Війна в Україні. Шлях Кадирова

«Вірний піхотинець» Путіна, як сам себе називає президент Чечні Рамзан Кадиров, не залишився осторонь війни Росії в Україні. Одіозний васал диктатора почав строчити у соцмережах один за одним дописи із погрозами на адресу України та возвеличенням Путіна. Кадиров запевняв, що відправив на підтримку агресору своїх елітних бійців. Проте сам він так і не ризикнув поїхати на поле бою. Спочатку він вирішив імітувати, що він в Україні, проте згодом з’ясувалось, що це була неправда.

Тим часом частина чеченців вже бере участь у цій війні, але на боці України. Чому так відбувається?

Коротка історія Чечні

Незадовго після розпаду СРСР, у 1994 році, розпочалася перша чеченська війна: збройний конфлікт між Росією та Чечнею. Причиною стало бажання РФ приєднати Чечню, яка проголосила незалежність. Війна тривала два роки і закінчилась поразкою російських збройних сил. Москва звинувачувала лідера Чечні Джохара Дудаєва у провокаціях ескалації. Офіційно російською стороною конфлікт називався «заходами щодо підтримання конституційного порядку», і тоді РФ теж намагалася постати «рятівником» етнічних чеченців. Війна стала найжорстокішою в Європі після Другої Світової, низка чеченських міст була зрівняна з землею. Завершилась війна 31 грудня 1996 року перемогою Чечні, підписанням мирних Хасав'юртських угод та виведенням військ РФ. За чотири місяці перед тим російські спецслужби вбили Дудаєва. Наказ на його ліквідацію дав особисто тодішній президент Росії Борис Єльцин. 21 квітня 1996 року співробітники Федеральної служби контррозвідки Росії запеленгували сигнал супутникового телефона Дудаєва у районі села Гехі-Чу, це у 30 км від столиці Чечні міста Грозний. У повітря одразу злетіли два літаки Су-25. Дудаєв загинув у результаті ракетного удару.

Російська сторона не була задоволена Хасав'юртськими угодами і одразу після їх підписання назвала «проблему Чечні» «не вирішеною, а відкладеною». Власне, основним побоювання було те, що приклад Чечні захочуть наслідувати і інші національні автономії та народи, які були приєднані до Росії.

Після першої чеченської війни Росія лишила по собі розгромлені міста

Повоєнна республіка стикнулась із економічними та політичними негараздами. У Чечні діяло чимало непідконтольних уряду воєнізованих формувань, і одне з них у серпні 1999 року розпочало бойові дії на території Дагестану. Росія ухопилась за новий привід «навести лад» і всіх врятувати, і розв'язала другу чеченську війну: таку ж криваву і жорстоку, як і перша. Російські війська не щадили мирне населення, вбивали і грабували. Фактично все те, що ми сьогодні бачимо в Україні.

Через рік Москва оголосила про своє панування в цій країні. У 2003 році новий референдум змінив Конституцію Чечні: вона стала частиною Російської Федерації. Президентом став Ахмат Кадиров: він був призначений Росією головою адміністрації в 2000 році в рамках політики «чеченізації» – коли Москва передала владу Чечні проросійському керівництву корінного населення. Батько Рамзана Ахмат починав як повстанець у першій чеченській війні, а згодом перейшов на бік Москви. У 2004 році він загинув в столиці Чечні Грозному: його підірвали в автівці. Ймовірно, замах організували чеченські повстанці, однак ходили чутки, що ФСБ або російські військові теж могли докласти до цього руку.

2004 рік, Рамзан Кадиров з батьком

Через кілька днів після смерті батька Рамзан Кадиров, якому тоді було лише 27 років, вбраний у спортивний костюм, прилетів до Москви. Путін його втішив і благословив очолити Чечню замість батька. Протягом наступних років Кадиров перебудував за російські гроші розбитий двома війнами Грозний на власний смак: місто стало кричущим, відверто ісламським.

Щоб підтримати лояльність Кадирова, Росія не скупилася. Згідно зі звітом Financial Times, з 2002 по 2012 рік більша частина регіонального бюджету Чечні надходила за рахунок федеральних трансфертів. Ці гроші пішли на післявоєнний розвиток і відновлення розбитих будинків, лікарень та інфраструктури. Так задобрений грошима Рамзан Кадиров став «вірним піхотинцем» Путіна.

Кадиров у спортивному костюмі приїхав на поклон до Путіна

Вбита російська журналістка Ганна Політковська, яка широко висвітлювала війну та порушення прав людини в Чечні, якось назвала Кадирова «маленьким драконом, виплеканим Кремлем». «Тепер його треба годувати. Інакше плюватиметься вогнем», – написала вона у 2004 році. Кадиров вважав журналістку ворогом, а в 2006 році Політковську знайшли вбитою.

Кадирова, вірного союзника Путіна, звинувачують у «численних грубих порушеннях прав людини, які тягнуться роками. Сполучені Штати ввели санкції проти Кадирова у 2020 році.

Кадиров і порушення прав людини

Правозахисні організації закликали владу Чечні припинити викрадення, катувань і покарань своїх громадян. Human Rights Watch звинуватила уряд, очолюваний Кадировим, у насиллі над членами ЛГБТ-спільноти, катуваннях і вбивствах. The New York Times назвала ситуацію із правами секс-меншин у Чечні «погромом проти геїв». Цитуючи одного з тих, хто вижив, NYT повідомляє, що гомосексуалістів ув’язнювали, били, вбивали електричним струмом.

Є версії, що саме Кадиров стоїть за вбивством низки російських опозиціонерів, зокрема журналістки Анни Політковської та опозиціонера Бориса Нємцова

Кадирова також підозрюють у вбивствах своїх ворогів і критиків. Перелік цих жертв чималий: політичні суперники Кадирова брати Ямадаєві; ексохоронець глави Чечні Умар Ісраїлов; колишній командир чеченських повстанців Зелімхан Хангошвілі; журналістка і правозахисниця Наталія Естемірова. Повідомляється, що Ізраїлов звинуватив Кадирова у катуванні підозрюваних повстанців та їх вбивстві.

Аналітики також відзначають схожість між піднесенням Кадирова і Путіна, які зробили ставку на авторитарний контроль. У статті, опублікованій в прокремлівській газеті, Кадиров назвав себе «патріотом, піхотинцем президента Росії Володимира Путіна».

Чеченці – за і проти Росії

Демонструючи лояльність Путіну, Кадиров відправив тисячі чеченців на війну в Україні. Він також заявив, що 13 березня відвідав Україну, щоб зустрітися зі своїми солдатами. Втім, вже 16 березня журналісти з’ясували, що глава Чеченської республіки не був в Україні у період з 9 по 16 березня. Із посиланням на джерела в СБУ, журналісти повідомили, що телефони Кадирова не полишали Чечні останнім часом.

Магомед Тушаєв зі своїм президентом Кадировим

Чеченські сили дійсно брали участь у нападі на аеродром Гостомель. Україна заявила, що знищила 41-й моторизований полк Національної гвардії Чечні та вбила їхнього лідера Магомеда Тушаєва.

Згідно з аналізом професора політології Орелі Кампани, опублікованого в The Conversation, Росія використовує чеченців як психологічну зброю для залякування українських добровольчих сил. Чеченці відомі «жорстокістю та зловживаннями, які вони чинили в самій Чечні, на Донбасі в 2014 році, а також в Сирії, де деякі з їхніх солдатів досі перебувають», – зазначає Кампана.

Британський журнал The Spectator опублікував матеріал про те, що російські солдати також насторожено ставляться до своїх чеченських союзників – дається взнаки пам'ять про конфлікт між Чечнею та Росією. У Чечні досі залишаються люди, які прагнуть незалежності республіки.

Муслім Чеберлоєвський: «Кадиров – раб і шістка Путіна»

Серед чеченців по всьому світу війна Путіна в Україні викликала антиросійські настрої. Ті, хто воював проти Росії в першій і другій війнах в Чечні, згодом приєдналися до двох батальйонів, які підтримували українські сили під час анексії Криму в 2014 році. Тепер вони приєдналися до захисту України від повномасштабного російського вторгнення. Це – добровольчі батальйони, названі на честь Джохара Дудаєва (першого президента незалежної Чечні) та шейха Мансура (чеченського військового командира). Батальйон Дудаєва очолює Адам Осмаєв, якого раніше звинувачували в підготовці замаху на Путіна, а лідером батальйону «Мансур» є командир Муслім Чеберлоєвський, і він каже прямо: «Мій головний ворог – Путін».

«Кадиров – раб і шістка Путіна. Звичайно, нам прикро, коли кажуть: чеченці напали на Україну, чеченці зайшли. Чеченці не заходили та не нападали. Ніколи в історії чеченці не мали ворожнечі з Україною. І не матимуть. Напали виродки, які себе називають чеченцями... І нам, чистокровним чеченцям, трохи прикро», – ділиться він своїми поглядами.

Наталія Сокирчук, «Главком»