«Національна легенда». Історія рятувальника Ігоря Івасикова з Миколаєва

«Здав зранку зміну, а ввечері – знову розбирати завали»

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.

Від початку повномасштабного вторгнення Миколаїв зазнає майже щоденних обстрілів, по місту за пів року не прилітало тільки 22 дні. Наслідки обстрілів  ліквідовує Державна служба з надзвичайних ситуацій (ДСНС).

Ігор Івасиков – начальник караулу другої державної пожежно-рятувальної частини другого державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Миколаївській області.  Рятувальник став лауреатом премії «Національна легенда України» за «високий професіоналізм, самовіддані й відважні дії під час рятування людей».

Відзнака президента «Національна легенда України» – державна нагорода, встановлена для відзначення громадян за визначні заслуги у становленні незалежної України, зміцненні державності, захисті Вітчизни та служінні українському народові, вагомий внесок у розвиток національної економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, спорту, охорони здоров'я, а також за активну благодійну та громадську діяльність. Заснована 14 липня 2021 року

Пожежна частина Івасикова першою прибула на місце одного з найжахливіших обстрілів міста, коли ворожа ракета влучила у будівлю Миколаївської обласної державної адміністрації. Тоді загинули 37 осіб.

Особливість роботи рятувальника у воєнний час полягає у тому, що внаслідок обстрілів багато людей опиняються під завалами і треба якомога швидше ці завали розібрати, щоби всіх витягти.

Отримавши почесну відзнаку від президента, Івасиков повернувся у Миколаїв і заступив на добове чергування, що припало на День Незалежності.

Про особливості служби під час війни, способи відволіктися від складних буднів Ігор Івасиков розповів у ексклюзивному інтерв’ю «Главкому». Також досвідчений рятувальник дав українцям поради, як вижити під обстрілами

«Укриття на 100% рятують від касетних снарядів»

Ігорю, вітаємо з нагородою. Ви чергували на День Незалежності, розкажіть, наскільки напруженою видалася ця доба?

Моя зміна тривала з 8 ранку до 8 ранку. На околицях Миколаєва, у передмісті було чутно вибухи. У самому обласному центрі все було нормально. Сильних прильотів ані 24 серпня, ані 23 серпня не було.

Напередодні свята керівництво держави і закордонні розвідки попереджали про велику ймовірність ударів. Як ви з колегами сприйняли це застереження? Чи вирізнялася ваша підготовка від попередніх днів?

Так, у святкові дні посилений режим несення служби. Це означає, що більше людей виходить на зміну, начальник частини або його заступник також заступають на добове чергування. Чесно вам скажу, ми не думали, що буде щось, чого не було раніше. Розумієте, до Миколаєва прилітає і не у святкові дні. Наприклад, напередодні 9 травня також казали, що буде посилення обстрілів. А виявилося, що це такий же день, як і інші. Повідомлення про посилення обстрілів – інформаційна війна. Бо прилітати може і не у святкові дні.

Один з найскладніших об'єктів, на якому вам довелося працювати – це зруйнована Миколаївська обласна адміністрація, у яку влучила ракета 29 березня. Можете пригадати той страшний день, що вас найбільше вразило, коли приїхали на місце трагедії?

Масштаби руйнувань. Коли ракета влучила і одразу дев’ять поверхів пішли донизу – це вражає. Перекриття між стінами і поверхами просто склалися як картковий будиночок.

Більш за все переживав, щоби там не було багато людей під час обстрілу. Я не знав у якому режимі працює обласна адміністрація...

Врахуйте і те, що це був ранковий, робочий час. Всюди зустрічав інформацію у ЗМІ, що нібито я сам один врятував людей. Насправді 17 людей було врятовано завдяки оперативно-рятувальним діям кількох наших підрозділів (29 березня о 8:45 російська ракета влучила у будівлю обласної адміністрації, – «Главком»). Наша пожежна частина першою прибула на місце, буквально за три хвилини після того, що сталося. Одразу зі стартом робіт з порятунку ми почали спускати постраждалих з верхніх поверхів.

Усього внаслідок того ракетного удару загинули 37 людей. Чи були у них шанси врятуватися?

За умови прямого влучання такої ракети, шанси вижити – 50 на 50. Якщо ви пам'ятаєте, вона влучила у ліву частину будівлі. Людям у правій частині пощастило. Я бачив наслідки обстрілів системами С-300, будинок при влучанні просто складається. Це до того, що людина може встигнути дійти до підвалу, але за подібного обстрілу це її може не врятувати.

В Україні майже немає бомбосховищ, є укриття. Наскільки вони підвищують шанси залишитися живим?

Тут вже як пощастить. Але попри все, коли чуєш сигнал тривоги, потрібно йти в укриття. Ворог стріляє і касетними снарядами, які розлітаються на велику відстань. Від них укриття рятує на 100%. Перебування між стінами у будівлі також рятує від розривів касетних снарядів.

У випадку з прямим влучанням ракети шанси врятуватися набагато нижчі.

Попри обстріли українці часто не ховаються в укриттях. Як можете пояснити таку поведінку?

Хтось думає, що він отакий щасливчик і його точно не зачепить, а якщо так, то навіщо ховатися? Але реальність інакша, бо регулярно прилітає. Скажу дуже просто і коротко: людина повинна берегти своє життя, життя близьких і рідних.

«Вихідні є, але викликати можуть коли завгодно»

На яких пожежних машинах працюєте, чи вистачає техніки і людей?

У нашій частині є автомобіль MAN 2015 чи 2016 року випуску і МАЗ 2019 року випуску. З Польщі як гуманітарна допомога до нас приїхав Mercedes, все це дуже гарна техніка.

Знаю, що до Миколаївської області дуже багато прийшло пожежних автомобілів як гумдопомога, їх розподілили по пожежних частинах різних районів області.

Чи багато ваших колег звільнилися з початком повномасштабної війни?

З моєї частини під час війни ніхто не звільнився. Одного водія забрали до Збройних сил. Він дуже гарний фахівець із ремонту техніки. При цьому за ним збережене робоче місце у нашій частині.   

Розкажіть про себе. Звідки ви, як довго працюєте, як стали пожежником?

Сам я з Миколаєва. 17 серпня виповнилося рівно сім років, як я працюю у Держслужбі з надзвичайних ситуацій. У 2015 році закінчив школу, вступив до Вінницького Вищого професійного училища Львівського держуніверситету безпеки життєдіяльності, де провчився 2,5 роки. Після закінчення отримав звання прапорщика. У 2018 році поступив на заочне до Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля, який закінчив у 2020-му, отримав звання молодшого лейтенанта і почав працювати начальником караулу у нашій частині у Миколаєві. Маю 10 підлеглих.

Як змінилося ваше робоче навантаження з початком повномасштабної війни?

Нормальний графік – це доба через три. Таким він був до війни, таким він є зараз. Проте після 24 лютого навантаження зросло. Було доба через добу, доба через дві, було таке, що ти здав зміну зранку, а вже ввечері у той же день їдеш на завали, бо викликали. Тобто графік плавав.

Нині ситуація стабілізувалася і нормальний графік у всіх, але трапитися може що завгодно, тому ми у режимі постійної готовності до роботи. Адже можуть і до частини викликати на виїзд, і резерв зібрати у разі потреби.

Що допомагає вам переключатися, відволікатися від роботи, відпочивати не тільки фізично, а й психологічно?

Знаєте, буває, що бігаю, підтягуюся, інші фізичні вправи роблю. У нас у частині є тренажерний зал, можемо там займатися, є штанга. Також у нас є стіл для тенісу, граємо з хлопцями. Це найчастіше у вільний час і робимо.

Миколаїв, порівняно з багатьма іншими містами, обстрілюють набагато частіше. Ваші рідні залишаються у місті чи евакуювалися?

Так, мої рідні залишаються у місті. І мати, і батько, і дві бабусі. Коли почалася повномасштабна війна, моя рідна сестра жила у Харкові і була там до кінця березня. Потім повернулася до Миколаєва. Тоді у Харкові була напружена ситуація, а у нас у Миколаєві – більш-менш. Саме тому вона приїхала, коли рашистів відбили подалі від міста.

Я рідним пропонував евакуюватися, вони відмовилися. Мовляв, ми поїдемо, а ти сам залишишся. Але ж у мене є робота, я не можу поїхати. То вони і кажуть, що не хочуть їхати, мене кидати.

Як вижити під час обстрілів: дві головні поради

Що ви радите робити мирним жителям для збереження життя?

Бігти в укриття. Це по-перше, друге, якщо є можливість, виїздіть, евакуюйтеся з місць, куди прилітає.

Ігорю, для вас нагорода стала несподіванкою? Що вам сказав президент, вручаючи нагороду, що сказали колеги по роботі?

Так, це стало несподіваним. Коли мені зателефонували, сказали про нагороду, я не повірив. Почав розпитувати співрозмовника хто він, звідки у нього мій особистий номер телефону. Потім інша людина ще раз зателефонувала з Офісу президента. То я тільки тоді повірив, що це правда.

Під час вручення президент мене привітав. У частині усі також привітали. Я також привітав частину. Я усім сказав, що це наша спільна нагорода, не тільки моя. У нас же командна робота.

Михайло Глуховський, «Главком»

Читайте також:

• «Національна легенда» Ганна Бут: Я звернулась до Залужного, бо дуже хочу додому
• Олег Грудзевич. Командир, який вивів свій підрозділ з окупованого Маріуполя
• Мер Миколаєва Олександр Сенкевич: Через нас росіяни до Одеси не пройдуть
• Віталій Кім: Евакуація з Миколаївщини? Цей наратив зараз розганяє Росія