Хаос і безвідповідальність. Підкилимна правда про академію футбольного «Динамо»
«Главком» зібрав інформацію з різних джерел, яка дає зрозуміти, чому клубна школа киян працює неефективно
Колись для київських дітей і їхніх батьків не було мрії більшої, ніж потрапити у футбольну школу «Динамо». Нині дожилися до того, в динамівську академію іти навпаки не хочуть. Батьки спілкуються одне з одним і вміють відрізняти добре від поганого. Вони розуміють, що яким би улюбленим динамівський бренд не був, виключно він їхніх дітей грати в футбол не навчить. Спеціалісти відзначають, що до 11-12 років значно більше користі від занять у локальних клубах. Чому так відбувається? Цим матеріалом спробуємо на це одночасно просте й складне питання відповісти.
Показово, що в першій команді київського «Динамо» зараз немає жодного киянина. Винятки – воротар Денис Бойко, який розкрив свій талант у «Дніпрі» і заграв у рідному клубі лише після тривалої відсутності та Артем Шабанов, який був у динамівській школі до 15-ти років, потім перейшов в «Арсенал» і повернувся у рідний клуб після тривалих вояжів Україною. Так, в основі сучасної команди виступає чимало гравців, які пройшли через клубну академію – Циганков, Буяльський, Миколенко, Попов, Шапаренко. Проте всі вони народилися поза межами столиці і стали динамівцями в доволі зрілому шкільному віці. Взагалі, у «Динамо» набирають найкращих дітей Києва, але через декілька років вони стають посередностями і тому відповідним службам доводиться шукати альтернативу в інших командах.
Брак практики
В основному діти зупиняються в розвитку. Їм бракує якісної ігрової практики. В середньому за тиждень кожна дитина грає по 15 хвилин. Тоді як згідно європейських стандартів, щовихідних діти повинні грати не менше 50-ти хвилин.
Динамівці рідко беруть участь чи не беруть взагалі в якісних турнірах, хоча для того, щоб рости, треба не просто грати, а грати проти топ-команд. Якщо хочеш бути конкурентоздатним у Лізі чемпіонів, то з суперниками відповідного рівня треба грати з дитинства. Однак кияни, таке враження, не їздять, бо бояться там програвати.
Запрошення надходять постійно. «Динамо» попри все залишається брендом, команду чекають у Європі. Показовий випадок трапився зовсім нещодавно, коли існував варіант виїзду на дуже вигідних умовах на турнір в одну з країн Західної Європи. Харчування і проживання у готелі організатори брали на себе. Витрати стосувалися лише переїзду. Однак у клубі від виїзду відмовилися, посилаючись на те, що керівництво не дало грошей. На автобус. При цьому пропозиції оплатити переїзд від батьків теж відмітаються. Мовляв, не дозволяє керівництво. Зате з першого січня, коли команди всіх вікових груп не поміщаються в манеж у Конча-Заспі, батьки наймолодших дітей змушені шукати зали і оплачувати їх з власної кишені.
Разом з тим, відмовляючись від поїздок у Західну Європу, кияни постійно їздять на посередні турніри в далеко не футбольні країни. Скажімо, на зимові змагання в Литву. Але туди ще приїжджає кілька сильних команд на кшталт англійського «Манчестер Сіті» чи голландського «Феєнорда». Або в Польщу, де не грає жодна з топових команд. Динамівці там перемагають усіх суперників з двозначним рахунком і стають переможцями. Тільки користь від таких матчів майже нульова.
Влітку динамівські команди кількох вікових груп взяли участь у турнірі в Болгарії. Де грали в основному з суперниками із… України. Жодного поєдинку з іноземними опонентами кияни не провели. Навіщо туди їхати – велике питання.
Фактор Суркіса
Мало того, через конфлікт між Суркісом і Павелком «Динамо» останнім часом ігнорує навіть внутрішньо українські турніри під егідою УАФ. Виходить, конфлікт двох президентів федерації – колишнього і нинішнього – накладає негативний відбиток на розвиток дитячого футболу загалом.
«Динамо» працює у спілці з Федерацією футболу Києва під керівництвом Ігоря Кочетова. Чемпіонат столиці позбавлений інтриги, не конкурентоздатний. Більшість команд воліють віддавати перевагу не цим змаганням, а комерційній лізі, де вища і конкуренція, і рівень організації. А головне – формат. У комерційних лігах грають у загальноприйнятому у всій Європі для дітей віком від восьми до 13-ти років форматі «шість у полі, один у воротах», з ворітьми 5 на 2 метри. Тоді як у чемпіонаті Києва продовжують вперто притримуватися формули «4+1». До десяти років. У всьому цивілізованому світі це вважається футзалом. Потім, після 13-ти років відразу відбувається перехід на формат «8+1». Важливого для такого процесу плавного переходу не існує. Лише у Києві, бо решта України керується європейським форматом.
Втім, зрозуміло, що тонкощів виховання молодих футболістів власник клубу «Динамо» Ігор Суркіс знати не може. Тому всеціло довіряє керівникові академії Олександрові Іщенку, людині досвідченій, яка тривалий час працювала з багатьма українськими клубами і молодіжними збірними. Однак Олександр Олексійович воліє не займатися творчими пошуками, а послуговується перевіреною схемою. Переконавшись, що серед 14-15-річних дітей бракує талантів, він набирає перспективних хлопців з усієї України. Методами матеріального заохочення. Просити у президента клубу гроші для цього, на відміну від автобуса за кордон, виходить, не так соромно.
Натомість корінні кияни, які займалися в обоймі раніше, можливо, не менш обдаровані, з таким підходом через слабкий тренувальний процес таланту розвинути не змогли. При цьому треба спростувати міф про те, що в академію «Динамо» беруть за гроші. Такі прецеденти якщо й були, то раніше. Певна дискримінація спостерігається у ставленні до команд різних вікових категорій. Приміром, хлопці 2006 року народження, за яких грає у воротах син Григорія Суркіса, нещодавно літали на турнір у Катар, тоді як інші групи таких привілеїв не мають.
Також зараз поряд із «Динамо» паралельно функціонує дитяча команда «Динамік», яка на змаганнях виступає з літерою «Д» на футболках. То – комерційна структура, яка тренується на базі «Динамо». Туди відправляють усіх дітей, які не підходять основній школі. Платять вони по 1000 гривень на місяць.
Фактор Іщенка
А в основну школу дітей набирають безкоштовно. Інша річ – як із ними працюють. Тренери з 10-20-річним стажем не розвиваються, проводять одноманітні тренування. В основному спеціалісти у динамівській академії є вихованцями Олександра Шпакова, які у великому футболі себе не проявили.
Хоча «двигунами прогресу» в динамівській академії є тріо: згадуваний вже Олександр Іщенко, Володимир Жаріков, який відповідає за участь у змаганнях і нещодавно призначений старший тренер команд молодших вікових категорій Вадим Шабельников. Останнього звільняли і повертали в клуб кілька разів. Після одного зі звільнень він забрав із собою цілу групу дітей 2003 року народження під крило «Арсенала».
Логіку тренерів динамівської академії іноді збагнути важко. Щоб збагнути це, достатньо описати кумедну історію, яка трапилася декілька років тому. Взимку один із спеціалістів вишикував вихованців, щоб повідомити, що троє з них відраховані. Минув рік. Під час одного з матчів один із відрахованих із «Динамо» гравців забив колишній команді м’яч і взагалі відіграв дуже яскраво. Той же тренер запропонував хлопцеві перейти відразу в перший склад, хоча до того його відрахували з другого. «Так ми ж у вас уже були», - засміялися батьки у відповідь. «Я не пам’ятаю», - сказав тренер.
Танці на кістках
Врешті, користуючись хаосом у динамівських лавах, Українська асоціація футболу на противагу «Динамо» зараз підтримує проект «Dynamo Family». Його керівником є колишній воротар динамівського дублю, звільнений за корупційну діяльність з посади президента Професійної футбольної ліги діяч Святослав Сирота. Дітей ця організація фактично набирає під динамівський бренд із трохи видозміненою назвою. Тренуються хлопці на полях ФФУ/УАФ.
Крім того, при УАФ створена так звана академія футболу. З огляду на європейський досвід, її існування ніби й доречне. У цивілізованих футбольних країнах національні федерації розвивають відповідну інфраструктуру, починаючи з 11-річного віку проводять короткотривалі збори для найкращих гравців, фактично з цього віку розпочинаючи підготовку майбутніх гравців національних збірних. Своєрідні національні футбольні центри організовуються в кожному регіоні. Туди запрошуються найталановитіші діти, для яких проводять заняття впродовж тижня чи двох. Потім їх відпускають назад у клуби і через певний час знову збирають, щоб простежити динаміку розвитку, зокрема й за тим, як розвивають дітей у їх клубах.
Натомість в Україні створили цілу лігу, мабуть, лише з однією метою. Академія футболу при ФФУ/УАФ у наших реаліях налічує команду всього однієї вікової категорії – 2010 року народження. Все тому, що саме в цьому році народився син першого віце-президента ФФУ/УАФ Вадима Костюченка. Під цей колектив проводилися фестивалі футболу, на який завжди запрошувалися одні й ті ж команди. Пізніше фестиваль за участю цих восьми команд трансформувався в окрему лігу.
Проте це тема окремої розмови. Український футбол загалом і та його частина, яка стосується підготовки молодої зміни потребують ретельного аналізу, до якого ми ще повернемося. Звісно, у кожному клубі чи регіоні проблеми різні, багато в чому відмінні від «Динамо». Але в дечому й спільні. Гірка іронія киян полягає в тому, що хлопчик, який кілька років тому знявся в кліпі-заклику прийти і вступити в дитячо-юнацьку школу «Динамо», не пройшов у неї відбір. Але зате підійшов академії «Шахтаря»…
Іван Вербицький, «Главком»
Коментарі — 0