Про італійський досвід карантину та уроки для світу
Коли в Італії було 400 зраєстрованих хворих на коронавірус, а кількість смертей вимірювалася двозначною цифрою, лідер Демократичної партії опублікував фото свого келиха і написав: «Аперитив у Мілані. Не міняйте ваші звички!»
Це було 27 лютого, а за 10 днів кількість заражених сягнула вже 5883, а кількість померлих 233, лідер Демократичної партії Нікола Зінгеретті опублікував нове відео, цього разу повідомляючи що у нього теж діагностовано вірус.
Трагедія Італії тепер є попередженням для європейських сусідів і Сполучених Штатів. Якщо досвід Італії щось показує, так це те, що заходів з ізоляції постраждалих районів і обмеження пересування широких верств населення має бути вжито заздалегідь, вжито з рішучою суворістю і суворо виконуватися.
Італійська влада провалила багато з цих кроків на ранньому етапі зараження – коли це мало найбільше значення, оскільки вони прагнули зберегти основні громадянські свободи, а також економіку. Був втрачений час, можливості та допущено критичні помилки, які вдарили по країні і залишили її в гіршому стані, ніж після Другої світової війни.
У критичні перші дні після спалаху прем'єр-міністр Джузеппе Конте та інші високопоставлені чиновники прагнули применшити загрозу, створюючи хибне відчуття безпеки, яке лише сприяло поширенню вірусу.
Італійська влада звинувачувала інфекціоністів у надмірному тестуванні людей без симптомів на півночі, вважаючи, що це створює істерію і заплямовує імідж країни за кордоном.
«Усе це нелегко в умовах ліберальної демократії», – каже Вальтер Ріккарді, член правління ВООЗ і головний радник міністерства охорони здоров’я, він твердив, що уряд Італії діяв на підставі наукових даних.
Ріккарді каже, що, попри те, що міністр охорони здоров'я Італії з усіх сил намагався переконати своїх колег з уряду рухатися швидше, труднощі, пов'язані з розподілом владних повноважень між Римом і регіонами, призвели до розриву ланцюга командування і суперечливих повідомлень. Потрібно було діяти на 10 днів раніше.
Заступник міністра охорони здоров'я пані Зампа сказала, що тепер вона б усе відразу закрила. Але в реальному часі це було не так просто. Політики по всьому спектру були стурбовані економікою і харчуванням країни, і їм було важко прийняти власне безсилля перед лицем вірусу.
За словами пані Зампи, найважливіше те, що Італія дивилася на приклад Китаю не як на практичне попередження, а як на «науково-фантастичний фільм, який не має до нас ніякого відношення». І коли вірус вибухнув, Європа, за її словами, «дивилася на нас так само, як ми дивилися на Китай».
Вже в січні деякі праві політики переконували прем’єра Джузеппе Конте ізолювати тих школярів у північних регіонах, які поверталися з відпустки в Китаї, щоб захистити школи. Багато з цих дітей були з китайських іммігрантських сімей. Італійські ліберали розкритикували цю пропозицію як популістський засіб залякування суспільства. Джузеппе Конте відхилив цю пропозицію і відповів, що північні губернатори повинні довіряти рішенням органів освіти та охорони здоров'я, які, за його словами, не запропонували нічого подібного.
Вальтер Ріккарді каже, що Італії не пощастило з наявністю переносника корнавірусу в густонаселеному та динамічнму районі, цей пацієнт двічі звертався в лікарню, заражаючи сотні людей, у тому числі лікарів і медсестер. «Він був неймовірно активний», – сказав Ріккарді.
Але у нього не було жодних прямих контактів із Китаєм, і експерти підозрюють, що він заразився вірусом від іншого європейця, що означає, що в Італії не було ідентифікованого нульового пацієнта або відстеженого джерела зараження, що могло б допомогти стримувати вірус.
Експерти стверджують, що на той час вірус вже був активний у Італії протягом кількох тижнів, передавався людьми без симптомів і часто приймався за грип. Він поширився по Ломбардії, італійському регіону, який має найбільшу торгівлю з Китаєм. «Той, кого ми називаємо «пацієнт 1», ймовірно був пацієнтом 200», – каже Фабріціо Прегліаско, епідеміолог.
27 лютого, тоді як пан Зінгаретті опублікував свою аперитивну фотографію, міністр закордонних справ країни Луїджі Ді Майо, колишній лідер Руху п’яти зірок, провів прес-конференцію у Римі.
«В Італії ми перейшли від ризику епідемії до інфодеміі», – сказав пан Ді Майо, засуджуючи медійне висвітлення теми, яке висувало на перший план загрозу зараження, і додав, що тільки «0,089 відсотка» італійського населення були ізольовані.
У Мілані, що розташований лише за кілька миль від центру спалаху, мер міста Беппе Сала оголосив кампанію «Мілан не зупиняється», і відомий кафедральний собор, туристичний центр, були знову відчинені. Люди вийшли на вулиці і в ресторани.
У цей же час на шостому поверсі регіонального урядового штабу в Мілані Джакомо Грасселлі, координатор відділень інтенсивної терапії по всій Ломбардії, побачив стрімке зростання кількості заражених і швидко зрозумів, що буде неможливо вилікувати всіх хворих, якщо інфікування безконтрольно продовжаться.
Він повідомив президенту регіону Аттіліо Фонтані про зростання кількості заражених. Епідеміолог показав криві зараження. Сталася катастрофа, з якою зіткнулася солідна система охорони здоров'я регіону.
Фонтана, який вимагав від центрального уряду більш суворих дій, сказав, що змішані повідомлення з Риму і ослаблення обмежень змусили італійців повірити, що «все було жартом, і вони продовжували жити, як раніше».
Він сказав, що він закликав до більш суворих національних заходів у відеоконференціях з прем'єр-міністром та іншими президентами регіонів, переконував, що зростання кількості випадків загрожує зруйнувати систему охорони здоров’я на півночі, але його запити неодноразово відхилялися.
«Вони були переконані, що ситуація була не настільки серйозною і не хотіли завдавати надто великої шкоди нашій економіці», – сказав пан Фонтана.
Уряд почав надавати певну економічну допомогу, за якою пізніше з’явився пакет допомоги в розмірі 25 млрд євро (28 млрд доларів), але нація розділилася між тими, хто бачив загрозу, і тими, хто не хотів бачити загроз.
…На терміновій прес-конференції о 2 годині ночі 8 березня, коли 7375 осіб вже дали позитивний результат на коронавірус і 366 померли, прем’єр Конте нарешті оголосив про обмеження пересування приблизно чверті італійського населення в північних регіонах, які є економічним двигуном країни.
Три дні по тому, 11 березня, коли кількість позитивних випадків сягнула 12 462, а загиблих зросла до 827, Джузеппе Конте посилив обмеження і розширив їх на загальнонаціональний рівень. Але на той час було вже надто пізно.
Джерело: The New York Times
Коментарі — 0