Партія, яка тріумфально виграла парламентські вибори у 2014 році, поставила на собі хрест
В своєму останньому розлогому інтерв’ю голова МВС Арсен Аваков дав кілька цікавих меседжів. Фактично він визнав, що проект «Народний фронт» поклав себе на «вівтар реформ» і в електоральному сенсі на ньому можна ставити хрест. Тепер головні бенефіціари цієї політсили обирають шляхи продовження своєї політичної кар’єри. Несподівано високий результат, що показали «фронтовики» в 2014-му, та великий похід в органи влади привели до парламенту велику кількість «ноунеймів» - людей маловідомих, яких вписували в «хвіст» партійного списку задля кількості. Але зрозуміло, що повторне депутатство не світить більшості з нинішніх 81 члена фракції і дехто з них вже і не заперечує, що це їхня перша та остання каденція.
Як не парадоксально, розуміння цього змушує фракцію триматись монолітно. Вона голосує куди більш дисципліновано, ніж соратники по коаліції з Блоку Порошенка. Попри те, що у фракції кілька центрів впливу, інтереси яких часом не збігаються. За весь час лави «фронтовиків» покинув лише київський мажоритарник-мільйонер В’ячеслав Константиновський, який згодом взагалі відмовився від депутатського мандату. Наразі в сторону Олега Ляшка дрейфує близький до Авакова Євген Дейдей, але з фракції йти не поспішає. Загалом керівництву фракції вдається тримати її вкупі. «Мати в нашій фракції власну думку – це дзюрити проти вітру, – каже один з рядових «фронтовиків». – Ми можемо скільки завгодно щось обговорювати, але в кінці бере слово Яценюк і каже – ми голосуємо так і так. В БПП якось з цим демократичніше».
Назад до Юлі
Якщо з майбутнім багатьох рядових «штиків» з «Народного фронту» все зрозуміло, то «важка артилерія» бачить себе в навколовладних розкладах і після 2019-го року. Порошенко зацікавлений тримати цю групу біля себе і в ідеалі отримати її підтримку та ресурси на президентських виборах. Заради цього йдуть перманентні перемовини про велику «партію влади», куди б увійшли і люди Порошенка, і верхівка «Фронту». Там же отримали б свої квоти Володимир Гройсман та Віталій Кличко. Нібито в ході перемовин навіть була узгоджена назва майбутньої «братньої могили» – Європейська народна партія – за аналогією з крупною правоцентристською партією Старого Світу. Але, за словами Авакова, зараз ніяких домовленостей нема і взагалі він не є прихильником варіанту об’єднаної партії. Більш того, один з ключових міністрів заявив, що «здригається», коли чує про єдиного кандидата в президенти, і вважає, що Порошенко має бути лише одним з багатьох кандидатів.
Логіку «фронтовиків» зрозуміти можна: президентські вибори передуватимуть парламентським і очевидно, що багато хто використає президентську гонку для підготовки до парламентської. Безальтернативно вкладатись в перемогу Порошенка – це ставити все на неї, причому без гарантій «віддачі». «Він вважає, що ми маємо підтримати його «за так», а потім розберемось, – жаліється один з лідерів «Фронту». – А так це не працює – ми вже пережили стільки кидків, аби вірити цим обіцянкам». У «Фронті» впевнені, що у разі перемоги Порошенко може вже у новому ранзі переглянути раніше досягнуті домовленості. Якщо ж Порошенко програє, то і формат походу на парламентські нинішнім ключовим гравцям логічніше визначати у проміжку між виборами. Аваков ще досить стриманий у своїх висловлюваннях. А ось окремі «фронтовики», наприклад, мажоритарник з Волині Ігор Гузь, не приховують, що не збираються працювати на другий строк Петра Олексійовича, навіть якщо це буде узгоджено на рівні керівництва. Гузь – приклад тих, хто вже шукає новий партійний дах. Депутат є близьким до популярного на Волині «Укропу». А партія Ігоря Коломойського, скоріш за все, буде працювати проти Порошенка.
«Народний фронт» розсіюється як єврейський народ свого часу по всьому світу, – проводить паралелі політолог Вадим Карасьов. – Частина піде до Порошенка, частина – до Тимошенко, частина – до Ляшка, частина – до «Укропу». Інтерв’ю Авакова можна розглядати як легкий шантаж президента, який має надати гарантії ключовим гравцям збереження їхніх позицій після президентських виборів. Але ж всі розуміють, що ці гарантії не будуть виконані, тому що новий президент сам диктуватиме правила».
Контакти Яценюка та Авакова з головною конкуренткою Порошенка Юлією Тимошенко не приховуються, хоча деталі цих зустрічей утаємничені. Юлія Володимирівна доволі болісно пережила зраду з боку колишніх соратників з «Батьківщини», хоча формально саме вона на з'їзді виключила їх з лав партії. Але, як стверджують в оточенні Тимошенко, – це не той випадок, коли «спалені всі мости». Так можна лише сказати лише про відносини з Олександром Турчиновим, який зблизився з Порошенком і є головним ідеологом об’єднання БПП та «Народного фронту», а його соратниця Вікторія Сюмар відкрито займалася кампанією президентської сили. Щоправда, не зовсім зрозуміло, що саме той же Яценюк може запропонувати лідеру президентських перегонів крім свого шаленого антирейтингу. В запасі у «фронтовиків» є також Володимир Гройсман, який з Яценюком в куди кращих відносинах, ніж з президентом. Якщо вони вдало зіграють на амбіціях прем’єра, який повірив у власну політичну зірку, та простимулюють на участь у президентських перегонах, навіть проходження в другий тур для Порошенка стає надзавданням.
Шляхи відходу
Ще один сценарій та давня ідея-фікс топ-«фронтовиків», якою вони планують пролонгувати своє перебування у владі – зміни до Конституції, що урізають повноваження президента і переносять центр тяжіння в парламент. Порошенко поки пручається, але може стати більш зговірливим ближче до дня «Х», якщо зрозуміє, що шансів переобратись у нього нема.
Політтехнолог Андрій Золотарьов вважає, що конституційними змінами Яценюк и Ко не стільки розраховують залишитись при владі, скільки хочуть убезпечити себе від переслідувань наступної влади.
«Всі розуміють, що у того, хто прийде на зміну Порошенко, не буде іншого політичного ресурсу, окрім тотальної посадки попередників, – вважає Золотарьов. – А брати є за що – один Пашинський чого вартує. На період медового місяця нової влади це забезпечить їй легітимність та підтримку. І Юлія Володимирівна з такими сакральними жертвами церемонитись не буде. Щоб себе убезпечити, вони хочуть внести зміни в конструкцію влади. А там вже можна буде створити новий проект під новими прапорами і якось пропетляти на парламентських виборах. На роки вперед стратегії в них нема – їм просто треба політично і не тільки вижити».
На думку Карасьова, навіть якщо конституційні зміни вдасться провести через парламент, новий президент намагатиметься повернути собі втрачені повноваження. «Дуалізм влади у нас у тому, що реальні повноваження спираються не на конституційні норми, а на адміністративні, силові та фінансові можливості. Тимошенко ж змогла перетягнути на себе ковдру свого часу. Тому всі розмови про конституційну реформу виглядають дивними і не видно стратегії. Така стратегія була у Кучми в 2004-му, коли він уходив і не хотів, аби Ющенко виграв вибори. Тоді поміняли Конституцію, але зараз у нас і так парламентсько-президентська республіка».
Те, що посада і повноваження, прописані в Конституції, а власне людина, яка обіймає цю посаду, визначає все, в українських реаліях демонструє той же Аваков. Рядовий міністр має величезний неформалізований вплив, в тому числі на сфери, які ніяк не належать до його компетенції. Але такий вплив Арсен Борисович матиме лише за нинішньої системі координат, яка склалася майже ідеально для нього. Пертурбації, пов’язані з виборами, з великою ймовірністю перетворять його нинішню блискучу карету на гарбуза. Це розуміє, і Порошенко, який, за чутками, випереджаючи домовленості «фронтовиків» з Тимошенко та Гройсманом, шантажував їх достроковими виборами у серпні.
Соратники Яценюка намагаються вже зараз розставити запобіжники, які залишаться і після 2019-го року. Тому для «Фронту» такою принциповою була «п’ятирічна» посада уповноваженого з прав людини для Людмили Денисової. Але якщо її працевлаштували, то політична доля інших колег, яких колись випадок звів під дахом «Народного фронту», лишається в тумані. І з якогось моменту кожен з них буде вимушений вирішувати питання політичного виживання самостійно.
Павло Вуєць, «Главком»
Читайте також:
- Рік до виборів. Як Тимошенко готується до головної битви
- Хто замінить Януковича. Кастинг на кандидата Південного Сходу
- «Валентин не приховує, що хоче стати президентом». Кандидат Наливайченко та його команда
- «Дотерли». Таємні домовленості «партії влади»
- Третього не дано: як шукають альтернативу Порошенку і Тимошенко
Коментарі — 0