Віталій Кім: Евакуація з Миколаївщини? Цей наратив зараз розганяє Росія

Голова Миколаївської ОДА про вбивство Вадатурського, евакуацію з області, хліб та кавуни

Уночі у п’ятницю, 5 серпня, у Миколаєві запроваджується комендантська година, яка триватиме усі вихідні. Заборонено перебування людей на вулицях та інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень. Про це у своєму відеозверненні оголосив голова Миколаївської ОДА Віталій Кім. Мета таких радикальних заходів – пошук зрадників та диверсантів.

На момент запису інтерв’ю з «Главкомом» питання закриття міста Кім обговорювати категорично відмовився, аби не розкривати ані дату, ані деталі цієї операції.

Радник голови Офісу президента Олексій Арестович, який фонтанує прогнозами щодо ситуації на фронті, заявив, що наступними цілями росіян є Кривий Ріг та Миколаїв. І на цих напрямках відбувається скупчення ворожих батальйонно-тактичних груп, які готуються до наступу найближчими днями. Поки ж на Миколаївщині майже жодного дня не обходиться без обстрілів. Під час одного з них загинув власник агрохолдингу «Нібулон» Олексій Вадатурський – визначна для регіону та країни фігура.

Усупереч усьому голова Миколаївщини Віталій Кім сповнений оптимізму. У розмові з «Главкомом» він стверджує, що наступ росіян на обласний центр, якщо і відбудеться, то захлинеться, також він не бачить сенсу у загальній евакуації. Кім розповідає, скільки коштів вже витрачено на пошук колаборантів і прогнозує цього літа Україні дефіцит кавунів.

«У нас тут Бродвей»

Ви, мабуть, чули інформацію від пана Арестовича, що окупанти активно готуються до наступу на Миколаїв. І ви ж спілкуєтеся з військовими, у вас яке бачення подальшого розвитку подій?

Є інформація, що вони накопичують сили за Дніпром, аби відбивати атаки ЗСУ. Але цих сил недостатньо для реального наступу.

Чому зараз з Миколаївщини немає обов’язкової евакуації, як на Донеччині? Хоча місто та область постійно перебувають під обстрілами.

Тому що у Донецькій області населені пункти лишилися без світла, води, обстрілюються дороги тощо. А навіщо нам евакуюватися зараз, коли до найближчої небезпечної точки 30 км? Якщо вони будуть просуватися, то будемо думати про евакуацію, але наразі не бачимо такої перспективи. 

Що саме має статися, аби ви оголосили про загальну евакуацію?

Давайте все ж не порівнювати історію на Донбасі і у нас. Наприклад, там на одному напрямку, де Піски, було випущено шість тисяч снарядів за день, а у нас 38 – по всій лінії. Є ж різниця? Наша лінія фронту дуже роздягнута, військові щось планують і розуміють ситуацію щодо сил росіян. Ситуація напружена, але контрольована. Тому можна говорити про відбиття можливого наступу чи наш контрнаступ, але у жодному разі не про евакуацію. Вважаю, що цей наратив зараз розганяє більше Росія, ніж ми.

На початку війни у росіян була тактика вкидів, на кшталт «на Миколаїв рухається колонна з 200 танків». Вони розраховували, що ми всі злякаємося і будемо евакуюватися. І керівництво, і військові… Але ця тактика вже не працює, бо вона була зрозуміла з самого початку. Обдурити нас зараз неможливо.

Тепер їм треба цю землю тільки відвойовувати, а навіть села відвоювати буде важко і це точно не робиться за один день. Я не військовий експерт як Арестович, але розумію, що якщо вони просуваються по 200 метрів чи кілометр на день, то уявіть, скільки часу їм знадобиться, аби просунутися на 30 км. І це за кращих для них умов – якщо у них все буде працювати, а у нас ні. Їм все одно мінімум місяць до нас йти. Згадайте, скільки днів стояв Маріуполь, а у Миколаєва навіть ландшафт для оборони кращий.

Можливо, у них є план десь за пів року взяти Миколаїв, але найближчим часом це просто нереально. До того ж, у першу чергу росіяни намагатимуться вийти на адміністративний кордон Херсонщини, аби зафіксувати хоч якусь «перемогу». Бо розумно перед тим як робити наступні кроки, завершити хоч щось. А зараз навпаки – ми потихеньку відвойовуємо Херсонську область. Як росіяни взагалі можуть наступати, коли у них горять склади, командні пункти, а генерали відмовляються переходити за Дніпро?

Ви казали, що нема сенсу проводити обов’язкову евакуацію, але при цьому триває добровільна. Місцева влада якось допомагає мешканцям вирушати до більш безпечних місць?

Хтось виїжджає вночі, аби під обстрілами не спати, а потім повертається на роботу зранку. У нас працюють 250 одиниць комунального транспорту, люди сплачують за проїзд та їздять у своїх справах. Нема жодних проблем з транспортом, паливом, їжею чи будь-чим, щоб вивезти звідси людей. От зараз дивлюся на мапу: у нас п’ять напрямків на виїзд відкриті – хто куди хоче, туди і їде.

А куди люди переважно їдуть?

У різні боки, у нас тут Бродвей наразі.

Скільки мешканців на цей момент скористалися цим Бродвеєм і залишило область?

Половина виїхала, половина залишилась.

«Кавуни – це не продукт першої необхідності»

Нещодавно загинув власник великого агрохолдингу «Нібулон» Олексій Вадатурський, Герой України, визначна для Миколаївщини людина. Сталось це від ворожого снаряду, який поцілив у його маєток. На вашу думку, це був цілеспрямований удар?

Ну, Офіс президента вже заявив, що це – навмисне вбивство і йде слідство. Більше нічого розголошувати не можу.

Що буде з агроімперією Вадатурського? У нього є син, екснардеп Андрій Вадатурський, він буде усім займатися?

Це складне питання, бо Олексій Опанасович був дуже сильною людиною, і він був прихильником горизонтального типу управління – знав кожного керівника складу та цеху. У нього було безліч енергії і він все контролював особисто. Підприємство трималося на ньому, але я ж не у раді директорів і не знаю тамтешню ситуацію стосовно управлінського потенціалу. Безумовно, це втрата для підприємства, але чи є там люди, які готові гідно продовжити його справу, я наразі не знаю. Дізнаємось трохи пізніше.

Ви розумієте, чому він, маючи широків можливості виїхати, залишався у небезпечному регіоні?

Тому що він – така людина, він нічого не боявся, займався своєю справою. Це було його рішення.

Скільки зерна вивезено з області після часткового розблокування портів і скільки планується?

Через порти таку статистику було легко фіксувати, бо ми розуміли, скільки чого відвантажується. А зараз це відбувається дещо хаотично, тож точних цифр у мене наразі немає. Зерна у нас зберігається у п’ять разів більше, ніж потрібно області. Просто зараз всі продавці хочуть перечекати з продажем, поки логістика не відновиться і можна буде отримати за свою продукцію реальну ринкову ціну.

Але їм же зараз потрібні гроші для того, аби забезпечити наступну посівну.

Дійсно, найскладніше зараз – це ситуація з обіговими коштами. Банки просто не підтверджують отримання кредитів та грантів підприємствами з нашої області. Ми зараз підняли питання, аби наші фермери отримали кредитні кошти і самі вирішували, якими культурами їм засіювати площі, як купувати добрива, які зараз коштують космічні гроші.

Все залежить від багатьох чинників: наскільки далеко фермер перебуває від ризикованої зони, скільки у нього залишилось техніки, скільки у нього розбіглося робітників. Все це індивідуально і реальну ситуацію ми побачимо восени, коли буде складатися картинка щодо озимих на наступний рік. Ріпак, думаю, всі посіють.

Через окупацію Херсонщини Миколаївщина стає одним з основних постачальників кавунів в Україну. Наскільки вона здатна забезпечити попит на них?

Може, на 5-10%.

Тобто буде дефіцит кавунів цього року?

Мабуть, так. Але не бачу у цьому проблеми, бо це не продукт першої необхідності.

«Люди здають корегувальників, а премію віддають ЗСУ»

Чи відкриються в області школи восени?

Можливо, десь 9% відкриються – у північній частині області. Це 40 з чимось шкіл, які відповідають умовам безпеки та знаходяться у відносно безпечних місцях. А на загал буде превалювати онлайн-освіта.   

Чи вистачає вам зараз працівників критичних ланок, адже, як ви кажете, 50% мешканців виїхали з міста?

50-70% працівників усіх цих ланок зараз на місцях, хоча, звісно є й ті, хто виїхав, зокрема, жінки. Відмовляються від подальших контрактів фахівці пенсійного віку. Але загалом робочих рук вистачає.

Питання опалювального сезону мегаактуальне і для українців, і для жителів ЄС. Миколаївська область до зими готова?

Попри те, що ми військовий регіон, станом на зараз ми входимо до трійки кращих за темпами підготовки до опалювального сезону. Нас хвалять. Опалювальний сезон – це ж, по суті, стала ціна на газ і можливість його постачати. Для нас єдина проблема – можливе пошкодження інфраструктури, а все інше готове. Якщо в Україні буде опалювальний сезон, то й у нас він буде.

Ви обіцяли винагороду в $100 тим, хто буде здавати диверсантів та корегувальників. Скільки грошей на премії вже витратили?

Поки мало – $1000. Більшість просто відмовляється від винагород і каже, що краще передайте ці гроші ЗСУ. Є такі, що хочуть ще й доплатити, якщо ми цього диверсанта «приймемо».

Чи нема прецедентів, коли люди просто «стукають» на сусідів, які їм, умовно кажучи, гроші винні чи ремонт надто гучно роблять?

Не так кардинально, але бувають випадки, коли люди помиляються. Наприклад, людина налаштована якось «ватно», але цього ніяк не проявляє, а просто ходить та бубонить під ніс. Але у нас є аналітичний центр, який це все пропускає через фільтр, і ми відпрацьовуємо лише тих, хто реально здає координати ворогу.

Скільки саме корегувальників вже вдалося затримати завдяки свідомим громадянам?

Чотирьох.

«До обстрілів можна звикнути»

До оборони Миколаєва повернувся генерал ЗСУ Дмитро Марченко, який керував військовими у регіоні на початках повномасштабного вторгнення, але потім його відкликали. Чому так сталось, якщо він був ефективним: відсторонили, а зараз знову повернули? Є підозра, що це було пов’язано з його політичними поглядами: він не приховує симпатій до колишнього президента.

Попри те, що Марченко – мій друг і ми спілкуємося, я завжди ставив інтереси держави вище, ніж особисті стосунки. На той час він виконав свою задачу. Мавр зробив свою справу – Мавр може йти. Надалі для інших задач Генштаб визначив інших людей. І я з цим погодився, бо розумів всю цю ситуацію. Станом на тепер, коли система ЗСУ вже добре працює, Марченко приїхав допомагати, умовно кажучи, мені щодо співпраці військових з цивільними. Ми хоч і військова адміністрація, але у нас нема генеральських погонів. У військових є своя історія – логістика, комунікація, забезпечення, папери якісь треба оформити. І саме на цю роботу Марченко і повернувся. Саме допомагати мені, він не керує обороною чи нападом. Війна – це ж не тільки стрільби.

Ситуація з економікою регіону зараз погіршується чи поліпшується? Що взагалі працює?

Працюємо в економ-режимі. Бізнес майже не працює, ланцюги логістики розірвані. 70% підприємств просто зупинилися. Але вдячний тим підприємцям, які хоч і звільнені від багатьох податків, все одно їх сплачують. З великих підприємств той же Миколаївський глиноземний завод, хоч і не працював, але виплачував зарплату, підтримував шламові поля, аби не було екологічної катастрофи.

Ви живете під постійними обстрілами разом з іншими миколаївцями. Як оцінюєте сприйняття цієї постійної небезпеки? Зрозуміло, що в Україні наразі взагалі нема повністю безпечних місць, але все ж ситуація у Миколаєві та, наприклад, у Чернівцях різна. До постійних обстрілів можна звикнути, пристосуватися? І як змінилася їхня регулярність?

Здається, місяць тому нас почали обстрілювати ракетами С-300 і гатять досі. Наші військові по цих С-300 контрбатарейно працюють. Останній місяць з щоденними обстрілами був дуже важким, але іноді бувають певні передишки.

До обстрілів можна звикнути. Всіх це лякає вночі, але на загал всі до них вже призвичаїлись. Коли лунає повітряна тривога, біжимо до бомбосховищ.

Важко пояснити ситому, що таке голодувати. Настрій такий: не те щоби усім усе байдуже, і не те щоби всі боялися. Все десь посередині.  

Павло Вуєць, «Главком»