У п’ятницю, 6 липня, новобраний парламент Республіки Молдова призначив уряд
Як і прогнозував «Главком», депутати молдовського парламенту підтримали кандидатуру Наталії Гавриліци на посаду прем'єрміністерки та її команду з 13 міністрів й чотирьох віцепрем'єрів.
Тож, із призначенням Кабінету міністрів, «жовті» (колір, з яким асоціюють команду президента Санду) отримали повний пакет владних повноважень. Які очікування від нового уряду у Молдові та чи можливі точки дотику з Україною – у матеріалі «Главкому».
Єдиний кандидат
Кандидатура Наталії Гавриліци була очікуваною і фактично єдиною на посаду прем’єрки після перезавантаження парламенту. Її називають компетентним спеціалістом і депутати із пропрезидентської політичної сили «Дія та солідарність», і з опозиції. Соціалісти – звісно, у приватних розмовах і не під запис. На ділі ж, жоден депутат від блоку соціалістів та комуністів ПСРМ-ПКРМ не дав голосу ані «за», ані «проти».
У «третій силі» – партії «Шор» – спершу заявили, що підтримають команду Гавриліци, однак вже перед самим засіданням, секретарка фракції партії «Шор», депутатка Марина Таубер повідомила, що «шорівці» не будуть голосувати за уряд. Вона пояснила, що представники «Дія та солідарність» критично поставились до неї та її колег через наміри співпрацювати. Дійсно, лінія поведінки «шорівців», які мають в парламенті всього 6 зі 101 мандату викликала, якщо не подив, то цікавість, бо саме вони були у коаліції з Партією соціалістів експрезидента Ігоря Додона у минулому складі парламенту.
Та й те, що лідером партії є сумнозвісний бізнесмен Ілан Шор, який переховується в Ізраїлі - теж не останній привід для критики з боку «жовтої» влади, яка визначила боротьбу з корупцією основною метою свого врядування.
Дипломовані державники
Кандидатура Наталії Гавриліцу викликала неоднозначні реакції: були як схвальні відгуки, так і розчарування. Дехто і зовсім казав, що це люди, про яких ніхто нічого не знає. Сама пані Гавриліца, представляючи, майбутніх міністрів депутатам відмітила, що це люди із різних сфер, різного віку, але найголовніше, за її словами, що всі вони «мають добрі наміри». Крім, «добрих намірів», Гавриліца багато розповідала про те, хто з її поплічників й де вчився. Ну, за такою логікою те, що міністр оборони Анатолій Носатий здобував освіту в Одесі, - це, звісно, для України позитив.
«Пан Кульмінський, пан Литвиненко та пан Гайбу – лише три людини, яких я знаю, як спеціалістів, як людей, які були активними у політичному житті країни, і за якими стоїть партія PAS (Дія та солідарність). Я думаю, що їхня діяльність буде позитивною. Так, і щодо пані Гавриліци – вона чітко уявляє рівень очікувань, який є у суспільстві», – вважає політичний експерт Станіслав Павловський.
Насправді деякі з нинішніх міністрів і раніше займали владні посади і мають бути добре відомими молдовському загалу. Так, щонайменше троє з команди «гарних намірів» є вихідцями ЛДПМ та радниками колишніх урядовців. Мова йде, в першу чергу, про Владислава Кульмінського (віцепрем'єр-
У 2019 році пан Кульмінський обіймав посаду державного секретаря зовнішньополітичного відомства (МІСЄІ). Це був час, коли пані Санду була прем’єрміністром коаліційного уряду, призначеного її партією «Дія та солідарність» та партією соціалістів. Ще раніше, у 2013 році, він обіймав посаду ексрадника прем’єр-міністра Молдови Юріє Лянке, який зараз прописався в Бухаресті.
Пан Спину керував молодіжною організацією ЛДПМ тодішнього голови уряду Влада Філата, в уряді якого працювала й сама пані Санду на позиції міністра освіти. Також пан Спину був міністром молоді та спорту у команді прем’єра Валерія Стрельца й до призначення віцепрем’єр-міністром з регіонального розвитку займав посаду генерального секретаря президентури пані Санду.
Віцепрем’єрміністр закордонних справ Ніку Попеску вже обіймав посаду очільника зовнішньополітичного відомства в уряді пані Санду у 2019 році, а в минулому був радником тодішнього прем'єра Влада Філата з зовнішньополітичних питань.
При цьому, в експертних колах відверто говорять про тінь ЛДПМ за спинами PASівців. При цьому, у порівнянні із токсичністю навколо Демократів, зв’язки з паном Філатом, хоч і минулі, сприймаються, як «менше зло», якщо взагалі ідентифікуються в інформаційному шумі. До речі, перед голосуванням за пані Гавриліцу та її міністрів комуністка Олена Боднаренко нагадала кандидатці у прем’єри про її зв’язки із ЛДПМ. Пані Гавриліца не розгубилася й відповіла, що працювала не тільки з ліберал-демократами, а й і з комуністами, зірвавши чомусь оплески однопартійців.
Програма «добрих намірів»
У новому молдовському уряді буде 13 міністрів та чотири віцепрем'єри. Пані Гавриліца запропонувала розділити на окремі сфери напрями охорони здоров’я, освіти, праці та соціального захисту, культури, транспорту, регіонального розвитку, інфраструктури. Цікаво, що у новому уряді знову з’явиться міністерство навколишнього середовища. Й очевидно, центральним питанням, яким буде опікуватися відомство, буде питання будівництва Україною Дністровської ГЕС. Тому проблема Дністра, імовірно, буде педалюватися із постійним запалом, а не лише у формі передвиборчих пересмикувань.
Серед «добрих намірів» неочікуваною стала поява посади віцепрем'єр-міністра з цифрових технологій, на яку призначений Юрій Цуркану. Політичний експерт Анатол Церану вважає, що на цьому напрямку не варто очікувати конкретних результатів, але важливо було закласти таку перспективу у програмному плані. Можливо, саме тому, під це і не створене окреме відомство (як це відбулося в Україні).
Політичний експерт Станіслав Павловський також вважає, що Молдова не готова до запровадження цифрового урядування та діджиталізації державних послуг. Однак, «іншого шляху просто немає», - вважає експерт. Він пояснює це тим, що «для цього потрібні кадри, бо в нас дуже багато людей, які поняття не мають, що це таке. Потрібно розробити програмне забезпечення або закупити його в інших країнах. І на скільки я знаю, вони (майбутній уряд) хочуть запровадити це у всіх установах одночасно».
Також «добрі наміри» торкнуться і реінтеграції Придністров’я. За словами Анатола Церану, для Молдови це завжди буде важливим питанням, оскільки всю свою історію республіка вимушена стримувати сепаратизм. «Досягнення територіальної цілісності, усунення сепаратистського елемента – це життєвоважливий момент, тому цьому приділяється особлива увага й у визначенні структури уряду», - пояснив пан Церану.
Цікаво, що у команді пані Санду, попри намагання стати «владою для всіх», питання Придністров’я її поплічники характеризували досить по-різному. Наприклад, у період передвиборчої кампанії нинішній голова парламенту Ігор Гросу, назвав жителів Придністров'я сепаратистами. Його, звісно, розкритикували за різкість. З іншого боку, тодішній міністр закордонних справ у 2019 році, часів прем’єрства пані Санду Ніку Попеску називав Придністровський конфлікт (після якого досі на території Молдови знаходиться російська військова база) «громадянським». І у новому Кабміні Ніку Попеску знову очолить зовнішньополітичне відомство.
Цікаво, що у своєму першому інтерв’ю (російському Комерсанту) після перемоги «Дія та солідарність» на парламентських виборах, пані Санду пообіцяла, що в рамках придністровського урегулювання врешті з’явиться стратегія, якої не було за жодного уряду. Тому, якщо дійсно, перед урядом, зокрема, перед віцепрем'єр-міністром із реінтеграції Владиславом Кульмінським та Бюро з реінтеграції постане питання напрацювання стратегії - буде цікаво, чи не виникне з цього приводу конфлікт світоглядів із міністром закордонних справ Ніком Попеску.
Разом з тим, політолог Анатол Церану переконаний, що наразі не існує передумов, які дозволили б досягти певного прогресу у врегулюванні.
«Зараз важливо щоб ситуація у Придністров’ї не загострилася і це не стало перешкодою для реалізації урядової програми. Але для того, щоб досягти суттєвого прогресу там – Молдові треба стати вітриною прогресу», - вважає пан Церану.
Точки дотику
Нова влада Молдови покладає на співпрацю з Україною високі надії й готова йти на компроміси. Але проблема якраз у тому, що на компроміси Молдова готова йти не тільки з Україною.
Про це свідчить, наприклад, відтермінування переходу до другої фази прикордонного контролю на придністровському кордоні з Україною на наступний день після заяви російської Думи про начебто блокування Києвом та Кишиневом сепаратистського регіону. Так, тут можна погодитися, що це був колишній тимчасовий уряд, який був призначений ще за часів політичної кризи й підігрував коаліції соціалістів й «шорівців» у минулому парламенті.
Але ж і в «жовтій» команді це рішення не надто і критикували. Тому, на цей час бачення молдовськими колегами двосторонньої співпраці можна охарактеризувати як символічні симпатії й спроба пройти «між крапельками». Це підтверджує, наприклад, той факт, що першу телефонну розмову голова нового парламенту Ігор Гросу провів саме із головою Верховної Ради України Дмитром Разумковим.
Разом з тим, напрямок цифровізації може стати новим вікном можливостей для двосторонньої співпраці, оскільки Міністерство цифрової трансформації України за два роки напрацювало досить привабливий досвід та продукт, аналогу якого ні в Молдові, ні в Румунії немає. До того ж і в самій Молдові цифрові технології сприймають без особливого ентузіазму. Попри справедливу критику діяльності Мінцифри всередині України, Молдові український досвід був би цікавим навіть самим баченням та наочним прикладом, в якості відправної точки.
А от поява міністерства навколишнього середовища, окрім уваги, яку Молдова збирається приділяти питанням екології, свідчить також і про те, що молдовська влада всерйоз занепокоєна питанням Дністра і зведенням Україною Дністровської ГЕС. Це питання визначається мало не першочерговим у двосторонніх відносинах з Україною, як депутатами, так і експертами.
Загалом, намір активізувати добросусідські відносини з Україною (наряду з Румунією) закладено у зовнішньополітичній стратегії президентки Санду. З іншого боку, пані Санду, вже почала напрошуватися і на зустріч з президентом РФ Володимиром Путіним. І реальні дії молдовської влади можуть відрізнятися від політичних установок та декларацій. Це може відбуватися щонайменше з двох причин: маніпулювання певними двосторонніми питаннями в рамках внутрішньопартійних інтересів або через ту саму надмірну готовність до компромісів з іншими гравцями. Тому, раптово може статися і так, що точки дотику, які мають наші країни можуть виявитися точками дотику кола, по якому ми ходимо, з інтересами третіх сторін.
Маріанна Присяжнюк, для «Главкома»
Коментарі — 0