Колишня Югославія. Уроки європейської миротворчості, які має вивчити Україна

У різні періоди балканської історії вплив на регіон мали різні світові держави та імперії. Зараз на Балканах присутні і США, і Росія, і Туреччина, і навіть Китай, але найвпливовішою силою регіону є Європейський союз. На сьогодні ЄС є головним інженером мирного буття на Балканах та архітектором європейського майбутнього регіону.

Євроінтеграція є головною метою всіх західнобалканських країн, що досі не є членами Євросоюзу. Завдяки бажанню приєднатися до ЄС, Брюсселю вдається стимулювати країни регіону до проведення реформ, боротьби з корупцією, запровадженню верховенства права та інших масштабних трансформацій.

Найамбіційнішими з цих перетворень є втілення в життя мирних планів Євросоюзу в країнах, які були частиною Югославії. Справа в тому, що, незважаючи на припинення військових дій в колишній СФРЮ майже 20 років тому, між деякими країнами та в окремих із них і досі триває політична фаза мирного врегулювання конфліктів.

Визнання Косова

Найскладніша ситуація склалася із Сербією та Косово.

Сербія, як відомо, не визнає Косово і вважає цю частково визнану державу своєю провінцією «Косово і Метохія». Косово, натомість, де-факто не контролює частину своєї території, де компактно проживають серби.

Таким чином, косовсько-сербська проблема має два виміри, два пласти.

З одного боку, це відносини по лінії Сербія – Косово і взагалі питання міжнародного визнання Республіки Косово. З іншого – відносини центральної влади Косова зі сербськими анклавами. Останні сім років Євросоюз наполегливо намагається вирішити ці дві проблеми одночасно.

Перша сфера застосування дипломатичних зусиль з боку Брюсселя – робота щодо забезпечення умов для перетворення Косово в міжнародно визнану державу, члена ООН.

Станом на 1 січня 2018 року Республіка Косово отримала 114 дипломатичних визнань, зокрема її визнали 110 держав зі 193 (тобто, більше половини) країн-членів ООН. Міжнародний суд Організації Об’єднаних Націй у Гаазі ще в 2010-му визнав проголошення незалежності Косова від Сербії правомірним. Цього ж року Європейський парламент схвалив резолюцію із закликом до країн Євросоюзу, які ще не визнали Косово, зробити це. Втім п’ять членів ЄС з 28 – Іспанія, Греція, Кіпр, Румунія, Словаччина – досі продовжують підтримувати сербську позицію і відмовляються від такого кроку.

Ще важливішою для остаточного міжнародного визнання, зокрема, для вступу до ООН нової балканської держави, є позиція постійних членів Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Рішення про прийом нових членів ухвалюється Генеральною Асамблеєю ООН, але за рекомендацією Ради Безпеки. Втім, на сьогодні два члени РБ ООН, які володіють правом вето – Росія та Китай – є противниками незалежності Косова, тому шанси отримати в Раді Безпеки позитивні рекомендації щодо прийому частково визнаної балканської країни до ООН є сумнівними.

У цих умовах єдиним варіантом забезпечення міжнародного визнання Косова є отримання згоди на такий крок з боку Сербії. Зрозуміло, якщо сербська держава сама відмовиться від претензій на свою провінцію, то це відмінить зобов'язання із підтримки територіальної цілісності Сербії і з боку іноземних урядів.

Євросоюз намагається домогтися від Сербії компромісного рішення щодо Косова, яке б розблокувало міжнародне визнання цієї республіки. Для цього ЄС просто «прив’язало» вирішення цього питання до європерспектив Белграда.

У 2011 році Європейська Комісія оприлюднила плани подальшого розширення і рекомендувала Раді ЄС надати статус кандидата Сербії, але з певними зауваженнями. Єврокомісія підкреслила, що переговори щодо членства Сербії в ЄС розпочнуться лише після врегулювання питання статусу Косова. Через сім років позиція Євросоюзу не змінилася. Буквально на днях посол Франції в Сербії Фредерік Мондолоні знову нагадав: «Не буде інтеграції Сербії в ЄС без угоди про Косово».

Вже більш ніж півроку в Сербії триває так званий внутрішній діалог щодо статусу «Косово і Метохії», започаткований президентом Сербії Александаром Вучичем. Все йде до того, що Белград піде на компромісний варіант вирішення косовського питання. Судячи з усього, це буде виключення згадки про Косово з тексту сербської Конституції та підписання спеціальної угоди між Белградом та Приштиною за посередництвом Брюсселя, яка б містила згоду Сербії на членство Косова у міжнародних організаціях, у тому числі в ООН.

Останні події в регіоні – вбивство сербського політика Олівера Івановича на півночі Косова – призупинили перемовини Сербії та Косова під егідою ЄС. Але офіційні заяви з Белграда, Приштини та Брюсселя кажуть про те, що діалог буде продовжено.

«Особливі райони» по-косовськи

Інший напрямок діяльності європейської дипломатії – врегулювання проблеми сербських анклавів у Косово.

Якщо максимально спростити суть цього плану, то пропозиції ЄС схожі на політичну частину Мінських домовленостей. Косово має надати особливий статус сербським районам, що на сьогодні не визнали владу офіційної Приштини і де-факто контролюються місцевими сербами, яких всіляко підтримує Белград.

У квітні 2013 року Сербія та Косово за посередництвом Європейського Союзу підписали угоду, що передбачала надання сербським анклавам Косова автономії. Північна Мітровиця, Лепосавич, Звецан та Зубін Поток, згідно із документом, мають бути об'єднані у так звану Асоціацію сербських муніципалітетів.

У серпні 2015 року Сербії та Косово, за посередництвом високого представника ЄС Федеріки Могеріні, вдалося досягти конкретних домовленостей щодо формування сербської автономії.

Асоціації сербських муніципалітетів були обіцяні широкі повноваження у сфері місцевого самоуправління та можливість зберегти незалежні від центральної косовської влади зв’язки зі Сербією. Окрім того, сербські райони мали отримати право на самостійне ухвалення рішень у сфері економіки, освіти і охорони здоров’я та вплив на кадрові призначення керівництва місцевих правоохоронних органів та суддів.

У жовтні 2015 року Євросоюз та Косово підписали Угоду про стабілізацію та асоціацію. Документ фактично напряму встановлював зв'язок між наданням допомоги для проведення реформ (645,5 млн євро), запровадженням безвізу для громадян Косово та нормалізацією відносин Косова із сусідами. Першою чергою, малося на увазі продовження діалогу Приштини і Белграду та виконання вже досягнутих домовленостей щодо сербської автономії.

Договір з ЄС косовський парламент ратифікував, але опозиційним політикам акцією протесту вдалося заблокувати втілення плану надання особливого статусу сербським районам.

Втім, після дострокових виборів, у вересні 2017 року парламент Косова сформував коаліційну більшість та проголосував за новий уряд. До урядової коаліції увійшли депутати в тому числі і з сербської партії, тому, згідно із задекларованими цілями нової влади, європейський план стосовно надання особливого статусу сербським районам має всі шанси на успіх.

На цьому процесі також негативно відобразилося нещодавнє вбивство політика-серба, але про відмову від плану зі створення Асоціації сербських муніципалітетів ніхто з косовських можновладців не заявляє.

Влада Косова зацікавлена в нормалізації стосунків із Сербією, тому що розуміє – немає альтернативи домовленостям за європейськими правилами. Інакше країна так і залишиться лише частково визнаною та ізольованою.

Якщо раніше Приштину «через голову» Європи напряму підтримували Сполучені Штати, то останні роки американці віддали косовську тему «на відкуп» європейцям. Показово, що США на днях відмовили нинішньому прем’єру Косова Рамушу Харадінаю у візі, хоча раніше косовський урядовець сподівався, що втручання Сполучених Штатів посилить позиції Косова у перемовинах із Сербією та ЄС і навіть закликав США «повернутися на Балкани».

Примирення без НАТО

Україна має ретельно вивчати процеси, що відбуваються сьогодні на Балканах, зокрема, між Сербією та Косово, для того, щоб знати та розуміти логіку європейської дипломатії у підходах до вирішення конфліктів та їхніх наслідків.

Звичайно, аналізуючи миротворчі зусилля європейців на Балканах не треба забувати, що вирішальну роль в припинення збройного протистояння у колишній Югославії зіграли успішні військові операції. Тоді, в середині та наприкінці 1990-х або самі колишні республіки СФРЮ успішно атакували югославсько-сербські війська (як Хорватія), або це робило НАТО – під час бойових дій в Боснії і Герцеговині та Косово. І тільки після застосування військових методів «примушення до миру» починалося успішне втілення мирних планів міжнародної спільноти.

Ми військовий етап або «епізод», в якому відбувається утихомирення агресора за допомогою сил Альянсу, із зрозумілих причин пропускаємо, і вимушені відразу переходити до втілення суто дипломатично-політичних мирних планів, які підтримують наші західні партнери. Саме тому вивчення «технологічних схем» та «типових проектів» ЄС з «розбудови миру» на Балканах для нас є не менш важливою справою, ніж розбір військових операцій. Втім, деякі важливі висновки можна зробити вже після побіжного вивчення балканських реалій. По-перше, мирні плани – це може бути надовго, по-друге, в процесі примирення із ворогом можна ненароком загострити внутрішньополітичне протистояння.

Наталя Іщенко, заступник директора «Інститут світової політики»,

для «Главкома»