Є на світі люди, котрі стають на бік тих, на кого напали, кого пригнічують. Бен’ямін з таких
Історію австрійського добровольця Бен’яміна Фішера, який вступив до лав ЗСУ та воював на Донбасі проти «гібридних» загарбників, донедавна в Україні небагато хто знав – цей хлопець став справді знаменитим лише тоді, коли його наприкінці квітня заарештували польські прикордонники за поданням віденської Генпрокуратури. Українського солдата Бена Фішера запідозрили у воєнних злочинах. Але вранці 2 травня 2017 року величеньку частку справедливості було відновлено: Бен Фішер вийшов з-за ґрат.
Непатріотичний патріот
Українські вояки, яким довелося служити поруч із Беном, називають його своїм побратимом. Українські видання, які бодай зрідка, але все ж таки згадували про цього австрійського хлопця, називали його «патріотом України». Насправді ж, якщо намагатися відсторонитися від пропагандистських прийомів, то слід чесно зізнатися: український патріотизм у діях бійця батальйону «Київська Русь» Бен’яміна Фішера навряд чи є присутнім. Скоріш, той факт, що він воює за Україну, слід віднести на рахунок його вдачі та характеру. Не лише в тому сенсі, що він, немовби той Портос, «б’ється тому, що б’ється» – справді, цей 25-річний юнак уже встиг повоювати й у Сирії, і в Іраку, і в Косові. Але важливим є й той момент, що йому зовсім не байдуже, за кого битися та воювати. Він – не найманець, який стріляє та вбиває за гроші (ота українська солдатська платня, яку він отримував у лавах ЗСУ, може викликати у справжніх найманців лише вибух здорового реготу). Він – не якийсь там релігійний фанатик (хоч і має прізвисько Бен Ладен через свій «мусульманський» зовнішній вигляд): як у Сирії, так і в Іраку він воював проти ісламістів. І він – жодним чином не «нацист», як його кинулися називати російські та «новоросійські» брудні пропагандисти, яких чомусь ще й досі, за звичкою, дехто вважає журналістами.
То чому ж Бен Фішер уже втретє в своєму житті взявся за зброю, цього разу аби захищати Україну від загарбників зі сходу? На це питання, можливо, може дати відповідь татуювання, яке він носить на правиці: Molon Labe. Це – славетні слова спартанського царя Леонідаса, які він сказав у відповідь на вимогу перських загарбників здатися та впасти навколішки перед переважаючою силою: «Прийдіть та візьміть». Є на світі такі люди, які автоматично, інстинктивно встають на бік тих, на кого напали, кого пригнічують – і не важливо, де саме ці люди живуть. Якщо режим Башара Асада казиться від крові власного народу в Сирії – Бен летить до Сирії. Якщо нелюди з ІДІЛ відрізають голови жителям Іраку – він опиняється там. А якщо третьоримський фараон Іхтамнєт надсилає своїх «блукаючих відпускників» до України – Бен’ямін Фішер вступає до лав української армії. Хочете України, загарбники? Прийдіть та візьміть!
Страшний Бен Ладен
Як відомо, українська преса полюбляє писати про «зраду» та виступати із сенсаційними викриттями. А от австрійським вояком української армії Беном Фішером вона не зацікавилася – «відомим» його зробила зовсім інша преса. Після інтерв’ю з ним в австрійському журналі Kurier під назвою «Фішер іде на війну», його особою зацікавилися деякі австрійські та німецькі видання – зокрема, про нього розповідали інтернет-газета Voralberg Online та німецький медіа-гігант Frankfurter Allgemeine Zeitung.
Але найбільшу увагу Фішерові приділили... російські видання. Звичайно ж, у своєму, специфічному стилі: Фішер перетворився в них водночас на «неонациста», «білого моджахеда» (бо ж воював у Сирії та Іраку!) та «українського карателя». Неможливо сказати, ким саме були запущені перші чутки про те, що він, мовляв, тільки тим і займався, що скоював воєнні злочини та злочини проти людяності. Наприклад, російські ЗМІ залюбки розповідають, що в Іраку він «відрізав людям голови», а в Україні «шматував убитих». Жодних доказів тому, звичайно, ніхто надати й не подумав – навіщо, справді? І так же ж зрозуміло: якщо людина встала на бік України – вона є «каратель», а «каратель» є злочинцем, бо він воює за Україну. Залізна логіка.
Проте своєї шкоди ця вакханалія завдала: віденська прокуратура видала ордер на арешт Бен’яміна Фішера. Тут слід чітко розуміти одну річ: закон Австрії дозволяє громадянам цієї країни вступати до армій інших країн. Сам Бен ще до війни в Україні вже намагався, зокрема, подати документи до французького Іноземного легіону, але там «не зрослося». Окрім того, бойові організації, на боці яких він воював у Сирії (YPG) та в Іраку (курдські загони пешмерга) не є, за австрійським законом, терористичними – отже, й там Фішер мав повне право брати в руки зброю. Більш того, якщо Бен, воюючи за сирійських повстанців, за іракських курдів або за Україну проти терористів-сепаратистів, навіть когось убив – австрійський закон розглядає це як «необхідну оборону». Також нема жодних юридичних підстав, аби позбавляти Фішера австрійського громадянства – українського він так і не отримав. Таким чином, залишаються лише звинувачення у «воєнних злочинах» – пропагандистські, безпідставні, але і їх австрійська юстиція має перевірити.
Свій серед чужих
30 квітня польські прикордонники затримали Бена на українському кордоні – він повертався до України зі Швейцарії. Самі поляки спочатку навіть не второпали, кого й за що затримали: польська преса повідомила, що було схоплено бойовика-сепаратиста – певно, нікому й на думку не могло спасти, що людину можуть звинуватити в тому, що вона воює на українському боці. Потім уже віденські прокурори дали уточнення, про кого та про що саме йдеться. І, що цікаво – щойно стало відомо, що звинувачений – український боєць, як з’явилася ціла низка труднощів із передачею Бена з Польщі до Австрії: польські правоохоронці виконали цю справу просто край як неохоче. Процес розтягнувся на цілісінький місяць. Весь цей час у Відні працювали адвокати, дуже обережно, неофіційно, але активно «цікавилося ситуацією» українське посольство в Австрії. Австрійська преса раз-по-раз писала про Бена, журналісти знайшли в Україні його товаришів, свідків того, як він воював – ці свідки розповіли австрійським читачам і про те, що Бен був не просто бійцем, а парамедиком, тобто рятував людей на полі бою, й про те, де саме він бився із ворогом, і про те, чому ті звинувачення є пропагандистськими вигадками російської брехливої преси... І лише українська преса як не цікавилася аж надто нашим бійцем, який через ворожі дії потрапив у скруту, так ним і не цікавиться...
Звичайно, що весь цей місяць поспіль не вщухав галас і «з-за парєбріка» - щоправда, він перемістився більш в інтернет, на «новоросійські» сайти та форуми. «Посадят каратєля», «Так будєт с каждим!», «Австриянаша» і все таке інше... аж допоки Бена все ж таки не передали до Відня.
А вже в австрійській столиці вранці 2 червня сталося те, що й мало статися після цілого місяця копіткої роботи захисників: Бен Фішер постав перед суддею, який... відпустив його додому. Відпустив, що важливо, не під заставу та не під підписку про невиїзд. У Бена не забирали документів, йому не звеліли залишатися у Відні – загалом, з ним не поводилися як з людиною, яку підозрюють у скоєнні страшного злочину. Просто його попросили «співпрацювати з органами юстиції» до суду та взяли обіцянку, що він на той суд з'явиться. А неофіційне джерело в українському посольстві повідомило кореспондентові «Главкома» дослівно таке: «Суддя був розчарований характером звинувачень та доказової бази, яку було зібрано прокуратурою».
Про те, що Бен’яміна Фішера було відпущено з залу суду, вже повідомила австрійська преса. Зокрема, газета Der Standart зазначила, що речник прокуратури Еріх Хабітцл визнав, що «пояснення, які надав Фішер, були цілком зрозумілими», тому немає жодних підстав, аби утримувати його під вартою. Тобто з рішенням судді згодні навіть самі прокурори.
Схоже на те, що справа проти українського бійця «Київської Русі» або розвалиться на суді, або взагалі до суду не дійде. Щоправда, російські пропагандисти в такому разі про Бена Фішера раптово забудуть, наче його ніколи й не було на світі – оберуть собі якусь нову жертву для наклепів. Шкода лише, що «свої» в Україні про нього так і не згадали.
Борис Немировський, для «Главкома»
Коментарі — 0