Заяви керівництва Китаю виглядають досить войовничими, проте…
Топ темою останніх днів, звичайно, є події навколо Тайваню, неминучість вторгнення китайських військ на острів, розширення військового конфлікту до світової війни. Візит спікера Палати представників США Ненсі Пелосі до Тайваню водночас загострив і так суперечливі відносини Китаю із США. Тому багато сценаріїв розвитку подій зводяться до посилення конфліктності не лише Тайваню і Китаю, а радше США і Китаю. Однак видається сумнівним, що Китай зважиться на відкриту агресію, а досвід української боротьби слугує застереженням Китаю від провокативної агресії. Декілька спостережень підтверджують сумнівність того, що Китай наважиться на відкрите військове вторгнення на Тайвань.
Насамперед вкажемо, що упродовж останнього часу США доклали чимало зусиль для посилення інститутів і системи безпеки у різних регіонах і країнах світу. Крім кроків для зміцнення НАТО, ще на початку вересня 2021 року було оголошено про укладання пакту AUKUS між Австралією, Великою Британією і США, cпрямованого на посилення безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, у т.ч. нейтралізацію і протидію Китаю (який останніми роками почав проявляти відверто агресивні наміри у регіоні Південно-Східної Азії, зокрема, виставляючи претензії до Тайваню, як частини «своєї території»).
Китай: втрачати є що
Також останнім часом відбулося формування або відновлення активної діяльності інших стратегічних союзів, ініційованих США і спрямованих на глобальну безпеку. Так, у грудні 2021 року відбувся Саміт за демократію, у травні 2022 року була проголошена Ініціатива Індо-Тихоокеанського економічного співробітництва для добробуту, а на початку липня – ініціатива «Партнери блакитного Тихого океану».
Отже, США суттєво зміцнили свій глобальний політичний і дипломатичний вплив, де особлива увага була приділена Азійсько-Тихоокеанського регіону, що водночас посилює можливості США та їх союзників у військовій протидії будь-якій агресії у т.ч. китайській, насамперед, проти Тайваню. При цьому, головні втрати Китаю і Тайваню (у випадку війни) будуть зумовлені руйнуванням багатьох критичних технологічних ланцюгів, насамперед у сфері радіоелектронних, комп’ютерних та інформаційно-комунікаційних технологій, штучного інтелекту та ін., що взагалі може стати критичним для розвитку людства. Китай це добре розуміє і навряд чи це є стратегічний орієнтир для країни у противагу Росії, якій, як виявляється, розв’язуючи війну «втрачати нічого», а комплекс Герострата ще ніхто не відміняв.
Маючи вказану союзницьку підтримку в рамках договорів, ініціатив, платформ – можна лише припустити якого рівня будуть санкції введені у разі військового загострення у регіоні. Слід мати на увазі, що, хоча заяви керівництва Китаю виглядають досить войовничими, проте насправді Китай дуже уважно відслідковував спрямованість і результативність міжнародних санкцій проти Росії, а також можливі наслідки для себе, якщо розвинуті країни світу запровадять санкційні заходи і проти Китаю.
Звичайно, політична і безпекова міць ґрунтуються на економічному розвитку країни. Тайваню, як і ряду інших країн регіону, вдалося за історично короткий період часу створити новітні збалансовані економічні середовища, завдяки чому країни досягли високого рівня конкурентоздатності у найсучасніших сферах світової економіки. За результатами 2021 року ВВП Тайваню на душу населення складає $62,5 тис. за паритетом купівельної спроможності (13 місце у світі).
Важливою економічною особливістю є те, що, хоча Тайвань і Китай знаходяться у стані перманентного протистояння, однак виявляється, що економіки двох країн безпосередньо міцно пов’язані. Так, Китай є найбільшим торговельним партнером Тайваню. Експорт Тайваню до Китаю вдвічі перевищує експорт до США. Іншою особливістю зовнішньоторговельних зв’язків Тайваню є те, що понад 85% експорту спрямовується до країн Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (Asia-Pacific Economic Cooperation – APEC), і 75% імпорту надходить зі вказаного регіону, у якому сьогодні формується левова частка глобального ВВП. При цьому у структурі експорту Тайваню електронні компоненти і складові (у т.ч. чіпи) сягають 35-41% загального експорту. Тобто, порушення виробничих і логістичних ланцюгів, до яких залучений Тайвань, у випадку розгортання військових дій, насамперед у потребах чіпів, матиме дійсно глобальний ефект і може відвернути від Китаю навіть його нинішніх палких союзників.
Пекін обере раціональність?
Однак, не лише місце Тайваню у глобальному розподілі праці обмежує «неминучість» агресії. Негативний вплив агресії на Китай швидко проявиться через його фінансовий сектор. По-перше, фактор міжнародних резервів країни. Сьогодні валютні резерви Китаю є найбільшими у світі, складають близько $3,1 трлн і зберігаються переважно у Західних фінансових інститутах. У випадку санкцій та їх заморожування (як це трапилось стосовно російських резервів) фінансове розбалансування банківської і фінансової систем Китаю буде кризовим і навіть катастрофічним. А зважаючи на повне «вписання» банківської системи країни у економічне середовище країни, особливістю котрого є також домінування великих державних підприємств і корпорацій, криза матиме повномасштабний характер, що перекреслить десятиліття китайського «дива».
По-друге, фактором, який також є критичним для Китаю, є відключення фінансової системи країни від глобальної розрахункової мережі SWIFT, що заблокує будь-яку зовнішньоекономічну діяльність Китаю.
Внутрішньополітичний (китайський) чинник вторгнення на Тайвань, найближчим часом також виглядає сумнівним. Військова агресія сьогодні нічого не дасть Китаю, хіба що збереже політичне керівництво країни, та й то не напевне. Поряд з цим, зосередженість економічної політики на усуненні внутрішніх кризових ризиків, від яких сьогодні потерпає ряд секторів (банкрутство будівельних корпорацій, заборгованості у реальному і банківському секторах, інфляційний тиск на споживчих ринках), може надати країні нового імпульсу до прискореного зростання.
Для демократичної спільноти, у т.ч України, важливим є відвернення військових загроз від Тайваню. Тим самим, Китай продемонструє власну раціональність (на відміну від Росії) у вирішенні міжнародних спорів, що стане додатковою, хоча й вельми непрямою, підтримкою України.
Василь Юрчишин,
директор економічних і соціальних програм Центру Разумкова
Коментарі — 0