Ратко Младич
Історія про неминучість покарання
Певно, цей судовий вирок увійде в історію. Він не такий гучний, як вироки Нюрнбергу, але він нагадує всім військовим злочинцям світу: якими б ви не були сильними, спритними чи зухвалими, на вас чекає покарання. В Гаазькому трибуналі, за 22 роки після різанини в боснійській Сребрениці, був засуджений до пожиттєвого ув‘язнення сербський генерал Ратко Младич. З ним разом були засуджені ще 16 його колишніх підлеглих.
Колишній військовий очільник боснійських сербів винен в масовому вбивстві мирних жителів Сребреніци, а також в цілій низці інших військових злочинів, які скоїв він та його підлеглі за його наказом в період з 1992 по 1995 рік у Боснії. Такий вирок виніс голова трибуналу, суддя Альфонс М.М. Оріє в середу, 22 листопада, в Гаазі, після шести років слідчих та судових дій. 74-річного Младича перед цим довелося видалити з залу суду – ні, не через те, що він скаржився на здоров‘я, як це полюбляють робити деякі звинувачувані в Україні. Навпаки, він усіма силами демонстрував свою бадьорість та енергію, які використав для того, щоб якомога гучніше та брудніше облаяти суддів, прокурорів, присутніх глядачів і навіть власних адвокатів. «Він себе почуває цілком добре, але бажає образити суддівську колегію» - спокійно пояснив таку поведінку головний прокурор Серж Браммертц.
Младича визнали винним у найстрашніших злочинах проти людяності, а також в основному пункті звинувачення – в масовій різанині в Сребрениці. Провина, з точки зору суду, була доведена повністю, без жодних пом‘якшуючих обставин. «Таким чином, звинувачений засуджується до пожиттєвого ув‘язнення, - завершив свою промову Оріє, - за огидні злочини». За оцінкою Генерального секретаря ООН Антоніу Гуттереша, цей вирок став «великою перемогою справедливості».
Справді, ця перемога є великою, бодай і геть запізнілою. Младича було заарештовано в Сербії та передано до Гааги в 2011 році. Тобто, він примудрився переховуватись від правосуддя довше, ніж будь-який інший військовий злочинець з числа тих 161 осіб, проти яких були висунуті звинувачення через їх дії під час Югославської війни. Протягом неї Младич обіймав посаду командуючого Генеральним штабом армії боснійських сербів, підрозділи якої 11 липня 1995 року вдерлися до Сребреніци – міста, нібито захищеного «блакитними шоломами» (тобто, миротворчими військами ООН) з Голландії. Вони вбили близько восьми тисяч боснійських мусульман, які переховувалися там – беззбройних цивільних осіб.
В трагедії Сребреніци, яку було офіційно визнано геноцидом, слід звернути особливу увагу на те, що голландські миротворці, в зоні відповідальності яких перебувало місто на той момент, взагалі не чинили при цьому жодного опору, хоча мали на це не лише право, а й обов‘язок: Сребреніца офіційно була проголошена демілітаризованою зоною. Потім «миротворці» виправдовувалися тим, що їх зброя, мовляв, була надто легкою, а їх самих було замало – але факт лишається фактом: миротворці відступили, не зробивши жодного пострілу по сербах, які наступали. Вони лише кілька разів стріляли в повітря, намагаючись таким чином відлякувати солдатів Младича. У підсумку миротворці залишили тих, кого мали захищати, на поталу. Про це в жодному разі не слід забувати, насамперед, тим, хто покладає надто великі надії на можливе введення миротворців ООН до ОРДЛО та каже, що після цього українській армії там не буде, чого робити. Буде, ще й багато чого, аби яким-небудь сучасним Младичам, хоч сепаратистам, а хоч «запарєбріковим настамнєтам», не закортіло повторити щось на кшталт Сребреніци.
Втім, відповідати Младичу довелось не лише за різанину в Сребрениці. Його було також звинувачено в осаді Сараєво, яка почалась в травні 1992 року та тривала аж 44 місяці. За даними міжнародних правозахисних організацій, при цьому було вбито близько 10 тисяч людей, насамперед – сербськими снайперами та через мінометні обстріли мирного населення сербськими військами. Окрім того, Младич звинувачується в захопленні в полон солдатів ООН, яких боснійські серби використовували в якості «живих щитів» проти авіаударів НАТО – це знову ж таки, предмет для аналізу українських оптимістів.
Процес проти Ратко Младича розпочався в 2012 році. Він розтягнувся аж на 500 так званих «процесуальних днів», під час яких було опитано 592 свідка та досліджено 10 тисяч доказів. Прокуратура вимагала пожиттєвого ув‘язнення, в той час, як захист бажав, аби Младича повністю виправдали. Сам він постійно підкреслював, по-перше, те, що він Гаагського трибуналу взагалі не визнає, по-друге, що він є цілком невинним, бо лише захищав свій народ – бодай шляхом геноциду іншого народу, слід зазначити. Взагалі, з усіх звинувачених по «Сребреніцький справі» винним визнав себе лише один засуджений – найперший, найманець 10-го диверсійного загону Дражен Ердемович. Політичний начальник Младича, тодішній лідер боснійських сербів Радован Караджич, був засуджений за майже ідентичним звинуваченням ще в 2016 році – втім, не пожиттєво, а «лише» до 40 років ув‘язнення.
Цікаво й те, що в одному пункті Радована Караджича було виправдано: трибунал визнав, що насильницьке виселення сотень тисяч хорватів та боснійських мусульман з семи боснійських міст (тобто, масова депортація) в 1992 році, яке сталося за його прямим наказом, не є геноцидом.
Втім, для 40-річного вироку (який для тоді 70-річного Караджича є практично пожиттєвим) вистачило й інших десяти пунктів звинувачення. Він став найвищим державним посадовцем світу, якого було засуджено в Європі після славетного Нюрнбергського процесу (нагадаємо, що президент Югославії Слободан Мілошевич, який був за посадою вищим за президента Республіки Сербської Радована Караджича і якого також судили в Гаазі, помер в 2006 році, не дочекавшись вироку). Сам колишній лікар-психіатр, чия політична кар‘єра почалась наприкінці 1980-х років, своєї провини не визнав. «Моя постійна боротьба за збереження миру, запобігання війні та зменшення страждань всього народу, незалежно від релігійної приналежності, заслуговує на повагу, а не на переслідування». Геноцид боснійських мусульман та хорватів, багаторічну облогу Сараєва, під час якої снайпери боснійських сербів полювали на мирних жителів, а солдати миротворчих сил ООН, взяті в заручники, використовувались, як «живі щити» - це все, за його словами, є боротьбою за збереження миру.
Справді, про ці два вироки – Караджичу та Младичу, натхненникові та виконавцеві військових злочинів - слід добряче замислитися тим, хто ще й сьогодні розповідає про «захист російськомовного населення», про «російські геополітичні інтереси» та , доправляє «гуманітарні» танки до Донбасу. Суд як над Караджичем, так і над Младичем, продемонстрував, що подібні виправдання не враховуються при винесенні вироку.
Щоправда, щойно вирок був винесений – Ратко Младич раптом вирішив визнати Гаагський трибунал та подати апеляцію. «Цей вирок є несправедливим та протирічить фактам» - заявив його син Дарко в Гаазі. За його словами, трибунал «підмінив справедливість військовою пропагандою». Близько трьох сотень демонстрантів та родичів загиблих, які зібралися в середу під будівлею суду в Гаазі, тримаються іншої думки. Дехто з них тримав світлини своїх вбитих друзів та рідних, дехто вимагав «ніякого виправдання військовим злочинцям!», а дехто просто мовчки стояв та плакав...
Слід зазначити, що на Балканах проголошення цього вироку викликало неабияку зацікавленість. Численні телекомпанії вели пряму трансляцію з залу суду. Сам Младич напередодні роздавав інтерв‘ю газетам, радіо та телебаченню, постійно повторюючи: «Я ночами сплю спокійно». Така впевненість у власній невинуватості, як можна бачити, не впевнила в ній суддів. Щоправда, в даному випадку нема сенсу застерігати тих, кому нині теж неабияк загрожує статус підсудного в подібному трибуналі: зазвичай ті, хто розв‘язали «гібридну війну» на Донбасі, хто анексував Крим та збив малазійський «Боїнг», чудово усвідомлюють свою провину, бо намагаються або відхреститися від своїх злочинів, або перекласти їх на інших. Хоча, при цьому вони теж цілком можуть спати спокійно: за умови відсутності совісті та людяності це може непогано виходити. Проте, навряд чи трибунал майбутнього, який займатиметься їх справами (принаймні, справами тих із них, хто доживе до суду), відрізнятиметься від нинішнього.
А поки що – це був останній процес Гаагського трибуналу. Після 24 років свого існування завершить роботу. Зрештою, його було створено саме для розслідування злочинів військових аід час Югославської війни 1992-1996 років та встановлення справедливості, якої чекали тисяч жертв та їхніх родин.
Борис Немировський, для «Главкома»
Коментарі — 0