Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Парламентські вибори в Ізраїлі. Становлення та подальший розвиток україно-ізраїльських відносин

    • Розсилка
    Парламентські вибори в Ізраїлі. Становлення та подальший розвиток україно-ізраїльських відносин
    Світлина з відкритих джерел

    У двосторонніх стосунках Ізраїль завжди керуватиметься власними національними інтересами

    9 квітня 2019 року в Ізраїлі відбулися дострокові вибори до Кнесету. У виборах взяли участь 39 партій і блоків . Близько 6 мільйонів 340 тисяч громадян Ізраїлю змогли проголосувати. Детальніше про позачергові парламентські вибори розповів історик та політолог В’ячеслав Ліхачов, який проаналізував достроковість виборів, основні завдання, які будуть стояти перед новим парламентом, а також подальший розвиток двосторонніх відносин між Україною та Ізраїлем.


    історик та політолог В’ячеслав Ліхачов. Джерело: Радіо Свобода
    історик та політолог В’ячеслав Ліхачов. Джерело: Радіо Свобода

    Чому відбулися дострокові вибори до Кнесету?

    Насправді устрій влади Ізраїлю такий, що чергові ординарні парламентські вибори виявилися швидше за все винятком, ніж правилом. Усі останні парламентські вибори були достроковими. Жодна каденція прем'єр-міністра і жодна коаліція в останні 15 років не була настільки стійкою для того, щоб протриматися весь повний теоретичний термін. Нинішні вибори відбулися не дуже заздалегідь від запланованих чергових. Частково це було передбачувано і очікувано. Партії-міноритарії в парламенті, які мають невелику фракцію, можуть бути володарями золотої акції, і вихід будь-якої з цих партій може означати розвал коаліції. Це означає дуже широкі можливості для торгівлі за пости, за контроль над міністерствами, за якісь повноваження, в тому числі за перерозподіл бюджетних коштів. Абсолютно будь-яка партія може шантажувати главу уряду виходом з коаліції в будь-який момент, що і сталося недавно.

    Що стало причиною розпаду коаліції ?

    Відбувалося одночасно два процеси. Один не був пов'язаний з коаліційними взаємовідносинами, але був пов'язаний з розслідуванням корупції і зловживань з боку прем'єр-міністра, які створювали дуже напружену атмосферу і змушували політичні партії взяти низький старт напередодні майбутніх виборів, які повинні були бути використані для того, щоб відсунути прем'єра-міністра зі свого крісла. Інший процес, який формально і поклав кінець коаліції, був пов'язаний з невдоволенням державно-конфесійними відносинами з боку ортодоксальних релігійних фракцій.

    Дві основні політичні сили, які отримали майже рівну кількість мандатів в Кнесеті, але одна отримала трохи більше, це правляча партія «Лікуд», правоцентристська, і новий лівоцентристський блок, який виник напередодні цих виборів – «Біло-блакитні» («Кахоль-лаван»). Ці дві фракції очевидно формально мають більше шансів на те, що президент доручить їм формувати коаліцію в ході переговорів, які почнуться після оголошення офіційних результатів. Але  набагато більше шансів сформувати коаліцію має чинна правляча партія «Лікуд», і чинний прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу.

    Які завдання будуть стояти перед новим парламентом? На чому у них  будуть спільні точки дотику, аби була утворена коаліція?

    Очевидно, що молодші партнери «Лікуда» вимагатимуть передати під їхню відповідальність ті сфери, які для них важливі. Що стосується викликів і першочергових завдань, які будуть стояти перед коаліцією, то у внутрішньополітичній сфері релігійні партії будуть продовжувати наступ на секулярні, світські, неприпустимі з їх ідеологічної точки зору елементи державного управління. Головним зовнішньополітичним викликом для Ізраїлю є перспектива розгляду так званої «Угоди століття» – пропозицію Трампа з урегулювання Палестино-Ізраїльського конфлікту.

    Як вороги Ізраїлю відреагують на ініціативу Білого Дому?

    Швидше за все Палестинська національна адміністрація не буде готова погодитися на ті умови, які може запропонувати Трамп.

    Як будуть будуватися українсько-ізраїльські відносини? Адже між країнами останнім часом виникали непорозуміння.

    Самі вибори, формування нової коаліції суттєво не вплинуть на двосторонні відносини, оскільки приблизна конфігурація влади залишиться та ж сама. Якщо говорити про двосторонні відносини, то в них є як і позитивні тенденції останніх років, так і негативні, а також потенційно небезпечні. Позитивні відносини пов’язані з інтенсивним розвитком в економічній сфері. Спостерігається суттєве збільшення товарообігу в останні роки. Як очікується після підписання Угоди про вільну торгівлю, він буде лише інтенсифікуватися. Ізраїль зацікавлений в українських продуктах харчування та в деяких інших товарах. В Україну також достатньо активно приїжджають ізраїльські бізнесмени. Варто зазначити, що близько 15 000 українських програмістів і тестувальників працюють у різних ізраїльських компаніях, що привабливо для обох сторін. Декілька ізраїльських ІТ-компаній зайшли в Україну зі своїми курсами підготовки програмістів, тобто вони готують кадри самі для себе. Для України це є досить привабливою сферою для розвитку співробітництва з Ізраїлем. Також спостерігається двостороння співпраця в сільськогосподарському секторі. В України з Ізраїлем – з однією з небагатьох розвинутих країн – позитивне торговельне сальдо. Україна експортує в Ізраїль більше, ніж імпортує, тому для України ці відносини безумовно є вигідними.

    Що стосується негативних проявів у двосторонніх відносинах, то вони присутні в сфері зовнішньополітичних інтересів та в сфері символічних питань. Основне проблема, яка ускладнює або може ускладнити українсько-ізраїльські відносини є питання більш глобальної, та насправді, незалежної від України зовнішньополітичної конфігурації. Ізраїлю доводиться рахуватися з активною воєнною присутністю Росії в Сирії, яка забезпечує безпеку повітряного простору цієй країни. Тому Ізраїлю вкрай важливо в цьому питанні домовлятися з Росією. Хоча Ізраїль під тиском Сполучених Штатів Америки завжди підтримував в ООН резолюції, які спрямовані на осуд російської агресії, тим не менш це може змінитися у випадку, якщо Кремль натисне. В будь-якому випадку Ізраїль завжди був противником санкцій по відношенню до Росії. І для Ізраїля доволі болісно, що Україна, яку сприймають як союзника і партнера, іноді підтримує голосування в ООН проти них.

    Що маєте на увазі?

    Як правило, Україна голосує за проізраїльські позиції, але тим не менше є питання, які неприйнятні для України. Це питання, які піднялися на порядку денному в зв’язку з активною підтримкою президента США Дональда Трампа визнання Голанських висот. Очевидно, що Голанські висоти по факту належать Ізраїлю і ситуація незрівнянна з ситуацією російської агресії в Криму. Україна на Росію не нападала. Крим для забезпечення російської безпеки не потрібен. Але очевидно, що для України цілковито неприпустимий принцип перегляду міжнародними інститутами кордонів і визнання законності анексії, яка виникла в результаті збройної агресії. Ізраїль, який зараз  бачить шанс на визнання анексії Голанських висот та анексії Єрусалима очікує від України, як від союзника, розуміння в цьому питання, але не знаходить його.

    Також існують інші менш значні фактори негативних проявів між країнами. Це криза безвізового режиму, яка спостерігається останні місяці. Безвізовий режим насправді вигідний обом країнам. Тим не менше Ізраїль вважає, що багато українців приїжджають нелегально працювати і залишаються довше дозволеного згідно з туристичними правилами часу в Ізраїлі. І це, на думку ізраїльського Міністерства внутрішніх справ, підриває потенціал ізраїльської економіки. Загалом приблизно від 20 до 30 тисяч українців працюють в Ізраїлі нелегально. В зв’язку з цим Ізраїль посилив перевірку українців на паспортному контролі. Додатковій перевірці при в'їзді, наприклад, піддавалися навіть мер Києва Віталій Кличко та міністерка освіти Людмила Денисенко. Були випадки, коли Ізраїль відправляв масово українців назад додому. Україна в свою чергу зробила схожі симетричні заходи, від чого Ізраїль почав проявляти обурення. Це визвало кризу, в тому числі змусило міністрів закордонних справ озвучувати пропозиції щодо скасування безвізового режиму, якщо він пов’язаний з такими труднощами. Але, на мою думку, ця криза технічна, яку можна пережити.

    Ізраїль ввів так звану презумпцію винуватості щодо українців, звинувачуючи українців у тому, що вони начебто намагаються нелегально працевлаштуватися. Чи не хотів би уряд Ізраїлю звернути увагу на те, що якщо це відбувається, значить це вигідно в першу чергу самим ізраїльським роботодавцям?

    Власне кажучи, Ізраїлю таким чином нелегального працевлаштування мігрантів не зупинити. Для того, щоб реально це призупинити необхідно переглянути відносини з роботодавцями в нелегальній роботі, яка підриває економіку країни за рахунок ухилення від податків. У першу чергу винен сам роботодавець. В Ізраїлі дійсно нестача робочої сили. Але додаткове збільшення доходів в бюджет варто очікувати, якщо трошки лібералізувати цю схему з одного боку, а з іншого боку посилити санкції по відношенню до роботодавців. Проте Ізраїлю простіше намагатися контролювати це на кордоні, аніж врегульовувати це питання всередині країни. Ізраїль розуміє, що нелегальні працівники все рівно будуть. Для них краще, щоб це були не палестинські араби, які крім цього представляють загрозу для безпеки Ізраїлю. Тому, Ізраїль дивиться на порушення своїх роботодавців крізь пальці і не прагне до жорсткого врегулювання в цій сфері. Розуміючи, що по факту це більш-менш вигідно для всіх, але тим не менш для створення видимості боротьби з нелегальним працевлаштуванням і нелегальною міграцією він жертвує вразливими відносинами. Ну от як у випадку з Україною. Українці стали заручниками ситуації, не ними ж створеної, такою символічною жертвою, яку Ізраїль готовий принести для того, щоб не вирішувати причини проблеми.

    Баяндурян Армен, Остапенко Євгеній, Коробова Катерина, студенти Київського міжнародного університету для «Главком».

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ