рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Меркель розчищає дорогу Путіну?

    геополітика
    • Борис Немировський
    • Розсилка
    Федеральна канцлерка Німеччини Анґела Меркель та президент РФ Володимир Путін - Меркель розчищає дорогу Путіну?
    Федеральна канцлерка Німеччини Анґела Меркель та президент РФ Володимир Путін
    фото з відкритих джерел

    Візит федеральної канцлерки Німеччини Анґели Меркель до Москви викликав неабияке обурення, насамперед, в Україні, Польщі та Америці

    Суть візиту Анґели Меркель федеральної канцлерки Німеччини Анґели Меркель до столиці РФ полягала в тому, аби обговорити з Путіним дві основні проблеми: протидію американським санкціям щодо європейських компаній, які займаються будівництвом газогону «Північний Потік-2», а також заходи зі збереження так званої «ядерної угоди» з Іраном. 

    І, якщо в іранському питанні Європа, здається, все ж таки вирішила пристати до США та готується розірвати угоду з Тегераном, то в питанні будівництва ПП-2 позиція Меркель залишається неухильною. Те, що каже канцлер, можуть спокійно повторювати кремлівські представники. Уже очевидно: Анґела Меркель розчищає дорогу до російського домінування на європейському газовому ринку.

    На початку розмови з Путіним, в сяючому вогнями Єкатеринінському залі Кремля, Меркель зронила перед телекамерами міжнародних інформаційних агенцій та телеканалів доволі незрозумілу сентенцію: «Ми ставимося до розмови з російським президентом із великою увагою». Німецька канцлерка взагалі відома своїм умінням видавати в ефір фрази, суть яких нібито й легко зрозуміти, а насправді – вони не кажуть зовсім анічогісінько.

    «Північний потік» - економіка чи геополітика?

    Двома годинами пізніше, коли Меркель з Путіним знову вийшла до представників преси, стало зрозуміло: канцлер і справді прислухалася до слів кремлівського очільника з величезною увагою. Тому що позиції, які вона окреслила в своєму виступі, просто дивовижним чином збігаються з позицією російського диктатора – й, слід зазначити, докорінним чином відрізняються від позиції заокеанського союзника Німеччини - США. Меркель чітко дистанціювалася від американської політики щодо російського газогону до Європи, причому, зробила це в своєму неповторному стилі: сухо, стисло та безбарвно. Їй, на відміну від, скажімо, французького президента Емануеля Макрона, зовсім не потрібні великі геополітичні прозріння, аби виправдати своє наближення до Москви...

    Насправді, німецько-російські стосунки останніми часами перебували, м’яко кажучи, не в найліпшому стані – після вбивства в Берліні грузинського командира чеченських повстанців, після взаємного проголошення персонами нон грата дипломатів, яке сталося п’ять тижнів тому, здавалося, що поміж Берліном та Москвою наступило значне охолодження. Але нині це все, здається, відійшло одразу в далеке минуле: Меркель віщає устами Путіна, Сергій Лавров із Олексієм Міллером весело теревенять «в кулуарах» із представниками німецького газового бізнесу. Схоже, що, принаймні, з німецького боку жодних перепон на шляху Москви до звання європейського газового монополіста більш нема.

    Справді – Анґела Меркель підкреслила, що «Північний Потік-2», проти якого досі так відчайдушно боролися, насамперед, Україна та Польща, є «легітимізованим в Європі, отже, слід його довести до завершення». З її точки зору, цей газогін, який має принести Росії панування на європейському газовому ринку, зовсім не змусить європейців поринути в газову залежність від Росії. Геополітичний проект Москви з обходу України, за словами Меркель, є «по суті, економічним проектом». А екстериторіальні санкції США, ухвалені проти будівництва цієї гілки, є «неправильними».

    До речі, критиці цих американських санкцій було відведено доволі багато часу як Меркель, так і Путіним, але слід розуміти, що вона - ця критика - є, скоріше, своєрідним ритуалом. Так само, як ритуальними є й самі американські санкції – вони спрямовані винятково на субпідрядників цього проекту, тобто, технічних виконавців, яких не так вже й важко замінити, але жодним чином не зачіпають інвесторів будівництва. Тобто, не слід насправді вважати, що, мовляв, «Трамп захищає Україну від «Північного потоку». Допоки американські санкції не спрямовані на основних бенефіціарів ПП-2 – вони нікого не захищають. Як і більшість того, що робить Трамп: гучно, ефектно, але... жодним чином не ефективно.


    326333026
    Анґела Меркель залишає своєму наступнику питання про те, як Німеччина може «злізти» з російської «газової голки»

    «Фрау Ріббентроп» чи «Наша Анґела»?

    Тож нема нічого дивного в тому, що візит Меркель до Москви був сприйнятий «зацікавленими персонами» надто емоційно. Але в той час, як українці та поляки на різні голоси повторюють одне з найбільш дошкульних прізвиськ Меркель – а саме, називають її «фрау Ріббентроп», в російських ЗМІ фрау канцлерін перетворилася на справжнього друга Росії й найкращу з найкращих європейських політиків. Із превеликим задоволенням розхвалюється її німецька пунктуальність, із якою вона з’явилася в залі засідань, її чудова російська мова, якою вона на початку розмови звернулася до Путіна.

    Насправді, користі чи шкоди від того нема. Політика завжди була областю вкрай емоційною – принаймні, назовні, причому емоції ці змінюються дуже швидко й кардинально. Ще зовсім нещодавно ті ж українці щиро дякували лідерці німецького уряду за створення та утримання антипутінського санкційного фронту в Європі, за чітку позицію щодо російської військової анексії Криму – а тепер от знову «фрау Ріббентроп». Ще зовсім нещодавно ті ж росіяни проклинали Меркель, називали її «рабинею Вашингтону» та розповідали про «можем повторіть», а Путін чи то травив, а чи то тролив її своєю собацюрою - а тепер от все навпаки, лєпша подруга, найкраща з європейців, бо, бач, «злилася під нас»...

    Тому особливого сенсу нема ні в прокльонах, ані в похвалах. Анґела Меркель є канцлеркою Німеччини, а не України, Польщі чи Росії. Вона, таким чином, просуває, насамперед, інтереси ФРН, потім – інтереси Євросоюзу, а вже після них – чиїсь інші, якщо вони співпадають із німецькими. Інтерес Німеччини вона наразі вбачає в тому, щоб зробити цю країну основним європейським газовим хабом – і в цьому в неї є потужні конкуренти: Туреччина, наприклад. Цілком можливо, що для фрау канцлерки проект ПП-2 й справді є, якщо не винятково, то переважно економічним, а політичну складову вона свідомо ігнорує саме через економічну вигоду.

    Саме тому те, що вона сказала в Москві, певно, краще не сформулював би навіть сам Путін: ПП-2 має бути збудований. Путін же, в свою чергу, запевнив, що будівництво завершиться щонайпізніше в першому кварталі 2021 року. Так це станеться чи не так – покаже час. Поки що слід чесно визнати, що фронт, утворений східноєвропейськими країнами проти будівництва цього газогону, зазнав важкого удару з боку Німеччини, але удар – ще не поразка й кремлівський очільник, який наразі робить вигляд, що вже переміг, насправді видає бажане за дійсне. Боротьба триває.

    На превеликий жаль, Україна в цій боротьбі наразі перебуває в програшному стані. Ухвалена під німецьким тиском у останні дні минулого року угода про транзит російського газу через українську ГТС навряд чи так уже сильно заважає Кремлю. Так, у середньостроковій перспективі «Газпром» втрачає гроші через транзитні виплати Україні й не має можливості використовувати свій балтійський газогін на повну потужність – але в довгостроковому плані ПП-2, якщо він справді буде збудований, все ж таки окупить себе. Причому як в економічному сенсі, так і в політичному: Москва отримає потужну зброю проти європейців. Зброю, яку вона вже використовувала в минулому й навряд чи замислиться бодай на мить, якщо схоче використати її в майбутньому.

    Тому неухильна підтримка Анґелою Меркель «Північного потоку 2», насправді, несе в собі неабияку небезпеку як для Європи, так і для Німеччини – небезпеку залежності від диктаторської країни з імперськими намірами, небезпеку економічних втрат. Питання українського газового транзиту залишається відкладеним, а ФРН, через свою програму енергетичного оновлення на доволі довгий період може виявитися повністю залежною від російського газу. Про відносини з основним союзником, Вашингтоном, взагалі ліпше помовчати...

    За суттю, Анґела Меркель залишає питання про те, як Німеччина може «злізти» з російської «газової голки», своєму наступникові чи своїй наступниці на посаді канцлера ФРН. Вона вже заявила, що в 2021 році більше не буде висувати свою кандидатуру, йде з політики, стає пенсіонеркою. Отже, з газовою залежністю, яку вона створює наразі своїми руками в якості власного «престижного проекту», доведеться розбиратися вже не їй. Натомість, Путін залишиться в Кремлі принаймні до 2024 року, а скоріш за все – ще й роки потому. Таким чином, навряд чи загарбницька та неоімперіалістична політика Росії зміниться. Про це доведеться думати й німцям, і українцям, і всім європейцям.

    Борис Немировський, для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ