Захід радянської епохи: останній автомат газованої води здадуть на брухт у Вінниці

    • Розсилка
    Захід радянської епохи: останній автомат газованої води здадуть на брухт у Вінниці

    Кидаєш в отвір монету, натискаючи на кнопку обираєш напій – воду з сиропом чи без, – підставляєш склянку в спеціальну нішу. Кілька миттєвостей – і після характерного звуку зсередини автомату отримуєш холодний трунок з унікальним смаком.

    Схожі на холодильники та надійні як АК-47, автомати з газованою водою до самого кінця минулого століття були звичним явищем у кожному місті Радянського Союзу. Вони стояли просто на вулицях, їх знімали у фільмах, з них пили воду всі «радянські люди» та майже ніхто не крав «гранчаки», що там стояли без жодного кріплення.

    Винайдені ще наприкінці 18-го століття легендарним Швепсом, вони зникли так само раптово, як і СРСР – буквально за один сезон наприкінці 90-х. І лише в деяких містах їх вдалося зберегти до наших днів у справному стані: переважно в музеях, модних олдскульних закладах або приватних колекціях.

    Є такі автомати й у Вінниці, але вже днями їх… віддадуть на металобрухт.

    Вінницькі автомати з продажу газованої води збереглися лише біля залізничного вокзалу. Ще минулого року вони працювали і за 50 копійок з них можна було випити води з апельсиновим сиропом або ж крем-соду. Їхніми фанатами переважно були безхатченки, котрі не лише пили воду, але й наливали її в пляшки щоб помитися, особливо влітку. Можливо, саме й через це звичайні перехожі та пасажири, що приїхали до Вінниці, не так охоче користувалися раритетною технікою.

    На згадку про символ епохи, що лишила по собі такі технологічні артефакти, VежА вирішила дізнатися про найцікавіші історії вінницьких автоматів з «газировкою» та знайти їхніх власників.

    Як вдалося зберегти автомати у Вінниці?

    Останні кілька десятків років вінницькими автоматами опікується Олександр Митник та його 85-річний колега Валентин Шайдюк. Свого часу вони викупили ці апарати у залізничників, котрі вже тоді були готові їх здати на металобрухт. «Зрештою, за ціною брухту ми їх і придбали», – розповідає Олександр Митник.

    – Якось, зустрівшись, домовилися взяти за мету відновлення цих пристроїв. На той час вони були вже списані та перебували в розпорядженні «Залізничного ресторану». Звернувши увагу на відсутність певної деталі, що не дозволяла функціонувати автоматам, ми зрозуміли, як відновити їхню роботу.

    З тих пір пройшло 26 років: спочатку автомати стояли всередині вокзалу, з їх перемістили на вулицю, де й вони перебували дотепер.

    «За весь час вкрали близько 20 тисяч «гранчаків»

    – Починали колись з 10 копійок. Потім спробували запустити жетони по 15. В останні роки дотримувалися вартості 50 копійок за склянку, – розповідає Олександр.

    За 26 років в цих автоматах продавався великий асортимент напоїв: лимонад,  апельсинова вода, полуниця, крем-сода… Рецептуру намагалися зберігати «по ГОСТУ» і самі нічого не вигадували.

    В радянський час був поширений міф, ніби склянки, які стояли в нішах для наливу води, ніколи не крали. Навіть п”янички, що «позичали» тару для своїх трапез – завжди повертали їх назад. Олександр же спростовує цю красиву легенду:

    – За всі ці десятиліття, поки тут працювали автомати, загалом було вкрадено близько 20 тисяч стаканів. Ми бачили в Москві, що замість «гранчаків» в таких автоматах використовують металеві кружки, закріплені до автоматів ланцюгом. Але зробити так у Вінниці нам просто не дозволили власні моральні переконання. Тож ми й далі купували склянки.

    Пізніше все ж перейшли на одноразовий посуд – пластикові горнятка. А ще, вивчивши побажання клієнтів, зробили технічну можливість набирати воду в пластикові пляшки – для цього відсували трубку наливу, аби було зручніше це зробити.



    Окрім того, власники завжди намагалися розміщувати автомати поблизу місць загального вжитку їжі, тому проблеми в придбанні одноразового посуду не виникало.

    Який прибуток приносили автомати?

    Нерентабельність – головна причина, чому власники вирішили відмовитися від утримання ретро-апаратів у Вінниці. Хоча раніше вони їм приносили значний дохід.

    – Колись за сезон можна було відкласти 1000 або 3000 доларів. Останніх ж років ледь – ледь вистачало заплатити за оренду, – продовжує Олександр.

    Тепер же він пояснює: на кожному кроці людям пропонують воду, квас, каву. Радянські автомати банально не витримали конкуренції.

    Ще одна причина – пасажиропотік саме на вокзалі, який, зі слів п. Митника, значно знизився в останні роки. Тож спочатку він прибрав автомати, які стояли біля трамвайної зупинки, а за тим вимкнув і два останніх, які розташовані біля колій. Зараз вони ще стоять, оточені циганами, що розклали біля них свої пакунки, тут їдять і сплять. «Нас попросили їх поки не прибирати, аби притримати місце, грубо кажучи», – пояснює Олександр. Можливо, на цьому місці невдовзі встановлять щось схоже.



    Чи є шанс зберегти раритет у Вінниці?

    – В мене була маса запчастин, але я всі їх продав і решту автоматів вже здав на металобрухт, – розповідає Олександр. Пояснює, що просто нікому їх обслуговувати – це надто специфічне ремесло. «Скільки років я цим займався – і те не зміг бездоганно їх вивчити».

    Власник автоматів категорично заявляє, що 100% не налаштований їх відновлювати, а на запитання, чи зміг би їх продати – відповідає різко негативно.

    – Все має свій час: колись їздили на конях, зараз їздять на автомобілях. Пристрої себе морально вичерпали, розумієте? Я вважаю, що ми й так чудово впоралися і можемо цей аркуш історії перегорнути з приємністю.


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ