Безликі. Чому «Шахтар» не спромігся вийти з посередньої групи Ліги чемпіонів
Ігрова криза донеччан виглядає цілком очевидною
Запам’ятовується останнє. Вже скільки разів у цьому можна було переконатися. І ось знову. «Шахтар» до останнього претендував на вихід у весняну частину Ліги чемпіонів, до останнього вважався головним претендентом, щоб посісти другу сходинку в групі, слідом за безальтернативним «Манчестер Сіті». Для того, щоб мрії стали реальністю, чемпіонам України треба було гідно провести останній поєдинок групового турніру – проти «Аталанти». Гідно – це бодай не програти. Однак зробити цього не вдалося.
За весь матч проти команди із Берґамо «гірники», таке враження, відверто грали на нічию. В цих муках «Шахтаря» не було нічого епічного. І навіть привабливого. Донеччани відверто не знали, як упоратися з опонентом, як віднайти ключі до його воріт. Щось схоже було у першому турі цього відбору. Так то ж гра проти самого «Сіті»! Наразі був поєдинок «лише» проти «Аталанти». І цю гру команда Каштру відверто провалила. Не побоюсь цього слова – ганебно провалила. З двома ударами в площину воріт (а саме стільки завдав наш чемпіон) нечасто виграються матчі. «Шахтар» його й не виграв.
Мабуть, саме так – до останнього віривши, до останнього претендуючи на продовження боротьби в Лізі чемпіонів – дуже боляче втрачати цю віру. Але будемо відверті: «Шахтар» не зробив рівним чином нічого, щоб перемогти свого останнього опонента. А якщо так, то поступився справедливо. Й вилетів із чемпіонської Ліги також справедливо. І хто йому лікар?
У «Шахтаря» в цьому груповому турнірі чемпіонської Ліги було стільки змагальних «облич», що дуже складно ось так одразу сказати, яке ж із них справжнє, яке надовго. Після першого поєдинку в групі – проти «Манчестер Сіті», який завершився беззаперечною й гнітючою крупною поразкою української команди, здавалося, що все пропало. І що «Шахтар» зразка Луїша Каштру такий же вразливий і неоковирний, як і «Шахтар» Паулу Фонсеки.
Проте після повторної зустрічі – на «Етихаді», де чемпіон України постав злагодженою й достоту терплячою командою, відтак не поступився ні за грою, ні за результатом більш майстровитому, хоча й позбавленому мотивації опоненту, залунали голоси, що нинішній «Шахтар» таки здолав хворобу росту. І вже не велет на глиняних ногах, який падає від першого ж серйозного удару суперника, а команда, яка вміє бодай тримати цей удар.
Матчі проти заґребського «Динамо» - то узагалі якесь божевілля. Робити з них далекоглядні висновки – все одно, що прогнозувати погоду на місяць вперед. Таке враження, ніби зустрічалися не чемпіони своїх країн, а якісь аматори, які на перший план гри винесли кураж. Так, можна стверджувати, що «гірники» навчилися грати до фінального свистка, чого за ними раніше не помічалося, проте це вміння забивати на останніх секундах можна за бажання списати й на дикий фарт, який рано чи пізно закінчиться. Та й проти «Аталанти» перший поєдинок залишив змішані відчуття. З одного боку, виїзна перемога, вирвана на все тому ж фінішному спурті й геройствах П’ятова, з іншого боку, можна було нібито вести мову й про досвід донецької команди, який і став першочерговим у вікторії над бронзовим призером минулого чемпіонату Італії.
Хотілося сподіватися, що і в домашньому поєдинку проти берґамасків «Шахтар» зодягне маску принаймні із багатьма відтінками чорно-білого, тобто його гра також викличе хоча б протилежні емоції. На жаль, не склалося. Виявилося, що «Шахтар» може бути й таким – непереконливим, апатичним, в’ялим і навіть безпорадним. Здається, що навіть у домашньому поєдинку проти чемпіонів Англії донеччани не були настільки «мертвими». Чому? На це питання так одразу й не відповіси.
Проблема в Каштру, який не має апріорі плану «Б»? Так він ніби довів, що має – своїми діями на «Етихаді». Хоча повторну дуель Ґасперіні португалець таки програв. Команда вже не біжить? Так ніби швидкість є. Тайсон і Марлос вже не ті? Так усі були не в своїх тарілках. Чого ж тоді бракує? Вочевидь – класу. Так-так, саме класу. З досвідом змагань на подібному рівні ніби все нормально, його на дві «Аталанти» може вистачити. Хоча частково досвіду молодим Тете і Додо й забракло у вирішальний момент. А от стабільності – катма. Билися головою в стіну під назвою «Аталанта», мов сліпі кошенята.
Відтак, що ж маємо у сухому залишку? «Шахтар» не зробив те, що мав. З усіх точок зору нав’язати боротьбу за перше місце в таблиці «МанСіті» було нереально, бо чемпіони Англії за всіма показниками з іншої планети. «Шахтар», власне, і не нав’язував. Хоча й зумів зламати неприємну для себе традицію – не програв у Манчестері.
Ще до початку групового турніру «гірники» вважалися головним претендентом на другу сходинку в групі – хоча б тому, що відбиралися з другого кошика при жеребкуванні. В «Аталанти» на статус фаворита до пори до часу не вистачало потрібного в таких моментах міжнародного досвіду, точніше, його не було зовсім, та й бразильська схема гри команди (заб’ємо більше бодай на один м’яч, аніж пропустимо) також попервах грала з «синьо-чорними» злий жарт.
Щось схоже можна переадресувати й чемпіонам Хорватії. З емоційною складовою підготовки цієї команди все гаразд, та й атакувальна ланка – мрія ледь не половини континентальних грандів. Але необхідних для просування на тривалу турнірну відстань м’язів у цього колективу немає. І досвіду, певна річ, також. Тому було б справедливо, закономірно й правильно, аби саме чемпіони України посіли підсумкову другу сходинку й продовжили свій похід Лігою чемпіонів. Бо в них був досвід, яка-неяка майстерність, і навіть фарт. Але вони не посіли цієї сходинки. «Гірники» за сумою протистоянь програли «Аталанті», не виграли вони і в обох матчах проти «Динамо».
То ж про яку Лігу чемпіонів ми можемо теревенити? Що, знову варто було сподіватися лише на удачу Соломона, Тете чи Додо? Так усі троє показали, що їм ще далеко до елітного рівня. А інших козирів у цього «Шахтаря» й не виявилося. Відтак маска, яку зодягли «гірники» на «Етихаді» - не що інше, як щасливий випадок, разова акція, подарунок немотивованого «Сіті». Тому давайте будемо відвертими: «Шахтар» на євровесну не заслуговував. А пробився туди, себто у «втішний» турнір під назвою Ліга Європи, передовсім через злість «МанСіті», який напередодні візиту в Заґреб програв у себе в чемпіонаті ворогам із «Юнайтед», тому треба було зберігати «обличчя» в грі Ліги чемпіонів…
Олександр Васильєв, для «Главкома»
Коментарі — 0