бойкотом Олімпіади, якщо він наполягатиме на своїй позиції. А мер Парижа, який прийматиме Олімпіаду-2024, взагалі заявила, що російські атлети можуть виступити хіба що під прапором біженців. 

Минулого тижня «Главком» опублікував велике розслідування, в якому були додаткові аргументи, чому перебування російських атлетів на Олімпіаді ще більше підірве престиж змагань.

Колишня легкоатлетка, триразова чемпіонка Європи, заслужена майстриня спорту України, а нині – народна депутатка Ольга Саладуха вважає, що позиція мера Парижа – найближча до української.  

«Збірна біженців уже виступала на Олімпійських Іграх, щоправда, без росіян»

Пані Ольго, як зараз парламент може вплинути на долю участі чи неучасті росіян та білорусів у майбутній паризькій олімпіаді?

Після початку повномасштабного вторгнення спортсмени виступили єдиним спортивним фронтом. Першим нашим спільним рішенням було зателефонувати від імені комісії атлетів та спортсменів Томасу Баху. У тій першій розмові ми заявили, що Росія вже втретє порушила олімпійське перемир’я, напавши на Україну під час паралімпійських ігор у Пекіні. Попередні два випадки порушення правила олімпійського миру випали на 2008-ий та 2014-ий роки відповідно.

Ми з колегами намагалися донести до пана Баха, що не бажаємо бачити поряд з собою російських спортсменів, поки їхня армія вбиває та ґвалтує наших співвітчизників. За таких обставин ні про який нейтральний прапор не може йти мова.

На першому етапі ми дотиснули. А далі вже було звернення парламенту, в якому ми закликали голову МОК накласти заборону на участь російських спортсменів у Олімпіаді-2024. Ця заборона повинна діяти аж до повного виведення всіх російських військ з України, відшкодування збитків, завданих агресією та засудження дій президента Путіна самими росіянами.

Наскільки можна зрозуміти за реакції українських спортсменів та влади, останні заяви Баха запустили нову інформаційну хвилю?

Зараз ми всі працюємо ще активніше. Бо виглядає, що Томас Бах налаштований все ж таки повернути до змагань олімпійців з країн, які ведуть проти нас війну. В результаті парламент 324-ма голосами проголосував ще одну постанову. Вона містить звернення до парламентів союзних нам країн разом протистояти намірам МОКу. Окрім закликів до парламентів країн ми також апелювали до їхніх національних олімпійських комітетів з вимогою не допустити росіянан та білорусів до міжнародних змагань.

Багато країн вже відгукнулися на наш заклик. В першу чергу ті, де у парламенті засідають колишні легкоатлети. Завтра якраз планую надіслати лист віцепрем’єрці Естонії, яка теж підтримала нас.

10 лютого пройшов саміт за участі міністрів 35-ти країн. Вони також нас повністю підтримали. Дуже приємно, що там були присутні і господарі прийдешніх Олімпійських ігор. Особливо тому, що десь минулого літа ми чули від Еммануеля Макрона і від мера Парижа Анн Ідальго, що вони хочуть бачити російських та білоруських атлетів на Олімпіаді. Однак у своєму нещодавньому виступі Ідальго заявила, що не підтримає ідею Баха про виступ під нейтральним прапором російських та білоруських олімпійців. Їхній виступ можливий хіба що під прапором біженців.

Така заява вже значно більше відповідає українським інтересам. По-іншому не може й бути, коли вже близько 340 спортсменів загинуло на війні. Ми чи не щодня зараз чуємо сумні звістки з-під Бахмута, де воюють наші спортсмени.

Адже ми бачимо, що пан Бах навіть не збирається поступатися. Навпаки, він вдається до погроз «наслідками» нашого спільного бойкоту Олімпіади.  Що ви про це думаєте?

Я впевнена, що ми дотиснемо і наші вимоги будуть прийняті. Опція зі створенням збірної біженців – один з варіантів. Нормативну базу нам для цього вже надали білоруські спортсмени, які 2020-го року повстали проти режиму Лукашенка і були піддані гонінням. Окремих з них тоді заґратували поплічники білоруського диктатора, ще над кимсь знущались.

Білоруси запропонували нам підписати свого роду антивоєнну декларацію. Коли почалась війна, зверталися до нас з цією ідеєю. Багато хто зі спортсменів з різних країн світу підписали документ. Серед підписантів є як колишні, так і діючі атлети. Свій підпис поставила і я.

Абсолютна більшість підписів на даний час мають білоруське походження. А от російських спортсменів, чесно кажучи, я там не бачила. Може хтось би й хотів проявити свою позицію, але сковує страх перед в’язницею або й гіршими наслідками. В декларації сказано, що її підписанти рішуче засуджують обидва тоталітарні режими і ту війну, яку вони розпочали проти України. В такий спосіб можуть долучатися до формування збірної біженців і охочі росіяни та білоруси. Виключно ті з них, які поставили свій підпис під антивоєнною декларацією і публічно засуджують дії керівництва своїх держав.

До речі, відповідна практика вже є – збірна біженців уже виступала на Олімпійських Іграх, щоправда, без росіян. Тоді росіяни виступали під олімпійським прапором і брендом «Олімпійський комітет Росії», хоч серед учасників було багато військовослужбовців армії рф. Думаю, десь так у МОК і зараз бачать «білий прапор» для держав-агресорів.

«Існує конфлікт інтересів між спортивною спільнотою та міністром»

Давайте від міжнародних справ трохи поговоримо про внутрішні. Скандал із обранням членів НОКу, де у складі виявилися Шуфрич та Суркіс, ви не коментували. Взагалі, наскільки НОК після обрання Вадима Гутцайта головою, став ефективною організацією?

Одразу ж хочу сказати, що був іще один гучний скандал. Після асамблеї НОК всі почали казати, що нам треба бойкотувати Олімпіаду. Мене це як спортсменку дуже обурило. Бо ж я розумію, що таке для спортсменів Олімпійські Ігри. Шлях до п’єдесталу, яким іде кожен атлет, – дуже довгий. Іноді може сягати десяти, а то й більше років.

У наших спортсменів росіяни відібрали право нормально тренуватися через руйнування інфраструктури. Понад 350 спортивних об’єктів лежать у руїнах. І виходить так, що наш Олімпійський Комітет ще й пропонує бойкотувати змагання. По суті караючи в такий спосіб спортсменів невідомо за що. Виглядає так, наче чиновники кажуть: росіяни собі можуть іти під нейтральним прапором змагатися, а ми будемо в той час непорушно сидіти.

Я категорично проти такого. Наш прапор мають бачити на спортивних подіях, наш гімн має лунати на стадіонах під час Олімпіади. Потрібно, щоб нас чули, тому що ми боремося за свою незалежність. І це треба просувати в усьому світі. Приємно бачити, як включився наш президент разом з міністром закордонних справ. Щодня ми бачимо звістки з різних частин світу, що ми не самі.

Бойкот може бути крайнім заходом, але ми ще не вичерпали усіх можливостей зупинити плани МОКу і маємо зосереджуватися саме на цьому. Не варто демотивувати спортсменів, завчасно анонсуючи бойкот.

А щодо людей із забороненої нині ОПЗЖ у складі НОКу, то їх там і близько не повинно було бути. Шкода, що деякі люди у цій організації вважають спорт аполітичним. Не хочу навіть називати зайвий раз прізвища цих фігур.

Після досить скандального обрання керівництва вітчизняного НОКу та його складу, в пресі почали обговорювати можливу відставку міністра Гутцайта. А також дві кандидатури, які можуть претендувати на його крісло – заступниці голови КМДА, колишньої легкоатлетки Олени Говорової та діючого заступника міністра Матвія Бідного. Чи актуальними зараз ці зміни?

Так, чуток було багато, але поки жодної конкретики. Нам поки ще не подавали пропозицій і не вносили кандидатур для розгляду у Верховній Раді. Заяви на звільнення від міністра також не було. Тому важко коментувати, коли відбудеться відставка. Однозначно можна сказати лише те, що наявний конфлікт між спортивною спільнотою та міністром.

Треба розуміти, що зараз міністр одночасно є не тільки очільником НОКу, а й президентом федерації фехтування. Тлумачити такий стан речей можна як конфлікт інтересів. На мою думку, є передумови для  втручання міністра в діяльність неурядових організацій, які він і очолює.

Тепер будемо сподіватися на зміни. Передовсім, що прийде людина, яка буде керувати міністерством. А пан Гутцайт нехай очолює НОК. Тоді, сподіваюся, до бойкоту Олімпіади зі сторони України справа не дійде, але там не буде росіян та білорусів. 

А як би ви охарактеризували претендентів на посаду міністра? Олену Говорову ви точно добре знаєте, бо вона теж виступала у змаганнях зі стрибків, як і ви.

Якщо чесно, мені невідомо про можливе подання кандидатури Олени на посаду міністра. Вважаю, що маємо дуже уважно підходити до вибору кандидатури міністра. Залишати все, як є, – не найкращий варіант.

«Теперішній очільник федерації легкої атлетики пересварився з усіма – і з НОКом, і з міністерством, і з віцепрезидентами ФЛАУ»

А як ви ставитесь до ідеї об'єднати Мінмолодьспорт з іншим міністерством? Ця концепція теж вже навіть проговорювалась. Чи треба це зараз робити, на вашу думку?

Ми пам’ятаємо такі об’єднання, що були й раніше. За часів міністра Табачника уже було міністерство спорту, туризму й освіти. Спортивний елемент в цьому міністерстві ніхто не розвивав. Про нього просто забули.

У 2019-році профільне міністерство теж об’єднали з Мінкультом. І за всю каденцію тодішній міністр Володимир Бородянський приходив до нас на комітет аж один раз. Складалося враження, що йому це було теж не цікаво. Звісно ж, класно фоткатися з нашими спортсменами, коли ті повертаються зі змагань з нагородами, але коли справа починає стосується якихось питань, що потребують вирішення, на жаль спорт перестає бути комусь цікавим.

І я сподіваюсь, що поки ця ідея з ліквідацією міністерства реалізована не буде. Я за те, щоб у нас, спортсменів, був свій міністр у Кабміні. Тільки тоді питання спорту можна буде постійно підіймати.

Я знаю, що ви уважно слідкуєте за тим, що відбувається у Федерації легкої атлетики? Чому вона наче постійно в зоні турбулентності. Увесь час якісь інтриги та скандали.

Після відходу Равіля Сафіулліна прийшла людина (Євген Пронін – «Главком»), яка не дуже розуміється на спорті. Так, ця людина хороший юрист, але цього мало. Всі чекали, що він як молода людина щось зробить краще, а за якийсь час ми оберемо іншого. Аж тут почалася велика війна і цей процес затягнувся.

Днями була конференція, на якій треба було вирішувати питання статуту і звітно-виборчої конференції, де будемо обирати представника федерації. Хочеться, щоб все нарешті було чесно та прозоро, а не якісь незрозумілі «просування».

Про спортсменів у цей час ніхто не дбає. А це треба було б робити. Тим паче, що зараз війна. На цьому тлі у нас додаткові проблеми з організацією зборів, тренувань і загальної підготовки.

Наостанок ще скажу, що теперішній очільник федерації легкої атлетики пересварився з усіма – і з НОКом, і з міністерством, і з віцепрезидентами ФЛАУ. І через це поміж нами немає комунікації. Це дуже прикро. Сподіваємося на нового очільника, який зможе навести лад. Треба повертати пілот, де гроші дають федераціі, але через погані стосунки із в.о. президента Федерації нас позбавили фінансової підтримкии в міністерстві.

«7,5 мільйонів фінансової допомоги від Міжнародного Олімпійського комітету були лише на папері»

Продовжуючи тему скандалів. Де зникли 7,5 мільйонів доларів, призначених для розвитку нашого спорту в умовах війни, що їх виділив МОК ще минулої осені? І де Бубка, якого пов’язують із цією сумою?

Про місцезнаходження пана Бубки мені нічого не відомо. Скандали, які останнім часом виникали у зв’язку з його постаттю, мені доводилося коментувати. Інакше я просто не могла. Людина жодного разу не називала війну війною. І загалом громадянська позиція Сергія Бубки залишає бажати кращого.

Коли почалася війна, я представляла комісію атлетів, й у мене був червоний телефон. Всі питали, чому замовк президент НОК, чому ніхто нам нічого не розповідає, чому ніяк не підтримує? У цілому, спортсмени вважали себе забутими й покинутими напризволяще.

Відносно грошей, то багато спортсменів зверталися до спеціального міжнародного фонду з проханнями про грошову допомогу. Та їм так нічого й не дадали. Тобто, можна зробити висновок, що 7,5 мільйонів, про які ви згадуєте, були лише на папері. В дійсності мені не відомо, хто їх одержав, де вони, ким і як розподілялися. Виходить так, що Томас Бах підтримував нас лише на словах. Навіть після свого візиту до України. Тож доля тих обіцяних грошей і по сьогодні залишається невідомою.

Тут треба нагадати, що Сергій Бубка досі є в складі МОКу віцепрезидентом. В який спосіб його можна замінити і ким?

Посада віце-президента є виборною. Відтак, нову людину можна буде обрати шляхом виборів наступного року. Подивимося, як пройде голосування. Але так, це серйозний майданчик з якого можна доносити альтернативну керівнику МОК думку в інтересах українців та всіх чесних спортсменів.

«У Росії спорт завжди був інструментом пропаганди»

Чи виходили на зв’язок з вами ваші російські візаві за увесь період війни? І про що говорили?

В перші дні і тижні війни були дзвінки та смс. Ми сиділи у сховищі, а росіяни мені писали вибачення, казали триматися й дуже соромилися, що Путін віддав наказ почати війну.

Але минуло трохи часу і ці ж само люди чомусь раптово змінили свою думку й почали розповідати, що, виявляється, це ми в усьому винні. Мовляв, у вас там нацисти, яких ми маємо вбити. Але варто було мені лише почати просувати заборону виступів цих добродіїв у спорті, як вони одразу ж почали писати абсолютно огидні речі на мою адресу.

Щоправда, і зараз залишається жменька росіян, котрі мені пишуть. Але тепер вже у примирливих тонах. Типу, «Оля, ну нас же посадять, якщо ми виступатимемо, тому й мовчимо». Нам дуже страшно за себе.

І в той же час, більшість з них мають військові звання та будуть готові за потреби йти і вбивати українців.

Прізвища назвете?

Прізвища називати не буду, це не гучні імена.

Що з вашими колишніми конкурентками у стрибках? Хтось з них виїхав з Росії?

Всі вони залишились в Росії, ніхто не поїхав до іншої країни. вони всі військовозобов’язані, оскільки захищали кольори ЦСКА.

Чи вірять російські атлети у вигадане їхньою ж країною гасло «Спорт внє палітікі»?

Так, вони в це вірять. Але ми ж то розуміємо, що насправді спорт і політика тісно переплетені між собою. Більше того, в РФ спорт завжди був інструментом пропаганди. Згадайте, як ще до війни, на Іграх в Сочі російські державні структури допомагали підробляли допінг-тести. Росіяни увірували, що їм можна все. Але це призведе до того, що зовсім скоро метання коров’ячих фекалій стане єдиним змаганням, в якому вони зможуть бодай на щось розраховувати.

Богдан Боднарук, «Главком»