Чи матиме Україна статус союзника США?

Що попросила ВРУ в американських парламентарів?

Перший момент, який я хотів би пояснити, бо про нього забувають по суті, ВРУ попросила у Конгресу США і в адміністрації президента США одразу дві речі – статус основного союзника CША поза НАТО (major of NATO ally -  MNA), та розглянути можливість підписання оборонної угоди. Це два абсолютно різні інструменти. Між ними є велика різниця як щодо механізму прийняття, так і наповнення.

Що несе в собі поняття статусу основного союзника США поза НАТО?

Це давній інститут, який існує у зовнішній політиці США з кінця 80-х років. Існує він одразу у двох іпостасях. Існування цього інституту було пов’язане з необхідністю спрощення можливості для міністерства оборони США підписувати контракти і з країнами-партнерами, щоб здійснювати спільні розробки в сфері військово-промислового комплексу. І першими державами , які отримали статус головного союзника поза НАТО, стали такі держави як Японія, Південна Корея, Австралія, Ізраїль та Єгипет. Усі вони стали такими союзниками у 1989 році. При чому Японія, Австралія, Південна Корея і так є формальними союзниками США. Потреба була у цьому статусі  виключно, щоб спростити для міністерства оборони можливість залучати ці країни для спільних розробок. У 90-х та початку 2000-х роках до цієї теми додалася ще можливість спільних розробок у сфері антитерористичної діяльності.

З іншого боку статус основного союзника поза НАТО і далі доповнювався. У 1996 році були прийняті  поправки до Закону Про зовнішню допомогу, виданого у 1961 році. Відповідно до цього закону держава, яка ставала основним союзником поза НАТО, мала можливість доступу до надлишкових запасів американської зброї. Вводилися певні преференції. Після цього додатковими поправками можна було в лізинг брати американську зброю за американські гроші, або брати участь у спільних тренуваннях. По суті цей механізм еволюціонувався і його наповнення розширювалося.

Статус основний союзник поза НАТО – ефемерність. Бо слово союзник наповнене трошки іншим сенсом. У класичному розумінні «союзник» у міжнародних відносинах передбачає зобов’язання  однієї держави щодо іншої. А статус основний союзник поза НАТО не передбачає зобов’язання США щодо оборони держави, яка є союзником. Про це потрібно пам’ятати.

Тут виникає парадокс. ВРУ у своїй постанові 6111 говорила про безпекові гарантії. Так от питання в тому, які безпекові гарантії вони хочуть отримати? Адже інструмент MNA не передбачає ніяких безпекових гарантій. Питання до тих, хто складав постанову, наскільки вони розуміють цей механізм.

Чи змінювався цей інструмент MNA протягом свого існування? І що по суті мають країни, які стали основними союзниками США поза НАТО?

Окрім тих держав, про які вже згадав, на сьогоднішній день у світі є 16 держав, що отримали статус основного союзника США поза НАТО, які охоплюють  Латинську Америку, Мароко, Туніс, Єгипет, Кувейт, а також Йорданія, Філіпіни, Пакистан, та Тайланд. Якщо проаналізувати  коротко, в яких умовах давали США цей інструмент, то у більшості випадків лише побіжно надання цього статусу стосувалося військових та стратегічних питань. Зазвичай це був жест доброї волі Вашингтону. Наведу приклад. Йорданія стала основним союзником США поза НАТО у 1996 році. Це була вдячність Вашингтону за те, що Йорданія в 1994 році підписала мирну угоду з Ізраїлем. Навіть надання цього статусу лобіював Ізраїль. Так само Аргентина стала основним союзником США поза НАТО у 1998 році. І надання цього статусу не стосувалося взагалі військових питань. На той час президент Аргентини проводив дуже проамериканську позицію і за успішно проведену приватизацію. Як бачите, нічого спільного із зовнішньою політикою немає. Так само Нова Зеландія стала основним союзником США поза НАТО в 1997 році, щоб показати, що є прогрес у двосторонніх відносинах після кризи 80-х років. 

Розквіт інструменту MNA  - це період правління Джорджа Буша (молодшого). І більшість країн, які отримали його у свій час, мали дві причини: перша, це боротьба з тероризмом, але це на перший погляд. Бо якщо подивитися більш прискіпливо, то ці країни не самі боролися з тероризмом, а просто підтримали США в їхніх діях в Іраку. Нагадаю, що ця війна була непопулярною.  

За правління Барка Обами статус MNA отримав Афганістан в контексті тієї ж боротьби з тероризмом.

Отже, інструмент MNA мав побіжне або другорядне значення. Це просто була можливість Вашингтона продемонструвати свою вдячність, і не більше.

А щодо України?

Ідея отримання MNA була дуже популярна у 2014 році в Україні. Петро Порошенко, виступаючи в Конгресі США перед обома палатами у вересні 2014 році закликав американський Конгрес надати Україні цей статус. Окрім того у процесі прийняття Акту про підтримку свободи в України також у перших рядках цього документу згадувалося про статус MNA.  Але потім його було виключено. Як вважають, це було зроблено спеціально. Так звана переговорна тактика законодавців з президентом США, щоб він підписав. Спершу вони заклали більше, а в процесі переговорів, добилися компромісу: мовляв, ми виключаємо MNA для України , Грузії та Молдови з документу, а ви підписуєте Акт. Тому Україна фактично через два роки повернулася до цієї ідеї.

Тут два питання. Наскільки можливим є отримання такого статусу, і що він дасть Україні, тобто яка додана вартість. Команда Барака Обами відмовилася давати цей статус Україні, хоча він не накладає на США зобов’язання обороняти Україну: завозити сюди війська, розташовувати їй, брати Україну під своє крило. На сьогоднішній день зовнішня політика Дональда Трампа перебуває тільки на етапі формування, в тому числі і стратегія щодо нашого регіону. То уявити якісь рішення без стратегії складно. Але з іншого боку важливим є інше. Як я уже згадував статус MNA дає низку преференцій – отримання надлишкової зброї, можливість її взяти в лізинг, спільні тренування за часткове американське фінансування. Але всім цим механізмам в решті решт потрібна політична воля Вашингтона, тобто президент має прийняти. Іншими словами, якби була б політична воля  дати Україні летальне оборонне озброєння, протитанкові комплекси, ПЗРК, то це можна зробити і без статусу MNA. Але як бачимо політичної волі не було ні за Барака Обами, ні поки за Трампа. Причина – зовнішня політика, повторюся, лише формується.

Хоча треба визнати, що наші претензії щодо отримання статусу MNA набагато більші, аніж були у 2014 році. Статус MNA відзначає, що взаємодія з американською армією перейшла на статичний рівень. Як відомо, Україна сьогодні має майже двохрічний досвід взаємодії з американською армією в рамках тренувань, хоча ЗСУ взаємодіють з ЗС США протягом історії незалежності України.

Але двосторонніх угод щодо безпеки не буде.

Шанси отримати заповітний статус примарні?

На сьогоднішній день він є примарним. Але навіть, якби ми його отримали цей статус, то він не вирішує тих проблем, які в нас є відносно до США. А підтримку ту, яка нам необхідна, підкреслю, що можна отримати і без статусу MNA. Головне, щоб була політична воля.

ВРУ виступила з ініціативою самостійно. Швидше за все вона не консультувалася з МЗС чи АП. Чому я роблю такий висновок? Тому що минулого тижня заступник міністра МЗС Вадим Пристайко був у США, дав інтерв’ю «Голосу Америки», де скептично виловився щодо цієї ініціативи.

Яка процедура надання статусу MNA?

Процедура набагато легша, аніж процедура класичного союзництва. Відповідно до поправки 1996 року президент США має просто повідомити конгрес за 30 днів про те, що якась країна отримає статус MNA. Все. У цьому головна відмінність. Бо будь-яка угода про союзництво , яка передбачає певні гарантії з боку США, має пройти схвалення у конгресі.

Яке озброєння, на ваш погляд, треба надати?

Перш за все треба надати системи радіоелектронної боротьби, які глушили б російські БПЛА. Україна цього не отримала. Друге – надання контрбатарейних радарів. По третє, надати Україні треба розвідницькі БПЛА, але не «Рейган», які фактично, як показала практика, росіяни можуть не просто глушити, а й перехоплювати і саджати в себе.

Що ви мали на увазі, коли казали, що в «країні можуть поняття MNA наповнити іншим значенням»? На чому наші політики можуть спекулювати?

Фактично вони будуть створювати ілюзію, що у США є такі без пекові зобов’язання перед Україною. Ми можемо отримати ефект другого Будапештського меморандуму. Якщо ви згадайте, коли почалася агресія РФ проти України, відразу всі почали згадувати про цей меморандум, але ніхто толком не прочитав його суть. У своїй постанові депутати написали, «тим самим буде наповнено дух  і букву Будапештського меморандуму». Але формально там ніяких гарантій не надається. Тому, якщо ми отримаємо статус основного союзника США поза НАТО під таким соусом, то всі будуть піаритися на цьому. І це може ввести в оману українське населення, будуть завищенні очікування щодо взаємодії зі США, а потім буде гірке розчарування. Населенню ніхто толком до сих пір нічого не пояснив.

Наталія Малиновська, прес-центр Главкома

Запис прес-конференції