«Довести українську до меж і поза межі одним зосередженим ударом»: історія недооціненого інтелектуала Ігоря Костецького

    • Розсилка
    «Довести українську до меж і поза межі одним зосередженим ударом»: історія недооціненого інтелектуала Ігоря Костецького

    Складна особистість з кількома іменами та багатьма талантами. Він був журналістом, письменником, сценаристом, перекладачем, інтелектуалом і простим робітником. Це все Ігор Костецький – один з найбільш недооцінених українців ХХ століття.

    Цей матеріал не є історичним дослідженням. Автор опирається на спогади Андрія Мерзлякова, Енциклопедію сучасної України, статтю Марка Роберта Стеха «Ігор Костецький: начерки творчого портрету» та статтю Олександра Вешелені «Ігор Костецький відмовився від батькового російського прізвища».

    Свого часу В’ячеслав Мерзляков хотів навчитись професійному співу. Він успішно склав вступний іспит, але не мав коштів на навчання. Волею випадку про те дізнався композитор Микола Лисенко і розпорядився щоб абітурієнта прийняли на навчання безкоштовно. Мерзляков потрапив у групу до оперної співачки, професорки Олени Муравйової, в якої вже навчалась Наталя Костецька.


     Олена Муравйова. Фото з Вікіпедії
    Олена Муравйова. Фото з Вікіпедії

    В’ячеслав і Наталя побралися в 1911 році, а вже через два роки, 14 травня, у них народився син Ігор, якого в родині змалечку називали Юрком. Мине ще багато років преш ніж Ігор «Юрко» Мерзляков стане Ігорем Костецьким.

    В непевні роки Української революції, коли влада швидко переходила з одних рук до інших, родина Мерзлякових переїхала до Вінниці. Тут на лівому березі Південного Бугу батько Наталі Костецької спорудив собі будинок. Андрій Мерзляков, другий син молодого подружжя в своїх пізніх спогадах описує його так:

     «Будинок діда і справді був повним контрастом до хатинок абориґенів. Він містив у собі сім кімнат унизу і восьму – мезонін, який завершувався дерев’яним шпилем на кшталт запорізького списа. Покритий будинок був етернітом – тонкою квадратною черепицею. Будинок мав простору кухню з плитою і піччю, у якій часом випікали хліб, а що вже великодні паски, то й казати нічого. Хіба що поросята не гостювали у тій печі.

    У будинку містилося два коридори. Меншим можна було пройти від ґанку до їдальні, а великий з’єднував їдальню з кухнею і коморою для продуктів. Під ним був змурований маленький льох для молочних продуктів і фруктів для щоденного вжитку, ніби сучасний холодильник. На мезонін треба було забиратися по стрімких дерев’яних сходах, а до самого мезоніну був приліплений схожий на гніздо ластівки бетонний балкончик. Ось така кремезна споруда височіла над хатинками Старого міста. Шкіц для цього будинку виготовив відомий художник Василь Кричевський».


    Копія ескізу Вінницької садиби Костецьких, створеного Василем Кричевським
    Копія ескізу Вінницької садиби Костецьких, створеного Василем Кричевським

    Маєток, оточений фруктовими садами, березовими і липовими алеями став прекрасним місцем для дитячих забав двох братів Мерзлякових. Саме тут майбутній письменник Ігор Костецький, який більшу частину свого дитинства відгукувався на ім’я Юрко, формувався як особистість.

    Поки В’ячеслав Мерзляков перебував десь на Одещині із мандрівною оперою, його дружина з сестрою, матір’ю та двома синами облаштувалась у вінницькому маєтку Костецьких. Марія Костецька (баба Маша) розважала дітей розповідями про Назара – хлопчика років 10-12, який мандрує світом. І хоча бабуся часто перебільшувала і фантазувала в своїх оповідках, це були перші знання з історії та географії для малих Ігоря й Андрія. А трохи згодом «баба Маша» перейшла до більш серйозної науки, навчаючи їх арифметиці та читанню.

    Тітка Ляля (Олена Костецька) згідно зі спогадами Андрія Мерзлякова була «войовничою націоналісткою» і навчала братів історії України, опираючись виключно на праці Грушевського.

    Тим часом Наталя Костецька виступала солісткою в хорі, який час від часу співав і в церкві. Супроводжуючи маму до церкви, малий Ігор зацікавився церковним обрядом і навіть прислужував певний час кліриком. Набуті знання швидко перекочували додому. Під маленьким столиком двоє братів обладнали вівтар з іконостасом і правили уявні служби. Невдовзі домашня «церква» перетворилася на театр. Справа в тому, що Ігор цікавився театром з самого дитинства. Братів часто водили на дитячі вистави і їм завжди було цікаво, що відбувається за лаштунками.

    «Згадується, у Вінниці в ті роки існував якийсь театр, де йшли п’єси для дорослих, а часом ставилися й для дітей. Ми дивились «Ваня і Маша», «Красавіца і чудовіще» та ще щось. Юрко дуже цікавився «кухнею» театру, тим, що твориться за лаштунками, але, на жаль, довідуватися про це міг лише з розповідей дорослих. Часом він убирався в хустки, шарфи, накручував чалму і зображав турецького пашу, або маркіза чи чарівника. Так починалося його знайомство з бодай примітивним, але театром. Іноді він виголошував якийсь монолог, а коли його питали, що воно означає, він, ніби ніяковіючи, відповідав: «Це так собі, п’єса»», – пригадує Андрій Мерзляков.

    В 1927 році Ігор Мерзляков переїжджає до Києва, де живе разом з батьком. На той момент подружжя Мерзлякових вже розійшлося і В’ячеслав жив з новою дружиною. Його колишня вчителька співу Олена Муравйова надала йому в користування одну зі своїх кімнат в будинку № 8 на тогочасній вулиці Ворошилова, неподалік від Золотих Воріт. Через чотири роки батько їде з Києва на інше місце роботи, а до Ігоря з Вінниці приїжджає його брат Андрій.

    Навчаючись та працюючи брати Мерзлякови почали писати і навіть випускати свої перші праці. Щоправда, через брак коштів і відсутність передплатників випуск їхнього журналу «Художественная эклектика» обмежувався одним примірником.

    «Вийшло, як я пам’ятаю, три числа. У третьому Юрко вмістив некролог на трагічну смерть Миколи Хвильового», – напише пізнішіше Андрій Мерзляков.


    Ігор Костецький, 1930-ті.
    Ігор Костецький, 1930-ті.

    Якось Ігор Мерзляков потрапив до складу художньо-політичної ради при Київському оперному театрі. Це дало йому змогу безкоштовно відвідувати вистави в усіх театрах Києва, що безумовно вплинуло на його сприйняття й розуміння театрального мистецтва.

    Відбуваючи практику на річці Сож, де працював днопоглиблювальний снаряд, Ігор почав писати книгу «Глибини і висоти». Це було проявом його тимчасового захоплення «ударною працею» та «соціалістичним майбутнім». Книгу він так і не завершив.


    Ігор Костецький. Фото: http://www.encyclopediaofukraine.com

    Ігор Костецький. Фото: http://www.encyclopediaofukraine.com

    Наприкінці 1933 року молодого письменника занесло до Радянської Росії. Спочатку він їде до тогочасного Ленінграда, де навчається на студіях при театрі імені Горького. Невдовзі він їх покидає і їде до Москви аби вступити до ҐІТІСу (інститут театрального мистецтва). Це йому вдається, але й тут Ігор не може довчитися до кінця – після трьох курсів покидає навчання і їде працювати до Пермі.

    Рік 1938 став для Мерзлякова переломним. Він починає сприймати себе українцем. Вважається, що подією, яка так сильно на нього вплинула було здобуття автономії Підкарпатської Русі, що невдовзі призвело до появи незалежної (хоч і на короткий період) Карпатської України.

    «Слухавши через радіо щоденні звідмлення про карпатські події, я увірував у Галичину. Я увірував у неї як у носія тієї революції, яка завжди здавалася мені єдинооправданою революцією: революція, що навіки звільнила б людський інтелект від обов’язку нагинатися й кривитися перед зовнішнім щоднем», – писав Мерзляков.

    В той час Ігор Мерзляков почав листуватися із Олександром Довженком, пропонуючи режисеру сценарій на основі «Слова о полку Ігоревім». Повернувшись до Вінниці, він отримує відповідь з Києва:

    «У мене є думка перетягти Вас до Київа. Я це зроблю протягом, можливо, цього місяця. Але куди саме і як – ще й сам не знаю. Напишіть мені, де Ви і що думаєте робити. Якщо сценарія написали – присилайте мені. Сценарій «Слово о полку» – не сценарій, але він свідчить про Вас з якогось своєрідного хорошого боку. Я не писатиму про нього Вам. Колись краще розкажу».


    Родина письменника Ігоря Костецького, Вінниця, 1941 рік. Сидять: мати Наталія, баба Марія та брат Андрій. Стоять: Ігор, його сестра Ірина та дружина Андрія Вероніка.

    Потенційній співпраці завадив напад Третього Райху на СРСР. Мерзляков починає працювати в дозволеній німецькою окупаційною владою газеті «Вінницькі вісті» й згодом навіть очолює редакцію. Відсутність радянської цензури та короткочасна німецька лояльність до українства давали можливість писати все, про що раніше й мріяти не можна було.

    «Ми єдині, ми – кияни, галичани, подоляни, полтавці, слобожани, буковинці, донці, кубанці, степовики, запорожці, мусимо діяти в одне. Відчувши нашу національну спільність, мусимо вишикуватися непохитною лавою і тоді далі вперед, до вершин, до всеукраїнства», – пише журналіст у статті «Принципи українства».



    В ті роки він приймає важливе рішення: Ігор Мерзляков стає Ігорем Костецьким. Відмова від батькового російського прізвища стає ще одним спаленим мостом на шляху до сприйняття себе в якості українця.

    В 1942 році Костецький добровільно відправляється до Німеччини в якості остарбайтера. Коли німці «набирали» майбутніх працівників у Вінниці, до списків потрапила його подруга Ада, яка мала проблеми зі здоров’ям. Аби вберегти її Ігор зголосився зайняти місце Ади.

    Останню звістку від нього рідні отримали 2 вересня 1943 року у вигляді листівки. Відтоді вони нічого про нього не чули протягом 20 років. А цей час, певно, був найбільш продуктивним в житті Костецького.

    Достеменно невідомо як саме звільнився з примусових робіт на шахті, але вже влітку 1945-го працював у газеті «Час» в німецькому місті Фюрт. В тому ж самому місті спільно з українськими письменниками Іваном Багряним, Віктором Петровим, Юрієм Косачем, Іваном Майстренком та Юрієм Шерехом засновує Мистецький український рух (МУР). Ця організація зробила можливим «малий ренесанс» української літератури 1940-х років.


    6_96
    Засновники МУРу, Костецький крайній з правого боку. Фото: http://www.encyclopediaofukraine.com

    Післявоєнні роки стають періодом активної літературної діяльності Костецького. Він проявляє себе як прозаїк («Ціна людської назви», «Тобі належить цілий світ»), драматург (протоабсурдистська драматична трилогія «Спокуси несвятого Антона»), літературознавець, критик і перекладач. Ще у свої радянські роки він зберігав зроблений Леонідом Гребінкою переклад «Гамлета» українською. Машинописний переклад протягом довгих років лежав на горищі вінницького будинку, поки Костецький не написав про це родичам в 70-х. Сам він перекладав українською твори Томаса С. Еліота, Езри Паунда, Данте, Поля Верлена, Шекспіра тощо. Водночас він перекладав німецькою вірші Івана Драча та Ліни Костенко. Разом зі своєю другою дружиною Елізабет Котмаєр, Костецький був активним учасником об’єднання німецьких перекладачів.



    Шістдесяті роки принесли Костецькому визнання й успіх в театрі. Експериментальний театр в голландському місті Ґронінґен ставить його драму «Черниці», яку невдовзі надрукувало віденське видавництво «Universal». Деякі німецькі радіостанції транслювали його серію з чотирьох радіоп’єс. А сам Костецький стає режисером радіоп’єс інших авторів. Журналістику теж не залишає – був постійним автором статей на культурну тематику в газеті  »Stuttgarter Zeitung».

    Вважається, що протягом певного періоду часу Ігоря Костецького намагався завербувати КДБ. Під їхнім тиском письменник починає працювати з групою перекладачів, які видають у Німеччині твори  радянських прозаїків. «Чекісти» організовують з ним низку зустрічей, намагаючись схилити його до співпраці. Невідомо як те все відбувалося і що саме йому пропонували в якості винагороди. Відповідно до спогадів Степана Мудрика, члена контррозвідки ОУН, Костецький за його порадами намагався бути подвійним агентом. Він передавав інформацію про зустрічі з представниками КДБ Мудрику. Все це було дуже обтяжливо для Костецького і припинилося лише тоді, коли КДБісти втратили важелі впливу, тобто коли батьки Костецького, які проживали в СРСР померли.

    Зі своїм братом Андрієм Мерзляковим Костецькому вдається зустрітися аж в 70-их. Тоді він вирішив улаштувати для брата сюрприз.

    «Якось я одержав від Юрка листа, що в Москві відбудеться міжнародна конференція міжнародних майстрів перекладу, і на ній має бути колега Юрка Роземарі Тітце. Просив обов’язково зустрітися з нею. Я поїхав до Москви, зв’язався з нею телефоном і домовився зустрітися увечері біля готелю «Росія» десь біля двох берізок на парапеті. Прийшов, іду, вдалині десь берізки і неясна жіноча фігура. Наближаюсь, раптом чую: на мої плечі лягли чиїсь руки. «Ну все, – думаю, – зловили». Я не знав, чи можна спілкуватися з іноземцями. Обертаюсь – усміхнена пика Юрка. Виходить, він теж приїхав на конференцію і вчинив цю комедію, бо завжди любив різні театральні ефекти», – описує цю зустріч Андрій Мерзляков.

    Костецький невпинно працював до самого кінця. Він мріяв про 20-томне видання своїх творів, мав багато планів на написання книг (наприклад, історичний роман про Мелетія Смотрицького), продовжував займатися перекладами. Та все ж, багато чого він так і не встиг зреалізувати. 14 червня 1983 року Ігор «Юрко» Мерзляков Костецький (відомий також як Юрій Корибут) помирає від раку у віці 70 років та одного місяця.

    Його власні рядки є найкращим підсумком всіх тих сімдесяти років:

    «…довести (українську) мову до меж і поза межі, одним зосередженим ударом поставити її в рівень французької мови Маллярме і англійської Джойса, викарбувати цією мовою новелю й есей, дати нею театр, засвоїти нею добір з европейської поезії і прози, закласти нею, нарешті, монумент роману, – ну, а тоді нехай судять. Тоді вже мене не буде. Тоді вже я не їм відповідатиму. На могилі ж моїй нехай влаштовують який хочуть танець. Це мій заповіт любезним землякам…»

    Вже завтра вінничани зможуть побачити виставку про Ігоря Костецького в саду садиби-музею Коцюбинського в рамках міжнародного літературного фестивалю «Острів Європа». Повну програму фестивалю можна переглянути за цим посиланням. 

    Фото: Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Вікіпедія

     

    Джерело: VЕЖА

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ