Поточари: кантон мертвих, якого немає у Дейтонських угодах

21 листопада 1995 р. на військово-повітряній базі Повітряних сил США біля Дейтону, штат Огайо, президенти Боснії і Герцеговини, Хорватії та Союзної Республіки Югославія погодили умови припинення вогню та завершення війни у Боснії і Герцеговини. Остаточно Загальну рамкову угоду про мир у цій балканській країні було підписано у Парижі 14 грудня 1995 р.

Свої підписи під цим документом поставили Алія Ізетбегович (Президент Боснії і Герцеговини), Слободан Мілошевич (Президент Союзної Республіки Югославія) та Франьо Туджман (Президент Хорватії). Гарантами мирного договору стали США, Великобританія, Франція, Росія, Німеччина.

Дейтонський мир потрібний був не тільки сторонам міжетнічного конфлікту, а й світовій спільноті. Втома від Боснії і Герцеговини відчувалася під час переговорів та у діяльності Контактної групи упродовж 1992–1994 рр., яка раз по раз пропонувала різні варіанти врегулювання конфлікту. У Дейтоні і С. Мілошевич, і А. Ізетбегович, і Ф. Туджман виявилися практично зачиненими від ЗМІ та усього світу. Після тривалих переговорів, які фактично розпочалися у серпні 1995 р., вони погодилися підписати мирну угоду. В її основі лежав план Контактної групи, розроблений роком раніше.

Мирна угода принесла дуже примарний мир у Боснію і Герцеговину, оскільки його мали підтримувати миротворчі контингенти ООН. Миротворці ООН залишалися у країні до 2002 р. Потім їхні функції перейшли до Поліцейської (завершена у 2012 р.) та Військової місій ЄС (назва «Алтея», мандат подовжено до 2020 р.).

Мирний договір хоч кволо, але впроваджувався у життя. За цим слідкував і слідкує Верховний представник по Боснії і Герцеговині, Спеціальний представник ООН та ЄС. Цю посаду з 2009 р. обіймає Валентин Інцко.

Дейтонські угоди не ліквідували, як сподівався Алія Ізетбегович та його оточення, Республіку Сербську. Це державне утворення боснійських сербів у Боснії і Герцеговині виникло у 1992 р., продемонструвавши світові та керівництву держави прагнення жити окремо. Для законно обраної влади Боснії і Герцеговини серби у Республіці Сербській були і залишаються сепаратистами, із якими вони мають спільно приймати рішення, закони та давати стимули для існування всієї Боснії і Герцеговині.

Країна за державним устроєм стала федерацією, до складу якої входять Мусульмансько-хорватська федерація та Республіка Сербська. Окремо існує під міжнародним протекторатом округ Бичко, створений у 1999 р. за рішенням арбітражного суду (формально входить до складу Республіки Сербської). Таким чином, Дейтонський мир узаконив поділ Боснії і Герцеговини за етнічним принципом, розселивши сербів, хорватів та бошняків по трьом ентитетам.

Окрім них на мапі країни існує і четвертий ентитет, якого немає у Дейтонських угодах. Це Меморіальний комплекс Поточари, який колишній в’язень концтабору Трнопольє Хариз Халилович у своїх мемуарах «Як описати Сребреницю» назвав ентитетом мертвих. Його появу визначили дії Армії Республіки Сербської під командуванням Ратка Младича у анклаві Сребрениці в липні 1995 р. Упродовж чотирьох днів - з 11 по 15 липня - тривали убивства чоловіків та хлопчиків, які належали до боснійських мусульман та мешкали у Сребрениці і навколишніх населених пунктах.

Міжнародний трибунал для колишньої Югославії визнав ці масові вбивства геноцидом проти мусульман-боснійців, а головнокомандувача Армії РС Ратка Младича та Президента РС Радована Караджича винними в організації та проведенні геноциду.

Тіла вбитих боснійських мусульман військовослужбовці Армії РС ховали у масових могилах. Приховати масштаби геноциду, про який ЗМІ, правозахисники, робітники гуманітарних місій та миротворці заговорили у липні 1995 р., дозволили перепоховання людських останків. Так навколо Сребрениці та сусідніх населених пунктів виникли вторинні, третинні чи, навіть, четвертинні масові поховання. Пізніше це викликало складнощі із ідентифікацію жертв, кістки та речі яких судмедексперти Міжнародної комісії з пошуку осіб, що зникли безвісти, знаходили у різних масових могилах. Перепоховання заважали тривалий час встановленню справжньої кількості вбитих; визначенню, де вони мешкали, хто їх вбив. Були і спроби маніпулювати цифрами у сторону збільшення чи зменшення масштабів геноциду у Сребрениці. Крапки над "ї" розставляють судмедексперти з Міжнародної комісії з пошуку осіб, що зникли безвісти, та робітники Центром ідентифікації «Подрінє» у Тузлі.

Судмедексперти працюють на місцях масових поховань, які знаходять здебільшого випадково, а у Центрі ідентифікації «Подрінє» проводиться забір даних для експертизи ДНК від людей, які заявили про вбивство своїх рідних у Сребрениці. ДНК-експертиза людських останків – тривалий і складний процес, тому ідентифікація загиблих відбувається дуже повільно. Заважає пришвидшити роботу з розпізнавання і масштабна фрагментація тіл та змішування в різних могилах людських останків.

Після ідентифікації рідні можуть поховати своїх рідних. Місцем поховання стає еморіальний центр Поточари. Рішення про його появу прийняв у жовтні 2000 р. Вольфганг Петрич, Високий представник по Боснії і Герцеговині у 1997–2002 рр. Ще півроку пішло на розробку документації для створення Фонду цвинтаря та меморіального комплексу Сребрениця – Поточари. У рішенні Високого представника від 5 травня 2001 р. викладені принципи реєстрації Фонду, напрямки його діяльності, окреслена організаційна структура. Фінансування Фонду та майбутнього меморіального центру здійснювалося за рахунок добровільних внесків, пожертвувань, грантів, подарунків, заповітів, в яких зазначалося про передачу коштів на будівництво цвинтаря та меморіалу.

У 2003 р. наступний Високий представник по Боснії і Герцеговині Педді Ешдаун включив до складу майбутнього Меморіального центру будівлю старої «Акумуляторної фабрики», де у 1995 р. розташовувався голландський батальйон миротворців ООН.

Організаційне оформлення центру фактично завершилося у 2007 р., коли Крістіан Шварц-Шиллінг (Високий представник по Боснії і Герцеговині у 2006–2007 рр.) підписав «Закон про Меморіальний центр Сребрениця – Поточари, меморіал та цвинтар жертв геноциду 1995 р.», за яким діяльність Фонду припинялася, а його наступником ставав Меморіальний центр.

Площа «Меморіального центру Сребрениця – Поточари, меморіалу та цвинтаря жертв геноциду 1995 р.» становить 44 тис. м2. Більшу частину займають могили, кількість яких постійно збільшується. Інша частина – це молитовний дом, документаційний центр, мультимедійна кімната, виставковий майданчик. Постійні та тимчасові експозиції організовуються у приміщенні будівлі колишньої «Акумуляторної фабрики». Там само розмістили мультимедійну кімнату та документаційний центр.

Приміщення старої фабрики використовують для організації офіційних заходів, які проводяться щороку під час поховання тіл, ідентифікованих спеціалістами у Тузлі за допомогою ДНК-аналізу.

Поточари – це не просто ентитет мертвих, це невидимий ентитет на мапі країні. Керівництво Боснії і Герцеговини згадує про існування Меморіального центру та його «мешканців» тільки раз на рік – 11 липня, коли проводиться церемонія поховання останків жертв геноциду. І то, згадує не усі очільники країни. Політики Республіки Сербської не визнають Сребреницю місцем, де був скоєний геноцид. Тому представників цього ентитету Біг на церемонії поховання немає.

Перші поховання ідентифікованих жертв, вбитих боснійськими сербами під час геноциду у липні 1995 р., відбулися у 2003 р. (у березі, липні та вересні). Офіційно меморіальний центр відкрив 20 вересня 2003 р. колишній президент США Білл Клінтон.

11 липня кожного року на цвинтарі у Меморіальному центрі Сребрениця – Поточари з’являються нові «мешканці». У цей день у цей куточок Боснії і Герцеговини з’їжджається велика кількість посадців з різних країн світу. У інші дні Поточари знову перетворюється на етнтитет мертвих, куди навідуються поодинокі гості. Здебільшого, це працівники громадських організацій, родичі вбитих у Сребрениці, бошняки з діаспори, школярі та студенти.

Катерина Шимкевич для «Главком»