Вони не придурюються. Блогер Золкін розповів Лесі Нікітюк про розмови з полоненими рашистами

У одному з випусків проекту «LeМаршрутка», який транслює Новий канал, телеведуча Леся Нікітюк познайомилася з відомою на всю країну особистістю – блогером та ведучим гуманітарного проекту «Шукай своїх» Володимиром Золкіним.

«Володимир Золкін – людина, яка, напевно, найчастіше з усіх українців спілкувалася з російськими військовими, – розповідає Леся Нікітюк. – Усі вони – полонені, дають Золкіну інтерв’ю, які можна подивитися на його ютуб-каналі. В своїх розмовах журналіст намагається зрозуміти ту «загадочную русскую душу», а саме з’ясувати: «Якого біса ви сюди прийшли?»

Золкін розповідає, що думки в усіх полонених однакові. Ніхто не мав розуміння, куди і для чого йде. А багато родичів росіян не вірять, що їхні близькі зараз знаходяться в Україні в полоні.

«На інтерв’ю в мене були і москвичі, і пітерці. І вони нічим не відрізняються. Такі самі зомбаки, – каже Володимир Золкін. – У когось іпотека, хтось програв гроші, хтось хотів заробити, комусь щось пообіцяли, тому вони в Україну й пішли. Їм казали, що маршем підуть на Київ, там усе домовлено. Це ж до яких чортів треба напитися, щоб таке казати своєму особовому складу, в який завтра полетить арта? І я розумію, що вони не придурюються, справді нерозумні. Коли полонені намагаються зв’язатися зі своїми рідними, то в багатьох з них не виходить. А коли з їхніми родичами зв’язуюся я, то відчуваю розчарування з того боку в слухавці. Бо там, мабуть, вже підрахували кошти на зимову резину на авто за загиблого сина чи чоловіка».

Багато хто задається питанням: навіщо Золкін пише ці інтерв’ю, яких вже більше сотні? Насправді це дієвий спосіб повернути додому з полону якомога більше українських хлопців. От як діє ця схема: «Нам потрібно змусити Росію внести рашистів, яких взяли ЗСУ, до списку полонених, а потім – до списку обміну, а тоді забрати наших людей замість цих, – пояснює Золкін. – Полонені стають в чергу на інтерв’ю, бо знають: якщо їх не покажуть, то в раші вони будуть визнані зниклими безвісті або загиблими. Коли потрапляють на інтерв’ю, мають можливість поспілкуватися з близькими та донести до них, що і як треба робити. Багато хто з їхніх родичів після цього виходили з плакатами «обміняйте мого …» в центр міста. Наразі саме це основна мета, бо ми знаємо, що це працює. Наприклад, усі рашисти з останнього обміну були в мене на інтерв’ю».

До речі, Володимир започаткував для українських військових грошову винагороду за взятого в полон ворога. «За звичайного рашиста ми перекидаємо нашим бійцям по 300 баксів. Молодший офіцерський склад – 400 доларів, а вищий особовий склад та кадирівці – 500 баксів, – зізнається він. – Кадирівці та офіцери дорожчі, оскільки росія міняє їх більш охоче, ніж звичайних солдатів. Гроші для виплат винагород донатять люди. Якось накидали 300 тисяч гривень за п’ять годин».

Журналіст продовжуватиме знімати свої інтерв’ю, хоч які б труднощі інколи виникали. «Якби я пропускав через себе всі ці емоції, то вже згорів би, – ділиться Золкін. – Але якщо можу своїми інтерв’ю допомогти обміну або щось донести, то буду це робити!»