Такими темпами Україні знадобиться 50 років, щоб повернути всіх викрадених Росією дітей
На подвір'я церкви в Києві заїжджає сірий мінівен з написом «Евакуація. Діти». Дверцята відчиняються і з нього вистрибує вогняно-русява жінка років сорока – Оксана Галкіна.
«Я її забрала! Я нарешті повернула свою Лізу», – радісно вигукує вона, побачивши волонтерів громадської організації Save Ukraine, яка допомогла їй здійснити найважчу місію в її житті – врятувати 16-річну доньку Лізу з окупованих Росією територій України.
У компанії десятка інших батьків і законних опікунів викрадених дітей Галкіна подорожувала через Європейський Союз, до Росії, а потім на окуповані Росією південні території України, і нарешті повернулася додому.
Історія Галкіної дає змогу розкрити один із жахів війни: примусове переміщення тисяч дітей з України до Росії або на окуповані нею території. Хоча точні цифри залишаються невідомими, за даними Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) український уряд ідентифікував понад 19 тис. дітей, які були депортовані до Росії. Ліза – одна з 371, яку вдалося врятувати завдяки Save Ukraine та Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Росія визнає, що вивозить дітей з України. При цьому стверджує, що рятує їх од жахів війни або сприяє усиновленню чи влаштуванню дітей-сиріт у прийомні сім'ї. Але ОБСЄ задокументувала евакуацію дітей без їхньої згоди, що є військовим злочином, а Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та його уповноваженого з прав дитини Марії Львової-Бєлової за їхню роль у військовому злочині, який, за словами суду, триває.
«Незалежно від форми розміщення, українські діти опиняються в повністю російському середовищі, включаючи мову, звичаї та релігію, і піддаються впливу проросійської інформаційної кампанії, яка часто дорівнює цілеспрямованому перевихованню, а також залучаються до військової освіти, – констатується в нещодавньому звіті ОБСЄ. – Російська Федерація не робить жодних кроків для активного сприяння поверненню українських дітей. Навпаки, вона створює різні перешкоди для сімей, які прагнуть повернути своїх дітей».
Саме це виявила Галкіна після того, як її дочка була викрадена з українського міста Херсон.
«Вони назвали її сиротою»
Одіссея Лізи почалася восени минулого року після того, як її мама погодилася дозволити їй жити в гуртожитку місцевого коледжу, де Ліза почала вчитися на кухаря-кондитера. Херсон та околиці тоді перебували під російською окупацією.
Через тиждень після початку занять Галкіна вирішила відвідати доньку. У результаті виявила, що Ліза, як і десятки інших дітей, зникла безвісти. «Через соціальну службу я дізналася, що їх вивезли до Криму «на відпочинок», – згадує Оксана Галкіна. – Але я не давала на це дозволу».
Так звані канікули, які спочатку мали тривати два тижні, розтягнулися на три місяці. Потім Лізу перевезли до окупованого Генічеська, щоб вона могла продовжити навчання. «"Їй погрожували, що якщо не поїде, то вони закриють її в підвалі», – розповіла Галкіна.
За допомогою друзів та однокласників доньки, які мали смартфони, Галкіна змогла знайти доньку в соціальних мережах. У Лізи був російський мобільний оператор, їй запропонували російське громадянство, від якого вона відмовилася. Після того, як Ліза провела ще вісім місяців у Генічеську, далеко від матері та домівки в Херсоні, сталося немислиме: «Вони назвали її сиротою», – згадує Галкіна.
Російська Федерація створює різні перешкоди для сімей, які прагнуть повернути своїх дітей
Історія Лізи збігається з ситуацією, описаною правозахисниками і такими організаціями, як ОБСЄ і МКС. Після того, як у березні були видані міжнародні ордери на арешт Путіна і Львової-Бєлової, уповноважена з прав дитини РФ заперечувала, що її країна намагається позбавити дітей української мови і громадянства, і заявляла, що Росія намагається возз'єднати дітей з членами їхніх сімей.
Але групи спостерігачів задокументували, як дітей депортували з окупованих регіонів України до таборів «перевиховання» в Криму та Росії, де їх утримували місяцями й піддавали «проросійському патріотичному та військовому вихованню», і в деяких випадках навчали користуватися вогнепальною зброєю. За словами Катерини Рашевської, експерта з правових питань Регіонального центру прав людини, громадської організації, що займається вивезенням з Росії дітей, розлученим з батьками, у фільтраційних таборах дітям нав’язували російське написання їхніх імен, змінювали дати народження, щоб волонтери в Україні та Росії не могли знайти їх і повернути батькам,
Ліза провела вісім місяців у Генічеську, живучи в гуртожитку місцевого коледжу №27. Там вона подружилася з 15-річною Настею Шевельовою, землячкою з Херсона. Між дівчатами встановився дружні стосунки, підсилені спільним досвідом перебування в російському полоні. Ліза згадує: «У старому гуртожитку було дуже холодно. Нас оточували російські солдати. Нам не дозволяли зачиняти двері в кімнатах. Солдати могли прийти з перевіркою навіть уночі».
Якоїсь ночі одна з дівчат випала з вікна п'ятого поверху гуртожитку. Після цього їм більше не дозволяли відчиняти вікна, щоб впустити свіже повітря. Ліза і Настя так і не дізналися, яким чином дівчина випала з вікна і що з нею сталося потім.
Дівчата жили разом з десятками інших українських дітей. Їхній графік був суворо регламентований, вони повинні були дотримуватися російської шкільної програми. Діти відмовлялися слухати уроки історії, оскільки про Україну не говорили нічого доброго, згадує Настя. При цьому, додала вона, солдати купували речі й витрачали гроші на тих дітей, які демонстрували прихильність до Росії. Деякі з них говорили, що присягнуть на вірність тому, хто переможе у війні.
«Росіяни представляли себе визволителями, – повідомила Настя. – Але в той же час погрожували відправити в Чечню на перевиховання, якщо не виконуватимеш те, що скажуть». Ліза й Настя розповіли, що неодноразово просили окупантів відпустити їх додому, але тільки після того, як їхні матері знайшли їх, зібрали достатньо документів, аби домогтися звільнення дітей, їм нарешті дозволили виїхати. Ліза й Настя прибули до Києва 22 травня 2023 року.
«Українські діти – це ресурс»
Рятувальні операції, схожі на описану, починаються з того моменту, коли російські та українські волонтери, які з міркувань безпеки діють підпільно, встановлюють місцезнаходження викраденої дитини. Такі громадські організації, як Save Ukraine та Регіональний центр прав людини, допомагають батькам зібрати документи, що підтверджують їхнє законне опікунство. Рашевська каже, що вони усвідомлюють, важливість часового виміру, оскільки російська влада намагається переконати дітей у російській вищості, підкуповує їх іграшками та одягом і стверджує, що батьки не хочуть їх повертати.
«Разом з тим, Росія справді повертає невеликий відсоток викрадених дітей, щоб легітимізувати себе як рятівника, – зазначила Рашевська. – Ті батьки, яким вдається розшукати власних дітей, можуть повернутися додому лише після того, як за порятунок дітей подякують РФ перед російськими пропагандистами, які чекають на них у спеціальній кімнаті». Для деяких батьків шлях до обіймів своїх дітей включає до 12 годин інтенсивних допитів у ФСБ. Декого допитують, аби з'ясувати особи тих, хто допомагає у поверненні дітей, а потім відправляють назад в Україну ні з чим.
«Для Росії українські діти – це ресурс, – каже Марія Суляліна, голова Центру громадянської освіти «Альменда», неурядової організації, яка займається документуванням порушень прав дітей. – Вони хочуть виростити нове покоління, яке поширюватиме російські цінності... Їм потрібне нове покоління солдатів, щоб кинути їх на війну».
Марія Суляліна додала, що масові викрадення є частиною спроби знищити Україну. «Навіть якщо ми й повернемо наші території, вони заклали бомбу уповільненої дії, яка може вибухнути, – висловилася Суляліна. – Тому що викрадена молодь починає ідентифікувати себе з Росією. Вони не знищать нас фізично, але вони вбивають українців у наших дітях».
Російська влада підкуповує викрадених іграшками та одягом і стверджує, що батьки не хочуть їх повертати
Її твердження ґрунтується на гіркому історичному прецеденті. За словами представників «Альменди», десятки молодих кримчан, які були дітьми, коли Росія окупувала й незаконно анексувала український півострів у 2014 році, були призвані або навіть добровільно приєдналися до російської окупаційної армії у 2022 році. «Деякі з них загинули на війні», – сказала Суляліна.
За словами Рашевської, Росія націлена на українських дітей, щоб зупинити скорочення населення. У березні 2023 року журнал Economist повідомив, що за останні три роки в результаті війни, хвороб та еміграції РФ втратила майже на 2 млн людей більше, ніж зазвичай.
«Путін неодноразово наголошував на демографічній проблемі», – сказала Рашевська, додавши, що останні урядові звіти РФ відзначають зростання населення в регіонах, куди відправляють українців. – Українських дітей вітають у Росії. Вони білі, сповідують ту ж релігію, мають схожу культуру і розмовляють російською мовою. Російські сім'ї з радістю всиновлюють їх, мотивуючи це перевагами, які пропонує російська система».
«Будь ласка, повертайтеся додому»
Ліза й Настя були серед 20 дітей, яких Save Ukraine повернула з окупованих Росією територій в межах сьомої рятувальної місії групи. Але щасливі фінали таких історій є винятком.
Як повідомляють українські офіційні особи, російська влада на окупованій частині Запорізької області продовжує викрадати дітей. Іван Федоров, мер міста Мелітополь у вигнанні, у своєму повідомленні в Telegram заявив, що росіяни вивозять українських дітей до «освітніх таборів»: «Це чергова спроба «промити їм мізки», а при нагоді перетворити малечу на живий щит і розмінну монету».
Поки Ліза та інші врятовані діти захоплено фотографувалися перед евакуаційним автобусом, з нетерпінням чекаючи на піцу, жінка на ім’я Ольга, струнка тридцятирічна блондинка з Херсона, стояла на самоті, витираючи сльози, не в змозі розділити радість інших батьків. Її 17-річний похресник Денис залишається в Росії.
Ольга приїхала з Німеччини до Росії в рамках рятувальної операції Save Ukraine з наміром повернути Дениса, щоб возз'єднати його з бабусею, тіткою і старшим братом. Вона зібрала необхідні документи й була готова усиновити його. Але щойно приземлилася в Москві, її заарештували і два дні утримували під вартою працівники ФСБ. «У мене забрали телефон і документи, погрожували детектором брехні, хотіли дізнатися, хто допоміг мені знайти Дениса», – згадує Ольга.
Її депортували до Білорусі. Там Ольга витримала ще один день допитів у білоруському КҐБ, після чого її залишили напризволяще в Мінську. Вона була змушена звернутися до місцевого відділення Червоного Хреста за допомогою, щоб дістатися до України.
«Я була у відчаї, – розповідає Ольга. – Щойно повернулася в Україну, то зателефонувала тітці Дениса, щоб повідомити: у мене нічого не вийшло. Але вона сказала, що вже знає. Поки я їхала, Денис, який раніше просив забрати його додому, надіслав дивне голосове повідомлення. Мовляв, не хоче повертатися в Україну, тому що його допитає українська [служба безпеки], а потім відправить на війну».
Намагаючись утримати Дениса в Росії, росіяни запропонували йому громадянство, а також сертифікат на квартиру та освіту в Москві. «Вони запропонували йому перспективу кращого життя, – каже Ольга. – Але я боюся, що хлопця обдурили, і замість освіти його призвуть до російської армії. Денису через три місяці виповнюється 18 років».
«Будь ласка, Денисе, повертайся додому, – сказала Ольга, звертаючись до журналістів, які зібралися подивитися на приїзд дітей. – Тебе чекають бабуся, брат, тітка, племінники. Тут тебе ніхто не катуватиме».
На жаль, досвід Дениса значно поширеніший, ніж досвід Лізи. За словами Рашевської, лише у 2022 році понад 400 українських дітей були усиновлені російськими сім'ями. І тільки близько 300 дітей були повернуті у 2022 році,
Такими темпами, додала вона, Україні знадобиться 50 років, щоб повернути всіх своїх викрадених дітей.
Джерело: Politico
Переклад: Вікторія О. Романчук
Коментарі — 0
