«Динамо» - «Копенгаген»: «Гамлет» Подерв’янського замість «Гамлета» Шекспіра
Чутки про вихід київської команди з кризи досі залишаються лише чутками
Цей стогін у нас піснею зветься. Власне гри у виконанні «Динамо» в матчі проти «Копенгаґена» було обмаль. Хвилин десять у другому таймі. Не більше. Перший тайм динамівці повністю провалили. Точніше не так: суворі данські чоловіки змусили наших вибагливих «зірок» скакати під їхню музику. У даному випадку не так важливо, що «Копенгаген» на забитий м’яч не награв, хоча й забив швидкий гол – просто так сталося: спортивне щастя для одних, і нещастя – для інших.
Інша справа, що, судячи за першою половиною зустрічі, бодай на нічию кияни не заслуговували. Гості були спритніші, уважніші й навіть досвідченіші. Так, вони діяли без шику й блиску. Радше – як солдати, що роблять те, що вміють. Власне, у цьому сіль «Копенгаґена» - робити важку чоловічу роботу.
Їхній тренер, відомий у недалекому минулому норвезький півоборонець Сульбаккен, який закінчував активні виступи саме в «Копенгаґені», змушений був зав’язати з футболом через серйозні проблеми з серцем. Одного разу на тренуванні він знепритомнів. І пережив клінічну смерть. Лікарі наполегливо радили йому не займатися футболом у будь-якому його прояві, проте Стале не послухав. Уже не перший рік цей харизматичний вікінг вчить долати перешкоди своїх підопічних. Вочевидь він прищеплює їм радше тактичну у а не фінти. Саме завдяки тактичному вишколу «Копенгаґен» і не поступився «Динамо». А якщо називати речі своїми іменами, то кияни просто «відскочили».
Чому «Динамо» в цій грі візуально було таким «важким»? Особисто в мене відповіді немає. Нібито динамівці вже пройшли «школу молодого бійця», яку їм влаштував Михайличенко після свого призначення. Наразі команда мала б отримати друге дихання, проте отримала, даруйте, хіба що геморой. Попередній матч (проти «Олександрії») був для неї домашнім, цей – також, тобто не було перельотів і стресів. Проте команда не біжить, у сенсі готовності не ліпша за опонента, лідера в центрі поля як не було, так і немає, долати грамотну оборону суперника все так же складно. Невже питання в мотивації? Може, динамівцям просто нецікаво грати в не найпрестижнішому турнірі?
Вочевидь у цьому щось є. Не цікава Києву Ліга Європи. На кваліфікаційний матч чемпіонської Ліги проти «Брюґґе» прийшло майже сорок тисяч глядачів, тоді як на перший тур групового етапу Ліги Європи – проти «Мальме» - завітали майже вдвічі менше вболівальників. Іншої тенденції перед грою з «Копенгаґеном» бути не могло, бо пересічному фану що «Мальме», що «Луґано», що «Копенґаген» - одного поля ягода. Не зовсім достигла й смачна, даруйте за таке порівняння.
Проте треба дивитися правді в очі. Якби кияни виступали в турнірі рангом вище, був би й інтерес відповідний, та й самі динамівці, дивись, почали б «рости над собою». А тут хіба виростеш? Приміром, чим нинішній «Копенґаген» ліпший за умовну «Олександрію»? Та нічим. Зараз «копенгаґенські леви» навряд чи відповідають своєму грізному прізвиську. У ліпшому випадку – «бурундуки».
Тим більше, чемпіон Данії через травми втратив майже половину основних виконавців. Якби, не доведи, Боже, таке трапилося з нашою командою, ми б заздалегідь викинули білий прапор. А ці – ні, перед грою посміхалися, передавали вітання Вербічу (Беньямін до «Динамо» виступав саме в «Копенгаґені», за який провів 99 матчів) й обіцяли забрати своє. Ми ж обіцяли їх перебігати. Ось таким «живчиком» виглядав анонс цього матчу. Але хіба хтось винен динамівцям у цьому?! Хіба хтось винен, що вони замахувалися на «Гамлета» Шекспіра, проте грають «Гамлета» Подерв’янського?
У принципі, й сам матч видався таким же – тягучим, як гаряча карамель. Не залишало враження, що триває вже третій тайм гри «Динамо» - «Олександрія». Пригадується, не так давно наставник динамівців Олексій Михайличенко в серцях заявляв, що якщо на матч його команди прийде лише один уболівальник, його підопічні гратимуть для нього. Наразі прийшло більше, проте не було відчуття, що «біло-блакитні» грали для трибун. Радше за «прийнятний результат», як і завше останнім часом.
Звинувачувати їх в небажанні марно, бо воно, бажання принаймні не програти, було в наявності. Інша справа, що потрібного алгоритму, потрібного інструментарію - як саме перемагати, що для цього робити – у киян не було. На жаль. Чи то Михайличенко не зумів розказати, чи розказувати нікому, бо не розуміють. Парадокс, проте у цьому матчі в складі господарів можна виокремити, хіба що, двох оборонців – Миколенка й Шабанова. Перший вигризав усе, що міг, ніби «енерджайзер», намагався зарядити енергією своїх не дуже активних партнерів. Другий забив гол, зрівнявши рахунок. А що ж ті товариші, які мали б відповідати за креатив? А нічого. На рахунку Циганкова – результативна передача (уже добре), на рахунку Вербіча й Бесєдіна – по «гірчичнику». От і весь креатив.
Найсмішніше те, що навіть в такому стані, навіть в такому напівлетаргійному сні «Динамо» вийде з групи в плей-оф. Бо в суперниках – відверто слабкі колективи, які можуть запропонувати, хіба що, порядок, але аж ніяк не майстерність.
У киян майстерність ніби як і є. Принаймні, ми всі сподіваємося, бо колись бачили, що таки є. Тобто, з цього квартету «біло-блакитні» мають виходити в євровесну ледве не з заплющеними очима. Чому ж тоді ці ходіння по муках? Питання в футболістах? Чи, все-таки, в тренері? До речі, на матчі був присутній колишній керманич динамівців Хацкевич. Чомусь здається, що десь глибоко в душі Олександр Миколайович якщо й не радів побаченому, то, принаймні, задавав собі цілком логічне риторичне питання: а хіба при мені було гірше?
А й справді: хіба було? Три матчі провели динамівці під орудою Михайличенка в Лізі Європи, і в усіх трьох було аналогічне ходіння по муках.
Певна річ, динамівський президент вважає інакше. І має на це право. Проте й ми, ті, заради кого динамівці мали б принаймні битися, якщо грати не вдається, маємо право хоча б фігурально тицяти їх носом в те, що вони вважають грою. Ми відсутність їхньої мотивації, не без проблем, але можемо пережити. Проте якщо вона закінчиться у нас, то вже буде не комедія. А трагедія.
Олександр Васильєв, для «Главкома»
Коментарі — 0