Пропрезидентська сила більше року де-факто залишається без керівника: Кличко зрікається, Гройсман відхрещується
Нещодавно заступник голови фракції «БПП-Солідарність» Ігор Кононенко несподівано запропонував змінити закон про держслужбу, аби мер Києва Віталій Кличко зміг очолити однойменну партію. Сам Кличко, після того як в травні минулого року написав заяву про складання повноважень голови партії, навряд чи горить бажанням увійти в одну й ту ж річку двічі і навіть замислюється над відродженням власного проекту – «Удару». Але заяви Кононенка нагадали, що у президента взагалі-то є власна партія, в яку, до речі, входять далеко не всі представники президентської фракції в Раді.
«Главком» розбирався, що нині собою представляє БПП і чи не маємо ми справу з черговим віртуальним проектом, який буде реанімовано тільки під вибори.
Формально Кличко досі лишається головою партії, доки не буде обрано нового керманича. Але те, що пропрезидентська сила вже більше року залишається без керівника де-факто, – вельми симптоматично. З керівними кадрами в БПП взагалі проблеми – достатньо згадати, як довго обирали нового голову фракції замість Ігоря Гриніва, зупинивши вибір на мало кому відомому Артурі Герасимові. Серед кандидатур на голову партії називались прізвища Юрія Луценка, Ірини Геращенко, Ігоря Гриніва.
Окрема історія – Володимир Гройсман, якого хотів бачити головою партії президент, але прем’єр відмовився, після чого їхні стосунки різко охололи. Гройсмана зрозуміти можна: БПП – це стовідсотково президентський проект і кожен, хто його очолить, буде на другорядних ролях. Власне з фракцією після того, як з парламенту пішов харизматичний Луценко, так і вийшло. Володимир Борисович же вірить у власну зірку і поки зайняв позицію вичікування, не бажаючи брати на себе партійний тягар. До того ж, БПП сьогодні вже не найпопулярніший бренд. Втім БПП-«Солідарність» залишається партією влади – не тільки з недоліками, а й преференціями для її членів.
Історія вчить?
Попередні президентські партії в Україні припиняли своє фактичне існування одразу після того, як їхній патрон втрачав президентську булаву. Приклади «ЗаЄдУ», «Нашої України», Партії регіонів демонструють, що стане з «Солідарністю», як тільки Порошенко піде з трону. А оскільки парламентські вибори відбудуться після президентських, то й всі сили команді Петра Олексійовича треба кинути на його переобрання. В таких умовах розбудова партії, судячи з усього, не є пріоритетом. Особливо до тих пір, поки йдуть перемовини між БПП та «Народним фронтом» про створення єдиної партії влади.
Дуже показовими є фінансові звіти «Солідарності». Так, наприклад в документах за один з кварталів 2016-го року – виявилось, що в апараті партії числиться… лише три людини. А фонд їхньої заробітної плати в сім разів менше, ніж плата за консультації одного взятого президентського спічрайтера Олега Медведєва.
Щоправда, далі партбудування пішло жвавіше: вже, наприклад, у другому кварталі цього року штат апарату головної партії налічував вже 35 осіб, політична сила витратила найбільше коштів бюджетного фінансування – 22 мільйони гривень, більшість з яких (62%) було спрямовано на утримання регіональних організацій.
«Саме після появи державного фінансування у партії з’явився хоч якийсь апарат і вона принаймні мінімально розвивається, хоча й з великою різницею по регіонах, – каже політолог Володимир Фесенко. – В «Народному фронті» в цьому плані ситуація набагато гірше – мені здається, вони свідомо не розвивають партію, бо очікують або злиття з БПП, або суттєвого ребрендингу. Звісно, Порошенко більше контактує з фракцією, а партія, скоріше, придаток до неї. Але реально доля БПП буде вирішуватись після президентських виборів – якщо Порошенку вдасться їх виграти, то зміни будуть незначними, а якщо ні – не обійтись без ребрендингу. Може, і сам Порошенко очолить партію, намагаючись залишитись в політиці і парламенті».
БПП – це стовідсотково президентський проект і кожен, хто його очолить, буде на другорядних ролях. Власне з фракцією після того, як з парламенту пішов харизматичний Луценко, так і вийшло
За остаточним принципом
На думку політтехнолога Андрія Золотарьова, бренди Блоку Порошенка та самого президента стають все більш токсичними та отримують негативну політичну капіталізацію. Втім експерт зазначає, що 12–15% українських виборців завжди готові співпрацювати з будь-якою владою і завдання нинішніх мешканців Банкової – зібрати цей владолюбний електорат плюс взяти максимум у мажоритарних округах (якщо нинішня виборча система збережеться). При цьому Золотарьов констатує, що президентський партійний проект знаходиться у стані перманентної кризи.
«Якщо до 2015-го в БПП було зовсім глухо, то зараз пішла активізація, але не радикальна, – констатує політтехнолог. – Серйозного партбудівництва не ведеться, використовуються традиційні технології перерізання стрічок, «паркет». Проблема в тому, що всі ресурси (боти, політтехнологи) сконцентровані навколо президента, а партії дістається за залишковим принципом. Очевидно, що губернаторам, головам облрад, які контролюються БПП, даються завдання розвивати структуру політичної сили, але тим це як зайцю стоп-сигнал. В загальному плані зараз немає якоїсь визначеної стратегії».
Голова комітету виборців Олексій Кошель, який досліджує активність парламентських партій, говорить, що ці політичні проекти часто займаються тим, що не має бути властивим партіям. Такими проявами Кошель називає роботу у пострадянському форматі: вже згадані перерізання червоних стрічок і функції «відділів з питань благоустрою» (прибирання, фарбування, суботники). Зрозуміло, що у партії влади таких «господарських» можливостей більше за інших.
«Це все робота в передвиборчому форматі, – розводить руками Кошель. – Але майже відсутня робота із обговорення ключових законодавчих ініціатив, стратегічних програм, просвітницька робота щодо реформи децентралізації. БПП потрібна серйозна робота з посилення партійного активу – різноманітні школи політичних лідерів, навчання молодих партійних активістів».
В руках «молодої команди»
За відсутності реального голови партії її розбудовою на місцях займається керівник Секретаріату, народний депутат Максим Саврасов. Він розповів «Главкому», що партія наразі нараховує близько 400 приймалень, працівники яких отримують гроші з бюджетного фінансування. Саврасов визнає, що показники членства в партії досить скромні (трохи більше 30 тисяч членів), але зауважує, що ці показники постійно зростають. Важких критеріїв для вступу в БПП нема – приймають всіх охочих, які не були раніше в Партії регіонів. Пікантність ситуації в тому, що почесний голова «Солідарності» Петро Порошенко свого часу був одним з засновників Партії регіонів.
У 2000 році «Партія регіонального відродження України», «Партія солідарности України», «Партія праці», «Всеукраїнська партія пенсіонеров» та партія «За красиву Україну» об’єднались у Партію регіонального відродження «Трудова солідарність України», співголовами якої стали лідери партій, що злились в одну політичну силу: Володимир Рибак, Валентин Ландик, Петро Порошенко, Микола Азаров, Юхим Звягільский та Леонід Черновецький. Вже у 2001 році партія змінила назву на «Партію регіонів», головою якої був обраний Микола Азаров.
Щотижнева партійна газета накладом мільйон екземплярів, партійна сторінка в «фейсбуці» зі 100 тисячами підписників – перелічує Саврасов засоби комунікації з прихильниками. За його словами, внески в партії не є обов’язковими і складають суму в 20 гривень на місяць. Хто хоче – може й більше. Наприклад, в минулому році найбільшим донором став нардеп Сергій Алєксеєєв, який не поскупився для рідної партії на 100 тисяч гривень. Саврасов запевняє, що на розвиток партії вистачає і самого державного фінансування (112 мільйонів гривень цього року) і розраховує, що наступного року кількість цих коштів ще збільшиться, оскільки воно прив’язане до рівня мінімальної зарплати. Майже 70% державного фінансування БПП витрачає на місцеві територіальні організації. В планах голови Секретаріату проведення вже цього року великого з’їзду за участю президента і закриття до кінця року питання голови партії.
Колишній депутат Київради від Блоку Черновецького Саврасов, є креатурою іншого впливового нардепа від БПП – Сергія Березенка, якому, власне, і довірено на вищому рівні бути наглядачем за партією. «Насправді, всі ці вихідці з «молодої команди» Черновецького пішли в політику з однією метою – що я можу з цього «поиметь», – ділиться співрозмовник з президентської фракції. – Відповідно з таким настроєм формуються і команди на місцях».
Олексій Кошель з Комітету виборців запевняє, що серйозної партійної роботи в БПП на сьогодні не ведеться і в якості прикладу наводить голосування в Закарпатській облраді. Там за допомогою фракції БПП було прийнято звернення з вимогою ветувати закон про освіту, за який між тим голосувала однойменна фракція в парламенті. Таке хитання явно свідчить про відсутність діалогу між центральним апаратом та осередками на місцях. Втім в Комітеті виборців стверджують, що президентська сила мало користується адмінресурсом. Хоча можна згадати, як на місцевих виборах губернатори медійно просували кандидатів від БПП, а колишній губернатор Одещини Михайло Саакашвілі особисто приїзжав до Чернігова агітувати за того ж Березенка на довиборах по округу до парламенту. Але масового загону в партію бюджетників, як це було в часи згаданої вже Партії регіонів, число членів якої сягало більше мільйона, нема. Як, власне, і того впливу, що свого часу мали «регіонали».
Блок Порошенка в 2014-му був створений буквально «на коліні», бо президент не міг обійтись без власної партії. І з того часу, здається, глава держави, заклопотаний іншими справами, так і не визначився, що йому далі робити з цим проектом свого імені.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0