Що їдять, що вчать і де сплять. Репортаж із «учебки», в яку потрапляють мобілізовані

Зазвичай цивільних журналістів не запрошують у навчальні центри ЗСУ. Якщо, звісно, вони не потрапляють туди як мобілізовані. По-перше, це режимні об’єкти, а по-друге, побутові умови та підготовка в багатьох «учебках», за відгуками самих військових, не є, м’яко кажучи, зразковими, тож доводиться «довчатися на полі бою», а це людські втрати і поразки. 

Віднедавна Генштаб декларує зміни у підходах до підготовки військових, модернізує навчальні програми і планує позбутися інструкторів, які не мають бойового досвіду великої війни.

«Главкому» дозволили побувати в навчальному центрі Сухопутних військ ЗСУ. Звісно, нас спрямували в один з найкращих центрів – 151-й, що розташований на сході України. На фейсбук-сторінці центру раз по раз з’являється амбітний рефрен: «Ми і є стандарти НАТО».

Цей центр цікавий тим, що не належить до касти «старих учебок», він виник наприкінці 2022-го як відповідь на потребу в підготовці молодших командирів. Тут, зокрема, готували підрозділи до контрнаступу 2023 року та до курської операції. Але готують також тут стрільців за програмою базової загальновійськової підготовки.

Ясна річ, репортаж зі 151-го центру не покаже загальну картину в «учебках», але принаймні зорієнтує читача: хто і яким навичкам вчить новобранців, що чекає на мобілізованого в «учебці», як проходитиме його день, де спатиме, чим харчуватиметься і де ховатиметься від повітряних загроз?

Чому некошена трава

Нам призначають точку зустрічі за кілька кілометрів від навчального центру. Керівник служби зв’язків з громадськістю навчального центру Тарас Чорний, котрий вже чекає тут, просить журналістку «Главкома», колег з військового телебачення і водія вимкнути геолокацію та перевести телефони в режим «У літаку». Тепер можна їхати в частину.

Раніше не раз траплялося так, що ворог відстежував координати позицій та режимних об’єктів ЗСУ через телефони медійників, які приїздили туди робити репортажі.

Автівка спиняється на території покинутої установи з типово радянською архітектурою. Облуплені стіни, подекуди на провалених дахах повиростали деревця, вітер шарудить заростями сухих бур’янів на прадавніх клумбах. Безлюдно і геть непривітно.

«Ми траву спеціально не косимо. Уявіть, що залетить раптом ворожий дрончик, – а тут все акуратеньнко, травичка підстрижена, бордюри побілені... Ми розташовані недалеко від лінії боєзіткнення, ракета С-300 сюди долітає за 30 секунд», – пояснює капітан Чорний.

Це одна з десятка локацій 151-го центру. Вони розташовані за кілька кілометрів одна від одної. Незручно, зате відносно безпечно.

Як пізніше пояснили «Главкому» у Головному управлінні доктрин і підготовки Генштабу ЗСУ, усі навчальні центри ще з кінця 2022 року розосереджують особовий склад та навчальні потужності, шикування заборонені. Вивчено уроки початку вторгнення, коли росіяни вдарили по Яворову, «Десні» та інших «учебках», де загинули десятки військових, скупчені в казармах.

У приміщенні, куди заходимо на стартову каву для розмови, доволі тепло. «Аудиторії обігріваємо дровами, наробили буржуйок. Ну, ви потім побачите», – каже Тарас Чорний, заварюючи каву.

Буржуйки навіюють думки про Другу світову, та як би там не було, створюють тепло і в аудиторіях, і навіть трохи опалюють спеціально обладнані укриття, які зсередини виглядають, як бліндаж. Соснові лавки вздовж стін, у кінці коридору навчальна дошка – в укриттях також проводять теоретичні заняття. Складені  акуратними стосиками полінця викликають усмішку в тих, хто трохи стежив за перипетіями «дров’яного закону». 

Центр працює за кількома навчальними напрямками. Насамперед дає БЗВП (базову загальновійськову підготовку). Для мобілізованих програма триває півтора місяця. Донедавна підготовка вкладалася у 30 днів, але головнокомандувач ЗСУ Олесандр Сирський ухвалив рішення посилити БЗВП, отож від листопада підготовка мобілізованих в усіх навчальних центрах триватиме півтора місяця.

Ще одна важлива програма, за якою готують військових у 151-му центрі, – відновлення боєздатності піхотних підроздлів. Це 16-денний курс групової та індивідуальної підготовки, спеціальні дисципліни. 

Також тут проводять тренінг молодших командирів, і – окрема опція – в одній із філій вчать кулеметників, гранатометників та мобільні групи ППО.

Крім того, в центрі розробили програму «Підготовка до штурмових дій, бойове злагодження», за якою на запит командування ЗСУ готують підрозділи до важливих операцій.

Інструктори – з досвідом війни з 2022 року

Козир центру – інструктори, які всі без винятку мають бойовий досвід з 2022 року, а також постійне вдосконалення навчальних програм. Навчаємо тільки тому, що точно знадобиться майбутньому солдату на фронті, запевняє Тарас Чорний. Якщо викладач не впорався – його переводять з центру. Зазвичай у бойові бригади.

Добором інструкторів 151-й вигідно відрізняється від переважної більшості навчальних центрів, де, за даними Генштабу, в кращому разі 60-70% мають досвід бойових дій з 2022 року. За вказівкою головкома, ситуацію планують змінити, але поки що вона така: командири частин на передовій не хочуть відпускати хороших воїнів на службу в «учебках». Особливо зараз, коли ситуація на фронті вкрай напружена.

Від нинішнього літа, згідно з розпорядженням Сирського, 151-й центр масштабується, і потреба у викладачах зросла. Вакансії є.

Кадровий голод, до слова, відчувають усі навчальні центри: за даними Генштабу, у середньому незайнятими є близько 25% інструкторських вакансій.

У Головному управлінні доктрин і підготовки Генерального штабу «Главкому» повідомили, що шукають можливості для підвищенням зарплатні інструкторам та надання їм соціального пакету. Наразі ж оклад складає до 30 тис. грн. Зарплатня курсанта, який потрапив з ТЦК до навчального центру, – 20 тис. грн.

«Наші інструктори мають два «агрегатні стани» – вони або самі вчать, або вчаться. Постійно контактують з бойовими підрозділами, часто їздять туди у відрядження. Періодично ми проводимо іспити для інструкторів», – розповідає за кавою головний сержант центру Андрій Галенда.

29-річний Галенда до великої війни працював ІТ-спеціалістом у бізнес-структурі, у лютому-2022 пішов добровольцем на фронт, воював майже два роки, тож знає не з соцмереж, що таке окопна війна.

Керівник та декілька посадовців навчального центру є кадровими військовими, решта менеджменту здобули свій перший військовий досвід на фронті під час великої війни. На переконання Галенди, успішність 151-го базується на тому, що кістяк адміністрації складають кадри, які пішли на війну з бізнесу, – вони заточені на ефективність і знають, як її досягати та як спілкуватися із людьми з тим, щоб мотивувати їх вчитися і воювати.

Розповідаючи все це, Андрій Галенда запрошує журналістів до їдальні скуштувати обід.

День солдата: що їдять і де сплять

Погано освітлена їдальня з похмурими темно-синіми стінами справляє гнітюче враження, але пахне тут апетитно. Сьогодні в меню бограч, солона вівсяна каша та два салати – з буряком і фантазія кухаря на тему олів’є. І ще, здається, чай.

Десь зо тридцять душ за столами. Майже всі їдять мовчки і майже всі не у військових строях. Ніхто не схопився козиряти керівництву центру, лиш хтось найближчий привітався з командирами за руку. Так наче ми не в армії, а в заводській їдальні. 

«Хлопці щойно з полігону повернулися, поморені, форму випрали, бо там у багні повзали. Пів дня у нас полігон, пів дня – теоретичні заняття, де вчать ту тему, за якою завтра тренуватимуться на полігоні,  – пояснює Тарас Чорний, вмощуючись за стіл з тарілкою бограча. – І начальник центру, і вся адміністрація, ми їмо з загального казана, у нас немає окремого столу і офіцерських продуктів «у тумбочці».

Керівництво навчального центру з пієтетом говорить про кухаря Олександра, котрий вміє готувати смачно та поживно за 104 гривні на добу, які держава виділяє на один «солдатський рот». Червоної риби тут не дають, але борщем з м’ясом, смаженим хеком, котлетами та пастою з піджаркою за цю суму нагодують.

«Якщо оптом закуповувати продукти і не красти їх, то на 104 гривні можна дуже непогано харчувати людей, – переконує старший сержант Галенда. І розкриває секрет «економної кухні» – Ми змінили двох попередніх «начпродів» (начальників продовольчої служби – «Главком»), їхні наступники про це знають…».

Якщо хтось із мобілізованих хоче сходити до магазину по пундики або кока-колу чи отримати посилку на «Новій пошті», він може це зробити тільки у супроводі інструктора, попереджають у центрі. «І обов’язково напишіть, що у нас табу на алкоголь. Суворе», – просить Галенда.

«Годують добре, і порції великі. Умови проживання непогані, принаймні, я розраховував на куди гірші», – ділиться новобранець з позивним «Янкі». Розповідає, що в кімнатах тепло, є душові з гарячою водою, пральні машини та сушарки, хлопці ночують не в казармах і бліндажах на спальниках, а на ліжках з нормальною постіллю, у кімнатах живуть по 6-8 людей.

Субота та неділя – теж вчаться, отже, вільний час курсанти мають лише вечорами.

Цікавимося у Галенди, а що роблять мобілізовані у вільні вечірні години, окрім того, що сидять у месенджерах, чи передбачено статутом якесь, хоч умовне, дозвілля?

«Спілкуються між собою та з рідними, сидять у телефоні або дивляться кіно. На деяких локаціях є настільний теніс та тренажери, – відповідає Галенда. – Але ходять «тягати залізо» хіба що інструктори, курсанти – вкрай рідко, бо втомлюються на заняттях за день. Але якщо бадьорий 26-річнй блондин із львівського або київського спортзалу приєднається до нас, то йому тут буде де підкачатися», – іронізує старший сержант.

Переродження «бусифікованих»

У центрі констатують, що в останні пів року до них привозять із ТЦК чимало чоловіків, яких не варто було мобілізовувати: трапляються люди, хронічні хвороби яких видно неозброєним оком, ВІЛ-інфіковані, алкоголіки, носії гепатиту, нещодавно був один навіть з відкритою формою туберкульозу. Як їх пропустила ВЛК – питання риторичне. У підсумку за підтвердженими медичнми показниками центр відмовляється приймати значну частину мобілізованих, яких привозять сюди ТЦК з різних областей.

Ніде правди діти, серед прибулих лише одиниці самі прийшли до війська за повісткою, решта – примусово мобілізовані, тож на вході мотивація їхня майже на нулі.

«Із ТЦК до навчальних центрів усі потрапляють переляканими, бо люди застрашені невідомістю. За відсутності чіткої і зрозумілої мобілізаційної політики держави, люди прокачані соцмережами: «нас на убой женуть». Але коли вони бачать інструктора, який воював два роки і все нормально, живий і бадьорий стоїть перед ними, – це піднімає дух. А коли починають влучати з автомата на 300 метрів, – а їм дають трасувальні кулі, щоб бачили, куди влучають, – у хлопців виникають зовсім інші враження, ніж перед дверима ТЦК, з’являється азарт, розуміння, що ти вже дечому навчився, самооцінка зростає, самоповага», – розмірковує у розмові з «Главкомом» волонтер, керівник викладацько-інструкторської групи навчального центру Роман Донік.

Вищезгаданий «Янкі», якого зустрічаємо вже на полігоні, може бути зразком такого переродження мобілізованих. За два тижні навчання він має вигляд досить бравого вояки і помітно відрізняється від чотирьох колег, котрі ніяково стоять остронь і не дуже хочуть спілкуватися з журналістами – вони в «учебці» четвертий день, і сьогодні вперше приїхали у поле вправлятися у стрільбі. «Хлопці, ви через два тижні теж такими будете», – весело гукає до них Галенда.

«Янкі» працював програмістом і жив у Ірпені, а коли окупанти підійшли до міста, встиг виїхати на малу батьківщину, в Черкаську область. Розповідає, що від армії не ховався, але й сам не йшов добровільно до війська. Нещодавно на блокпосту при виїзді з міста йому вручили повістку і з поліцією доправили до територіального центру комплектації. До того хлопець наслухався і начитався багато жахів про «учебки», тому був приємно здивований і умовами, і підходами до навчання у 151-му. «Дуже круті інструктори, вони і вимогливі, і товариські. Що кому незрозуміло – пояснюють, показують, аж поки ти зрозумієш. Видно, що не для «галочки» працюють», – говорить хлопець.

«У нас немає такого – стрілять, аби стрілять. Ми навчаємо вдумливій стрільбі, – переконує Галенда. – Перш, ніж людина потрапляє на полігон, вона три дні тренується у спеціальній аудиторії, призвичаюється до зброї, відпрацьовує рухи. Це необхідно, бо майже всі мобілізовані не проходили строкову службу і тримають автомат в руках уперше в житті. Ми намагаємося донести курсантам очевидні речі: у вогневому поєдинку з ворогом від твого уміння залежить твоє життя».

На кілька хвилин відволікаємо від роботи викладача з позивним «Холод». Видно, що питання «як підняти мотивацію мобілізованих» і для цього бувалого капітана є непростим.

«Мабуть, тільки спілкуванням. Треба заохотити хлопців до навчання, і вже за тиждень вони дуже суттєво зростають, – відповідає інструктор після короткої паузи. – Люди приходять дуже різні: є ті, хто має вищу освіту, а є й такі, хто не має банківської картки і не вміє нею користуватися... На полігоні слабші тягнуться за тими, які сильніші, і наприкінці другого тижня група вирівнюється».

У перший же день навчання Холод виводить перед новачками на екран повідомлення від колишніх курсантів, котрі пройшли його вишкіл і потрапили в бойові бригади. «Фідбек дуже хороший. Є такі повідомлення, що... до мурашок. Наприклад, пишуть, що завдяки навчанню у нас вони змогли втримати позиції чи відбили ворожий наступ», – розповідає інструктор.

«У нас у 2022 році не було жодної можливості навчитися тому, чому вчать зараз. Тоді було так: двічі побували на полігоні –  і все, на фронт», – пригадує «Холод», який майже два роки відвоював на нулі.

Програма базової загальновійськової підготовки складається із 14 дисциплін. Акцент на вогневу підготовку (до речі, за новими нормами, затвердженими Генштабом, мобілізований має відстріляти не 300 патронів за курс, а 850), тактичну підготовку, топографію, інженерну справу, такмед.

Навчають стріляти з різних позицій, зокрема, й незручних, та з різних дистанцій, працювати в парі, групами, працювати в нападі та обороні. Вчать орієнтуватися на місцевості, грамотно копати окоп і встановлювати дренаж так, щоб не накопичувалася вода. 13 годин виділено на опанування основ надання медичної допомоги пораненому та евакуації з поля бою; чимало часу відведено і для психологічної підготовки.

Чому вчать на «шибениці»

«А це у вас що? Шибениці?!», – намагаємося пожартувати, побачивши Т-подібні триметрові стовпи, що бовваніють на пагорбі. Виявляється, жарт відповідає дійсності, принаймні з точки зору неформальної армійської термінології.

«Ми теж називаємо їх шибеницимя. Це такі тренажери для стрільби по дронах. Бачите, до них  моделі дронів прикріплені. Вони рухаються під дією вітру і центробіжної сили, – відповідає Андрій Галенда. – У мішені на фоні неба влучити дуже складно. І ми це відпрацьовуємо. Ми не вчимо дронарів, але вчимо стрільців кооперуватися з операторами дронів».

Бій в умовах роботи ворожих БПЛА та ознайомлення з засобами окопної РЕБ – новий напрямок підготовки, який Генштаб впровадив з листопада нинішнього року в усіх 27 навчальних центрах Сухопутних військ за пропозицією 151-го центру, де таку програму почали практикувати ще в 2023 році.

«Є заняття з штурму окопів: дві групи штурмують, одна обороняється, і штурмовики мають приданий (приєднаний) підрозділ дронарів. Хлопці, які в ролі тих, хто атакує, знають, що над ними є один свій мавік та один FPV, і вчаться з ними співпрацювати, передавати координати, а для групи, яка в обороні, ці дрони є уявно ворожими. Потім групи міняються ролями. Курсанти мають впізнавати за звуком, де який дрон, знати, як перейти відкриту місцевість, коли летять дрони, як уразити FPV з автомата», – розповідає Галенда.

Також у центрі вчать взаємодії з окопною РЕБ. Ще на початку 2023 року це було додаткове знання, бо РЕБ і дронів не було так багато на полі бою, а зараз це невід’ємна його частина.

Галенда пояснює, що новачкам дають базові знання того, як працює РЕБ, що таке хвилі: «Щоб вони знали, що робиться, коли натискаєш «магічну кнопку». Ми пояснюємо, що робити, коли РЕБ глушить усі засоби зв’язку, як орієнтуватися в просторі без сучасних засобів, дуже схоже на туристичне спортивне орієнтування, базові навички з компасом. Для них менше «магії» стає. Особливо для не дуже освічених це корисна історія. Ми максимально знайомимо хлопців з тим, з чим вони зіштовхнуться, коли приїдуть на нуль. Війна дуже швидко змінюється, і треба в навчання додавати нові і нові нюанси».

Навчальний центр тримає постійний зв’язок з різними бойовими бригадами і через це завжди в курсі, так би мовити, нових трендів війни. Крім того, групи інструкторів час до часу відряджають у бригади, щоб приймати іспит з БЗВП, вони там спілкуються з фронтовиками, отримують новий досвід і передають свій.

Непосвяченій в армійські справи людині це може здатися дивним, але на нулі є чимало військових, які не пройшли базової загальновійськової підготовки. Як правило, це ті, хто воюють з початку великої війни – у 2022-му їх вчили один-два тижні і відправляли на передній край. У 2022 році іншого виходу не було. Наприклад, Галенда рік воював, не маючи БЗВП.

За спостереженням Романа Доніка, люди, які воювали без належної підготовки, дуже зарозумілі: мовляв, я все бачив, усе знаю, я танки зубами гриз, але і в їхньому досвіді може бути купа білих плям. «Скажімо, відключили «Кропиву» (програмно-апаратний комплекс збору, аналізу та обробки інформації, який широко застосовують у ЗСУ – «Главком») – і ніхто не знає, що робити, бо у них з топографією прокол», – наводить приклад Донік.

Між вправами з Другої світової та стандартами НАТО

Армія – дуже консервативна структура, і зміни тут відбуваються не так швидко, як хотілося б, навіть якщо вище військове керівництво прагне щось змінити. 

«Добре, що взялися за «учебки». У самій системі підготовки є маса атавізмів і непотрібних речей, – аналізує Роман Донік. –  Наприклад, так звана обкатка танком. Це коли копають траншею, кладуть туди людей і над ними проїжджає танк. Кажуть, це психологічно заґартовує. Танк проїжджає – і ти в нього маєш кинути гранату. Але в сьогоднішній реальності таких ситуацій фактично немає, такі історії закінчилися в 1945 році. Це вправа з Другої світової війни. Не здивуюся, якщо вони залишилися в програмі підготовки для того, щоб хтось міг списувати тонни дизеля...».

З іншого боку, на думку керівника викладацько-інструкторської групи, такі навчальні центри, як 151-й, дають піхотинцеві підготовку цілком відповідну тому, що ми називаємо стандартами НАТО. У певному сенсі навіть кращу, про що свідчать інструктори, які свого часу самі потрапили на вишкіл на полігони країн Альянсу.

«За кордоном навчати людей безпечно, там є база. Але жоден з тамтешніх інструкторів не брав участі у такій війні, не бачив її  впритул так, як бачили наші, – певен Роман Доник. – У них там толерантність зашкалює: західні викладачі нікому не скажуть, що він навчається погано, у них шкала оцінювання – або гарно, або дуже гарно. У кожному разі, там вас навчає людина, яка живе за кордоном, в умовах мирної благополучної країни, у неї зовсім інше мислення, емоційний стан, відчуття. Тут – навчає людина, яка два роки реально відвоювала. Перед курсантами стоїть жива людина, яка пройшла бої, не загинула, за*цяла і не втратила мотивації. І це дуже важливо».

Олена Зварич, для «Главкома»