рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Чемпіон Європи Михайло Романчук: Мій друг у фітнес-клубі заробляє такі ж гроші, що й я

    інтерв'ю
    • Іван Вербицький
    • Розсилка
    <img src="/ftp_upload/images/romanchuk.jpeg" alt="Дворазовий чемпіон Європи Михайло Романчук" width="" height="" itemprop="image" /> - Чемпіон Європи Михайло Романчук: Мій друг у фітнес-клубі заробляє такі ж гроші, що й я
    Дворазовий чемпіон Європи Михайло Романчук

    Про плавання без басейну, спорт як бізнес і кохану Марину. Відверте інтерв’ю зіркового плавця

    23-річний рівнянин Михайло Романчук нині є головною надією українського плавання на Олімпіаді-2020 у Токіо. Михайло - дворазовий чемпіон Європи, двічі срібний призер Чемпіонатів світу, один із найсильніших українських спортсменів.

    В інтерв’ю «Главкому» плавець розповів, як вийшов на топ-рівень за відсутності басейну в рідному місті, як заробляє в умовах, коли в його виді спорту немає фантастичних заробітків. І, звісно, у розмові «Главком» не міг не зачепити теми особистого життя Романчука. Адже дружина чемпіона – зіркова легкоатлетка Марина Бех-Романчук.

    Михайле, ви вже розпочали сезон, вінцем якого стануть Олімпійські ігри. Розпочали яскраво – з перемоги і рекорду змагань на дистанції 1500 метрів кролем на етапі Кубка світу в Досі.

    Цьогоріч я налаштований дуже серйозно. Хочеться реалізувати те, до чого ми йшли впродовж трьох сезонів. Початок сезону додає впевненості у тому, що ми знаходимося на правильному шляху. Хоча стовідсоткової гарантії давати не може ніхто. Всі тренуються і шукають різні підходи. Ми з тренером зробимо все, що від нас залежить.

    Головним стимулом напередодні старту в Кубку світу було саме побиття рекорду змагань на дистанції 1500 метрів. Він належав олімпійському чемпіонові Ґреґоріо Пальтрінієрі з Італії, моєму принциповому суперникові. Оскільки тепер рекордсменом Кубка став я, то змагання можу вважати вдалими. Для мене було важливо перевершити Ґреґоріо.

    З психологічної точки зору?

    І з неї також. бо коли б’єш результат основного суперника, це надихає.

    Пальтрінієрі в Кубку світу не виступав. Гадаєте, він має чим відповісти?

    Побачимо через кілька тижнів на чемпіонаті Європи на «короткій воді» (у 25-метровому басейні; на Олімпіадах плавці змагаються на 50-метрових доріжках – «Главком»). Думаю, ці змагання дадуть розуміння, хто на якому шляху знаходиться.

    За рік до Олімпіади результати на «короткій воді» для вас важливі?

    Всі змагання важливі. З одного боку, є змога побачити, в якому стані суперники. З іншого – перевіряєш себе, власні напрацювання за певний період часу. Власне, ми для того тренуємося, щоб виступати. Без різниці, у великому басейні чи малому.

    Наразі ви змагаєтеся на трьох довгих кролевих дистанціях – 400, 800 і 1500 метрів. Якусь із них вважаєте основною?

    Після того, як олімпійською стала 800-метрівка, однаково важливими вважаю дві найдовших. Стосовно 400 метрів не впевнений. Думаю, остаточно визначуся з цією дистанцією після чемпіонату Європи на «довгій воді» в травні наступного року. Там вирішимо, які дистанції будуть на Олімпійських іграх пріоритетними.


    Дворазовий чемпіон Європи Михайло Романчук
    Дворазовий чемпіон Європи Михайло Романчук

    «Нехай би в Україні загалом побудували хоч один справді сучасний басейн»

    Колись це питання ставив вашій землячці Анні Хлистуновій, яка теж «плавальні університети» проходила у Рівному, місті, в якому відсутній басейн належного рівня. Вона стала чемпіонкою Європи та бронзовою призеркою чемпіонату світу. Ви навіть її перевершили. То як вдається перемагати у такому високотехнологічному виді спорту без належних умов для підготовки?

    Дуже важливо ніколи не здаватися і йти до мети, які б труднощі на шляху не траплялися. Треба наполегливо тренуватися і в разі, якщо потрапиш до гарного тренера, який зможе розкрити твій талант сповна, то успіх забезпечений. Навіть коли бракує умов. Хоча, звісно, з Рівного кожен із нас намагається вирватися туди, де є ліпші умови. Багато хто переїздить зовсім, хтось, як я, воліє не міняти прописки, лише тренується в інших містах чи країнах. Звичайно, продовжуючи тренуватися в тих умовах, які є в рідному місті зараз, перспектив не мав би. Басейни не реконструюються взагалі. Ремонт якщо й робиться, то лише поверхневий. Це важко, але на диво в Рівному завжди були хороші плавальні традиції. Раз на десять років точно хтось сильний з’являється.

    Невже навіть обіцянок щось покращити від місцевого керівництва не чули?

    Та нехай би в Україні загалом побудували хоч один справді сучасний басейн, який відповідав би усім вимогам, а тоді вже поговорили б про Рівне!

    У вашому дитинстві, коли ви ще не знали, чи зможете чогось досягти, світове плавання зробило цілий прорив. Введення костюмів з поліуретановими вставками спричинило цілий каскад світових рекордів. Причому домінували саме плавці з найрозвиненіших у плавальному розумінні країн – США, Австралії, Японії, Італії, Франції. Пік того процесу прийшовся на 2008-2009 роки, коли вам було 12-13 років. Вас такі реалії не відштовхували від басейну?

    Тоді про це не сильно задумувався. Пізніше, коли вже був майстром спорту, навіть пробував плавати у такому костюмі. Звичайно, в ньому набагато легше. Нині плаваємо тільки у текстильних шортах. На мою думку, такі ж костюми можна було б зробити не з ґуми, як тоді, а з тканини. Точніше, хлопцям можна було б зробити штани, а дівчатам – повноцінні купальники. Нічого поганого в цьому не бачу. На мою думку, це додало б нашому видові спорту візуального ефекту. Зараз виготовляють красиві, різнокольорові костюми, з різними вставками. Гарно виглядають навіть шорти. Якби це перенеслося ще й на штани, було б просто шикарно. Проте це суто моє побажання, до якого навряд чи прислухаються.

    Костюми називали «техногенним допінгом».

    Повторююся: вони допомагали. Але при цьому всі, хто мав плисти, той і плив. Звісно, вискочки були. Як, приміром, китаєць Чжан Лінь, який встановив на чемпіонаті світу-2009 рекорд на 800-метрівці, котрого ніхто не може побити понині. Всі рекорди побили, а до цього підібратися складно. І, думаю, ці 7.32,12 стоятимуть ще дуже довго. Проте це радше виняток. Одначе умови були для всіх однаковими. Що легендарний Майкл Фелпс зі США, що умовний Мишко Романчук з Рівного плили в однакових костюмах. Те саме й зараз. Просто тоді ґума дозволяла бити світові рекорди частіше, ніж зараз.

    Гумові костюми активно використовувалися в плаванні у другій половині першого десятиліття 2000-х років. Піковим моментом стала поява LZR Racer, костюма фірми Speedo, який був розроблений у співпраці з Австралійським інститутом спорту із залученням спонсорованих фірмою Speedo спортсменів. Для тестування костюма використовувалася аеродинамічна труба та інше обладнання НАСА і програмне забезпечення для аналізу потоку рідини фірми ANSYS. Крій костюмів розроблявся у співпраці з фірмою Comme де Garçons. Ці комбінезони збільшили плавучість спортсменів, суттєво підвищили загальний рівень результатів.

    Для вас 23-разовий олімпійський чемпіон Фелпс – еталон у плаванні?

    У мене немає еталонів у плаванні. То радше мені самому завжди хотілося бути прикладом для наслідування. Сподіваюся, мені це вдається. Після Олімпіади потихеньку розкручуватиму свою історію. Є чимало ідей. Але для цього потрібен час і допомога з різних сторін.

    Мабуть, таємницю успіху може розкрити дружина (легкоатлетка Марина Бех-Романчук), яка є однією з найрозкрученіших українських спортсменок?

    Треба розуміти, що дівчатам ставати популярнішими легше. Особливо якщо мова про підписників в Instagram. Чесно кажучи, поки я про це не сильно задумуюся. Однаково всі прибутки ідуть у сім’ю (сміється)



    Михайло Романчук та Марина Бех-Романчук

    Михайло Романчук та Марина Бех-Романчук (фото: xsport)

    Стежили за тим, як Марина вигравала срібло на недавньому чемпіонаті світу в Досі?

    У прямому ефірі дивитися не міг, адже в той день, коли легкоатлетки розігрували медалі в стрибках у довжину, я стартував на 400-метрівці на International Swimming League в Індіанаполісі. В мене якраз була розминка і весь мій клуб Energy Standart знав про те, що Маринка зараз стрибає. До мене постійно підходили й інформували, хто як стрибнув. Після кожної спроби. То тренер з клубу підійде, то масажист, то хтось зі спортсменів. Слідкували всі. Потім разом вітали. Я відчував велику підтримку.

    Марина прислухається до ваших порад?

    У тренувальний процес не влажу взагалі. У неї є тренери, які розбираються ліпше за мене. Я людина з іншого виду спорту, яка тільки почала щось розуміти в легкій атлетиці. Маю на увазі глобальне розуміння, технічні тонкощі. Ми підтримуємо одне одного морально. То невід’ємна частина нашого життя.


    Михайло Романчук
    Михайло Романчук

    «Хочеться, щоб українські бренди зрозуміли, що український спорт живий»

    Призер чемпіонатів Європи і світу в плаванні на 50 метрів вільним стилем Олександр Волинець колись казав, що плавання еволюціонує по слідах легкої атлетики. Ви з ним згодні?

    Може, колись так і було. Зараз, як на мене, ці види спорту вирівнялися. Чемпіонати Європи і світу вийшли на новий рівень. Нині вже маємо шоу. До того ж в легкій атлетиці фінали можуть відбуватися в кількох видах одночасно, тоді як у плаванні є один басейн і всі запливи відбуваються по черзі. Це якщо говорити про видовищність. А з точки зору технічної довершеності, підготовки… Думаю, в професійному спорті враховані усі дрібниці, незалежно від того, який то вид. Конкуренція в нас теж не менш гостра, ніж у легкоатлетів.

    Але заробітки у легкій атлетиці помітно вищі. Вам про це відомо, як нікому іншому.

    У легкоатлетів є «Діамантова ліга», серія інших комерційних стартів. У нас ситуація скромніша. Мої суперники з розвиненіших у порівнянні з Україною плавальних країн основні заробітки отримують все ж не від плавання, здобутих медалей чи встановлених рекордів, а завдяки тому, що мають хороші рекламні контракти. Спорт їм дозволяє стати впізнаваними, а над іншим працює їхня команда. В Україні ситуація складніша. Хочеться, щоб українські бренди зрозуміли, що український спорт живий і звернули на нас увагу. На мій погляд, буде більше користі, якщо якась фірма вкладе гроші не в оренду біґборда, а в рекламний контракт зі спортсменом. Можна видумати чимало видів співпраці. На мій погляд, спорт в Україні має потенціал стати однією з найприбутковіших галузей.

    Наразі ж маємо трохи спотворені реалії. Мій друг, який у спорті нічого особливого не досяг, заробляє тренерською роботою у фітнес-клубі ті ж гроші, що й я, будучи чемпіоном Європи та призером чемпіонатів світу. Виходить, стимулу тренуватися 20 років немає. Можна просто піти тренером у спортклуб. І то не тому, що клубах платять забагато, а через те, що праця спортсменів недооцінена.

    Ви згадували про легкоатлетичну «Діамантову лігу». На цьому тлі пригадалися слова першого українського чемпіона світу з плавання Дениса Силантьєва, котрий розповідав, що за свої перші перемоги в Кубку світу у середині 90-х отримував колекцію ножів. Нині ситуація, звісно, інша…

    Так. Платять гроші. Але далеко не такі, як у «Діамантовій лізі». І мені це трохи дивно, адже досвід Олімпійських ігор показує, що плавання за популярністю легкій атлетиці не поступається. Чому комерційна складова у нас помітно нижча, говорити не беруся.

    Вас турбує, що заробляєте менше, ніж дружина?

    Ну, ми не підраховуємо. Я теж непогано заробляю. Всі гроші складаємо до купи і розраховуємо, на що будемо витрачати. Такого, що ці гроші мої, а ці твої у нас немає. Можу сказати, що за 2019 рік ми заробили практично однаково.

    Вкладаєте гроші в щось конкретне чи живете в своє задоволення?

    Звісно, в ідеалі можна було б відкрити власну справу. Але для цього треба постійно бути вдома. Планів маємо багато. Час покаже. Сподіваюся, попереду в нас багато років.

    Гроші тримаєте в банку чи в банці?

    З українськими банками ліпше не зв’язуватися.

    Є ще закордонні.

    Треба час, щоб розібратися, куди вкладати вигідніше. Зараз гроші лежать. А де – не скажу (сміється).  

    Нині гроші вигідно вкладати в нерухомість.

    Ми маємо де жити і в Рівному, і в Хмельницькому. Про щось інше ще особливо не задумувалися. Бо найбільше часу разом проводимо не в Україні, а на тренувальних зборах у Туреччині. 

    Власне, Марина розповідала, що відпустку проводила з вами у Франції. Правда, ви там були на зборах.

    Так, добре, що Маринці вдалося прилетіти. Для неї відпустка пройшла чудово. Я готувався у звичному для себе місці, у містечку Фон-Ремо, в середньогір’ї, на висоті 1700 метрів. Плавав дуже багато. Але на цей раз разом із коханою переніс перебування там не так важко. А відпочивати мені подобається всюди – що в горах, що на морі.   

    В морі плаваєте?

    Так, без упину. Відрази до плавання в мене ще не виникало. Марина підтвердить, що на відпочинку плаваю постійно. Тут ще врахуйте, що робота в басейні – одне, а відпочинок у морі – інше. То ж можна розслабитися, поплавати повільно, подивитися на рибок. Проплисти в морі півтора кілометра туди, а потім назад не хотілося ще ніколи.

    Враховуючи, що попереду олімпійський рік, ще матимете нагоду відпочивати спільно?

    Сподіваюся, поїдемо перед Новим роком на кілька днів у Буковель. Але чи ризикну там кататися на лижах, ще не вирішив. На лижах я стою впевнено, але за неповний рік до Олімпіади ризикувати не хочеться. Може, спущуся з «синьої», найпростішої гірки і на тому обмежуся. Взагалі, мені подобається відпочивати екстремально. І мова не лише про гірські лижі. Приміром, подобається дайвінг. Був би тільки час

    Іван Вербицький, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ